31 трав. 2011 р.

"У французькій стороні, на чужій планеті"

Ця доля спіткає величезну кількість студентів КНУ ім. Тараса Шевченка, які одного трагічного для батьківського спокою дня вирішили вступати у столичний ВНЗ. Переважну більшість з них відділяють від дому кілька сотень кілометрів: скількись-там-годин у потязі або автобусі, і вони ступають на землю історичної батьківщини.

Драматичність рідких зустрічей з близькими, входження у рідні стіни, - невід’ємний і традиційний ритуал іншогороднього студента. Знайомо і звично. Але сьогодні не про це.

Гуртожитки №12 та №13 університету є найзакритішими об’єктами студентського містечка. Високі вимоги до безпеки пояснюються мешканцями: тут проживають студенти, для яких наша країна була колись лише невідомою територією на карті Європи, а нині стала домівкою на декілька років.

Переважна більшість населення - уродженці Китаю, країн Африки та Близького Сходу. Зустрічаються також українські студенти, з числа тих, кому не вистачило місць у базових гуртожитках. Незважаючи на походження, загальногуртожитківські правила поширюються на них точно так же, як і на їхніх іноземних знайомих.

Для того, щоб потрапити "у гості" до когось із мешканців навіть просто на один раз, потрібно оформлювати спеціальну перепустку у відділі поселення, яка засвідчує, що особа, до якої ви йдете, дійсно хоче бачити вас на своїй території.

Перепустку ви маєте показувати не лише при вході, а й на кожному поверсі, де також сидить вахтерка, яка не лише повинна стежити за тим, чи не прийшов часом хтось сторонній, але також грає роль поліції моральності: в гуртожитку діє розподіл на чоловічі і жіночі поверхи, і відвідування хлопцями дівчат заборонено. Попри поширені легенди, ніяких гратів на вікнах та виході з коридорів, і якби не облаштованість внутрішньої частини, відеоспостереження та різниця в ціні (близько 900 грн за тримісну кімнату, бл. 1300 за двомісну), майже все нагадувало б базові гуртожитки.

На кожному поверсі гуртожитку є кімната для прання білизни з автоматичною пральною машинкою, кімната для навчання, де можна за бажанням просто посидіти та поговорити, кухня з газовою плиткою (чомусь в одному екземплярі, схоже, що студенти-іноземці майже не готують). Для тих, кому дійсно ліньки це робити, при кожному із гуртожитків працює їдальня.

Подивитись фільми можна у міні-кінозалі, а попрацювати за комп’ютером - у відведеному класі (щоправда, перед цим доведеться заплатити близько 150 грн за навчання на "курсах комп’ютерної підготовки").

Що може вразити пересічного студента, більш-менш знайомого з вільною атмосферою інших гуртожитків університету - це тиша, яка панує на поверхах і наштовхує на сумніви, чи дійсно тут хтось живе. Втім, така поведінка є досить звичною для іноземних студентів.

Нам вдалося поспілкуватись з іноземцями, які навчаються в нашому університеті, та задати їм питання "про життя" та навчальний процес в цілому, а також - про те, якими вони бачать своїх українських колег.

Дуже приємно і неочікувано було почути, коли на звертання англійською мовою студенти зі Сходу відповідали українською. Мова складна, жалілися вони, проте наполеглива праця сприяє її опануванню.

Фанг*: Мені подобається Україна. Але схоже, що ваші студенти не люблять працювати. Вони гуляють з дівчатами, п’ють, палять. Вони справляють враження людей, у яких багато вільного часу.

Як живеться в гуртожитку... Схоже, що вахтери погано ставляться до китайців. Мої сусіди - чорні. Коли вони запрошують когось до себе в гості, їм дозволяють. Але якщо я запрошу друзів до себе, мені буде відмовлено.

Дуже неприємно іноді буває, коли ти допомагаєш своїм знайомим з України, а у схожій ситуації, коли у тебе проблеми, вони допомогти тобі не хочуть.

Веймін: Сфера соціального обслуговування в Україні розвинута дуже погано, і це засмучує. Але у вас дуже гарна екологічна ситуація. Багато парків. Мені також подобаються люди: вони у вас добрі.

В Україні я відчуваю себе вільним: в Китаї студентське життя складається лише з безперервного навчання, без найменшого часу для відпочинку чи хобі.

До того, як переїхати до України, я прочитав багато інформації про неї в інтернеті. Зокрема, з новин дізнався, що у вас великі проблеми з економікою. Прочитав про ваших відомих людей - Шевченка (на жаль, не того, який Тарас, - прим. авт.), донецький "Шахтар" та футбольний клуб "Динамо".

Українські студенти, здається, зовсім не цінують свій час. Вони часто запізнюються. Але вони дуже привітні і охоче допомагають мені. Але дуже дивно, що у вас так багато п’ють: досить часто можна зустріти людей, які стоять на зупинці з пляшкою пива в руках.

Я ще не знаю, чи лишусь в Україні після завершення навчання. Цілком можливо, якщо будуть перспективи.

У мене тут працює дядько, і я живу з ним. У гуртожитку немає інтернету, а він мені потрібен. До того ж, коли кілька чоловік живуть в одній кімнаті, це дуже незручно, а крім того - дуже гамірно.

Чи відчував я себе колись в небезпеці? Зі мною, на щастя, такого не траплялось, але кількох моїх друзів не так давно побили, коли вони їхали в метро. Поліція не знайшла тих, хто це зробив - вони просто втекли.

Оджі: Мені подобається життя в гуртожитку. Ми спілкуємось один з одним, ходимо в гості.

Про українських студентів загалом нічого сказати не можу, але дівчата у вас дуже гарні.

Расизм у вас процвітає. Дуже неприємно, коли на тебе дивляться, як на мавпу: "чорний, чорний"! Адже я теж дихаю, думаю, говорю, як і всі. Чому я маю почуватись винним через колір шкіри? Це була Божа воля!

Була дуже неприємна ситуація, коли одного разу в нічному клубі на нас із другом напали кілька українців та почали бити. На жаль, я не почуваюсь тут (в Україні, - прим. авт.) у безпеці.

*імена змінені на прохання студентів

Дар’я Ігнатенко

"Вона прийшла непрохано й неждано..."

Сесія… Як багато емоцій, спогадів і відчуттів викликає це слово у кожного студента. Хтось починає нервуватися і згадувати, як заробив вісім «задовільно» за останні дві сесії, інший впадає у відчай і кусає лікті, бо йому поставили "автомат" і не дали висловитися на іспиті, а для декого дні іспитів – це час справжнього тріумфу! Ми вирішили поспілкуватися зі студентами нашого Інституту, щоб з’ясувати, чим є сесія для них. Але спочатку розглянемо головні помилки, які, на жаль, допускаємо мало не кожного семестру.
  Помилка №1 — марнування часу

Кожен третій із нас під час сесії стикається із двома негативними чинниками: ледарством і неякісною підготовкою до іспитів. Зрозуміло, що друге найчастіше випливає із першого. Прийнято вважати, що ледарство – це коли нічого не хочеться робити, але це трохи не так, ледарство – це стан, під час якого людина займається всім, чим тільки можна, лише не робить потрібного. Студент готує собі безперестану каву, блукає віртуальними тенетами, телефонує друзям, робить масаж псу Кузі, шукає півдня мавпочку під ліжком, яку загубив ще в дитсадку, риється у копиці сіна з надією знайти голку тощо. А коли до іспиту лишається 1 день, наш брат починає вчитися так, що аж дим із вух валить. Потім скиглить, проклинає іспити на чому світ стоїть. І ось уже лишається 2 години до іспиту, а ще не пройдено 10-15 питань. І тоді іспит перетворюється на лотерею! Нічого не нагадує така ситуація? Правильно, краще промовчати, все зрозуміло і без слів.


Щоб уникнути такого марнування часу та налаштуватися на роботу, спробуй впродовж 7-10 хвилин нічого не робити. Відсунь від себе ноутбук, вимкни телефон і просто стій серед кімнати (ні, очі заплющувати не треба, можеш заснути і впасти). Повір, більше 15 хвилин такої бездіяльності ти не витримаєш. Людина втомлюється, коли нічого не робить. Після такого "зосередження" варто сісти за підготовку до іспитів. При цьому бажано взагалі не звертати уваги на інші предмети: перед тобою лише стіл і матеріали. 


Помилка №2 — несистемність


Після нелюдських зусиль, які ти доклав (-ла, якщо ти дівчина) для того, аби примусити себе сісти за підготовку до іспиту, виникають інші труднощі: де знайти відповіді на питання, як їх правильно вивчити ? Раджу всі питання у списку погрупувати, потім знайти точки перетину між цими групами, у групах об’єднати подібні питання. Таким чином ти зможеш зменшити число запитань та уникнеш витрат часу на проходження схожих тем. Відповіді краще шукати не в Інтернеті на сумнівних сайтах, а у розумних одногрупників, що вчаться на "відмінно". Вони для підготовки зазвичай використовують свої мегасуперсумлінні конспекти, надиктовані викладачами, що прийматимуть іспит. Тому тобі із відмінниками по дорозі, принаймні перед іспитами.


Якщо готуєшся до літератури, то вибери й проаналізуй 2-3 твори, які тобі найбільше сподобалися. Це буде твоїм козирем. Навіть якщо попадеться інший твір, ти просто порівняєш його із улюбленим, виграєш час. Можливо, навіть викладач, побачивши у тобі глибокого літературознавця, не захоче тебе завантажувати останнім питанням.


У випадку зі складенням іспитів із мови також можуть бути улюблені конструкції, які можна використовувати для порівняння.



Альона Гречаник, 4 курс, англійський переклад

"Сесія — це безсонні ночі..."

"Коли я була ще зовсім "зеленою", навчалася на курсі другому, то бувало, що під час сесії не спала по 2 доби поспіль. Зараз я вже спокійніше ставлюся до цього нелегкого явища у студентському житті. Перед іспитами не рву на собі волосся, не ламаю нігті, а просто йду на екзамен, як на чергову пару, тільки підсумкову.

Першокурсникам хочу побажати наснаги та високих оцінок. Однак піднімаючись вгору, не забувайте дивитися униз... Намагаючись заробити високі бали, на забувайте про одногрупників, поважайте їх і проводьте більше часу разом."


Богдан Деркач, 4 курс, відділення фольклористики

"Сесія — це абзац!.."

"Нажаль, із введенням Болонської системи суттєво нічого не змінилося. На екзамени потрібно готувати багато матеріалу, а часу, як завжди, дається мало. Сесія збиває звичний ритм життя та псує нерви.

Коли навчався на другому курсі, то готувався до іспиту із зарубіжної літератури цілий тиждень поспіль, не встиг навіть сходити на День народження друга. Потім з ним через це зіпсував стосунки. А коли прийшов на іспит, отримав "відмінно" автоматом.

Кінець кожної сесії відзначаю із гітарою в руках і друзями поруч.

Першокурсники, не бійтесь сесії, це всього лиш перевірка ваших знань. Раджу заводити при підготовці до іспиту зошит. Туди записувати відповіді на питання. Це дозволить систематизувати усі відповіді й у крайньому випадку непомітно скористатися зошитом на іспиті".


Владислав Шестерняк, 5 курс, іспанський переклад

"Сесія — це коли за пару днів проходиш програму семестру"


"Під час сесії, коли цілими днями сидиш за підручниками, завжди виникає бажання утнути щось незвичайне, щось таке, чого раніше ніколи не робив: то помилуватися зоряним небом із подругою, то прогулятися Києвом о 4 годині ранку. Як правило, подібні бажання виникають несподівано, а це тягне за собою нові пригоди. У кінці кожної сесії я у мене завжди чудовий настрій, бо маю не лише хороші оцінки в заліковці, а й неймовірно приємні спогади.

Раджу студентам сумлінно вчитися, особливо протягом перших двох курсів. Однак зациклюватися на навчанні не потрібно, не забувайте, що ви молода людина, а молодість буває тільки раз..".


Анна Ращенко, 2 курс магістратури, відділення української мови, літератури та іноземної мови

"Сесія — це безглузде випробовування та псування нервів для відмінників і останній шанс для тих, хто не надто сумлінно навчався"

"На сесії багато залежить від його величності Випадку. Коли була на першому курсі, отримала із давньої літератури "добре". А потім через два дні прийшла випадково в інститут, де зустріла викладачку, яка приймала в мене іспит. Я привіталася, а вона мені: "Ви Ращенко? У вас оцінка у відомості не стоїть, ідіть складайте." Я без підготовки пішла склала іспит на "відмінно".

Першокурсникам раджу готуватися до кожного семінару, систематизувати всі матеріали. Повірте, коли прийде сесія, півсправи уже буде зроблено.

Володимир Мукан

Фото: Володимир Мукан

Флеш-допомога

Ви забули свій ноутбук вдома, ви взяли ноутбук, проте не маєте доступ до мережі, або ви просто обожнюєте подорожувати комп’ютерними світами? Ви опинилися один на один з проблемами типу «не можу відкрити документ», «не можу прочитати документ», «о_о, таке також треба?» або ви просто не можете подивитися улюблений фільм? Тоді представляємо вашій увазі перелік першочергових програм, які будуть корисні кожному і всюди і при цьому не займуть багато місця на флешці.

1.    В першу чергу, у вас має бути обов’язково архіватори. І навіть не один. Без них ви не відкриєте жодного заархівованого документа, а таких надзвичайно багато. Серед таких програм можна користуватися: WinRAR та 7-zip. Вони займатимуть у вас на флешці близько 20 мб.

2.    Якщо ваш улюблений фільм/серіал не відкривається, то це означає лише одне – у вас недостатня кількість кодеків. Весь широкий перелік можна знайти у єдиній програмі - K-Lite Codec Pack. Саме завдяки їй ви зможете подивитися фільм, а ще послухати музику будь-якої якості. Займе не більше 10 мб.

3.    Різного типу «читалки»; найкращою серед безкоштовних, за власним спостереження є STDU Viewer, який читає всі формати - pdf, djvu, tiff, а також має чарівну функцію «виділення тексту», за допомогою якої дуже легко перекопіювати його в формат doc. Близько 30 мб (розмір залежатиме від версії).

4.    Якщо ви хочете продивитися улюблені фото і внести в них незначні корективи, можете сміливо користуватися зручною програмою XnView. Її легкість - головна перевага. Не займе  у вас простору більше ніж 15 мб.

5.    Якщо ви активний інтернет-користувач, то кожен ваш крок Мережею має супроводжуватися програмою, на основі якої функціонують майже всі мультимедійні сайти. Це, звичайно, єдиний і неповторний - Flash Player  (намагайтеся слідкувати за оновленнями). Займає близько 20 мб.

6.    Ваш улюблений фільм все одно не запускається, хоч ви перевірили всі кодеки? Тоді вам на допомогу має прийти чарівна паличка в галузі гарного відео всіх форматів. Безкоштовна і поліфункціональна програма для перегляду відеоматеріалів будь-якого формату - GOM Player. Обіцяю, вам сподобається, тому що займає цей чудовий винахід не більше 15 мб.

7.    Ви меломан? Ви слухаєте музику всіх форматів, а також вам подобається користуватися функціями для зручного прослуховування? У вас просто обов’язково має буди програма Aimp. Ви ще не завантажуєте її? Не повірю. «Важить» близько 30 мб.

8.    І нарешті, останній, проте не за важливістю пункт у переліку обов’язкових програм. Звичайно ж, це інтернет-браузер. Не загубіться у різноманітності. Якщо ви консерватор, користуйтеся браузерами на кшталт Opera, Firefox, або навіть Internet Explorer (проте не забувайте, що останній пропускає найбільше вірусів). А якщо ви хочете щось зручне та не таке як у всіх, скористайтеся програмою Maxthon. Втім, вибір виключно за вами.

Як бачимо, у вас ще залишається дуже багато вільного місця. Не забудьте скопіювати ваші улюблені фото, фільми і потрібні документи.
Щасливого міжкомп’ютерного польоту!

Анастасія Арсенюк

День матері



"Мама, ты вязала мне варежки.
Вязала без устали долгими холодными вечерами.
Прилетит ко мне весточка из родных краев,
А в ней - запах домашнего очага..."


Ненька, Мама,Mutter, Mother , Anne , Ana , 媽媽, mummy, μάμμα, maman, mámа...
 
Хто як не ми, філологи, знаємо справжню цінність, справжнє багатство кожного вимовленого навіть пошепки слова; хто як не ми, знаємо, як це - натхненно вимовляти його на кількох мовах, пробуючи на смак нові інтонації та звуки. Але є у світі одне слово, котре на всіх мовах звучить однаково... ніжно, тендітно, пелюстково настільки, що торкнутись його боязко, ану ж розтане. Спочатку було слово, скажете Ви і не помилитесь, але вдумайтесь, яке було для кожного те слово, і неодмінно знайдете одну стежку життя з початком відліку біля порогу з написом «мама». Стільки мов, стільки й  мам, скажете Ви, але душею і  серцем завжди будете з тією єдиною, що була для вас найпершим другом, і найпершим  щастям, як і кожен з Вас у її житті. Непомітно промайнув травень, і ось на порозі літо, на порозі нові звершення, інші «ми». 

Травневі свята пролетіли, мов швидкокрилий птах, здіймаючи залишки попелу спогадів із дахівок, та чи всі ви за метушнею згадали за ту, що чекає на ваш телефонний дзвінок будь-коли і буде-де. Чи згадали Ви, про «День Матері»?.Як не дивно, за даними опитування, приблизно 40% знають про це свято в теорії, не підозрюючи про точну дату, 20%  знайшли час, знають із чим пов’язане це свято і не втратили можливість привітати своїх найрідніший і найближчих у світі. Але що ж решта?Не знали чи просто не хотіли знати? Не в моїй компетенції робити комусь зауваження,тому вітаю Вас у короткому і цікавому світі передісторії свята) Сподіваюсь, після прочитання воно стане для вас не менш масштабним ніж міжнародний день жінок, адже воно того варте!

Ще в Давній Греції усвідомили важливість подібного свята, і на весняні вітання богині Геї, вся країна влаштовувала пишну процесію на честь прекрасної половини людства, прикрашали будинки квітами, повітря було наповнене ароматами весни та радістю.

У пізніші часи подібнуу традицію започаткували англійці. Ще на межі 17 століття вони влаштовували справжні казкові паради на честь вагітних жінок та молодих мам. Але не все було так просто. Одна справа - створити свято, а інша -поширити його у світі. Проте, доля знає, коли не варто ставити крапки у історіях-тоді вона втручається всією міццю, і вже на початку 20 століття уряд США розглядав положення про подібне свято завдяки листу Анни Джарвіс, котра довела словами і діями необхідність світлого дня. Вона була не перша у таких починаннях,  адже ще у 1872 році відома пацифістка Джулія Ворд Хоув запропонувала обрати день єднання матерів у боротьбі за мир у всьому світі, та її плани розтанули у ранковому тумані. Але Анна не здалась. Вона знала, що її мета - благородна і продовжувала виборювати право свята - «бути».

Але чому ж так багато плутанини з числами, - запитали б ви. Все доволі просто - подібне свято насправді є у кожній країні світу, і це ні для кого не в новину. Просто у нас про це , чомусь, мовчали. Переконана, кожен бачив у місті кольорові білборди, присвячені цьому святу… невже і ви думаєте, що ТАК треба шанувати маму? Шануйте її не тому, що так кажуть, не лише через дивні плакати чи листівки. Ми живемо завдяки тому теплому слову «мама».

Отже,якщо поряд з вами зараз є кулькова ручка, улюблений записник, або ви просто майстер «копі-пасту», зробіть собі пам’ятку на кожну другу неділю травня і не забудьте привітати свою маму наступного разу хоча б теплими словами. Їм,світлим небесним янголам, іноді так не вистачає саме Вас поряд. Кожна мама варта такої  безмежної любові, тож любіть настільки, настільки у вашому подиху життя.

Вікторія Решітько

Mater Studiorum



 «Mater Studiorum», - саме так називали Болонський університет, матір наук. Справді, цей найдавніший в Європі вищий навчальний заклад став «матір'ю» європейської вищої освіти. Університет, що був створений в 11 ст. як юридичний навчальний заклад, вважається першим у світі.

У 12-15 століттях Болонський університет був центром інтелектуального життя Європи. Болонья мала великий вплив не лише на Італію. Завдяки репутації свого викладацького складу навчальний заклад вважався осередком римського права, а більшість університетів Західної Європи було створено за його зразком.

Університет був дуже популярним, адже у 13 ст. в ньому налічували 10 тисяч студентів. Він став першим у світі міжнародним навчальним закладом. Правда, італійці та іноземці навчалися на різних відділеннях. При цьому слід сказати, що в університеті право навчатися мали не лише чоловіки, а й жінки. І прекрасна частина людства могла не лише отримувати освіту в Болоньї, а й викладати. Дивина, як на той час, чи не так?
 
Спочатку створений як юридичний університет навчальний заклад за основні мав такі предмети, як церковне та громадянське право. Через три століття після створення тут були відкриті факультети медицини, філософії та теології.

Вже з перших днів свого існування університет мав дві особливості. По-перше, тут існувала асоціація професорів, владі яких повинні були підкорятися учні, які відвідують їхні лекції, а також об'єднання студентів, котрі самостійно обирають керівників, яким підпорядковувалися професори. Професорів  студенти призначали на певний час. Перші отримували від учнів гонорар і зобов'язувалися ніде, крім Болоньї, не викладати.

Друга особливість Болонського університету полягала в тому, що він був юридичним. Вивчення римського і канонічного права залишилося пріоритетним. Медицину і вільні мистецтва теж викладали, причому одні з найзнаменитіших  професорів, але слухачами все-таки були майбутні юристи.

Торквато Тассо, Данте, Карло Гольдоні, Парацельс, Еразм Роттердамський, Петрарка, Ульріх фон Гуттен, Альбрехт Дюрер - цей далеко не повний список пов'язаних з університетом геніальних умів дозволяє оцінити внесок, який університет зробив у розвиток європейської цивілізації. Саме під час навчання в Болоньї Миколі Копернику потрапила до голови «єретична ідея» про те, що Земля обертається навколо Сонця. Також слід не забувати, що ректором Болонського університету був наш земляк  - Юрій Дрогобич.
 
Сьогодні в Болонському університеті є 23 факультети, 68 відділень та 93 бібліотеки. Найпопулярніші напрями тут – медицина, юриспруденція, архітектура і математика. Усі факультети та відділення розташовані у Болоньї та містах, що знаходяться неподалік. Якщо в 13 ст. кількість студентів сягала 10 тисяч, то сьогодні це число в 10 разів більше. Бібліотека у Болоньї велетенська – тут налічується 750 тисяч томів.

Стати студентом Болонського університету може той, хто здобув вищу освіту в Україні. Абітурієнту потрібно скласти іспити на знання італійської та історії Італії, потім пройти співбесіду. Навчатися тут хочуть студенти з усієї Європи, тому конкурс високий. Вступити сюди важко, але можливо.

Вікторія Савчук

Художня галерея від філологів



Ні для кого не є таємницею, що філологи володіють мистецтвом слова. Але що відбувається, коли їм у творчості не вистачає слів? Тоді аудіали пишуть музику, кінестети починають танцювати, а справжні візуали вдаються до живопису та фотографії.  

 Останніх в Інституті філології, напевно, багато, адже вже вдруге наші студенти організували в Залі мистецтв Жовтого корпусу неймовірно чутливу, багатопланову та поліфонічну виставку картин та фотографій «La femme». Цього року вона об’єднала візуальну творчість десяти студентів-філологів та їхніх друзів із інших університетів. 

Відкриття виставки відбулося 23 травня 2011 року. Як і минулого року, ініціаторами й організаторами виставки є студентка 4 курсу української філології Ліліт Саркісян та її куратор Галина Петрівна Стрельчук. Власне, дана виставка є прикладом того, як маленька творча ініціатива всередині академічної групи виростає у великий всеінститутський проект. З одного боку, у цьому очевидною є заслуга Галини Петрівни як енергійного куратора, котра організовує екскурсійні поїздки для студентів у Батурин, Переяслав, Умань, Чернігів; низка фотографій, зроблених під час цих поїздок була представлена на цьогорічній виставці, автор – Станіслав Росовецький. З іншого боку, організація виставки завдячує ініціативі Ліліт Саркісян, котра, окрім того, що малює сама (і при цьому щоразу чарує публіку якісно новими стилями картин), також залучає інших студентів-філологів, які мають цікавий творчий доробок, але не завжди можуть відкрити його широкому загалові.   

Деякі автори виставляли свої картини вперше. Так невеликі за розміром мрійливі малюнки Іри Костюк, які існували до цього лише в її блокнотах, потрапили на стіни нашої виставкової зали. Особливою таємничістю повиті жіночі портрети від Оленки Половко; сама авторка назвала свою композицію «Світ в її очах», і справді, все жіноче відчуття світу вміщене в очах героїнь її портретів. Не менш чутливими, але більш динамічними є картини Олі Базюк, виконані простим олівцем; сама авторка зізналася, що її натхненням є сум, а проте в її картинах дуже багато романтики та пристрасті.

Організаторка виставки Ліліт Саркісян представила глядачам колекцію ескізів жіночого одягу, які вона виконала на замовлення одного fashion-журналу. Усі її картини об’єднує витончена форма та помаранчевий колір – цьогорічний літній тренд. 

Якщо жіноча частина авторів виставки представляла зразки живопису, то чоловіки цьогоріч виставили художні фото. Сергій Войток представив доробок урбаністичних фото-ескізів, а Стас Росовецький гармонічно доповнив його пейзажними фотографіями.

Чотири молоді художниці – Аня Тісейко, Іра Земляна, Аня Кушніренко та Юрій Ніколишин – не змогли бути присутніми на відкритті виставки, але їхні оригінальні картини гармонічно доповнюють загальну галерею студентських робіт.

Загальне враження від цьогорічної виставки: неймовірне натхнення від  жіночої таємничості та краси. Хочеться творити, мріяти, кохати!.. Усім раджу отримати цей потужний емоційний та естетичний заряд, відвідавши цю виставку! Поспішайте, адже вона триває лише до 10 червня!


 Богдан Деркач