29 лист. 2014 р.

Тепле серце – дітям України!


24 листопада 2014 року у Актовій залі Червоного корпусу КНУ ім. Шевченка відбувся благодійний концерт «Тепле серце –дітям України». 

Ідея створення такого заходу з’явилася після виходу на телеекрани програми «Говорить Україна», в якій студент ІФ Артем Душка-Іванов був експертом. Саме до нього звернулися волонтери з проханням організувати благодійну концертну програму для вихованців дитячих будинків. Артем, разом зі своїм другом, шоу-меном та співаком Артуром Боссо, вирішили долучити до такої справи не тільки студентів, але й зірок всеукраїнського рівня.


Концерт розпочався запальним танцем балету «TODES», далі глядачів радували своїми виступами учасники «Х-фактора»: Владислав Курасов, гурт «Тріода», Сергій Гладир, а також Артем Душка-Іванов, Артур Боссо, гурт «EMOTION», Наталія Бучинська, Тоня Матвієнко, Олена Гребенюк, гурт «Аферистки», Маргарита Міневріна та ін.


Схвальні відгуки про концерт отримали від Вікторії Зубрейчук, Володимира Бугрова, викладачів КНУ ім. Шевченка.

Організатори вдячні екс-голові студпарламенту Інституту філології - Кузік Світлані, Володимиру Анатолійовичу Бугрову за дозвіл на проведення такого заходу, телепартнерам - Максі ТВ та ТВІ, також компанії TATAMUSIC і кінотеатру «Україна».


Кожен глядач долучився до цієї благородної справи – усі зібрані кошти були передані діткам. Також до залу зносили теплі речі, іграшки, шкільне приладдя.  Даний захід було спрямовано на підтримку Денишівського дитячого будинку для дітей-сиріт, Комаровської школи-інтернату Чернігівської області для дітей, позбавлених батьківської опіки, Будинку – притулку при монастирі у селі Банчени Чернівецької області та «Отчому Дому» в селі Петровське Київської області.



Дякуємо організаторам та зірковим гостям за створення теплої затишної атмосфери!

Тетяна Жеребчікова 

22 лист. 2014 р.

Благодійний бал на підтримку бійців АТО


Бажаєте відчути себе королем/королевою? Пориньте в захоплюючу атмосферу класичного Благодійного Віденського балу на підтримку бійців АТО, вже завтра!

На Вас чекають приголомшлива гра камерного оркестру, виступ зіркових гостей, фуршет та звичайно ж танці! Не проґавте можливість стати частиною цього грандіозного дійства, що відбудеться в «Прем'єр Палаці».



Газета «Абзац» поцікавилася враженнями про підготовку до Балу у самих учасників.

 

«Благодійний бал – це прекрасна нагода провести незвично час та зробити велику справу – допомогти бійцям АТО. Бал – дійство завжди благородне. Особисто я не була готова так скоро, після випускного, одягнути довгу класичну сукню. Але коли я позавчора забрала з пошти свою посилку з сукнею я була на сьомому небі. Десь півгодини крутилась біля дзеркала, одразу написала хлопцю-партнеру, Ані (одна з організаторів Балу) та усім близьким друзям, що вже не дочекаюся неділі!  Безмежно вдячна організаторам, що вони натхненно та безперестанку проводять величезну роботу по збору коштів, медикаментів та одягу для захисників нашої країни!».

 Станіслава Міхєєва, головний редактор газети "Абзац",

КНУ, Інститут філології, 3 курс

 


«Репетиции вальса, организованные к благотворительному балу, дают прекрасную возможность для тех, кто забыл танец или его элементы - вспомнить, кто не умел - научиться сначала! Репетиции проходят очень легко, в веселой непринужденной обстановке и самое главное, что те, кто учиться, не чувствуют себя неловко ! Это все объясняется хорошо подобранными тренерами и замечательной атмосферой, которая царит на репетициях».

Артур Мележик, 3 курс, КНУ, юридичний факультет



«Я ніколи не був на таких заходах, а тут є така можливість та ще й навчають танцювати! Щодо тренувань, то все на високому рівні! Тренери знають своє діло. І я дуже вдячний за той проведений з ними час! Час, який я тепер буду довго пам'ятати!»

 Дмитро Кирсанов, 5 курс, НАУ.



«Впечатления от репетиций очень позитивные. Даже когда нет сил, то приходишь и они появляются. Очень легко и душевно. Эти репетиции могут сделать наш бал еще более незабываемым, и это запомнится не одним днем бала, а целым периодом в жизни».

Тетяна Кошева , 3 курс, КНУ, юридичний факультет.


«На першому тренуванні у мене не було віри в те, що я зможу закрутитись у віденському вальсі, але наші тренери, попри їх доволі невеликий вік, зробили чудо! Вони віддаються повністю, щоб навчити своїх підопічних. Навіть після тяжкого робочого дня я із задоволенням ходжу на репетиції, адже це не просто тренування з танців, це море емоцій, хорошого настрою і позитиву».

Роман Каденчук, випускник НУБіП України.



Як зазначив один з тренерів, Юрій Поліщук, студент 3 курсу, механіко-математичного факультету, КНУ: «Танець – це не спорт, це життя, а те, що роблять організатори Благодійного балу – благородна справа. Тож, коли мені запропонували стати тренером, я одразу ж погодився, адже,займаючись улюбленою справою, можна поєднати приємне з корисним».

 

Бал організовується за підтримки Студентського фронту КНУ.

http://vk.com/bal_studfron

 


Щиро Ваша, Альона Автушенко.

16 лист. 2014 р.

«Те, що чоловіку дається без проблем, для жінки є плодом напруженої праці над собою», - ексклюзивне інтерв’ю «Абzац» з 18-річною учасницею АТО Марічкою Іскровською


Ні для кого не секрет, що українські дівчата – одні з найкрасивіших у світі. Але мало хто знає, що серед наших красунь є справжні бійці, сміливості яких може позаздрити не один представник сильної статі. Яскравим прикладом цього є другокурсниця Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка Марічка Іскровська. Дівчина в свої 18 свідомо пішла добровольцем в зону АТО й вже понад три місяці пліч-о-пліч з бойовими товаришами захищає цілісність нашої країни. За цей час вона встигла два місяці відслужити в «Шахтарську», куди прийшла у складі Сотні Ісуса Христа. А з кінця літа перебуває в роті спеціального призначення "Свята Марія", що базується в Маріуполі. В нашому інтерв'ю Марічка розкаже Вам, що змусило її так кардинально змінити своє життя й чи справді дівчатам так важко потрапити на фронт, як це здається на перший погляд.


        Думаю, тебе вже не один раз про це питали, та все ж: чому ти вирішила зайнятись такою досить «нежіночою» справою? Що змусило тебе залишити спокійне життя й взяти участь в АТО?

О, скільки разів мені вже ставили це питання! :)
Я не ділю людей на чоловіків та жінок, я оцінюю їх за особистими якостями. Гадаю, що зараз обов'язок кожного, хто на це здатен – стати на захист Батьківщини. Не всім місце на передовій. Жодного фронту не було б без волонтерів, без людей, що купують, збирають, привозять нам необхідні для боротьби речі. Я ж відчуваю в собі сили боротися. Це важко зрозуміти, але відчувати себе потрібним, усвідомлювати, що ти живеш недарма, нехай і падаючи від втоми – невимовний кайф. "Бо кров, пролита для великої мети, не засихає".
Я така ж як усі. Просто я не можу інакше.

        Та, все-таки, дівчатам важче пройти в добровольчий батальйон, ніж хлопцям. Як гадаєш, в цьому є наслідки стереотипів?

Не лише. Бачила деяких дівчат, які теж хотіли в АТО. Різниця колосальна. В ставленні до війни, в підготовці, в самій техніці. З п'ятьох дівчат, що проходили відбірковий вишкіл, я єдина стояла на рівні з чоловіками, програючи лише в фізичній силі (рукопашний бій і т.д.) і компенсуючи це достатнім рівнем в іншому.
Те, що чоловіку дається без проблем, для жінки є плодом напруженої праці над собою - біологія. Але бачила достатньо достойних жінок і значно слабших, як фізично, так і морально, хлопців. В сучасних умовах сталь і порох урівняли слабких і сильних.
Але стереотипи грають значну роль, апріорі ставлення до жінок несерйозне й поблажливе. Найбільша проблема дівчини на війні – її жаліють. Вавочка в бою на голові чоловіка – "до весілля заживе", а сама думка про поранення жінки викликає у чоловіків жах.

           У вашій роті ще є дівчата, крім тебе?

Ні, немає. В "Шахтарську" ще було двоє, а тут я одна.

        Мабуть, нелегко весь час перебувати виключно в оточенні мужчин (в моральному плані)?

Після жіночого царства ІФу – запросто! :)
Чоловіки простіші в плані спілкування, та і поговорити про переваги й недоліки «5,45» і «7,62» (мова йде про калібр автомата, - авт.) трохи цікавіше, ніж про колготки й косметику. Звісно, «трабли» є. Скажімо, в кожній людині, яка зі мною спілкується, вже бачать стосунки, секс і т.д. Але це людська психологія, проти якої не попреш. Та і чоловіки по натурі – пліткарки ще ті! :)
Але, в цілому, особливих незручностей немає.

         З якими складнощами особисто ти зіткнулась, перш ніж потрапити в батальйон?

Головною проблемою було дочекатися повноліття! :)
Взагалі, я б не сказала, що для мене це було якимось надможливим випробуванням. Найважче було пояснити все батькам, які дізналися пост-фактум, і подолати те саме несерйозне ставлення до себе. Нікого не цікавить твоє стрілкове минуле й твої здібності, якщо ти не чоловік і важиш 50 з копійками.

           Ти сказала, що проблемою було дочекатися повноліття. Тобто це було абсолютно зважене рішення й ти свідомо йшла до цього певний час?

Розуміння того, що треба щось робити прийшло тоді, коли Україна втратила Крим. Тоді ж почався набір у Нацгвардію, куди я не проходила по віку. Дякую університетським секціям з фізкультури, що допомогли мені трохи підвищити витривалість. Потренувавшись весною кілька місяців, я остаточно прийшла до бажаного результату.
Також була ініціатива "Студентська Гвардія", патрулювання Києва з організаціями самооборони, вишколи, спілкування з людьми, які могли розповісти корисні речі...

          Стосовно батьків. Цікаво, якою була їх реакція, коли вони дізнались, що ти в зоні АТО?

О, спочатку я "ніби" була на університетській практиці, але, коли правда випливла назовні, було важко. Все ж, з часом істерики припинилися. Зрештою, знаючи мою маму, в свої 18 років вона, найімовірніше, вчинила б так само.
Не шкодуєш, що обрала такий шлях? Якби зараз повернутися на кілька місяців назад, так само пішла б добровольцем?
Однозначно пішла б. Я взагалі рідко про щось шкодую.


        На завершення нашої розмови, я не могла не запитати про актуальні потреби роти «Свята Софія», де перебуває Марічка. На щастя, зараз військові там забезпечені всім необхідним.
Єдине, публікуємо список книг, які хотіли б прочитати наші захисники зі Сходу.
-         Юрій Голіс-Горський «Холодний Яр»,
-         Ліна Костенко "Записки..." ,
-         Василь Шкляр «Залишенець»,
-         Іван Багряний «Тигролови»
-         Плюс - «те, що читається на одному подиху, в чому впізнаєш себе і розумієш - за це треба боротися. За славу предків і за майбутнє дітей».
Тож, друзі, якщо маєте щось тематичне – сміливо приносьте в аудиторію №13 Жовтого корпусу. І не забувайте прикріпити свої теплі побажання у вигляді листа для наших бійців. Адже щирість та вдячність мають надзвичайну властивість зігрівати душі навіть в найважчих життєвих ситуаціях.



Інерв'ю підготувала Світлана Попова

10 лист. 2014 р.

Досвід роботи «Клубу розвитку»


Все почалося з переконання, що наука – це цікаво. «Наука – це поезія реальності», якщо казати словами Річарда Докінза. І у цій статті ми разом подумаємо, як можна зробити науку цікавішою, особливо у сфері освіти. 

Заснування:
В листопаді 2011 року двоє студентів факультету психології КНУ імені Тараса Шевченка, я (http://vk.com/sergiy_lytvyn) та Бачурін Ілля (http://vk.com/iii333) домовилися організувати «щось цікаве». «Чомусь цікавому» потрібна була назва, тож вирішили спинитися на «Клубі розвитку».

Мабуть кожен знає кого в поемі Миколи Гоголя називають «мертвими душами» - вони на папері існують, але серед живих їх не шукайте. Саме так часто трапляється через невміле вживання наукової термінології. Непомірно ускладнені та часто клішовані вислови слугують нібито для того, щоб наука видавалася серйознішою і авторитетнішою. Але на ділі вони найчастіше перетворюються у «канцелярит». Як і мертві душі, складно організовані клішовані вирази часто не відображають реального стану речей. На противагу таким «лабіринтам слова» існує наукова журналістика. І, хоч популяризаторам науки часто дорікають за надмірне спрощення, але кожен, хто добре розуміє певну теорію, може пояснити її просто (навіть вправа-евристика подібна поширена серед вчених: «А як би ти свою концепцію пояснив десятирічній дитині?»). Клуб розвитку засновувався з акцентом на просте пояснення складних речей

Які найперші асоціації викликає у Вас слово «наука»? Чи багато серед них контенту, пов’язаного з гумором, грою і красою? Важливо зрозуміти, що асоціативні «сусіди» слова «наука» у просторі індивідуальних смислів - це пряме вираження ставлення до неї. Спробуємо придивитися:

жарт, котрий розгортає наукову концепцію з несподіваного боку, може бути як інструментом пояснення, так і лакмусовим папірцем, чутливим до розуміння слухачами слів спікера;

ігровий елемент у освоєнні науки яскраво показаний в програмі «Руйнівники міфів»; гра завжди наділена самоцінністю, в ній приваблює сам процес;

багато витворів мистецтва, які радують погляд і музичних композицій, котрі викликають мурашки на тілі чудовою мелодією – це оптимальні приклади і джерело метафор для пояснення наукових концепцій (так, наприклад, клітини нашої нервової системи для передачі сигналу мерехтять немов нічне місто чи Чумацький шлях).



Початок роботи:

Найчастіше, що трапляється з гарними ідеями – вони лишаються тільки ідеями. І це не дивно, адже чим кращим нам видається задум, тим менш імовірним постає його втілення. Така закономірність носить назву «закону Йеркса-Додсона» і увіковічена у поширеному вислові: «все здійсниться, варто тільки розхотіти». Чи то ми добре боролися з цим законом, чи то ідея була не дуже, але почати нам вдалося. 

Модерна епоха подарувала людям віру у лінійний прогрес, поступове зростання, стереотип про вектор руху від нижчих щаблів до вершин. Проте кожен із нас не зі слів знає, як швидко люди до всього звикають, як часто втомлюються від «інформаційної задухи». Тож досить скоро спікерів у нашому проекті стало більше ніж слухачів. Ситуація гнітюча, проте вчить нас розумінню найважливішого – діяти не будучи певним у результаті. 

Перші успіхи:

Слухачів знову стало більше, щойно ми змінили технологію: замість лекцій – тренінги та інші форми інтерактивного навчання, замість випадкової картинки з інтернету в оголошеннях – постійна емблема. Так «Клуб розвитку» почав переростати у інтерактивну освітньо-наукову платформу. В основі такого переходу лежать три головні положення:

перехід від монологічного до діалогічного стилю навчання, що ставить особливий акцент на активності учасників, але не спікера (питання, обговорення і, головне, вправи); важливим моментом також стало створення системи зворотного зв’язку у соціальних мережах – кожен із учасників заняття у «Клубі розвитку» може оцінити його щойно повернувшись додому, і сумарна оцінка буде використана для підготовки та ротації спікерів; 

зміна орієнтації «зазубрив/здав/забув» на формування «втіленого/отілесненого знання» (embodied cognition); втілене знання «завжди під рукою» і його неможливо забути чи розгубити; це те, що ми вміємо, навіть коли все вивчене забувається; 

кожен із слухачів отримав можливість власноруч проводити лекції та тренінги у «Клубі розвитку», адже кожен з нас має улюблену сферу, у якій знається найкраще.

Регулярна робота:

Останнім часом «Клуб розвитку» поступово обростає більш спеціалізованими проектами на зразок круглих столів, міждисциплінарних курсів та літніх семінарів для абітурієнтів. Спікери діляться своїми ідеями у власних блогах і проводять дослідження думки слухачів для подальшого удосконалення проекту. Тож чекаємо на вас, хто б ви не були, адже єдиний критерій – це готовність вчитися новому.


І хоча наука  в Україні переживає не найкращі часи, я певен, що її популяризація  – це те, що сьогодні вкрай потрібно нашому суспільству.

Клуб розвитку у соціальних мережах:

Клуб розвитку на сайті факультету психології КНУ імені Тараса Шевченка:




Редакція газети "Абзац" дякує Сергію Литвинову за те, що поділився з нами такою цінною інформацією :) 

  Слідкуйте за новинами "Клубу Розвитку" та приходьте!