31 груд. 2013 р.

З Новим Роком, любий ІФ!


У повітрі панує відчуття свята, а до магазинних кас вишикувалися довгі черги, лунають телефонні дзвінки, сяють усмішки, люди зустрічають друзів та рідних з різних куточків світу та бажають одне одному гарних вихідних. Вже зовсім скоро всі будуть святкувати Новий Рік!
Особливо це свято полюбляють діти. Пам’ятаю, як років із 10 тому, я іще писала листи Діду Морозу та чекала на подарунок під ялинкою. Мені завжди було цікаво, чи дорослі вважають Новий Рік таким же святом чар та казкової атмосфери, як діти? Зараз я можу сказати, що, на жаль, ці емоції трохи втрачаються, проте свято залишається святом, і щороку ми чекаємо 31 грудня та загадуємо бажання під бій курантів...
Напередодні Нового Року ми вирішили запитати у очільників та викладачів Інституту Філології – чим є для них Свято Нового Року, яким воно було в їх дитинстві, та що вони хочуть побажати студентам у 2014 році.
 
Спочатку на ці наші питання відповів директор Інституту Філології – Григорій Фокович Семенюк:
Новий Рік – це, перш за все, підведення підсумків того, що зроблено – чому можна порадіти і чим можна пишатися, а в чому були проблеми, над чим ще треба попрацювати…
Я добре пам’ятаю святкування Нового Року в моєму дитинстві, але в мене вони були дещо інакшими, ніж зараз: адже, я із Західної України, і в нас спочатку святкувалися Різдвяні свята. Мені дуже запам’яталася вертепна вистава, яку одного разу довелося побачити. Я тоді ще не ходив до школи, але чув, що тих школярів, які брали участь у дійстві, потім виключили… А Новий Рік ми святкували за старим стилем, увечері ходили щедрувати: діти перевдягалися, одягали кожухи, вітали один одного з Новим Роком. Вранці  14 січня хлопці «засівали». За це нам дарували цукерки та інші ласощі.
У середніх класах нас уже почали прилучати до новорічних святкувань за новим стилем – 1-го січня. Вбирали ялинку, сільська інтелігенція – вчителі, працівники сфери культури – організовували новорічне святкування з Дідом Морозом та Снігуронькою. Зрештою, ми святкували і Новий Рік, і Старий Новий Рік. А колядувати ми ходили 6 січня – на Святий вечір. У нас був гурт із 4 хлопців, і ми завчасно збиралися, проводили репетиції, а вже коли  заколядуємо – нам тоді давали солодощі та карбованці, які ми потім ділили порівно. Мій найцінніший новорічний подарунок з дитинства – ліхтарик.
Наш Інститут у цілому гарно прожив цей рік. У нас багато навчальних здобутків: якісна успішність  становить 90%, при цьому 30% становлять ті, хто навчається на «відмінно».  Інститут, на відміну від інших освітніх осередків, не зменшив, а навіть збільшив  кількість студентів – ми виконали державне замовлення з набору студентів і набрали ще понад 270 контрактників, при чому більшість із них з досить високими балами.  Зараз філологічні спеціальності, нарівні з економічними, є найпрестижнішими серед молоді. У нас був надзвичайно високий вступний конкурс: на окремих  спеціальностях сягав 60 осіб на місце, а в середньому по інституту – до 25 осіб на місце. Цього року ми впровадили нову спеціальність – «прикладна лінгвістика», і конкурс на неї був до 30-и осіб на місце. Інститут підписав угоду з французьким університетом міста Монпельє про подвійні дипломи. На підході – угоди зі східними університетами щодо можливості навчання в магістратурі в Японії, в Кореї та в Китаї і отримання нашими студентами подвійних дипломів. У нас було багато переможців олімпіад з української мови, східних та західноєвропейських мов.
Серед наукових здобутків: було випущено 12 підручників, 80 посібників, 27 монографій, опубліковано близько 1500 статей викладачів та студентів, 150 із них було надруковано за кордоном. Завдяки ректору, ІФ тепер має відремонтований і доглянутий корпус-красень, збудований ще в 1852 році архітектором Олександром Беретті (сином Вікентія Беретті – творця нашого Червоного корпусу). За задумом архітектора, будівля постала в двох класичних кольорах: жовтому та білому. Такий його вигляд вдалося зберегти й до сьогодні. На першому поверсі завершується ремонт усіх аудиторій, а потім ми плануємо відремонтувати другий, третій і четвертий поверхи. До Нового Року нам вдалося облаштувати скверик у дворі інституту, де студенти зможуть відпочивати у вільний час, вхід до нього буде тільки з корпусу, тобто це буде виключно наш студентський куточок відпочинку. Зараз там навіть вбрано ялинку. Ще одним важливим кроком було створення лабораторії синхронного перекладу, обладнання буде остаточно встановлено в другому семестрі.
2014 рік буде особливим!  Адже в цьому році ми святкуватимемо 200-річний ювілей нашого генія і патрона університету – Тараса Григоровича Шевченка, а також 180 років з дня створення нашого рідного університету. У нас були і ще будуть проведені конференції та інші урочистості на вшанування цих величних дат. Минулого року університет Шевченка піднявся в міжнародному рейтингу університетів на 100 позицій і тепер він – один із 400 кращих університетів світу (усіх університетів у рейтингу – понад 8000). Я сподіваюся, що цього року ми продовжимо сходження до вершини, адже це буде рік коня, а кінь – працьовита, потужна і дуже шанована в нашому народі тварина. Отож, я сподіваюся, що новий рік буде не менш успішним і щедрим на здобутки, ніж попередній!
У цей святковий день хочу побажати нашим студентам гарного настрою, бажаю зустріти Новий Рік у колі хороших друзів, проте не втрачати розуму й мудрості, бо адже вже зовсім скоро знову будуть робочі дні, а потім – сесія. Також хочу побажати здоровя, сили, натхнення і, звичайно ж, везіння – адже трапляється так, що ніби й усе знаєш, а з білетом не пощастило… Бажаю, щоб рік минув без втрат, щоб процвітали сім’ї, збувалися плани і мрії! З Новим Роком вас!

Нам також вдалося запитати про враження від цього свята заступника директора ІФ Сергія Михайловича Різника:
Новий Рік – це найвеселіше, найцікавіше й найсвітліше свято річного зимового циклу, що пов’язано з оновленням: нові плани, мрії та проекти. У  цьому святі немає місця прикрим емоціям, це свято початків, зорієнтоване на майбутнє.
Новий Рік у моєму дитинстві пов'язаний з височенною ялинкою, прикрашеною іграшками, і я зачаровано дивився на неї знизу догори. Там було стільки цікавих іграшок… Раніше іграшки були не такими, як зараз: це тепер переважно роблять кульки або бурульки, а тоді в нас були казкові фігурки – тваринки з блискучого скла: білочки, зайчики, жабки, лисички, також будиночки, ліхтарики, годинники, навіть скляні літачки... Вони були неймовірні! Найулюбленішою моєю іграшкою була білочка з горішком. Я був найменшою дитиною в сім’ї, тому всі брати і сестри робили мене учасником усіх своїх новорічних забав. Ну і цукерок та інших смаколиків мені, як найменшому, діставалося найбільше
Чи траплялася зі мною якась новорічна чи різдвяна історія? Такої історії, як у фільмах «Сам удома» чи «Іронія долі» не було, але цікаве таки траплялося. Наприклад, мені дуже добре запам’ятався 2005 рік, коли я легковажно відгукнувся на заклик друзів зустріти Новий рік на майдані. Опів на 12 висадив дружину з сином біля Хрещатика, а сам поїхав припаркувати авто трохи далі. Вийшов на Майдан за 10 хвилин до Нового року, однак не зміг дістатися до сімї.  Ми знаходилися метрів за 10 одне від одного, але людей було настільки багато, що протиснутися до своїх я ніяк не міг, і під бій курантів ми лише стояли й перемахувалися руками, вигукуючи: «З Новим роком». Це був єдиний Новий рік, який я зустрів не за столом.
Я вважаю, що цінність подарунку не в коштах, а в емоціях і щирості дарувальника. Коли щось дарують від душі, то це завжди приємно, і вже не має значення матеріальна цінність дарунка.
Цей рік у мене повязаний і зі здобутками, і з втратами. Місяць тому пішов із життя мій добрий приятель, із яким я дружив понад 30 років. Це сумно. У цьому році мій син на «відмінно» закінчив школу і сам вступив до вишу на омріяну спеціальність. Це приємна подія. Отож, як писав Олександр Олесь, «з журбою радість обнялась…»
Що я можу побажати студентам на Новий рік? Успішної сесії, підвищеної стипендії, реально здійсненних мрій – короткочасних і на перспективу, веселого Нового Року, бо студентські роки – особливі. У кожному віці своє сприйняття свят. Бажаю, щоб ваш студентський  Новий Рік був феєричним.


Про враження від свята Нового Року ми дізналися й у Олени Степанівни Саєнко:
Я пам’ятаю свій Новий Рік, який я зустрічала років у десять. Дуже запам’яталася атмосфера свята: вечеря в колі друзів і батьків, у всіх - радісні обличчям, щасливі усмішки, всі дарують одне одному подаруночки. Якихось особливих різдвяних чи новорічних історій зі мною не траплялося. Всі, що спадають на думку – це виступи дочки під новорічною ялинкою, бо вона в мене дуже любила робити «концерти» і постійно щось вигадувала.
Пам’ятаю, на одне з новорічних свят мені подарували німецьку ляльку. Вона була гумовою, із заплющеними очима. Лялька була такою витонченою! Я робила їй гарні зачіски, а також мені дуже подобалось, що її можна було мити, і вона була чистою та охайною. Ця лялька в мене збереглася, потім нею бавилася моя дочка.
Я вважаю, що насправді байдуже, який подарунок дарують… Головне, щоб він був від щирого серця.
В це новорічне свято я хочу побажати всім добра, прямого й безперешкодного шляху вперед, а також – завжди відчувати людську підтримку позаду.


Оксана Миколаївна Сліпушко розповіла «Абзацу» про новорічну ялинку дитинства та відчуття казки напередодні Свята:
Асоціації з новорічними святами в мене, звичайно, дуже приємні. В душі панує відчуття казки. Це дуже позитивне свято, яке пов’язано в мене з поверненням у дитинство. Все це викликає теплі, приємні спогади.
На Новий Рік мої батьки ставили велику ялинку до самої стелі, яку ми прикрашали іграшками і цукерками, і я пам’ятаю, як ми з молодшою сестрою тихенько їли ті смачні цукерки протягом усіх новорічних свят, допоки солодощі на ялинці не закінчувалися (посміхається). Найкращим подарунком від батьків для мене була книжка, адже я дуже любила читати. Найулюбленішими книжками для мене були казки.
Попереду сесія, тож бажаю всім студентам гарно її скласти! Також хочу побажати усім міцного здоров’я та щастя.


З побажаннями не втрачати віри в серці зустрічає Новий Рік Чемес Валерій Федорович:
Новий Рік – це, перш за все, родинне свято, коли всі збираються разом, коли є можливість перепочити і зрозуміти, що зроблено, а що ні. Підбиваючи підсумки, неодмінно згадуєш і те, що іще не встиг зробити, тому це іще й гарний час, аби запланувати щось на рік наступний.
Коли я іще був малий, зазвичай на новорічне свято не ставалося нічого особливого, бо батьки працювали, а ми були в дитячому садочку пів дня… Хоча – пам’ятаю дитячі ранки, під час яких у нас проходили костюмовані карнавали: пригадую, що найчастіше я грав роль клоуна, і в мене були такі двокольорові красиві штанці: одна  червона, а друга – блакитна, та іще в мене ковпак із дзвоником. А от у школі я був Новим Роком, вирізав з паперу велику кольорову шапку. Мої дитячі роки припали на 60-70-ті, а  це – епоха космонавтики, так що хлопці були космонавтами, а дівчата сніжинками.
Якогось особливого подарунка, який би запам’ятався на все життя, не було, в основному це були солодощі. Ми ходили посівати, співали колядки, щедрівки… Великою подією для малечі було отримати бодай один мандарин, бо тоді це було рідкістю, а банани взагалі не ввозили… Моїми подарунками, окрім солодощів, щороку були яблука, горіхи та гроші: в ті часи на 1 карбованець можна було купити 5 буханок хліба.
Зараз, коли до мене приходять хрещеники на Різдво, то я вважаю, що подарунок повинен бути з несподіванкою і натяком – це може бути книжка, чи якісь комбінації з невеликих подаруночків. Взагалі вважаю, що найкращий подарунок – це дзвінок від дорогої людини із привітаннями зі святом.
Пам’ятаю, під час Помаранчевої революції, взимку 2004-2005 року, я був зі своєю сім’єю на майдані. Тоді було дуже багато людей, нас переповнювало відчуття єдиного подиху, відчуття єднання. Це – найдивовижніші відчуття, які за останній час я переживав під час зустрічі Нового Року.
Студентам в наступному році я хочу побажати віри у те, що все найкраще – попереду, що вони досягнуть більшого. Навчанням життя не обмежується, не стискається лише довкола цього, адже навколо так багато інших цікавинок!
 
Привітання записувала Циганкова Софія

23 груд. 2013 р.

Реклама як мистецтво псувати бренд


Щодня дорогою до інституту я розглядаю рекламні афіші в метро замість того, аби повторювати конспекти. І все було би чудово, якби було на що дивитися. Реклама може стати мистецтвом, як на мене – вона і є мистецтвом – але, очевидно, не в нашій країні.
Чи то брак коштів, чи некваліфіковані спеціалісти (у чому я маю величезний сумнів) заважають робити якісний продукт, проте я дивлюся на оголошення з позиції покупця і розумію, що вони «не спрацьовують». Не треба навіть бути спеціалістом, щоби побачити безліч помилок в оголошеннях. Хоча, якщо ці похибки впадають в око перехожим, це може означати, що реклама як лакмусовий папірець проявляє нашу освіченість та схильність до аналізу… Проте – не варто шукати поодинокі плюси серед суцільного мінусу.
Деякі рекламісти виправдовують свій продукт тим, що наближають українські слова до російських з метою зробити їх більш зрозумілими для власне російськомовного населення. Але коли мова йде про імідж та подальше просування товару, а отже і про робочі місця його виробників та маркетологів, то навряд чи буде доречним вдаватися до такого «піару».

Один словник коштуватиме компанії дрібницю, проте його використання спеціалістами «will make a fortune». Тому якщо ви філолог, який в минулому мріяв про кар’єру рекламіста, але зараз вчить фонологічну інтерпретацію голосних, то не засмучуйтеся. Скоріше за все, на ваші знання чекає фірма, бренд якої ви зможете зробити впізнаваним. І якісним. І філологічно чистим.


Полич Єлизавета

17 груд. 2013 р.

Із музикою в серці…


Ні для кого не є секретом талановитість студентів Інституту філології. Вони – і поети, і письменники, і художники, і музиканти… Візьмемо хоча б останніх. Саме про них Арістотель писав: «Духовне і чуттєве життя може зв'язати лише музика». Особисто я з ним погоджуюсь. А на підтвердження слів Арістотеля – поспілкувалась із талановитим філологом, учасником гурту «Bonehouse» Денисом Рибченком.




Денисе, перше банальне питання: ПІБ, хобі, знак зодіаку, улюблений, фільм, гурт, виконавець
Я увлекаюсь музыкой, но помимо этого люблю смотреть футбол. Знак зодиака – дева, самого любимого фильма – нет (много фильмов люблю). Выбор любимой группы зависит от стиля музыки, который я слушаю. Так, например, из инди-рока – это «Arctic Monkeys», из альтернативы – «Sick Puppies», из независимых исполнителей – нет смысла называть, ведь и так никто их не знает (сміється).
Чому ти обрав саме Інститут філології, а не музичну освіту?
Во-первых, я думаю, что музыкальное образование мало что дает, там преподают очень много всего ненужного (просто знакомый там учится). Такой бред! (смієься). И, тем более, для поступления нужно среднее музыкальное образование, а я в музыкальной школе не учился и нотной грамоты не знаю. А Институт филологии… Я не знал куда идти, поэтому решил выбрать то, что у меня хорошо получается, то есть – изучать английский.
Класне поєднання  - філолог-музикант. Група має назву «Bonehouse». Як виникла ідея назви?
 Если честно, название придумал вокалист. У нас было очень много названий, которые часто менялись. И вот в очередной раз кто-то просто в шутку предложил это название, и мы решили его взять. Много где засветились под этим названием, и менять его нет смысла.
Які були найоригінальніші назви?
Ну я помню было название «Teenrockers», «Ducktape» - это что-то с изолентой связано (сміється). Было «Dеlivery», то есть доставка. Какого бреда у нас только не было!
Розкажи детальніше про групу, про своїх колег по сцені.
Мы не то, чтобы коллеги, скорее близкие друзья. Учились в одной школе (гимназия №191). Раньше у нас был абсолютно другой состав. Создали группу вокалист и я, ну а потом расширились. Сейчас состав таков, как есть.
Вокалист – Богданенко Данил, барабанщик – Зубченко Руслан, а басист – Куцюк Виталий.
Чим займаються інші учасники гурту?
Вокалист учится в соседнем корпусе на политолога, барабанщик на экономической теории, тоже в Шевченко, а басист – в КНУБА (КИСИ) на агента по недвижимости. Сейчас наше главное увлечение – музыка.
Чому ви граєте саме інді-рок?
Раньше мы играли панк-рок («Blink-182»…) и песни даже у нас свои были. Но потом басист увлекся инди-роком, группа «Arctic Monkeys». Мне изначально они вообще не нравились, но находясь в коллективе, где все от них просто балдеют, и все время хотят играть, тяжело не подсесть.  Поэтому мы полностью поменяли репертуар. Сейчас просто смеемся над тем, что играли раньше.

Хто пише слова до пісень?
Пишет вокалист, а музыку все вместе придумываем.
Як тобі, та і групі загалом, вдається поєднувати навчання та репетиції? Що чому заважає?
Ну как сказать, летом репетировали 2 раза в неделю,  сейчас мы учимся в разные смены и это очень не удобно. Поэтому репетируем один раз в неделю – в субботу. Если честно, то мне скорее учеба мешает.
Чи відомо викладачам, що ти займаєшся музикою? Не помічав упередженого ставлення?

Когда мы знакомились на первом занятии, то я упоминал, что занимаюсь музыкой, играю в группе. Ну, все смотрели на меня с удивленным выражением лица, а так – ничего особенного. Мне кажется, что всем это нравится. Кстати, я с одногрупницей выступал на «День первокурсника» с песней Рианы «Diamonds».

Не помічав за собою «зіркової хвороби»?
Та нечего пока что замечать. Мы не настолько известны, чтобы болеть ею.
У яких найближчих концертах ви маєте намір взяти участь, щоб студенти ІФ мали можливість вас послухати?
Мы сейчас держим кулаки за выступление в клубе «44». Подали заявку и ждем ответа. Также у нас есть акустический проект с вокалистом, и вот мы подали заявку на выступление в арт-кафе «Цыферблат».
В Інституті є багато творчих людей, але мало хто наважується віддатись своєму захопленню сповна, як це зробили учасники вашої групи. Що ти порадиш талантам?
Я долго не размышлял над тем, вступать в группу или нет: мне предложили, я попробовал и согласился. Музыку любил и люблю. А на счет совета: если ты чувствуешь, что это твое, тогда вперед и без размышлений!
Яке ставлення батьків до твого захоплення музикою?
Они вообще хотели, чтобы я изучал юриспруденцию. Это, наверное, у всех родителей такое (сміється). Сейчас привыкли, и даже хорошо относятся. Мама даже сказала, что со временем сможет гордиться мной.
Які плани «Bonehouse» на майбутнє?
У нас очень большие планы на будущее. Сейчас мы собираем материал (это будет мини-альбом из 6-ти песен, два сингла и несколько видео живых концертов). Планируем снять клип и записать несколько песен в акустике. Под конец осени хотим записать еще один классный сингл. Удача нам понадобится.
Питання, яке цікавить багатьох дівчат Інституту філології: у тебе є дівчина?
Нет, с недавних пор нету.

Отже, якщо ви хочете дізнатись більше про групу «Bonehouse», то заходьте за посиланням http://vk.com/bonehouse_band, там багато якісної непересічної музики. Приємного прослуховування!

Рибчак Ірина, 2 курс,
«українська мова і література та іноземна мова»