Будинок кольору сонця

    Для когось це просто споруда, будинок кольору сонця, для когось – витвір архітектури, а для філологів КНУ ім. Т.Шевченка – рідний дім.

    Домівка на п’ять (зараз уже на шість) років, де студенти роблять свій перший крок філологічною стежиною, вимовляють перше слово, адресоване науці, дихають одним повітрям, сповненим творчості. Потім покидають рідний прихисток і вирушають у широкий світ справжніми велетами науки, людьми з великої літери. Але жоден випускник ніколи не забуде святково-дзеркальної вітальні, могутніх колон, романтично темних коридорів та затишних аудиторій. А скільки почуттів виникало у приміщенні рідного «Жовтого» корпусу! Щирий і скептичний сміх, сльози радості і розпачу, бадьорість і втома, кохання і ненависть… Ці стіни бачили все! Ці стіни бачили десятки поколінь! Ці стіни бачили історію!

    Погляд в минуле

     Почалася історія рідного «Жовтого» корпусу 1844 року, коли було затверджено проект Олександрійської гімназії. Саме цього року будівля кольору сонця постала в уяві архітектора Олександра Беретті, сина Вікентія Беретті, автора головного корпусу КНУ ім. Т.Шевченка. Могутні стіни Першої чоловічої гімназії почали зводити в 1847 році. Олександр Беретті насамперед планував створити будинок у формах класицизму, жовтого кольору з білим обрамленням, що було досить поширено і модно того часу в старенькій Європі. До речі, Вікентій Беретті також планував пофарбувати головний корпус КНУ ім. Т.Шевченка в традиційно жовтий колір, але, як ми бачимо, цього не сталося… 

    Минали дні, на деревах з’являлися тендітні бруньки, згодом легенький вітерець струшував вже жовте листя, яке, вальсуючи, падало на долівку, пізніше покриту білим килимом снігу… Так змінювалися пори року, спостерігаючи за кожною новопокладеною цеглинкою майбутнього навчального закладу. І ось, нарешті, 1850–1852 років неосяжно блакитне небо височіло над дахом вже новозведеної будівлі №14 на Університетському бульварі (з 1869 року – Бібіковський бульвар; з 1919 року – бульвар Тараса Шевченка). Але міська влада розпорядилася тимчасово віддати будівлю кадетському училищу. Тільки в 1857 році, коли кадети отримали свій власний корпус, Перша чоловіча гімназія вперше переступила поріг жовтої, осяяної сонцем, будівлі і прожила тут до 1914 року. В 1858–1861 роках у цій будівлі, у казенній квартирі, жив М.Пирогов, а в 1919 році – перший президент АН УРСР академік В.Вернадський. 

    У часи Першої світової війни тут розміщувався військовий лазарет. Після лютневої революції 1917 року приміщення послідовно займали Генеральний секретаріат освіти, Міністерство освіти та Народний комісаріат освіти, а також Книжкова палата, Археологічний інститут тощо. У 1920 році будинок передано Всенародній бібліотеці України, що займала його до 1930 року. Звідтоді у будівлі розміщувалося Міністерство освіти та низка інших установ. А з 1951 року у нинішній будівлі остаточно і назавжди розмістився філологічний факультет КНУ ім. Т.Шевченка.

   За півторастолітню історію рідний корпус зазнав численних внутрішніх перепланувань, але кардинально ніколи не перебудовувався. Ще з тих часів збереглися чавунні сходи і такі ж сходові майданчики, творча атмосфера аудиторій та затишні коридори. До 1917 року фронтон корпусу увінчував двоголовий орел, нині ж ясне чоло будівлі ніщо не спотворює. Обриси корпусу чітко вимальовуються у променях ранішнього сонця, стаючи символом для багатьох поколінь філологів.

    Домівка геніїв

    Прогулюючись спокійною ходою, а іноді пробігаючи коридорами Інституту філології, думка про столітню історію корпусу змушує зупинитися. З’являється гордість за себе, за своє перебування тут, усвідомивши, що цими ж коридорами бродили генії науки, що в цих же аудиторіях вони творили вічні шедеври, і що саме тут їхні серця билися в унісон з часом.

    Досить згадати багатьох і багатьох випускників Першої київської гімназії, серед яких такі велети, як М.Драгоманов, письменники М.Булгаков, К.Паустовський, академіки Е.Тарле, А.Богомолець, режисер і педагог І.Чужой, художник В.Левандовський, музичний теоретик і громадський діяч Б.Яворський, А.Луначарський, А.Лисенко (брат композитора М.Лисенко) та інші. У цих аудиторіях викладали М.Костомаров та М.Зеров. Окремі відгомони подій, що відбувалися в гімназії в 1917–1919 роках, знайшли віддзеркалення в романі «Біла гвардія» і в п'єсі «Дні Турбіних» М.Булгакова.

   Він бачив все! Його лагідно огортало сонячне проміння, пухкий сніг відлежувався на його дахах, біля його стін точилися криваві бої під час воєн… Він бачив злети і падіння гімназистів, радощі й розчарування студентів, зміну влади та процвітання держави… В ньому дух століть, наснага пращурів! Вся історія пройшла повз нього! А він, наш «Жовтий» корпус, залишається статичним, лагідним та відкритим для наступних поколінь.

   Мукан Наталія