«За заслуги перед Інститутом…»

27 травня в Актовому залі Інституту філології відбулося святкове дійство. Дирекція інституту вирішила напередодні літньої сесії привнести трохи свята і радості в життя студентів та нагородити найкращих з них (а в нас їх, як виявилося немало, а близько 160-и осіб) почесними грамотами та невеликими подарунками і солодощами.

Нагороджували відмінників навчання, молодих науковців, активістів Профбюро, Прес-центру та Студентського парламенту інституту, а також молодих спортсменів.

Особливо приємно було грамотами відзначити таких осіб, як Шаправська Тетяна, Сабляш Яна, Тесленко Володимир, Кутузова Тетяна, Баграмян Зара та Рибась Оксана, адже саме вони займаються науковою діяльністю, є відмінниками навчання та беруть активну участь в громадському житті інституту.

Семенюк Григорій Фокович та Різник Сергій Михайлович від щирого серця подякували всім активістам за те, що не шкодуючи часу та сил, допомагають розвитку інституту та працюють на його благо, а також побажали всім успішного складання сесії.

Шевчик Христина

Даніела Заюшкіна, Vivienne Mort: "Важливо добре ставитися до дитини всередині себе"

Добридень, любий читачу! Зараз ти пірнеш у казкову та магічну атмосферу! Лишень уяви: затишний зал, з коридору віє ароматом запашної кави, зала набита людьми, ніби банка – шпротами, от тільки люди ці – щасливі, з палаючими очима – чекають, коли ж усе розпочнеться…

Ти чуєш саундтрек до мультсеріалу "Мисливці за привидами" «Ghostbusters»? Вони вже на сцені! "Пані та панове! Добрий-добрий вечір! Вас вітає гурт імені та фамілії, ми називаємось Vivienne Mort! І ми починаємо!"

Ми з "Абзацом" вирішили завітати на цю чудову подію 20-го квітня у Хмельницькому в монотеатрі "Кут" і розпитати у солістки гурту Даніели Заюшкіної усілякі цікавинки!

- Даніело, розкажи, будь ласка: у твоїх текстах, та й взагалі в концепції всього гурту, постійно присутні алюзії з дитинства, дитячі  образи ("сліди маленьких рук", "дитячі фото"), наскільки для тебе важлива тема повернення в дитинство?

Я от думаю, чому ми всі любимо слухати, коли розповідають про те, як ми були маленькими? Важливо добре ставитися до дитини всередині себе. Це не означає лишатися дитиною або повертатися в дитинство. Ми хочемо бачити світ в яскравих барвах, а для цього можна освіжати пам’ять і згадувати, як ми це робили тоді. Особисто я люблю дітей, хоча вони інколи дивні...

-  Який твій найяскравіший спогад з дитинства?
Найяскравіший спогад з дитинства… О Боже, хіба можливо згадати один найяскравіший спогад з дитинства? Наприклад, в мене була така залізна коробочка, а в ній монпансьє...  Або як мені дозволили забрати з вулиці кота, і ми його викупали, і він мокрий муркотів і заснув за спиною в тата… це щастя! Або коли літом купляють нові кеди, і ти на них літаєш. Воно все яскраве – бо в дитинстві ми не спимо. Багато пов’язано з бабусею, бо в мене з нею дуже сильний ментальний зв'язок. Вона добре співає народні пісні. І ми з нею вдвох як розсядемось…

-  Це від неї ти почула останню пісня з альбому Театр Pipinó?

Так, «Зірочку». Тільки бабуся часом плутає усі слова і всю мелодію. Щоразу пісня стає якоюсь новою. Я кажу: «Чекай, там же було щось інше». От я цю пісню якось раз зафіксувала і стало більш-менш ясно. 

-  На афішах раніше усюди зайчики були. Це якось пов’язано з прізвищем чи просто задля краси? Чому саме зайчики, вони постійно там так плигають? 

Отож, бо не можемо ніяк подорослішати. До речі, зайчиків вже давно нема. Є олень, сова сипуха. Мені подобається анімалістична тема. Тварини дуже мудрі, і через те ми їх кругом малюємо.

-  Хто саме  їх малює?

Більшість зображень робив прекрасний Антон Або. Він взагалі на футболках малює, і на афішах, на обкладинках, і штани шиє.

-  Стосовно твого вегетаріанства. Що вплинуло на те, що ти так кардинально змінила меню, чи це з самого дитинства?

Постійно це розказую, треба вигадати якісь варіації моєї історії... В 5 років я дізналася, з чого робиться м'ясо і м’ясні вибори. А знаєте, бувають такі діти – раптом що – плачуть. Ну там, мама Бембі вмерла – і тиждень я можу ридати, і не забуваю. Так от, в селі я тільки-но бачила свинку і вірила, що село – це таке класне місце з міні-зоопарком, де тваринки собі гуляють.  А все зовсім не так. Тоді я відмовлялася їсти м’ясо, всі хвилювалися, як це дитина без мяса, це ж може бути остеопороз.  А далі ще виявилося, що і Хрюшу з передачі «Спокойной ночи, малыши» з’їдять. Але моя мама сказала, що Хрюша – це актор, він цінний компонент, і у нього є всі шанси, що не з’їдять. Мені підкидали усюди м'ясо: у пельмені, наприклад. Років в 11 вже точно дійшло що треба робити, наполягала на своєму, краще пояснювала. І з того віку вже не вживаю. Це як етичний момент більше, хоча я ще і за здоровий спосіб життя.

-  В Інтернеті можна знайти інформацію, що хтось з гурту складає тобі  компанію у вегетаріанстві? 
Компанію складає барабанщик, Гліб Проців

-  А коли ви усією групою сидите у якомусь кафе, не виникали ніколи непорозуміння стосовно їжі за загальним столом?
Якщо щось, я віддаю свою порцію

-  1 жовтня відзначається Всесвітній день вегетаріанців, а ви святкуєте?

Ні, не святкуємо. Мені здається, що це для людей, які тільки переходять, щоб легше було відмовитися від старого раціону. Вони збираються, підтримують одне одного, їм потрібні такі дати. Але колись давно в цей день я роздавала листівки на Льва Толстого в Києві.

-  Ваш тур до виходу альбому так хаотично розтягнувся на декілька місяців, чи раніше була стара програма? Адже ви почали радувати слухачів концертами іще в кінці минулого року…

Підмічено правильно. Тур в нас справді хаотичний, якось так: було три міста, потім знову Київ, потім інші міста, потім знову Київ. В першій частині концерту ми граємо нові пісні, в другій – програму другого альбому. Дуже радісно бачити, що люди знають всі тексти. І дуже радісно чути, як вони голосно і красиво підспівують. Я відмічаю, що в багатьох слухачів шикарний слух і приємний голос.

-  Перші п’ять чи шість пісень виконані сьогодні були новими, принаймні – їх немає в Інтернеті.  Це вже пісні, що увійдуть до нового альбому?

Так, це пісні з наступного альбому. Його слід очікувати восени.

-  Ми тут дізналися, що ти даєш уроки вокалу. Діткам?

Моїм «дітям» від 17 до 39. І я більше ділюся тим, що є, ніж викладаю. Я не давала оголошення чи щось таке, просто почали писати слухачі. Спершу відмовлялася, бо я не була впевнена, що зможу правильно подати інформацію і не зламаю комусь співоче життя. А тоді дивлюся – а в мене таки виходить. Вони не лише виконують чуже, я наполягаю, щоб учні співали своє. Ми часто записуємо авторські пісні, а потім я їх піарю.

-  Який музичний фестиваль, з-поміж тих, де ви виступали, найбільше вам сподобався?
Мені сподобалася "Республіка" в Кам’янці-Подільському. Було дуже класно, холодно трохи, але народні серця зігріли мене J На цей рік знову їдемо.

- Хоч не планується ніяких реорганізацій серед учасників гурту?

Вигнать Санька [Олександр Лежньов, клавішник гурту] чи що? (сміється). Ми хочемо взяти на виступ в клубі "Толстой" [відбудеться 6-го червня в Києві, прим. автора] додаткового гітариста.

-  А новий альбом буде без акомпанементу електрогітари?

 Вирішимо на місці :)

-  Що є первинним при написанні пісні: мелодія чи текст?

Все разом. Як виглядає процес написання? Я беру свій блокнот, олівець, сідаю біля фортепіано і швидко записую. Все разом, дуже швидко. Пісні народжуються швидко. А буває, що я не знаю, про що написалася пісня, тоді я просто кличу когось і кажу: "Слухайте мене!". А тоді хтось каже: "Ах, це ж про анорексію" (сміється). Тоді я розумію, що написала пісню про анорексію.

-  Яка твоя улюблена дитяча казка?

"Маленький принц". Ні! "Вітер у вербах" Кеннета Грема.

-  Чи хотіли б ви записати якийсь саундтрек до дитячого мультфільму? 

Я б хотіла озвучити якогось героя. Мене навіть кликали на якийсь серіал, і я туди прийшла, але там сиділа тьотя, яка озвучувала Барта Сімпсона, і вона як почала своїм голосом виробляти, і ми всі, які там були, подумали, що нехай вона краще всіх сама озвучить J

-  А якби озвучували якогось мультяшного героя, то хто б це був? 

Я не знаю. Джекі Чана. Когось зловрєдного.

-  Ваш виступ розпочався дуже цікавим виходом під композицію з мультсеріалу «Мисливці за привидами». Це у вас така традиція?

Поки що грає це, а потім змінимо. Ми ще під "Чіп і Дейл" виходили.

-  Це улюблені мультфільми?

Ну так, вони йшли в 90 – ті.

-  Ось цитата з однієї з ваших пісень, що зараз прозвучить як питання. Так "що ми всі робитимемо у вівторок, якщо  в понеділок всі ми помремо"?

У вівторок... Це вже пройде 12 годин за ніч, а то й більше... Може ми уже доберемося до небес. Або наше тонке астральне тіло зачепиться за дерево і на ньому повисне

-  Якою б книжкою ви поділились з нами, з філологами? Може підкажете щось з сучасної української літератури?

З української не пораджу, бо мало її читаю. Мені подобаються Орхан Памук, Хуліо Кортасар, Мілорад Павич. Але спершу треба класику почитати.

-  Вистачає часу між концертами, репетиціями і викладанням на читання?

Отак щоб правильно читати і не відволікатися, звичайно, часу майже ніколи не буває. Так я можу читати у відпустці і десь в раю. Завжди беру книгу в дорогу, але в дорозі букви стрибають. Це незручне читання зайвий раз нагадує мені, що я зайнята. Мені подобається мій графік.

-  Де ідеальне місце для вас? В Україні, в світі? Чи для відчуття комфорту просто потрібен якійсь особливий стан?

Коли у мене відповідний стан, то я усюди друг. Тоді мені будь-яке місце підходить для того, щоб почуватися в гармонії з людьми, Всесвітом. Сьогодні я прокинулася з хорошим настроєм і не зустріла знайомих, бо Кам’янець  – місце незнайоме для мене, зате мені стрілися дві собаки, а їх можна нагодувати, погладити, погратися з ними – це вже міні-соціум. Дружбу можна заводити будь з ким, місце не має значення.

У гурту Vivienne Mort дві платівки: "Єсєнтукі LOVE" (2010) та "Театр Pipinó" (2013). Кожна пісня з цих альбомів оповита казковістю, глибиною думок. В другому альбомі є дві українські народні пісні - "Перейди місяцю" і "Зірочка". До речі, пояснення назви цього альбому – "Театр Pipinó"– можна знайти на самій обкладинці  диску: "Я – частина лісу, де кожне дерево вкопане в свою тінь. Я дерево. Поки росте темрява за твоєю спиною, встигни згадати, з ким ти дружив у вісім років. Де ти тепер, Малий Піпіно? Спати не можу – стільки про тебе думаю".

Учасники гурту: Даніела Заюшкіна — вокал, музика, тексти; Гліб Проців — ударні; Олександр Лежньов — клавішні; Дмитро Коляда — бас-гітара.

А ось що про Vivienne Mort говориться в одному з описів гурту, який можна знайти в інтернеті: «Атмосфера музичного театру, суміш салонного кабаре і дитячої вистави. Стареньке фортепіано, бас, барабани та голос…»

Фото та інтерв’ю - Міхєєва Станіслава, ексклюзивно для газети «Абзац»

СЛОВО РЕДАКТОРА

В житті кожного з нас поселився цікавий хамелеон. Ви знали? То літечко так маскується! Реагує на ім’я Весна, любить гратися у високу температуру повітря та жаркі дні. Де ділась справжня весна – не відомо. Ця пані лиш деколи з’являється серед міста: то на гілках абрикоси, то витанцьовує танок з бджолами біля квіток каштанів, то підспівує веселим пташкам. 

Клімат, звісно, змінився, а от сезонний біоритм ти нікуди не дінеш. Ця пора року ніби і створена для мрій, кохання, насолоди життям…

Травневий номер газети «Абзац» потішить вас, рідні читачі, неабиякою палітрою матеріалів. Довідатися чому виникла традиція фарбувати яйця, розкрити міфи про подорожі, дізнатись, що подивитись у кіно (та навіть у сферичному кіно), та які модні кольори цього літа, можна на сторінках нашого онлайн-видання. І це ще не все! Інтерв’ю зі Світланою Сукач, Головою Студентського парламенту Інституту філології,  з Олександрою Тонконог, Королевою титулу «Міс Глядацьких Симпатій КНУ 2013», розкриють таємниці цих чарівних леді.

Зазирни до газети «Абзац» - отримай свою порцію особливої інформації!

Будемо раді Вашим блакитним  серцям у соцмережі «Вконтакте» та коментарям!

Щиро Ваша,

Міхєєва Станіслава

Горнятко кави з історією про сильне почуття

Відвідувач

        Кап-кап, брязкіт дощу, гуркіт блискавки, сигнали автівок - місто вкрилося сотнями квіток-парасольок…

        Цього сирого і сірого вечора я забігла за звичкою до «Чашки» (кафе недалеко від мого дому)- тут завжди вирував магічний аромат кави та тістечок. Я замовила капучіно та сіла за останній столик. Відвідувачів було небагато, тому у мене був шанс відпочити та подумати. Ні, треба відпочити «від подумати», бо думати мене вчили з дитинства. Я тільки й чула: «Юлю, потрібно завжди думати, що ти робиш… що про тебе скажуть люди». Оо…люди…скрізь люди…здається, що дихаєш цими людьми…де вихід? Я просто хочу щастя…я так небагато прошу». Чекаю, поки принесуть каву. Тут до мене підсів хлопець років двадцяти п’яти. Він сказав: «Дівчино, посміхніться, бо сонце ще не скоро потішить нас своєю присутністю, а Ви можете врятувати ситуацію». Я відповіла на прохання усмішкою, проте думки мої блукали в бурхливому потоці. Він про щось розповідав – мені принесли каву. Нарешті я відчую тепло, хоча б штучне, тепло з ароматом карамелі…..яка карамель… про що я думаю - дитячий садок. Тут я скрізь сварку у своїй голові чую:

-          Мене звуть Рома, можна Ромео (жартую), а Вас, юна леді, як ?

-           А..що? звуть…мене? Юля...так…Юля.

-          .Це цікаво, то Ви – Джульєтта.

Я знову іронічно посміхнулася у відповідь.  «Ох, -  думаю - як нещиро, хлопець з усією душею, а я…» Тут він мені простягає маленький згорток старих, пошарпаних листочків паперу…Я бачу малюнки…на них – себе…Тут блискавка гримнула своїм суворим басом, що мені аж стало не по собі…

-          Звідки? як? Я перший раз Вас…Ви мене не знаєте…як?

Він посміхнувся і я побачила дві милі ямочки на щоках.

-          Ви мені наснилися.

-         Я не вірю в таке, - скептично відказала я. До речі, можна на «ти»…

-          Добре, ТИ мені наснилася і це правда. Я не брешу. Я коли Вас..еее…тебе  побачив, я сам був у шоці. Мені здавалось, що я знову сплю. Ущипни мене…ні…не сплю…ти справжня.

-          Дякую. Чесно, я дуже не люблю такі знайомства. Я не знаю, про що говорити з людьми в таких ситуаціях…

-          А мені не потрібно говорити…мене влаштує дивитись на тебе.

-          Ем…якось дивно…тобі не здається?

-          Облиш. Мовчи. Можна я намалюю твої думки. Ти зараз стурбована. Ти втомилася. Від людей, від самої себе.

-          Як ти знаєш?...

-          Я читаю очі.

-          Читаєш очі? Цікаво-цікаво, - з насмішкою сказала я, а саму просто колотило від страху… «Він вкраде мої думки і покаже всім…»

-          Не бійся, не розкажу. Я вмію берегти таємниці, - сказав Рома, підмигнувши.

Я сиділа, як бліда статуя. Пульс уповільнився, мені здавалось, що навіть мої думки застигли.

- Джульєтто, - клацаючи пальцями перед моїми очима, він промовив: «Дівчинко, щоб бути щасливою, достатньо тільки посміхнутись, - це твій вихід. Хочеш навчу?»

 Жибер Юлія

Весна - час кохання

Закохатися можна у що завгодно. В очі, посмішку, губи, погляд, ямочки на щоках або, навіть, зморщечку на підборідді… Проте любити можна лише всю людину, а не якусь її частину. Якщо любити, то любити повністю. За всі достоїнства і недоліки. Так, саме недоліки. Адже не дарма кажуть: «Люблять не за щось, а всупереч». Всупереч жахливому характеру і маленьким очам, всупереч недолугості та грубості…

Не плутайте любов, кохання з закоханістю. Це різні поняття. Кохання приходить з часом, а спершу завжди закоханість, інакше ніяк. До кохання доходять лише хоробрі. Інші ж спочатку знаходяться на стадії закоханості, а потім і зовсім все втрачають. Втрачають, тому що бояться – боязнь йти далі. І тоді вони, як боягузливі воїни, тікають з поля бою. Частіше за все один раз і назавжди. Так і не дізнавшись, що буде далі, так і не дізнавшись, що знаходиться за тією рискою - рискою закоханості.

Адже нічого не буває ідеальним, люди не ідеальні, стосунки не ідеальні, таких просто не існує. І це потрібно розуміти.

В період закоханості ідеалізуєш людину з усіма її недоліками, ти їх просто не помічаєш. А, коли любиш, то приймаєш свого обранця таким, яким він є насправді.

Коли минає закоханість, помічаєш все те, на що раніше дивився через рожеві окуляри. І ти або починаєш любити, любити цілком і повністю всю людину з усіма її плюсами і мінусами, або відступаєш назад через страх.

Автушенко Олена

Фаворитка

Часто кажуть , що чим красивіша жінка, тим більше пліткують про неї. Отож ми трішки розвієм таємницю найпрекраснішої особи Інституту Філології 2012-2013, щоб не дати злим язикам волю, а доказати: краса – це сяйво, яке йде, перш за все, від внутрішньої краси й обвиває жінку чимось більш особливим, ніж макіяж, роблячи її по-янгольськи милою та по-королівськи величною.

Отож, вітаймо на сторінках нашої газети студентку 3 курсу спеціальності «Мова гінді та література» Олександру Тонконог – Царівну Інституту Філології 2012 року й Міс Глядацьких Симпатій КНУ 2013, яка з радістю погодилась відповісти на 7 наших питань. «7» все-таки магічне число, а Олександра – наша казкова царівна.

1. Участь в таких конкурсах, як Міс Університету – велика відповідальність. Більше того, подібні конкурси потребують від людини неабиякої впевненості в собі й дисципліни. Адже уміння показати себе вимагає терпіння, навичок, тренувань. Я чула, ти займалась балетом, музикою… Одним словом, - отримала освіту справжньої юної леді. Можеш розказати більше, про те, що саме потрібно при підготовці до конкурсів краси й які саме уміння, що допомогли тобі при цьому.

Беззаперечно, участь у конкурсах краси це велика відповідальність та шалений ризик. Нажаль, в наш час важко зрозуміти за яким критерієм журі обирає найкращу дівчину! Будьте уважні, я сказала саме найкращу, а не найкрасивішу! Я вважаю, що всі конкурси краси занадто суб'єктивні. Кожна дівчина гарна по-своєму, в кожній є своя родзинка, кожна з них - індивідуальність! В наш час не існує чіткого еталону краси. Це може бути спокуслива брюнетка, чи запальна блондинка. Одна матиме зріст 1,77 см, інша 1,65 см. І кожен знайде ту, яка йому більш до вподоби. Нажаль, саме це і руйнує всі сподівання конкурсанток на перемогу. З власного досвіду можу сказати, що були конкурси де обирали переможницю дивлячись лише на обличчя та фігуру, а були конкурси де враховували талант, вміння тримати себе на сцені, як кажуть професіонали  - "працювати" на публіку. На мою думку, останній вид конкурсу є більш об'єктивним.

Що стосується навичок і вмінь які я отримала в дитинстві завдяки наполегливості своєї мами, то це найкращий подарунок життя. Те що я відчуваю ритм, гарно володію своїм тілом, вмію тримати себе достойно на людях - все це неодноразово допомагало мені не тільки на конкурсах, а й в житті. Я вдячна своїй родині за те, якою людиною я є тепер.

2. Ти здобула приз глядацьких симпатій. Яка ж вона на смак – популярність? Чи відчуваєш себе популярною і, взагалі, який зміст вкладаєш у це слово?

Можу сказати лише одне - Я пишаюся собою!:)

Як я вже казала раніше, оцінка краси є дуже суб'єктивною. Авжеж, коли я йшла на цей конкурс, я сподівалась на остаточну перемогу. Але отримавши Титул - Місс Глядацьких Симпатій, я не залишилася розчарованою!:) Я співаю та граю в театрі з дитинства. Я не модель! Я - акторка! І головною нагородою для мене є серця глядачів. Коли я на сцені, неважливо чи то конкурс краси, чи спів, чи гра у виставі - я артист. А значить я слуга глядачів. І єдиною моєю ціллю є зачепити серце кожного з них, не залишити їх байдужими, донести до них те, ким я є насправді. На конкурсі Королева Університету мені це вдалося. Я в жодному разі не програла! До конкурсу я була готова на всі 100%, як в плані організаційному, так і моральному. Я рада, що глядачі оцінили мої намагання. Я виглядала достойно, а те що мене не обрали судді це ще нічого не значить. Від конкурсу я отримала все, що хотіла! Мій титул дав мені поштовх не опускати руки і твердо йти до своєї мрії. До Великої Сцени!

3. Розкажи, будь ласка, про дух, що панує на таких конкурсах. Чи знайшла ти нових подруг, як дівчата ставляться один до одного? Як ти вважаєш, чи потрібно брати участь в таких конкурсах і які висновки ти зробила після конкурсу, чого він тебе навчив?

Кожна подія в житті людини це урок! Конкурс Королева Університету - не виняток. Більше того, за форматом він трішки відрізнявся від інших конкурсів. Завдяки конкурсу я подивилася на себе зі сторони. Зробила деякі висновки, але тішить те, що великі зміни мені не потрібні. Скажімо так, чомусь новому я не навчилась, зате ще раз побачила яка я є насправді, як сприймають мене оточуючі. Кожну конкурсантку я розглядала з точки зору індивідуальності, а не як суперницю. Аналізувала свої вчинки та інших. Можу сказати лише одне: ніколи не йдуть до перемоги "по трупах", ламайте "стіни" на своєму шляху, а не людей!           

           

4. Нам всім надзвичайно повезло жити саме в цей час. В арсеналі краси кожної є ціла торба косметики, купа різноманітних процедур: від райських шоколадних ванн до менш приємного голковколювання, які тепер доступні не тільки клеопатрам й носіям древньої китайської медицини. А які в тебе секрети краси?Можливо, поділишся деякими з них. Що ти розумієш як «природню» красу й на що готова піти для досягнення ідеалів. Цікаво було б знати, як ти, дівчина з прекрасною фігурою, ставишся до еталону 90-60-90, вважаєш цей шаблон застарілим чи таким, який ніколи не вийде з моди?

В мене є лише один секрет краси - залишатися собою і бути оптимісткою!:) Кожна людина мріє про те, чого в неї немає, особливо це стосується дівчат, коли мова йде про зовнішність. Бережіть і підтримуєте те, що дала Вам природа. Справжня жінка повинна вміти показати свої виграшні сторони і приховати недоліки! Займайтись спортом краще, ніж лягти під ніж пластичного хірурга. І до всього можна себе налаштувати, все це психологія. Треба працювати над собою, а радикальні методи можуть одного дня скалічити вам життя... Найпотужніша зброя краси - посмішка!:) Від чистого серця і з блиском в очах!:)

До еталону 90-60-90 відношусь опосередковано... Я вважаю, що гнатися за ідеалами та еталонами безглуздо. Все це швидкоплинне. Завтра прийде новий кутюр'є і скаже: "Високі стрункі моделі вже не в моді, нам потрібні дівчата з пишними формами"

Все може бути. Не треба ні за чим гнатися. Еталон як і мода. "Мода проходить, а стиль залишається", - Коко Шанель.        

5. «Духи - це невидимий, але зате незабутній, неперевершений модний аксесуар. Він оповіщає про появу жінки і продовжує нагадувати про неї, коли вона пішла». Не боючись банально цитувати Коко Шанель, хотіла б поцікавитись, яким ароматам надає перевагу справжня царівна . Існує думка, що справжня леді повинна мати один парфум – свою візитну картку. Хоча, багато молодих жінок спростовують цей міф, чергуючи пряні й квіткові запахи за настроєм. Як ти ставишся до цього?

 Я також постійно змінюю парфум. Я людина настрою! Я змінююсь тоді, коли цього хоче моя душа. Я часто змінюю зачіски. Одного дня кардинально змінила колір волосся. Якщо подивитися на мій одяг, то він також дуже різний: і за кольором, і за фактурою. Так і парфуми: сьогодні може бути квітковий аромат Chanel "Chance", а завтра солодкий Carolina Herrera "VIP 2012".         

6. Не забуваймо й про наш інститут. Філолог – це не професія, це ціле світобачення, коли ти в томах безкінечних слів бачиш акварельні пейзажі, чуєш симфонії. Чи відчуваєш ти, що правильно обрала свою дорогу й якою, на твою думку, повинна бути справжня дівчина-філолог?

Філолог - витончена та багатогранна натура. А бути філологом це справжнє мистецтво! Адже не так вже і просто поєднувати розум, красу і працьовитість! Саме це дає мені можливість розкрити себе. Я творча особистість і потребую самовираження. Більш того, Я - індолог, вивчаю мову та культуру Індії. Ця неповторна країна уособлює в собі "єдність у різноманітності", навіть непоєднувані явища, в цій країні, існують гармонійно. Індійське кіно відрізняється своїм неповторним колоритом, музикою і танцями, в той час як релігійне життя індусів вимагає контролю над своїми емоціями для пізнання Істини! В цій різноманітності індійського життя я знайшла відображення багатогранності своєї душі.

Все в цьому житті не просто так, як і те, чому я опинилася в інституті філології ще й на такій спеціальності. Авжеж, я не знаю, що там далі за горизонтом, але можливо якщо я тут, то це для чогось потрібно. Принаймні навчатися в Інституті Філології мені подобається!

Мені здається, що дівчина і філологія -  невід'ємні одна від одної речі. Тому що дівчата - такі творчі! А слово - один з проявів творчості! Ще дівчата дуже цілеспрямовані та працьовиті, а це вкрай необхідні риси характеру для справжнього філолога!

Але я в жодному разі не хочу дискредитувати хлопців!!! Просто, напевно, так історично склалося, що в Інституті Філології так багато дівчат...    

7.Краса вимагає жертв ... Насамкінець, хочеться запитати й про особисте життя. Хто ж жертва твоєї краси?

Мій дім - моя фортеця! І загалом, я не виношу свої таємні почуття. Але зараз мені нема чого розповідати з цього приводу. Так, в мене є людина, яка піклується про мене, кохає і підтримує мене у важкі хвилини. Але забігати наперед не люблю, тому не можу сказати наскільки все це серйозно.

Єдине, що мене хвилює на даному етапі мого життя - це навчання та кар'єра. Зараз я вкладаю всі свої сили на здійснення своєї мрії, тому якось, немає часу звертати увагу на довгу чергу шанувальників. Але я точно знаю, якщо на цьому світі є людина, яка дана мені долею, вона обов'язково буде зі мною!:)

Треба лише бути щасливою людиною тут і зараз, не дивлячись на обставини! Ніхто, крім вас не зробить Вас щасливими! Бажаю Всім успіху та перемог!:)    

Дякуємо Олександрі за її відповіді, які надихають нас, дівчат, на нові звершення.

Пам’ятаймо: не краса робить жінку щасливою, а щастя діє на жінку, як весняне проміння на проростаючі квітки. Тож, розцвітайте!

Іваночко Ксенія

Фотограф: Аліна Літая

Сферичне кіно

Мабуть, ви не раз бачили серед надокучливих реклам у метро афішу сферичного кіно «ATMASFERA 360», що обіцяє нас відправити в космос без ракети та медичної довідки. Ми вирішили перевірити, чи дійсно їхня пропозиція варта уваги. 

http://www.unn.com.ua/ru/publication/568428-obnovlennyy-kievskiy-planetariy

Сферичний кінотеатр знаходиться в планетарії (станція Олімпійська, перейти через дорогу – і ви на місці). Квитки коштують по-різному, в залежності від дня тижня (40, 50, 70грн. у будні дні, 50, 60, 80грн.у вихідні, студентам знижка у 5грн.), місця краще брати якомога ближчі до центру. Піднятися до кінозалу можна аж двома шляхами: по звичайній драбині та «по-сферичному» (мал.). Перед сеансом показують безліч незрозумілих заставок, які дуже легко переплутати з власне фільмом. Сеанс складається з двох стрічок, ми відвідали «Загадки Солнечной системы+История Вселенной». Перший міні-фільм – це така собі астрономія для молодших та середніх
класів з проханнями не наближатися до Венери, «бо там дуже спекотно». Другий фільм багатьом людям здався дуже нудним, проте «Гаттака», впринципі, і не була обіцяна. Увесь показ триває 50 хвилин, тому виспатися в кінозалі не вийде=)

Невеличка розтягненість компенсується неймовірними технологіями. Якщо ви ходили на 2D, 3D чи навіть на 25D (а на вулицях Києва можна і таке зустріти), то ви все одно ще нічого не бачили. Цим стрічкам не потрібен попкорн і маленька Кола, це науково-популярні фільми, а тому глядач повинен налаштуватися на «правильну» інформацію, а не на жарти, якими майорить сучасний Голлівуд.

Іноді рекламі варто довіряти, і у випадку зі сферичним кіно ця популяризація виправдана, тому ми стовідсотково рекомендуємо відвідати «ATMASFERA 360».

Полич Єлизавета

Ексклюзивне інтерв`ю з Даніелою Заюшкіною, солісткою гурту Vivienne Mort

Читайте інтерв'ю за посиланням: http://abzacnews.blogspot.com/2013_05_19_archive.html! :)
А поки гарної Вам музики!

З повагою, Міхєєва Станіслава

Саша Вітер: «Головне вірити в себе й працювати.І тоді ти поступово прийдеш до мети»

Серед безлічі захоплень сучасної молоді найпопулярнішим була й залишається музика. Більшість просто слідкують за новинками та намагаються не пропустити концерт улюбленого виконавця. Й лише дуже небагато насмілюються створити щось власне, як це зробили студенти Саша, Віталій, Міша та Саня – команда гурту «Восьмий День». Хлопцям, незважаючи на зовсім невеликий досвід, вже вдалося добитися значних успіхів. Детальніше про історію створення гурту, плани на майбутнє, а також про особисті уподобання розповів фронтмен гурту Сашко Вітер.

«Творимо музику, в першу чергу, для себе, нам подобається і це найголовніше».

Ви часто берете участь в благодійних заходах. Це можливість ще раз заявити про себе чи поклик душі?

Благодійність – одна із цілей гурту.  У душі кожної свідомої людини має бути бажання допомогти іншим. Світ стане кращим, якщо кожен подарує частинку свого серця тому, хто цього потребує. Тому ми постійно брали і будемо брати участь в подібних заходах.

У вас вже вийшов дебютний міні-альбом «Восьмий День». Для вас це радість, що нарешті його почує світ, чи страх, "а чи прийме аудиторія"? 

Виникає двояке відчуття. В першу чергу, це, звичайно ж, радість – ми дуже чекали виходу цього альбому. Це – результат проробленої праці. Цей альбом – частинка нашої творчості. Так, маленький страх є, тому що ми починаємо змінювати своє звучання в кращу сторону, додаємо електроніки. Отже, страх, в першу чергу, з приводу трьох пісень «старої епохи», які увійшли в міні-альбом.  Але його будуть слухати люди різних аудиторій. Комусь будуть до вподоби старі пісні, а комусь – нові. Абсолютно всім ми подобатися не можемо і це зрозуміло.

Розкажи, коли ти зрозумів, що музика – це твоє? З чого почався "Восьмий День"?

Це довга історія. В минулому, коли я займався футболом, отримав серйозну травму і довелось більше місяця лежати вдома. В мене була гітара, отже, від нудьги я грав на ній. Тоді і подумати не міг, що колись буду займатися цим серйозно. Пізніше, вже в університеті,  друзі запропонували мені пограти в їх гурті, я згодився. Навіть виявилося, що й голос у мене є, бо сестра завжди «підколювала», що мені «ведмідь на вухо наступив» :)

Але хлопці мене підтримали. Сказали, що непогано виходить.  Ось це й були мої перші кроки в музиці. Потім я зрозумів, що потрібно створювати щось своє, щоб грати ту музику, яка подобається нам. Поділився ідеєю з кращим другом Віталіком, який зараз є нашим соло-гітаристом, і ми вирішили створити власний гурт. Потім до нас приєднався Міша – барабанщик, а згодом і бас-гітарист Саня. Ось так з’явився гурт «Восьмий День».

Ви обирали назву гурту навмання чи ретельно обдумували, як назватись? Чому саме «Восьмий День»?

Ні, навмання не вибирали. Ще коли ми з Віталіком лише планували створити власний гурт, сиділи в кав’ярні і думали, як краще назватись. Звідкись зверху прийшла цифра вісім – як символ нескінченності. Нескінченний потік емоцій, почуттів, радості, суму, всього, що завгодно – саме в цій вісімці. Ми ще не знали, як це буде звучати, але розуміли точно – в назві повинна бути цифра вісім. Потім вирішили, так як в тижні є лише сім днів, то ми хочемо відкрити для людей восьмий, тобто щось нове. Так склалося, що саме в день молодого місяця, 26 березня, ми прийняли це рішення, а це,як відомо, хороший знак.

Як ви ставитесь до того, що в Україні є ще кілька молодих гуртів під назвою «Восьмий День»?

У нас є певні відмінності. По-перше, ми граємо різну музику. Також є різниця в написанні назви. У нас «Восьмий День» пишеться прописом і обидва слова з великої літери, а інші пишуть просто «8 день». І це, ніби невелике змагання – хто швидше досягне успіху. Справа навіть не в тому, хто кращий. Ми не хочемо бути кращими, ніж хтось, ми бажаємо бути самими собою і творимо музику, в першу чергу, для себе, нам подобається і це найголовніше.

Хто пише вам пісні?

Так вийшло, що тексти, в основному, пишемо ми з Віталіком, а Саша та Міша допомагають нам. Але у нас є пісня «Люблю», яку ми написали всі разом. Хоча кожен вкладав в неї свої емоції, але під час виконання в мене виникає відчуття, ніби я сам це написав для коханої дівчини. Ми дуже добре розуміємо один одного, тому завжди легко виконувати пісні, написані членами групи. Музику до текстів також творимо всі разом.

Звідки береш натхнення?

Ніколи над цим не задумувався. Просто, коли виникає бажання - беру гітару і починаю щось вигадувати. Коли пишу вірші, найголовніші емоції – це біль, переживання, - тоді з’являються ліричні пісні. Або ж, навпаки, радісна подія, ось навіть сьогодні після виступу, можливо, прийду додому й почну писати. Особливо добре пишеться вночі, коли ти один, ніхто не заважає. 

«Навіть якщо людина вивчить лише три акорди, але виконає це дуже красиво, з душею, то її будуть слухати».

Що, на твою думку, є первинним в мистецтві — техніка чи емоція? 

Безумовно, це емоція. Тому що, навіть якщо людина вивчить три акорди, але виконає це дуже красиво, з душею, то її будуть слухати. Головне, яка ця пісня, як людина її виконує, як вона передає ці три акорди. Звичайно, якщо виконавець жахливо їх зіграє, то це нікому не сподобається. Але початковою все ж таки має бути емоція, однозначно. Я ж, коли беру гітару, не думаю, що б такого зробити технічно – мною керують емоції, які я намагаюсь передати в піснях. Потім уже на другий план виходить техніка, коли ми щось допрацьовуємо.

Яких виконавців ти слухав в дитинстві, і як ця музика вплинула на тебе? 

В дитинстві я не дуже захоплювався музикою. З часом, під впливом друзів, став слухати «БІ-2», Агату Крісті, Віктора Цоя. Тоді я навіть не думав, що колись також стану музикантом, просто слухав. А коли став грати на гітарі, то дуже захоплювався гуртами «Друга Ріка»,«С.К.А.Й.» та багато інших і це навіть залишило відбиток в творчості гурту «Восьмий День». Потім став слухати американські гурти. Зараз переважно слухаю «30Seconds to Mars».

Чим ти захоплюєшся окрім музики?

Раніше я часто грав у футбол з друзями. Захоплювався комп’ютерними іграми, через це виникали суперечки з рідними. Але це в минулому. Зараз так склалось, що музика займає практично 24 години на добу. Буває, стомлююсь, але розумію, щоб чогось досягти, потрібно працювати, працювати і ще раз працювати. Музика і є моїм найголовнішим захопленням. Ще отримую задоволення від читання. Коли є вільна хвилина, беру цікаву книжку  і читаю: перед сном, на роботі, в транспорті.

Що зараз читаєш? 

Джулія Камерон «Шлях художника».

Подобається?

Так, дуже цікава книжка. Вона допомагає творчим людям знайти себе. Я вважаю, що ще  до кінця не знайшов себе в творчості.  І ось одна хороша людина порадила мені прочитати цю книгу. 

Де найближчим часом ми можемо вас почути?

Зараз ми не плануємо концертів, але найближчим часом збираємося зняти кліп на одну з наших пісень.

Будемо чекати.

Що ти можеш побажати молодим гуртам, які тільки починають свій творчий шлях?

В першу чергу, потрібно довіряти один одному в колективі і, як всі кажуть, багато працювати. Це дуже важливо. Також потрібно завжди вірити в свої сили, навіть, коли справи ідуть не дуже добре, нічого не виходить. У нас також часто виникали подібні ситуації, тоді ми просто приходили на репетиції, грали і в результаті все було добре. Просто потрібно в це повірити. Поставити перед собою мету і поступово до неї іти, маючи віру, що все вийде. Віра в себе – сильна штука. Мій викладач по вокалу, Артем Кузьменков, завжди говорить: «Якщо ти в щось віриш і завзято працюєш над цим, то ти це отримаєш!» Ось, потрібно вірити і працювати, тоді ти просто поступово прийдеш до своєї мети, по-іншому ніяк.

Світлана Попова