31 бер. 2011 р.

Мовою моря

    Саме таку назву отримав цьогорічний концерт, присвячений Дню філолога, який відбувся 29 березня в актовій залі КНУ ім. Тараса Шевченка. «Є у моря така сила», - запевняли організатори і показали, що не лише у моря сила є, а й у студентів Інституту філології – надзвичайні таланти.

    Шум моря, гарна музика, чайки, аж ось довгий гудок -  і корабель відправився у подорож. Того вечора ведучими були матроси, глядачами – пасажири лайнера. 

    Чи то день був чарівним, чи то судно незвичайним: воно то в Японію потрапить, то до Англії, а було, що й пірати його атакували, точніше – один пірат :) Пісні різними мовами світу лунали на палубі, чутно було скрипки й гітари, фортепіано, бандуру і навіть саксофон. Танці та поезія, міні-сценки, жарти ведучих Роми і Стаса викликали багато овацій. І. звичайно ж, як не пригадати дівчинку з якорем, яка загадково появлялася на сцені і так само загадково зникала.

    Студпарламент, який, нагадаю, був організатором концерту, презентував результати свого опитування і визначив переможців серед викладачів Інституту філології. Найрозумнішим викладачем студенти-філологи визначили Тищенка Костянтина Миколайовича. Найдобрішою вважають Лесю Владиславівну Наумовську, найенергійнішою - Вікторію Віталіївну Коломийцеву, а найдотепнішим – Сергія Михайловича Різника.      У номінації «Наймодніший викладач ІФ» перемогу здобула Юліанна Ревівна Матасова. Юрій Іванович Ковалів став найвеселішим викладачем Інституту філології. А найсуворішою, на думку студентів, є Оксана Миколаївна Сліпушко. Не залишився без перемоги і Григорій Фокович Семенюк – він отримав звання найгуманнішого директора.

    Ще раз із минулим святом Вас, любі філологи! Натхнення, впевненості і великих звершень. Великим кораблям – великого плавання!

    Вікторія Савчук, фото: Валерій Попов

Справедливість або смерть

   Замальовка друга (не імпресіоністична). Надихає «Хрещений батько» Маріо П’юзо.

   Люблю людей. За різність думок, радикальність поглядів і нестримну жагу життя. За змінність натури, гнучкість принципів і нездоланність логічних законів. Я схильна до ідеалізації, тому й маю викривлене уявлення про світ. Звинуватьте мене. Я захищатимусь.

   Культові книжки не завжди лишають по собі вибухові емоції. Вони часто дуже прості і наївні на перший погляд. Або ще гірше – торкаються тем, цікавих масовій літературі. Інша справа, коли думки, сформульовані автором, здіймають тебе над собою, і ти дивишся на світ очима героїв. Ти розумієш світ так, яким його бачить письменник. Ти відчуваєш у собі напругу. Хвилюєшся за життя, яке видається грандіозним творінням Всесвіту (і як то воно тримається у межах твоєї душі, такої тендітної і легкої?). Ти стверджуєш себе самого, відповідаєш словами з книжки на питання, поставлені самою «людськістю», що вибудована в тобі твоєю культурою. 

   «З тими, хто сприймає нещасні випадки за наругу, нещасні випадки не відбуваються». І в твоєму нещасті завжди винен хтось, для кого життя давно вже не є збігом обставин.

   «Не їжте так багато – помрете, не паліть так багато, не пийте, не працюйте ви так багато – помрете!... Ніхто не слухає. А знаєте чому? Тому що я не додаю слово «завтра». Правда видається жорстокою, якщо її не різати на частини.

    Історія родини Корлеоне – це, безперечно, хроніка убивств, але ще й виокремлення правил маніпулювання людьми, визначення наслідків людської безвідповідальності.

    Тло, на якому розвиваються події «Хрещеного батька» – світ італійських гангстерів в Америці 40-50 рр. ХХ ст. Тема – боротьба за життя. Не така, як в оповіданнях Джека Лондона, де людина бореться із природою. Але така, що здійснюється за законами «маленьких цивілізацій», котрі встановлюють правила співжиття. Ось тут і натяк на масовість. Кров, насилля і безсилля. Та саме звідси бере початок експресія. Ми йдемо за лінією сюжету, передбачаючи шлях і простір для розгортання думок. І раптом – стоп! Ви чуєте? Ще на межі початкових розділів хрипить агонія великого серця Людяності.    Люблю людей, яким би це недоречним не видавалось. Ми не робимо однакових висновків. Давно відомо, що там, де всі думають однаково, ніхто особливо не думає. Породжуючи нову ідею, ми завжди заперечуємо чиюсь попередню. Виходить, усюди, де є життя, є місце для самообману і самознищення. І там, де є ненависть, обов’язково животіє любов. Як бачите, висловлююсь за єдність протилежностей. 

Останнє й найголовніше. Люблю людей, бо ми є творці самих себе.

Анастасія Кучинська

Перше квітня - брехня всесвітня!

   Перший день квітня у більшості асоціюється зі сміхом, розіграшами, жартами й, звичайно ж, із неймовірно веселим настроєм. Це свято походить ще з тих часів, коли греки воювали за Трою, коли жив Гомер (не той, що у «Сімпсонах», а інший) і коли починала розквітати Римська імперія. У цей нелегкий час винахідливий папуас Педро привіз до Риму велетенську мавпу, гастролюючи з якою, він заробляв гроші. На один із таких виступів прийшов імператор Юлій ІІ, але мавпа стала некерованою, вона вирвалась із рук Педро і засунула свій банан прямо у вухо імператору... Що, повірили?! З першим квітня! Про справжню історію виникнення цього свята читайте далі.  

    Витоки свята

    Ніхто не знає точно, коли почали відзначати перше квітня, але існує багато версій. Наприклад, є гіпотеза, що свято прийшло до нас із далекої Індії, де люди розігрували одне одного веселими жартами, щоб цим задобрити природу. Це свято індуси назвали Днем жартів.  

    Деякі джерела свідчать, що зародження свята було ще в Давньому Римі, де в середині лютого відзначали Свято дурнів. У цей день всі вітання приймалися у вигляді розіграшів і жартів. Хто не покепкує над кимось, тому малювали зірку на лобі та відтинали руки й ноги. Та жартую, не карали так! Вважається, що першоквітнева брехня або жарт пов’язані зі святом на честь бога сміху.  

    Існує також гіпотеза про неаполітанського короля Монтерея, якому на честь закінчення землетрусу подали на обід незвичайну рибу. Через рік правитель почав вимагати таку саму рибину, але, звичайно, такої ж не знайшли. Дійсно, де ж її знайдеш, коли король ще рік тому її ум’яв, кухар приготував іншу, дуже схожу на ту, що сподобалася королю, але Монтерей, побачивши, що рибина не така, не розгнівався, а навпаки, розвеселився. З тих пір увійшли у звичай першоквітневі розіграші. 

    Найбільш поширеною теорією походження святкування Дня дурнів є гіпотеза, що стосується заміни календаря. Ось про що в ній йдеться: 1582 року Франція стала однією із перших держав, яка змінила календар із Юліанського на Григоріанський, що був складений церковним собором у Тренті 1563 року. Це нововведення передбачало й те, що рік починався не з кінця березня, а з початку січня. Над тими, хто вперто не хотів помічати цієї заміни та продовжував відзначати Новий рік за старим стилем, жартували та брали на кпини. Наприклад, одним із найпопулярніших розіграшів було приклеювання до спини прихильника старого календаря паперової риби. Жертвам цього розіграшу давалося ім’я Poisson d’Avril (квітнева риба). Чому саме риба? Та тому, що сонце в той час знаходилося у сузір’ї Риби.  

   

   Найгучніші розіграші планети

   Те, що перше квітня - це дійсно незвичайне свято, свідчить кількість розіграшів, повязаних саме з цим днем. Деякі з них навіть увійшли в історію.  

   Війна світів  

   1938 року в місті Нью-Йорк 23-річний актор Орсон Уелс вирішив спробувати себе в режисурі. Для дебюту він обрав відомий роман свого британського однофамільця Герберта Уелса “Війна світів” і швидко адаптував його для радіовистави. Передачу транслювали на всю країну. Спочатку автор-актор описував життя міських жителів, але раптом цю розповідь було перервано трансляцією симфонічної музики (так задумав Орсон). Потім, різко перервавши музику, повідомили, що професор Фюррел із чикагської обсерваторії “Маунт-Джаннінгс” помітив, як із планети Марс стартують у бік Землі марсіанські кораблі. Після низки акторських трюків надійшло повідомлення про те, що на Землю сів перший НЛО. Далі актор інсценував ключові епізоди роману. У США на ті роки нараховувалося близько 6 мільйонів постійних радіослухачів. І далеко не всі з них зрозуміли, що це – вистава. Витівки Уелса викликали неймовірну хвилю панічного страху та метушні у всій країні. Деякі впевнено стверджували, що бачили з даху свого будинку вибухи, інші казали, що помітили, як біля них пронісся марсіанський снаряд, а дехто переконував у тому, що чув переможний сміх марсіан. Ось що може зробити гра талановитого актора!  

    Врожаї спагеті в Швейцарії  

    1957 року в популярній інформаційній передачі “Панорама” прозвучало таке повідомлення: “Завдяки теплій зимі й знищенню шкідників – макаронних довгоносиків – швейцарські фермери зібрали рекордні врожаї спагеті.” Текст супроводжувався кадрами, де швейцарські селяни збирають із дерев макаронні вироби. Велика кількість глядачів не зрозуміла жарту. Люди почали телефонувати в студію і запитувати, як їм виростити спагеті. Телеведучі радили помістити спагеті в банку із соусом і сподіватися на краще.  

   Кольорове телебачення  

   1962 року в Швеції був лише один канал телебачення, який, звичайно, подавав сигнал чорно-білого відео. В одному з випусків новин виступив технічний спеціаліст каналу, який повідомив, що завдяки сучасній технології, всі глядачі зможуть швидко зробити так, щоб їхні телевізори стали кольоровими. Все, що треба зробити, – це лише натягнути панчоху на екран. Купилося на цей розіграш близько 200 тисяч телеглядачів. А насправді кольорове телебачення з’явилося у Швеції через вісім років, у 1970.  

    Сила тяжіння зменшилась!  

   1976 року англійський астроном Патрік Мур оголосив по радіо у випуску новин, що о 9:47 ранку планета Плутон пройде за Юпітером. Це викличе гравітаційну взаємодію, що вступить у протидію із силою тяжіння Землі й вона (сила тяжіння) зменшиться. Мур сказав слухачам, що якщо вони стрибнуть, то відчують щось схоже на політ. Коли пробило 9:47, у студію надійшло багато телефонних дзвінків. Це телефонували люди, які стверджували, що відчули ці зміни. Одна пані навіть розповідала, що вона та її 11 друзів змогли політати всією квартирою.

    Біг Бен оцифрують 

    1980 року британська служба новин повідомила, що лондонський Біг Бен буде модернізовано: щоб іти в ногу з часом, його циферблат буде замінено електронним. Після такого повідомлення радіослухачі та телеглядачі почали просто штурмувати телефонними дзвінками засоби масової інформації і виражати своє невдоволення. Цей розіграш докотився до самої Японії, служба новин цієї країни теж вирішила як слід відзначити 1 квітня і повідомила, що стрілки годинника будуть продані першим чотирьом слухачам, які зателефонують у студію. Першим, хто захотів придбати стрілки легендарного Біг Бена, виявився один японський рибалка, що знаходився десь посеред Атлантики.

    Не турбуйте білок  

    1993 року німецька радіостанція Westdeutsche Rundfunk повідомила, що влада Кельна прийняла таке розпорядження: спортсмени, які бігають парками, а також велосипедисти повинні пересуватися зі швидкістю не більше ніж 9 км/год. Представники влади пояснили, що біг (їзда) із більшою швидкістю, ніж 9 км/год, буде тривожити білок, у яких почався шлюбний період. Спортсменам таке рішення не сподобалося, і вони влаштували акцію протесту в центрі міста. Акція закінчилась тим, що до мітингуючих вийшов один із дикторів Westdeutsche Rundfunk і сказав: “З першим квітня, панове! Це був жарт!”  

    Шкарпетки для гладких 

    2000 року британська газета «Daily Mail» оголосила про те, що компанія Esporta Health Clubs почала виробництво шкарпеток нового типу, призначених для схуднення. Новий товар одержав назву «шкарпетки для жиру», або FatSox. Шкарпетки діяли нібито в такий спосіб: у міру зростання температури людського тіла і розширення кровоносних судин «витягали зайвий жир із тіла разом із потом». Охочих придбати диво-засіб для схуднення виявилося більше 10 тисяч!  

1 квітня в історії людства

1579 — засновано університет у Вільно, перший вищий навчальний заклад на території Великого князівства Литовського.

1778 – бізнесмен із Нью-Орлеана (США) Олівер Поллок придумав знак долара $.

1853 – Цинцинатті (США) стало першим містом, в якому пожежникам почали виплачувати регулярну зарплатню. До цього у ролі пожежників виступали кожного разу інші найманці, що отримували гроші після гасіння пожежі. Потім їх розпускали. 

1875 — британська газета «Таймс» стала першим у світі виданням, де опублікували тижневий прогноз погоди.

1906 – підписано Міжнародну конвенцію про охорону птахів. Зараз цей день відзначається як Міжнародній день птахів.

1803 – французький уряд заборонив на території Франції давати дітям імена, яких немає в католицькому церковному календарі. 

1808 — російський імператор Олександр І проголосив «довічне» приєднання Фінляндії до Росії.

1809 – народився видатний український письменник Микола Гоголь.

1889 – у Чикаго (США) з'явилася у продажу перша посудомийна машина, створена Джозефіною Кокрейн. 

1890 – бельгійський емігрант у США Шарль Ван Деполь отримав патент на перший тролейбус. 

1917 — у Петрограді (Росія) створено Українську Національну Раду.

1919 — Асканію-Нову оголошено державним заповідником.

1936 – курс радянського карбованця переорієнтовують на європейські валюти.

1937 — Бірма від’єдналася від Індії.

1940 – у Нью-Джерсі (США) вперше демонструють електронний мікроскоп. 

1944 – американська авіація помилково розбомбила швейцарське місто Шафхаузен, загинуло близько 50 мирних мешканців.

1946 – в СРСР створено таємний центр із розробки ядерної зброї «Арзамас-16».

1961 – дніпропетровський електровозобудівний завод випустив свою першу продукцію — промисловий електровоз «Д-100».

1969 – ІX з'їзд компартії Китаю оголошує про закінчення «культурної революції». 

1976 — засновано американську комп'ютерну корпорацію Apple, одну з найкрупніших фірм світу цього сегменту. 

1979 – за підсумками всенародного референдуму, проведеного в кінці березня, Аятолла Хомейні проголосив Іран ісламською республікою. Референдуму та проголошенню республіки передували ісламські суди над прихильниками поваленого раніше шаха Мохаммеда Реза Пехльові, в результаті яких були страчені сотні людей. На зміну одній диктатурі прийшла інша. 

1987 – американець Стівен Ньюмен із міста Бетел (США) завершив почату рівно чотири роки тому навколосвітню подорож, подолавши пішки за цей час відстань у 36 200 км і побувавши в 20 країнах на п'яти континентах. 

1989 – набрала чинності резолюція №435 Ради Безпеки ООН про деколонізацію Намібії — останньої колонії на Африканському континенті.

1992 – у Києві створено Фонд фундаментальних досліджень.

1991 — відбувся розпад Організації Варшавського договору.

2011 – сайт «Абзац» став першим в Україні електронним журналом, який за відвідуваністю перегнав сайт "В контакте" (за даними «Преса-ТРАЖ»)

    Сценарії до Всесвітнього дня сміху :)

    Якщо ви обожнюєте чудовий гумор, маєте веселих друзів і вмієте жартувати, то вам обов’язково потрібно добряче розважитись 1 квітня! Ось кілька сценаріїв, які подарують вам чудовий настрій і дадуть зайвий привід посміятися!

   «Годинник»

   Ви живете в гуртожитку?! Ще й в 17-му?! Тоді це становище обов’язково треба використати, щоб почати день із жартів… Просто переведіть всі годинники свого сусіда на годину вперед, щоб він ненароком не запізнився на пари. Ох, і сміху буде, коли ваш товариш, прийшовши до навчального закладу, зрозуміє, що над ним покепкували.

    «Водій»

    Для цього жарту має бути компанія хоча би із трьох осіб (студентів), які повинні вдавати, що вони між собою незнайомі. Спочатку до маршрутки заходить перший студент, він платить за проїзд і займає місце. На наступній зупинці сюди ж заходить інший, який ліниво показує водію свій студентський квиток і проходить далі по салону. Звичайно, водії – народ нервовий, тому реакція на такий вчинок виявиться одразу. Однак студент, який пред’явив студентський квиток, має спокійно підійти до водія і сказати, що з першого числа цього місяця постановою міського голови студенти звільняються від плати за проїзд. А ваш товариш, який зайшов до автобуса на зупинку раніше і заплатив за проїзд, має нервово сіпнутися і кинути у бік водія: «Газети треба читати! Не знає і кричить тут!». Поки все це відбувається, маршрутка під’їжджає до наступної зупинки, де входить третій студент, демонструючи свій студентський квиток…  

    «Робота»

    Цей розіграш вимагає певної підготовки. Головне, за тиждень до 1 квітня обклеїти внутрішні стіни свого навчального закладу оголошеннями про прийом на роботу якоюсь відомою компанією. Наприклад: «Рекламне PR-агентство «Павер» проводить конкурс на заміщення посади копірайтера. Відбір буде проводитись у аудиторії №345. 17 кращим студентам одразу вручать посвідчення та аванс. Для участі в конкурсі потрібно придумати рекламний текст до зубної щітки «Колгейт»». Число заходу писати не треба, краще вказати день тижня і годину (наприклад, перший вівторок квітня, 14:00). Першого квітня, завітавши до вказаної аудиторії у певний час, можна буде побачити 15–20 студентів із аркушами, де розписані найкращі властивості зубної щітки. Їх всіх потрібно буде привітати з Днем сміху. До речі, ви добре бігаєте? Це вам може знадобитися після такого розіграшу.

    «Метро»

    Такий розіграш треба готувати хоча б удвох. Для жарту знадобиться фірмова кепка якогось фаст-фуду (наприклад, «Макдональдзу»), фірмовий пакет із картоплею та «Кока-Кола». Перший студент заходить до одного вагона, а інший – до іншого. Проїхавши кілька станцій, перший жартівник підходить до переговорного пристрою – і голосно та чітко (щоб усі пасажири чули) каже: «Подвійну картоплю, будь ласка, і «Кока-Колу». Вагон №98876 (номер вагона написаний поряд із кнопкою). Дякую». Після цього на наступній станції заходить інший жартівник у фірмовій кепці фаст-фуду із замовленням. Здивуванню пасажирів не буде меж! Однак, незважаючи на це, перший студент швидко бере їжу та розраховується з товаришем, а той встигає вийти. Через кілька хвилин перший студент підходить знову до переговорного пристрою, але на цей раз із іншим проханням: «До кінцевої станції без зупинок, будь ласка». Реакція пасажирів має бути просто невимовною.

    Володимир Мукан

Стьоб, тверезість і шоу-біз

   Соліст гурту "ТІК" розповів студентам Інституту філології про варіанти розшифрування абревіатури "ТІК" , чому він не збирається переїжджати до Києва і як український гурт навчив Сергія Звєрєва пити самогон.

   Віктор Бронюк за кафедрою почував себе вельми впевнено - адже за плечима у нього не лише довгі роки сценічних виступів, але і невеличкий викладацький досвід: співак за фахом педагог. Проте зустріч не мала нічого спільного ані з зазубреними лекціями, ані з пафосом зірковості. Соліст гурту "ТІК" із легкістю віднайшов спільну мову зі студентами, і в результаті зустріч вийшла тепла, цікава та досить тривала.  

  Вікторе, розкажи, як ти "докотився" до життя в музиці? Це не дивно, коли людина вирішує співати в 17 років, але ти розпочав набагато пізніше.

   Моя сценічна діяльність розпочалася у 25 років. Як "докотився"? Нам змалечку говорять: будь як всі, ти не мусиш виділятися з суспільства. Але життя не повинно зводитись до схеми "їв-спав-ходив на роботу". Спочатку тобі здається, що все нормально. Але колись починаєш розуміти, що ти прагнув трошки не до того, що отримав в результаті. Після закінчення історичного факультету Вінницького педуніверситету я пішов працювати в державну установу, просто кажучи, чиновницькою стежкою. Але йти день за днем вузькими коридорами влади згодом стало нецікаво. Я з дитинства мріяв співати, і не просто відтворювати чи переспівувати, а створити щось своє. 

    Нас цікавлять твої тексти. Ти ж сам пишеш їх?

    Ми звертаємось у Спілку письменників України. Шукаємо актуальні газетні заголовки, несемо їх у Спілку, вона пише для нас поезії, ми їх розглядаємо і вибираємо найкращі примірники... Потім несемо в Союз композиторів... Жарт. Але претензії щодо текстів отримували. Колись нас взагалі звинуватили у зухвалому плюндруванні української мови. Гурт "працює в галузі" "стьобу і сатири", і це потрібно розуміти. Ніколи не вважав себе поетом. Тому до обєктивної критики прислуховуємось завжди. Звісно що в стьобі також є межа, яку не потрібно переходити. 

    Герой пісні "Сірожино пирожено" має прототип в реальному житті?

    Памятаєте старий єврейський анекдот: "Чому ви завжди відповідаєте питанням на питання? - А ви як думаєте?". Це воно. Нам доводилося чути про те, що Сергій Звєрєв на нас ледве у суд не подає за цю композицію, а насправді він на той момент і пісні ще не чув. А подивившись кліп, взагалі образився, що ми його зніматись не покликали. Зі Звєрєвим у нас взагалі особливі стосунки: ми його колись навчили їсти сало і пити самогон. Колись після якихось зйомок зібралися всім колективом щоб щось святкувати. Сергій спробував самогон і здивувався: "Він у вас десь по рецепту продається?"

    Скажіть будь ласка, як у тебе виникає натхнення для написання пісень на зразок, наприклад, про жабку, якій капєц?

    Одразу скажу, що ніяких наркотичних засобів чи алкоголю точно не вживаємо. Черпаємо натхнення із життя, з якихось курйозних моментів. Взагалі стосовно вживання алкоголю перед та під час концертів хочу сказати, що для "ТІК" це є неприпустимим, адже передусім це неповага до глядача.

   Що означає гасло гурту - "Тверезість і культура"?

   Нам часто задають питання, чому саме "ТІК"? Напевно, що тверезість неможлива без культурного стержня. А без тверезого мислення неможливо намагатись творити культуру. Я чув багато варіацій розшифрування назви, починаючи від "труси і кєди", "трамвай імені Кіркорова" до "теща испугалась Кикабидзе". А ми як той Врунгелівський корабель. Назвались і пливемо. З попутним вітром і гарним настроєм.

    А скільки тверезості в нашій культурі?

   Ще не винайшли, напевно, такого пристрою для вимірювання. Важко судити про процеси середовища, коли ти сам є його частиною. Найвища мета, напевно що - це завжди залишатись людиною.

    Ви говорите про те, що висміюєте шоу-бізнес. Чи не стаєте ви частиною його, коли берете участь у різних проектах?

    Коли я чую вислови про те, що в Україні немає шоу-бізнесу, у мене це викликає заперечення. Як можна бути частиною того, в існуванні чого ти сумніваєшся? Якщо люди займаються цим і заробляють гроші - напевно, що і шоу-бізнес існує. Але питання полягає передусім в ставленні до роботи і розставленні пріоритетів. Так чи інакше, ти є учасником процесу. Але напрямок кожен обирає сам.

    Чи розглядаєш ти варіант, що колись стоятимеш за кафедрою в якості викладача? 

   Роботу потрібно або виконувати, або не братися за неї. З’являтись в аудиторії два рази на рік - це дурість. Професія вимагає часу і зусиль. Я не заперечую того, що колись візьмусь за цю справу, якщо виникне така можливість. Але в будь-якому разі робити потрібно те, до чого лежить душа.

    Чи відчуваєш себе знаменитістю? 

    Одного разу мене це запитали під час інтерв’ю. Я не знаю. Можно печію відчувати там чи ще щось. А як можна відчути славу? Зустрічав багато людей, яким це заважає нормально жити, бо втрачаєш різницю між собою справжнім і тим образом, який створив.

    Чому не переїдеш в Київ?

    На даний момент життя не в Києві є навіть в дечому принциповим. Своїм прикладом ми показуємо, що не обов’язково їхати в столицю для того, щоб чогось досягнути. Ти можеш стати успішним навіть живучи в своєму місті. Головне - працювати і не боятись стукати навіть у ті двері, які тобі, можливо, з першого разу не відкрили.

    Дар’я Ігнатенко 

Працюйте в задоволення!

   Статистика свідчить, що студентські роки для переважної більшості людей ставали та стають тим часом, коли набридає випрошувати у батьків кілька десятків гривень на похід в кіно чи піцерію. Важко суперечити, що перші самостійно зароблені гроші на своїй першій-в-житті-роботі змінюють ставлення до багатьох речей.  

   Пропоную вам головні істини студента, який працює або збирається. Сподіваюся, вони допоможуть вам впевнено курсувати двома шляхами: навчання та кар’єри. 

    10 заповідей студента, який працює

1. Пам’ятайте, що між оптимізмом і дурістю дуже тонка межа. Тому забудьте про оптимістичні погляди, коли йдеться про роботу. Взяти на себе море обов’язків, звичайно, можна, а от справлятися з ними – вже інше питання. Часто, коли студенти переоцінюють свої можливості, страждає і навчання, і його нервова система.

2. Не порівнюйте роботу та навчання, адже це абсолютно різні види діяльності, спрямовані для досягнення різної мети. І казати «мені не потрібна п’ятірка, бо за неї ніхто не заплатить» неправильно. Також порівнювати те, скільки часу забирає навчання і робота, теж не треба.

3. Не пропускайте пари заради того, щоб заробити зайву «копійку». Коли зробите це раз, то звичка увійде в систему і стане щоденним явищем, яке продовжуватиметься до того часу, поки вас не попередять про виключення з університету.

4. Ніколи не шкодуйте часу для виконання того, що пообіцяли. Після того, як навчитеся дотримуватися свого слова, вб’єте цим двох зайців одразу: не страждатимете, коли одного дня на вашу голову звалиться купа справ, які необхідно було залагодити раніше, а також ні у кого з ваших знайомих не складеться про вас поганої думки.

5. Робота – це не виправдання перед викладачем, який запитує у вас про невиконане домашнє завдання. Робота – це паралельний навчанню шлях самореалізації. Якщо не можете ним рухатися у нормальному темпі, то зійдіть на узбіччя! 

6. Вчіться безболісно йти на жертви. Так, я розумію, що вчити уроки після роботи у теплий осінній вечір, коли всі навколо йдуть у кіно, дуже складно. Однак пересильте себе, згадайте, як і для чого ви хотіли працювати, знайдіть у архіві своєї пам’яті той вир радісних емоцій, який охопив вас після посвяти у студенти… І, врешті-решт, подумайте про плани на майбутнє: що ви зможете дозволити собі за власні гроші.

7. Не культивуйте гроші, бо це зовсім не свобода, це – нова залежність.

8. Пам’ятайте, що вам близько 20 із лишком років, не забувайте друзів і, звичайно, організовуйте свій графік так, щоб залишався час і для витрати чесно зароблених кольорових купюр.

9. Не ставте себе вище тих своїх однокурсників, які не працюють. Робота часто – це явище тимчасове. Гордощі та пиха в цьому випадку недоречні.

10. Пам’ятайте, що безвихідних ситуацій не буває, і знайте, що в будь-якому випадку все буде добре!

10 корисних порад для студентів, які шукають роботу

1. Якщо шукаєте роботу в Інтернеті, намагайтеся уникати її пошуку в розділі «Робота для студентів», адже найчастіше там розміщені пропозиції або із надто заниженою зарплатнею, або із сумнівним характером.

2. Завжди вказуйте у своєму резюме, що ви студент, бо коли цього не буде, роботодавець може подумати, що ви маєте змогу працювати весь день. Краще не гаяти ні його часу, ні вашого й вказувати все одразу.

3. Коли ви вже визначилися із професією, то добряче зважте всі «за» та «проти», адже до будь-якого фаху має лежати не лише жага до грошей, а ще й бажання робити те, що вам подобається. Якщо, наприклад, ви людина некомунікабельна, то не радив би вам шукати місце секретаря, консультанта чи офіціанта. 

4. Якщо ви остаточно зупинилися на кількох привабливих для вас вакансіях, то обов’язково пошукайте в Інтернеті різного роду інформацію про підприємство чи фірму, на виборі якої ви зупинилися. Нині кожна серйозна установа має свій сайт, хоча з іншого боку, сторінка в глобальній мережі теж не може бути гарантом порядності установи.

5. Коли після успішного проходження співбесіди вас просять за щось заплатити чи внести «благодійний внесок», не затримуйтесь там і на хвилину. Це одна з головних ознак «лохотрону». 

6. До проходження співбесіди в будь-якому випадку треба ставитися серйозно. Звечора слід підготувати одяг (він не має бути дуже гламурним чи таким, що не надто підкреслює всю красу вашого тіла), блокнот, трудову книжку (якщо вона у вас є) і лягти раніше спати. На співбесіду бажано прийти за п’ятнадцять – двадцять хвилин, бо місце може виявитися для вас незнайомим, і вам доведеться трохи поблукати.

7. На співбесіді маєте показати роботодавцеві, що ви неконфліктна людина, швидко вчитеся і знаєте собі ціну. Ніколи не соромтеся запитувати у того, хто бере вас на роботу, про три основні аспекти: розмір зарплатні, обов’язки, відомості про фірму. Часто студентам здається, що питати про гроші – трохи некоректно. Однак це неправильний підхід, адже ваша необізнаність із приводу зарплатні може зіграти на користь недобросовісного роботодавця.

8. Уважно читайте всі документи, які подають вам на підпис. Якщо вас «підганяють», то вимагайте часу для ознайомлення. Особливу увагу звертайте на такі пункти договору: «обов’язки», «штрафні санкції», «умови розірвання угоди». 

9. Якщо туманне формулювання певного пункту угоди вам пояснюють тим, що, мовляв, у цьому випадку дублюється обов’язкове положення, прийняте якимось із міністерств, то не вірте. Такі договори (як і конкретні пункти) ніколи не були обов’язковими, існують лише рекомендації. Коли обставини складаються так, що ви жодним чином не маєте можливості осмислити все написане у документі, то пишіть у спеціальній графі не «погоджуюсь», а «ознайомлений(а)».

10. Робота – це перший крок до самостійного життя. Тому до вибору професії (навіть, якщо вона буде тимчасовою) ставтесь відповідально. А якщо вам не пощастить, то не засмучуйтесь, це означає, що так потрібно, що ви заслуговуєте більшого!  

   Намагайтеся знайти таку роботу, де вам буде цікаво, де зможете проявити себе. А якщо поки не виходить знайти таке місце, то не пришвидшуйте події, не ставте кар’єру на перше місце. Робіт та заробітків може бути багато, їх можна міняти кожного року, а студентські роки бувають раз у житті.

   Володимир Мукан

Шість найуспішніших жінок Інтернет-індустрії

    Нещодавно Forbes створив рейтинг жінок-топ-менеджерів визначних інтернет-компаній. І, як з’ясувалося, успішних жінок в індустрії Всесвітньої мережі більше, ніж в інших.

   1. Мері Мікер, партнер Kleiner Perkins Caufield & Byers

   В 1998 році журнал Barron’s назвав Мері Мікер «королевою Інтернету»: за 3 роки до цього, аналітик Morgan Stanley, написала звіт, який перевернув погляд на інтернет-інвесторів всього світу і дав старт буму доткомів. Майже за 20 років роботи Мері Мікер стала найвпливовішим аналітиком світу. За часи партнерства, Kleiner Perkins Caufield & Byers заключив дві важливі угоди-інвестував $150 млн в Twitter і приймав участь в $950-мільйонному раунді інвестицій в Groupon.

   2. Шеріл Сендберг,виконавчий директор Facebook

    Шеріл Сендберг прийшла в Facebook в 2008 році. До того часу у неї за плечима була робота на посаді віце-президента компанії Google, високі посади у Всесвітньому банку та Міністерстві фінансів США. Вона виявилася повною протилежністю Марка Цукерберга, засновника Facebook, котрий був молодше її на 15 років. Проте вони швидко спрацювалися, і Шеріл взяла на себе відповідальсть за рекламу та монетизацію даних. Після приходу Шеріл прибутки збільшилися удвоє. У 2009 році соціальна мережа отримала $800 млн., а в 2010 році тільки від реклами прибутки становили $1,8 млрд.

   3. Маріса Майер, віце-президент Google

   В 1999 році Маріса Майер закінчила Стенфордський університет по спеціальності computer science і одразу після закінчення отримала понад 12 пропозицій щодо працевлаштування. Через деякий час їй прийшло запрошення з ще нікому не відомої компанії Google. В цей час у компанії працювало 19 працівників. Маріса ризикнула стати першою жінкою-програмістом в Google. Вона займалася розробкою інтерфейсу, та інтернаціоналізацією Google, проектами Google News, Gmail та Orkut. Наразі Маріса віце-президент відомої пошукової системи, проте навіть це не заважає йї бути прекрасною та стильною жінкою.

   4.Аріана Хаффінгтон, засновник The Huffington Post

   

   Засновник і головний редактор одного з найпопулярніших сайтів новин в США. Аріана балотувалася на пост губернатора Каліфорнії, проте зазнала фіаско, не набравши навіть 1% голосів. Проте це не стало на заваді для створення одного з найуспішніших сайтів світу- The Huffington Post. На сьогодні тут працює понад 6000 безоплатних блогерів. Пости сюди поміщають Барак Обама, Хіларі Клінтон та Мадонна.

   5. Сьюзен Войчицкі, віце-президент Google

   В гаражі цієї жінки було створено Goggle. Після закінчення бізнес-школи Сьюзен не вистачало грошей для оплати кредиту, і її сестра запропонувала здати цей гараж своєму майбутньому чоловікові Сергію Брину та його партнеру Ларрі Пейджу. Так з’явився перший офіс компанії Google. Cпочатку Войчицькі відмовилася працювати в компанії, проте, помітивши, що за пошуковими системами стоїть майбутнє - стала 18-м працівником компанії. Наразі Сьюзен займає посаду віце-директора з питань реклами, що є однім з найоплачуваніших сервісів компанії.

    6. Керол Бартц, голова Yahoo!

   Керол Бартц прийшла на зміну засновнику Yahoo! Джері Янгу і січні 2009 року. До цього ситуація в компанії була просто жахливою. Акції компанії швидко падали, і здавалося, що вже ніщо не зсоже врятувати інтернет-сервіс. Бартц почала зі знищення непрофільних активів, було сворено десятки нових сервісів. Хоча Керол зазнає значної критики, вона все ж вважається активним фондатором інтернет-сервісу.

Анастасія Арсенюк, за матеріалами Forbes

У жовтому корпусі розмовляли тільки турецькою

   25 березня у коридорах жовтого корпусу звідусіль лунала турецька мова, у коридорах майоріли турецькі прапори, а біля 63-ї аудиторії ходили школярі у турецькому національному вбранні.

   Ні, турки не почали навчатися на всіх можливих відділеннях у нашому інституті. І на заселилися вони тут, просто наш університет проводив Всеукраїнський фінал міжнародної олімпіади з турецької мови. Сюди з’їхалося понад 228 вихованців із 22 навчальних закладів України. Всі вони володіють турецькою і вирішили у цей день продемонструвати рівень власних знань.

   Почалося все з урочистої частині в актовій залі головного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Там виступив голова журі, доцент, завідувач кафедри тюркології Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка Володимир Підвойний та Ахмед Адин, головний координатор олімпіади.

   "Цій олімпіаді наш університет відчиняє двері вже 5 років поспіль. Вона давно вийшла за рамки звичайної перевірки знань із турецької мови. Це багатофункціональний захід, спрямований на розвиток творчої молоді, тому цього року з’явилася нова номінація: "особливі вміння", тобто учні шкіл та студенти вишів мають можливість розповідати гуморески, ставити міні-театри, - сказав Володимир Підвойний. - Всі інші номінації залишаються тими, що і минулого року, це "вірш", "пісня", "тест на знання культури", "презентація", "промова" і "твір."

   Із актової зали Червоного корпусу президія та учасники олімпіади попрямували до Інституту філології. Там Ахмед Адин та Володимир Підвойний відкрили виставку картин учасників олімпіади. Вони перерізали червону стрічку перед входом на виставку. На багатьох картинах було зображено українську й турецьку символіку, людей в українському та турецькому національному одязі.  

    "Всі малюнки різні, однак несуть вони одну ідею — діалог культур України і Туреччини, який відбувається не одне сторіччя. Ми робимо все можливе, щоб наша олімпіада слугувала фундаментом для покращення стосунків між нашими народами, щоб розширювала межі спільного культурного дискурсу," - сказав Володимир Підвойний.

     У коридорі жовтого корпусу, поблизу 63-ї аудиторії, пройшла виставка стендів. Кожен навчальний заклад презентував свій погляд на стосунки України та Туреччини. 

    Потім почалася основна частина олімпіади. У різних секціях учні виявляли свої знання із турецької мови. Хтось декламував вірші, хтось писав тест, а дехто співав.

    У суботу, 26 березня, у головному корпусі Київського університету імені Бориса Грінченка оголосили підсумки олімпіади. Всі перші 4 призові місця посіли вихованці кафедри тюркології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

   У номінації "промова" перемогла студентка 4 курсу Щепковська Катерина, у номінації "твір" — студентка 4 курсу Пономаренко Маргарита, друге місце у цій же номінації посіла студентка 4 курсу Бєлкіна Олександра.

     Текст і фото: Володимир Мукан 

Будинок кольору сонця

    Для когось це просто споруда, будинок кольору сонця, для когось – витвір архітектури, а для філологів КНУ ім. Т.Шевченка – рідний дім.

    Домівка на п’ять (зараз уже на шість) років, де студенти роблять свій перший крок філологічною стежиною, вимовляють перше слово, адресоване науці, дихають одним повітрям, сповненим творчості. Потім покидають рідний прихисток і вирушають у широкий світ справжніми велетами науки, людьми з великої літери. Але жоден випускник ніколи не забуде святково-дзеркальної вітальні, могутніх колон, романтично темних коридорів та затишних аудиторій. А скільки почуттів виникало у приміщенні рідного «Жовтого» корпусу! Щирий і скептичний сміх, сльози радості і розпачу, бадьорість і втома, кохання і ненависть… Ці стіни бачили все! Ці стіни бачили десятки поколінь! Ці стіни бачили історію!

    Погляд в минуле

     Почалася історія рідного «Жовтого» корпусу 1844 року, коли було затверджено проект Олександрійської гімназії. Саме цього року будівля кольору сонця постала в уяві архітектора Олександра Беретті, сина Вікентія Беретті, автора головного корпусу КНУ ім. Т.Шевченка. Могутні стіни Першої чоловічої гімназії почали зводити в 1847 році. Олександр Беретті насамперед планував створити будинок у формах класицизму, жовтого кольору з білим обрамленням, що було досить поширено і модно того часу в старенькій Європі. До речі, Вікентій Беретті також планував пофарбувати головний корпус КНУ ім. Т.Шевченка в традиційно жовтий колір, але, як ми бачимо, цього не сталося… 

    Минали дні, на деревах з’являлися тендітні бруньки, згодом легенький вітерець струшував вже жовте листя, яке, вальсуючи, падало на долівку, пізніше покриту білим килимом снігу… Так змінювалися пори року, спостерігаючи за кожною новопокладеною цеглинкою майбутнього навчального закладу. І ось, нарешті, 1850–1852 років неосяжно блакитне небо височіло над дахом вже новозведеної будівлі №14 на Університетському бульварі (з 1869 року – Бібіковський бульвар; з 1919 року – бульвар Тараса Шевченка). Але міська влада розпорядилася тимчасово віддати будівлю кадетському училищу. Тільки в 1857 році, коли кадети отримали свій власний корпус, Перша чоловіча гімназія вперше переступила поріг жовтої, осяяної сонцем, будівлі і прожила тут до 1914 року. В 1858–1861 роках у цій будівлі, у казенній квартирі, жив М.Пирогов, а в 1919 році – перший президент АН УРСР академік В.Вернадський. 

    У часи Першої світової війни тут розміщувався військовий лазарет. Після лютневої революції 1917 року приміщення послідовно займали Генеральний секретаріат освіти, Міністерство освіти та Народний комісаріат освіти, а також Книжкова палата, Археологічний інститут тощо. У 1920 році будинок передано Всенародній бібліотеці України, що займала його до 1930 року. Звідтоді у будівлі розміщувалося Міністерство освіти та низка інших установ. А з 1951 року у нинішній будівлі остаточно і назавжди розмістився філологічний факультет КНУ ім. Т.Шевченка.

   За півторастолітню історію рідний корпус зазнав численних внутрішніх перепланувань, але кардинально ніколи не перебудовувався. Ще з тих часів збереглися чавунні сходи і такі ж сходові майданчики, творча атмосфера аудиторій та затишні коридори. До 1917 року фронтон корпусу увінчував двоголовий орел, нині ж ясне чоло будівлі ніщо не спотворює. Обриси корпусу чітко вимальовуються у променях ранішнього сонця, стаючи символом для багатьох поколінь філологів.

    Домівка геніїв

    Прогулюючись спокійною ходою, а іноді пробігаючи коридорами Інституту філології, думка про столітню історію корпусу змушує зупинитися. З’являється гордість за себе, за своє перебування тут, усвідомивши, що цими ж коридорами бродили генії науки, що в цих же аудиторіях вони творили вічні шедеври, і що саме тут їхні серця билися в унісон з часом.

    Досить згадати багатьох і багатьох випускників Першої київської гімназії, серед яких такі велети, як М.Драгоманов, письменники М.Булгаков, К.Паустовський, академіки Е.Тарле, А.Богомолець, режисер і педагог І.Чужой, художник В.Левандовський, музичний теоретик і громадський діяч Б.Яворський, А.Луначарський, А.Лисенко (брат композитора М.Лисенко) та інші. У цих аудиторіях викладали М.Костомаров та М.Зеров. Окремі відгомони подій, що відбувалися в гімназії в 1917–1919 роках, знайшли віддзеркалення в романі «Біла гвардія» і в п'єсі «Дні Турбіних» М.Булгакова.

   Він бачив все! Його лагідно огортало сонячне проміння, пухкий сніг відлежувався на його дахах, біля його стін точилися криваві бої під час воєн… Він бачив злети і падіння гімназистів, радощі й розчарування студентів, зміну влади та процвітання держави… В ньому дух століть, наснага пращурів! Вся історія пройшла повз нього! А він, наш «Жовтий» корпус, залишається статичним, лагідним та відкритим для наступних поколінь.

   Мукан Наталія

Як на студентську долю вплине Євро-2012?

    Подейкують, що наступний навчальний рік буде скороченим, тому прийдеться навчатися по суботах, сесії будуть зміщеними у часі, а іншогородніх студентів попросять звільнити гуртожитки на час проведення Євро-2012. Одні думають, що це пов’язано із бажанням звільнити місто, інші – з наміром здавати університетські гуртожитки в оренду. Ми вирішили з’ясувати, якою є ситуація насправді.

    Представники студради говорять, що остаточних рішень не було прийнято і офіційних заяв не зроблено. Якщо й здаватимуть гуртожитки в оренду, то, напевно,  найкомфортабельніші. До прикладу, уже проводяться ремонтні роботи у 19 гуртожитку. Проте примусово виселити когось не зможуть, адже при поселенні студенти заключали договори.

    Адміністрація говорить, що теж ніякої офіційної й остаточної інформації немає. Дирекцію ІФ повідомляли лише про плани. Вочевидь, що навчальний процес буде повністю завершений до 1 червня 2012, тому сесії посунуться, на них виділятиметься менше часу, студенти будуть змушені навчатися по суботах. Щодо гуртожитків, то, знову ж таки, відповідь одна: «Ще нічого не відомо точно». 

    Тож слідкуйте за новинами, готуйтеся приймати зміни і вносити їх. А ми слідкуватимемо за новою інформацією і намагатимемося якнайточніше передати її Вам.

   Вікторія Савчук

По кому мовчить радіо?


    В жовтні місяці минулого року нарешті трапилось диво.

      Ні, на Землю не спустились іншопланетяни, і Україна раптово не вийшла з кризи. Численні колонки, які до цього дивували своїм загадковим мовчанням відвідувачів Інституту, ожили і заговорили, заграли на різні тони і голоси. Відгуки на цю подію були неоднозначними, часом діаметрально протилежними: від епічних «вимкніть це радіо» і до схвальних «давно вже час».

    Ми не будемо вдаватися в подробиці війни, яка розгорнулась навколо права власності на заповітну студію, а звернімося передусім до споконвічного питання «чому робили як краще, а вийшло те, що вийшло?»


    Обладнання, необхідне для забезпечення «життєдіяльності» радіо, встановили ще перед літніми канікулами, причому якість його була помітною буквально неозброєним оком: одна з колонок у лівому коридорі на першому поверсі висіла під дивним кутом на одній єдиній дротині, мимоволі наштовхуючи на філософські думки про стабільність, точку опори і вразливість всього сущого.

    Окрім цього, була відсутня система регуляції гучності: всі колонки грали або синхронно голосно, або ж майже нечутно.


    Другий варіант ще нічого, а от перший приніс немало головного болю кафедрі теорії літератури і компаративістики, вхід на яку розташований просто під одним із динаміків.


    «Кількість колонок є недостатньою, - поділилися з кореспондентом Z компетентні спеціалісти зі звуку. – Для такого приміщення їх повинно бути мінімум в півтора рази більше. Крім того, потрібне спеціальне налаштування».

    Ви можете їсти запліснявілий хліб і переконувати себе в тому, що він свіжий, в двох випадках: якщо ви дійсно нічого не відчуваєте, або ж якщо ви не маєте іншого вибору. І хоча вибору дійсно не було, численні скарги в адміністрацію зробили свою справу: радіо замовкло.


    Нині досить дороге обладнання функціонує в режимі припадання пилом, і відповісти на питання про те, коли ситуація зміниться, здається, не може ніхто.

    Дар’я Ігнатенко 

Подорожчання житла, або Страх і ненависть в університеті Шевченка

      Весна почалася для студентів КНУ ім. Т. Шевченка порушенням життєвої рівноваги. Триває процес, названий у ЗМІ «комерціалізацією освіти». Перебіг подій, безперечно, є передбачуваним, але змінити його не вдається. Втім, ігнорувати також.

     Якими б прозорими не були натяки, звертаємось до хроніки подій.

     У березні поточного 2011 року знову (бо це вже не вперше) постало питання щодо підвищення оплати за гуртожиток. Рішення, широко обговорюване в університетських кулуарах, аж дотепер не мало декларативного значення.

    Офіційна інформація, яку врешті-решт надали студентству складає таку картину:

    - З 1 квітня 2011 року плата за проживання в гуртожитку КНУ ім. Тараса Шевченка підвищується в 2,5 рази. Для філологів це означає суму в округлені 200 грн.

    - Причиною цього подорожчання називають зменшення обсягів державного фінансування. Услід за цим – розведення рук і лаконічне «вам не пощастило». 

     Умови й офіційні причини подорожчання були спочатку озвучені головам студрад і довго не набували розголошення. З відомих нам «вимушених причин» найпереконливішою є калькуляція бюджетних витрат на утримання гуртожитків. Так, на сигналізацію (що не працює, між іншим) щорічно виділяються кошти у розмірі 8 тис. грн., на поточні ремонтні роботи в студмістечку – 11,5 млн. грн., а на спецодяг для персоналу, ремонт м’яких меблів і, головне, ремонт сантехніки – 14 млн. грн (!). Не забуваймо і про витрати на закупівлю й утримання постільної білизни. Звідси, собівартість проживання в гуртожитку складає 275 грн. (цифри – озвучені на зустрічі студентів з директором Інституту; за їх коректність відповідають ті, хто їх називав).

     Шляхом нескладних підрахунків наявного і належного можна прийти до дисонансу. Проте далеко не всі готові висловитись про перетин межі від справедливості до безправ’я. Як наслідок, відсутність протестних настроїв радикальніших за обговорення на гуртожитських кухнях. За іронією долі, в Інституті, де навчають мистецтва оперування думкою, студенти не вміють формулювати дрібну претензію. Але не вміють чи не хочуть?

     З одного боку можна почути: «Інші університети вимагають ще більшої плати за гуртожиток, а умови пропонують гірші за наші». А з іншого: «В інших вишах філологічний факультет не отримує 10 млн. за контрактом щорічно». Немає єдності у поглядах – немає порозуміння. І ось тут слід перейти до теми солідарності.

    На підставі «неправомірного» підвищення цін на проживання в гуртожитку сформувався радикально-налаштований студентський актив. Між іншим, той самий, який «рятував» молодь від введення платних послуг у сфері освіти на мітингу 12 листопада 2010 року. Розпочалася кампанія підбурювання до відкритого протесту. Збиралися підписи, виголошувалися промови, і невелика група безстрашних активістів збільшувалася відповідно до утвердження віри у власні сили.

     Зібралися, домовилися, розштурхали сплячу ініціативу і вийшли 29 березня на мітинг під гаслом «Свобода! Рівність! Студентська солідарність!». Оберти, яких набула кампанія, надихнули організаторів на подвиги. Одразу ж розпочалося налагоджування зв’язків зі світовим студентством, що висловило готовність підтримати хвилю протестів. На демонстрацію, окрім шевченківців, вийшли представники університету імені Драгоманова, КПІ, НАУ. Як виявилось, претензії у всіх ті самі, висловлені у гаслах: «Ви нам корупцію – ми вам революцію!», «Менше економії – більше автономії!».

     Джерело безмежного оптимізму студентських ініціативних груп залишається невідомим, проте, вони наполегливо йдуть до кінця. Мітинг тривав приблизно годину і за масштабом нагадував організаційні збори новоутвореної партії. Панували ідеалістичні промови про дружбу і солідарність. Супроводжувалося все це закликами приєднатися до демонстрації і підтримати сторону бунтівників. Як наслідок, посилилася увага варти біля входу в Червоний корпус: прискіпливо перевірялися студентські. Охорона зупиняла всіх, хто мав із собою фотокамеру, погрожуючи фіксуванням прізвища, зазначеного на пред’явленому студентському.

     З усієї цієї історії студентів Інституту філології цікавитиме наступне:

1) Чому кількість репортерів на демонстрації перевищувала кількість учасників мітингу;

2) якою була відповідь адміністрації;

3) як зміниться динаміка розгортання хвилі протестів.

     Незначну кількість учасників мітингу самі бунтарі пояснюють кількома причинами. По-перше, це страх бути вигнаним з університету. По-друге, це індиферентність студентства, патологічна байдужість поряд із невірою в те, що «цю країну можна зрушити з місця».

    Серед причин називали й недостатню інформованість на факультетах, адже цілеспрямовано обмежувалося розповсюдження листівок і оголошень. 

    Акція має всі шанси стати прецедентом: до мітингувальників звернувся перший проректор університету Володимир Петрович Шевченко, який в присутності десятків журналістів пообіцяв до кінця тижня опублікувати звіт із конкретними сумами, які витрачає ВНЗ. Втім, до сьогоднішнього дня цього не відбулося.

    Серед безпосередніх досягнень акції можна назвати вже те, що була встановлена межа цінового підвищення, яка склала 40% від стипендії. Щоправда, з прив’язкою до її збільшення.

     Представники адміністрації, врешті, лише підтвердили попередню інформацію. Дирекція Інституту філології за декілька днів до демонстрації переконувала студентство у швидкому покращенні якості послуг, що й надалі надаватимуться в гуртожитках (включно з регулярною зміною постільної білизни і ремонтом сантехніки).

     Наступна зустріч повинна відбутися через 2 місяці. Але настрої після першої показали, що філологи не звикли вирішувати свої проблеми навіть малюванням транспарантів. При цьому в стінах Жовтого корпусу, здається, досі зберігається наївне ідеалістичне мислення.

     І на останок про транспаранти. Не варто забувати, що навіть наша – філологічна – «хата з краю» скоро коштуватиме нам 40% стипендії. 

     Анастасія Кучинська

Неідеальний ідеал краси

Найжіночішому дню присвячується

Звідки взялися ці 90-60-90? Коли і з якого це дива люди вирішили, що це і є те, що можна назвати красою? Чому більшості подобаються ці параметри? Не знаю, але після переглядів усіляких конкурсів краси в мене виникають саме такі запитання. Адже те, через що мучаться так багато дівчат, є абсолютно безглуздим! Хоча, загалом, завжди вражало, як сильно може суспільство підпадати під вплив. Виявляється, нав’язати можна все, що завгодно – навіть таку річ, як “власний смак”.

Жіноча краса – те чим в будь-який час існування людства захоплювалися і захоплюватимуться найбільше. Але кожна епоха мала свої стандарти цієї краси і от тепер ми докотились до цих 90-60-90. Невже нам так подобаються якісь рамки?

Виявляється – так.

У Давній Греції, наприклад, вважалось, що кохання до жінки низьке. Жінка слугувала заради продовження роду і не більше. Кохання ж до чоловіка було високим і особливим. Існував звичай, коли чоловік, закоханий в хлопчика 13-18 років, мав вистежити свого коханого і викрасти. Друзі закоханого не мали права перешкоджати йому, та ба, - навпаки, давали гроші, щоб “молодята” могли розважатися. По суті, “фішка” була в тому, що закоханий чоловік мав догоджати своєму хлопчикові під час викрадення, дарувати коштовні дарунки а потім відпускати. Викрадення мало тривати не більше 2 місяців. Дарунки хлопчик зберігав протягом всього життя і пишався ними. Ті, кому зі щедрими прихильниками не пощастило, вважалися невдахами.

Цікаво, що платонічним коханням зараз помилково вважається кохання без фізичного “втручання”, а насправді цим терміном позначалося отаке ідеальне гомосексуальне кохання. Прихильником його був Платон, який і дав своє ім’я явищу.

Справжня любов до жінки з’являється вперше тільки в Давньому Римі. Точніше сказати, в той час це і стає нормою. А інші прояви своїх вподобань стають чимось екзотичним. Хоча, як не дивно, з усіх імператорів тільки один Клавдій був гетеросексуалом, над чим його сучасники любили покепкувати.

Першим відомим втіленням еталону жіночої краси стало скульптурне зображення Афродіти, приписуване Праксителю. Широкий стан, маленькі груди – це були ті фізичні якості, які зачаровували чоловіків давнього Риму і навіть пізніших епох: в 17-18 ст., в епоху Просвітництва Афродіту вважали ідеалом пропорцій.

В Середні віки увага до статевих стосунків знижується під впливом релігії. Краса жінки стає другорядною ознакою, підкреслити її не намагаються.

У XVII—XVIII століттях у Франції домінує розкішний стиль бароко, який привносить свої корективи в уявлення про ідеал краси. Це час, коли в середньому один рік з чотирьох виявляється врожайним, і смертність від голоду сягає величезних показників. Зрозуміло, красунями вважаються тепер пишнотілі, навіть товсті, дівчата. Складки на животі були доказом заможності, адже «наїсти» собі їх могли тільки багаті. Пригадаймо лише картини того ж самого Рубенса або Тиціана!

Але й не таке було в моді. Наприклад, тоді ж європейські дівчата малювали на грудях тонкі світло-сині і фіолетові смужки, імітуючи вени, які просвічуються через шкіру. Біла шкіра цінувалась понад усе. Тому зуби фарбувались вугіллям у чорний колір, щоб шкіра здавалася ще білішою. Навіть така малоприємна річ, як карієс, вважався престижною хворобою гурмана, який мав що попоїсти.

В 30-х роках ХХ ст., коли весь світ застиг в очікуванні війни, ідеальною вважається спортивна фігура з сильними м’язами. 

Повоєнні роки повертають моду на пишних дівчат з повними грудьми і стегнами. Ідеалом цього часу стає Мерлін Монро.

В 70-х ми бачимо моду на худих, навіть анорексичних, дівчат. Це час Твіггі й повального захоплення дієтами.

Новий час, по суті, зберіг моду на «кістки». Хворобами поколінь молоденьких дівчат стали анорексія та булімія, обидві – безпосередні родички нездорового прагнення скинути вагу. Символом боротьби з анорексією є Ізабель Каро. Вона померла нещодавно у віці 28 років. При зрості 1, 65 м дывчина важила лише 35 кг...

Можна зробити висновок про те, що всі “ідеальні параметри” є абсолютно безглуздими. Кожна людина має свій смак, і прикро, якщо він нав’язується. Але як би там не було, краса дівчини – бути такою, якою вона є, і тоді це буде подобатись іншим.

На підтвердження цієї здогадки звернімося до найголовніших поціновувачів жіночої краси, на яких, власне, і спрямовані зусилля.

Ось, що кажуть хлопці:

“...але тіло то таке, коли гарне обличчя. Якщо дівчина красива і зі звичайним тілом, то мені вже було все одно яке в неї тіло.” (Максим. 20р.)

“Улюблених параметрів для мене ніколи не було, головне ,щоб не була занадто повною чи худою”. ( Андрій 21)

“...якщо не товста і не дуже худа, а струнка, то і ноги автоматично гарні. А я завжди дивився першим чином на ноги”. (Влад 19)

Головне - не довіряти занадто моді. Бо про що вже можна говорити, коли людині нав’язують навіть прекрасне? Як легко має бути тоді нав’язати звичайні побутові речі....головне правильно подати. Не варто зливатися з загальною думкою, і не дай бог фарбувати зуби в чорний, бо це модно. Набагато краще думати своєю головою.

До речі, Гете колись сказав : “Добро краще за красу”.

Можливо, варто прислухатись?

     Лисенко Дар’я

1 бер. 2011 р.

Стипендія для обраних?


Не встигли студенти вишів «перетравити» звістку про підвищення тарифів на проживання в гуртожитках, як їх знову спіткала несподіванка.

25-26 лютого в Червоному корпусі КНУ відбулася ХХІІ колегія Всеукраїнської студентської ради, дорадчого органу, створеного при Міністерстві освіти і науки. У з’їзді взяли участь перший заступник міністра освіти Євген Сулима, ректор Київського національного університету Леонід Губерський та близько півсотні лідерів студентського самоуправління України. Серед нагальних питань одним із найгостріших стало обговорення «матеріального стимулювання» студентів.

28 лютого газета «КоммерсантЪ-Украина» опублікувала статтю «Добровольное пожертвование», в якій приводилися витримки із обговорень. З наведеного ставало зрозуміло, що при Міністерстві щиро переконані в тому, що стипендія повинна стати засобом преміювання лише «обдарованої молоді та пільгових категорій студентів». В центрі скандалу також опинилася ВУСР, яка начебто поступилася інтересами студентів під тиском адміністрацій ВНЗ та чиновників МОНу.

Публікація викликала широкий резонанс в студентських колах. І хоча через кілька днів прес-служба Міністерства спростувала інформацію про скасування стипендій, неприємний осад лишився.

Інформатор Z, наближений до ВУСР, також виступив з запереченням, розповівши, що Студентська рада не виступала за скасування стипендій для основних категорій студентів, а лише запропонувала підняти середній бал її нарахування з 4,0-4,99 до 4,2-4,99. Акцент  був зроблений на тому, що на виплату стипендій вже виділені кошти з державного бюджету до кінця року.
. Перспектива скасування видатків студентам була названа малоймовірною:
«Чиновники ще не з’їхали з глузду щоб відмінити стипендії. Лише уявіть, які протести це викличе».
Нам також вдалося поспілкуватись з кореспондентом газети «КоммерсантЪ-Украина» Юлією Рябчун, яка наполягла на тому, що подана нею інформація є повністю об’єктивною.

«Якщо ВУСР хоче відбілити свою репутацію, логічним кроком стало б розміщення протоколу засідання у відкритому доступі, щоб кожен бажаючий міг ознайомитись з ним. Не зважаючи на те, що під час засідання велися записи, на сьогоднішній день вони ніде не представлені».


Оригінал статті:
http://www.kommersant.ua/doc.html?docId=1593090


Дар’я Ігнатенко

Концерт Національної капели бандуристів


Не будемо говорити лише про ностальгію за Батьківщиною. По-перше, ми ще не поповнили когорту вічних мандрівників, а по-друге, іноді здається, що вже сказано достатньо. Народна пісня – не лише набір стандартних сюжетів, вона є актуальною і живою. 
21 лютого в актовій залі Жовтого корпусу відбувся щорічний концерт капели бандуристів, присвячений святкуванню Всесвітнього дня рідної мови, який переконливо довів цю думку. 


Душа переживає піднесення! Потужна музична хвиля, що може звернути гори, бо ж зачіпає найтонше всередині…
Катерина, 2 курс



У кожній пісні, яку виконує капела, настає момент, коли моє тіло проймає дрож, – певно, від того,  що чую до болю рідні мелодії.
Богдан, 4 курс


Потужний заряд української пісні, подарований хлопцями на початку тижня, надовго відлунням звучатиме в куточках моєї душі.
Володимир, 4 курс

Потужно, сильно, натхненно! Той момент, коли хочеться вигукнути: «Спинися, мите, ти прекрасна!» Не описати словом того, що відчуваєш. А зал – єдина душа, в єдиному ритмі серця.
Євгенія, 2 курс 


Хочеться плакати, сміятись, жити, вмерти, літати, падати, співати, мовчати, танцювати, лежати…Хочеться розчинитись у навколишньому, стати бандурою, яку так ніжно, з любов’ю і трепетом тримає бандурист. Хочеться стати бандуристом, хочеться співати і стати піснею!..
Настя П., 3 курс, фольклористика 


Супер! Концерт просто піднімає настрій, очищає душу, надає крила, що хочеться полетіти. У такі хвилини відчуваєш щастя і розумієш, яка сила української пісні, що лікує душу.
Марина, 4 курс 



Фото: Валерій Попов

В чому секрет популярності соцмереж?


У 1973 році американські психологи провели досить цікавий  експеримент, у якому брали участь дві групи незнайомих людей. Одній  з груп було запропоновано спілкуватися про найтаємніше протягом декількох годин, тільки при ввімкненому світлі. А інша група спілкувалася про власні таємниці, але при вимкненому світлі, дотримуючись повної конфіденційності.


Експериментальним групам було дозволено робити все, що завгодно. Після експерименту учасники повинні були покинути лабораторії, дотримуючись абсолютної анонімності. 

Людина - істота соціальна. Тому група «зі світлом» просто спілкувалася на невимушені теми, і її учасники з легкістю покинули приміщення, не довіривши одне одному жодної таємниці. А група з «темної кімнати» перебувала в настрої емоційної відвертості та ніжності. Говорили переважно про «найголовніше» та найтаємніше. Респонденти вийшли абсолютно задоволеними і почали шукати таких же таємних зустрічей.

Анонімність та свобода  допомагають людині розслабитися в  розмові та не думати про наслідки. Саме цим пояснюється популярність соціальних мереж та різних «щоденників». Але найцікавішим є те, що перша  соціальна мережа - ЖивийЖурнал - була створена задля спілкування вже знайомих між собою однокурсників Бреда Фіцпатріка. Проте через певний час це переросло в анонімний блог новин та думок, що ще раз підтвердило теорію 1973-го року.

На сьогодні популярність соціальних мереж просто фантастична! За офіційною статистикою, акаунт «Facebook» мають понад 400 мільйонів активних користувачів, 54(!) мільйона яких оновлюють свій статус щоденно. Кожен місяць на «Facebook» завантажується понад 2,5 мільярда фотографій. Звичайний користувач витрачає близько 55 хвилин щодня на користування даною мережею, залишаючи близько 25 коментарів і 9 разів натискаючи «мені подобається». А кількість надісланих приватних повідомлень сягає мільярда щогодини.

Найпопулярнішою соціальною мережею на території  України є соцмережа «Вконтакті», відвідуваність якої сягає 23 мільйонів осіб щоденно. Кожен день користувачі проглядають понад 2,5 мільярдів сторінок.

Сьогодні ці «темні кімнати» стали невід’ємною частиною нашого життя, з біологічної та комунікативної точок зору. Проте, не варто, щоб саме соціальна мережа ставала нашим головним засобом комунікації, тому що, як стверджують ті ж самі вчені, спілкування тет-а-тет на свіжому повітрі є набагато кориснішим та ефективнішим.

Анастасія Арсенюк

День всіх закоханих в Інституті філології. Фотозвіт.


Унікальність мови кохання – в тому, що іноді їй навіть не потрібні слова. І в цьому її не переплюнуть ані всюдисуща англійська, ані універсальна есперанто.

Про кохання, лінгвістику і національний колорит запально і з яскравим гумором розповіли у середу, 16 лютого, учасники студентського концерту до Дня всіх закоханих.











Фото: Валерій Попов 

В тісноті та не в образі, або Троє в кімнаті


Як ми живемо? Дуже просто!

Три ліжка, одна величезна  шафа, три тумбочки, три стільця, один стіл і одне вікно. Це стандартний  набір гуртожитківського казенного майна. З цим дехто звикає довго, дехто не витримує і тікає в однокімнатні квартири разом з подругами і все знову майже однакове, три ліжка (якщо не більше), три стільця, стіл, вікно. Хоча на додачу ще йде кухонька, ванна кімната та не 100 гривень за помешкання, а десь 500 в кращому випадку.

Але найголовніше - це свобода, ніяких прискіпливих вахт, ніяких перевірок, за які ти потім або з доганою до коменданта, або з мітлою надвір, відпрацьовувати своє невинесене сміття чи стілець, позичений сусідці з іншого блоку (маячня, але, виявляється і такий пунктик є в списку чого не можна робити в гуртожитку).

Якщо ти взагалі від природи щасливчик, то ти живеш з нормальними, адекватними людьми зі своїми тарганами в голові. Як хтось сказав «Бог не змилувувався і поселив мене з тобою ». Отак різних людей, з різних регіонів та сіл утрамбовують в кімнати і їм доводиться або зживатися, або робити все щоб переселити або пересилити нелюбих.
Іноді дії добрих і милих діточок доходить до абсурду. Один такий випадок трапився зі мною.

Я жила в кімнаті ще з двома милими створіннями. Одна була готом, а інша по іронії долі була дуже праведною. Витворився дуже цікавий мікс поглядів та ідей. Першим сюрпризом стало те, що на щойно поклеєних шпалерах  праведниці  після вихідних ми помітили криваві винні чи компотні візерунки, які прикрашали майже всі стіни. Мене це розвеселило, ну а когось, звісно, дуже збісило. Після того випадку ми, звичайно, зрозуміли, хто чим дихає, і в нашій кімнаті з’явилися чудові фотошпалери. Мабуть, розповідати та розкривати всі чудові  будні мого першого курсу в гуртожитку я не буду, тому що моя розповідь перетвориться в оповідання, а то і далі.

Останнім екзаменом літньої сесії мого першого університетського року була філософія. Майже всю ніч я готувалася в чудовій компанії дівчини в чорному і друга, який хропів на сусідньому ліжку.

Після екзамену мене викликали в студентський парламент і вельми симпатична тьотя  розповіла мені історію, що до неї приходила дівчина, яка ледь не на колінах упрошувала, щоб її переселили в іншу кімнату, тому що її сусідки іншої віри, антихристи, вони носять чорний одяг, слухають іншу музику, чіпають її та її речі. То було смішно і грішно.

Нас з гуртожитку не вигнали, оскільки ми були на першому курсі і ще нічого не встигли «нарушить». Хоча на коврику перед комісією все-таки довелось постояти.
«Це до чого ж потрібно було довести бідну дівчинку, що вона пішла аж на такі вчинки?» - спитаєте ви. Можу запевнити, дияволу ми не поклонялися, не приносили в жертву жарених курочок якомусь ідолу і не знущалися з бідної дитини. Як-то кажуть при розлученні, просто не зійшлися характерами.

Десь на другому курсі праведниця несподівано призналася мені, що вона сумує за колишнім життям і що зараз вона живе з дівчиною, з якою ані весело, ані сумно, просто тихо. Вона сказала, що знову хотіла би жити разом і сильно вибачається за скоєне.

Навіщо нас поселили в гуртожиток? Якщо ви думаєте лише про дах над головою і можливість навчання, то ви помиляєтесь. Це було зроблено для того, щоб ми відчули смак отого майбутнього самостійного життя.

Щоб одного дня ми з дипломом в руках і зданими ключами від кімнати з полегшенням видихнули і надалі боролися за багатокімнатні квартири з модними меблями та технікою, самі вирішували, кого запрошувати до себе в гості і коли виносити сміття, щоб колись по дорозі на роботу чи кудись ще ви зустріли свою сусідку по кімнаті чи просто знайому з гуртожитку і за чашкою чаю з тортиком захоплено згадували про минулі роки цікавого життя.

Підлісна Ганна

Зустріч з Юрієм Мельничуком

22 лютого в Мистецькій залі Інституту філології відбулася лекція знавця народного мистецтва Юрія Мельничука на тему "Український традиційний спосіб зодягання" . 



Було дуже цікаво. Ми з німецької філології дійсно зацікавилися народним вбранням, символікою української культури.
Ксенія, німецька філологія

Захоплююча лекція занурила нас на кілька годин в атмосферу українських традиційних народних святинь. Дуже сподобалось! Просто немає слів!
Вікторія, 2 курс, фольклористика


 
Дуже цікаво було дізнатись про оберегові функції одягу, побачити відмінності жіночого вбрання. Весела атмосфера і цінні знання! Чудово!
                                                                                                    Олена, 2 курс, фольклористика 

Надзвичайно цікава, і, що важливо, потрібна зустріч. Тепер знатимемо, як грамотно вдягнутися на етнозахід.
Анонім






Tout simplement fantastique ! Le sens profonde des choses commence à se dévoiler.
Estelle, стажерка з Франції, Сорбонна






Фото: Андрій Паславський