20 лист. 2013 р.

100 фільмів за 100 хвилин

Час від часу в нас (та ми впевнені, що й у вас) виникає питання: а куди ж піти? Не маємо на увазі магістратуру, аспірантуру та інші слова на –туру, це все ми ще встигнемо. Мова йде про наші з вами будні, а вірніше – про довгі й вільні від навчання вечори. 

Одним з таких вечорів в нас з подругою промайнула думка: треба культурно розвиватися й рости вгору як особистість мистецька. Першим, що потрапило нам на очі – це інтернет-реклама фестивалю екстримально короткого метру «100 фільмів за 100 хвилин». Не довго роздумуючи, ми придбали квитки на перший же день фестивалю і, як виявилося, дуже вчасно – вже через декілька годин на цей фестиваль було не потрапити – квитки розпродалися.




    Вперше влаштовуючи собі таке нестандартне дозвілля, ми прийшли трохи раніше за визначений на квитках час. Дійство мало відбуватися у кінотеатрі «Кінопанорама», який, до речі, знаходиться недалеко від Інституту філології. Перше, що на нас справило враження – те, що перед  самим входом до кінозали нас «зустрічає» столик, вщент заставлений бокалами з вже розлитим до них вином, коньяком та пивом. «Невже тут без алкопідготовки ніяк?», - подумали ми. Коли зайшли до власне великої (з двох існуючих) зал кінотеатру, кинувся в очі незвичайний вже для сучасної людини інтер’єр – все у ньому віддавало справжнім Радянським Союзом (кажу без негативної конотації): крісла, оббиті дуже старим матеріалом, дивні штори біля екрану… Все нагадувало якийсь радше провінційний, аніж київський, кінозал.
    Та, не надто тим переймаючись, ми присіли на вільні місця, яких у всій залі через хвилин 15 вже не було, і підготували себе до чогось захопливого і невідомого. Перед власне показом короткометражного марафону, на сцену до екрану вийшов, як ми зрозуміли, один із організаторів фестивалю та декілька режисерів-початківців, що мали ось-ось представити свої творіння. Серед них, до речі, була й дівчинка 6 років, що представила на фестивалі 2(!) своїх картини.  
   
Самі короткометражні фільми виявилися тим, чого ми й очікували: в однохвилинну роботу загорнуто глибокий, але подекуди й розважальний сенс, і подано це, звичайно, не «прямо», а через метафоричність та алегорію. Багато фільмів викликали в нас щирий сміх, деякі ми так і не зрозуміли, а деякі з них змогли й справді торкнутися до струн душі. Для протоколу сказано, всі 100 показаних відео-робіт вітчизняних та закордонних режисерів зайняли трохи більше за обіцяні 100 хвилин, але на те ніхто не зважав – ми вийшли під враженням та іще довго обговорювали все побачене і почуте.  
    Чесно кажучи, витрачені гроші й час коштували того – нічого поганого сказати не можемо, адже й досі знаходимося під враженням від фестивалю. Тому й вам рекомендуємо наступного року не гаяти часу, а швидесенько брати квитки на цей захід – обіцяємо, не пожалкуєте.
    Ну і на десерт ми пропонуємо вам наш невеличкий «ТОП-10» із 100 побачених картин.

10. «Насіннячко»  
Створила короткометражку 6-річна українка Женя Растрогіна. Стрічка не така майстерна, як у її дорослих колег, проте ідея, яку вклала ця маленька дівчинка у сюжет, примусила залу ще довго не стишувати оплески. Тож ми вважаємо, що її картина достойна зайняти місце у нашому ТОП-10.

9. «Sounds of Aronofsky»
Чи помічали Ви, яке місце у Вашому житті відіграє звук? Прислухайтесь до навколишнього світу, і можливо, пізнаєте нові таємниці. А поки що до Вашого перегляду пропонуємо короткий метр, створений зі звуків найпопулярніших фільмів Дарена Аронофскі.

8.  «12 rules of animation»
Більшість представлених короткометражок – майстерно втілена ідея за допомогою анімації. Та одна із них, власне, і навчає цьому мистецтву. Прислухайтеся цих порад, і, можливо, Ваш шедевр ввійде до 100 найкращих короткометражок наступного року. http://www.youtube.com/watch?v=_d_78KtNmCk

7. «In The Fall»
 Уявіть на хвилю, що Ваше життя може несподівано обірватися. Чи встигли Ви зробити все, чого хотіли? Якщо Ваша відповідь «ні», то ще не пізно все змінити. Беріться хутчіше до пензля та розфарбуйте Ваше життя яскравими барвами, щоб фільм про нього не став чорно-білим, як у старі добрі часи.

6. «The Explorer»
 Цікавість – риса, що дозволяє людству рухатися вперед, досліджувати нові горизонти нашого буття. Цікаво, на що готовий герой наступної короткометражки, щоб задовольнити свій підлітковий інтерес?

5. «Anti Social Man»
Захоплення віртуальним світом стає все більш поширеною проблемою сучасності. Як цьому зарадити? Відірвіть очі від екрану свого смартфону та насолодіться спілкуванням із реальним світом. І як пропагандує короткометражка: «Don`t use glass, enjoy the grass!».

4.  «Iceberg»
А тепер до Вашої уваги нова інтерпретація світового шедевру «Титанік». Сподіваємося, вона змусить Вас на хвильку посміхнутися.

3. «Спроба»
Як часто Ви довіряєте своє життя звичайній монеті? Кажуть, що неважливо, що випаде: «орел» чи «решка», а важливо прислухатися до свого внутрішнього голосу в момент підкидання монетки. Напевно, так і зроблять герої наступної короткометражки, режисером якої, до речі, є українець.  

2.  «Slow win»
Кава, метро, двері вагону, що ось-ось зачиняться, а ти маєш обов’язково встигнути на цей потяг. Ви навіть не уявляєте, який шедевр можна створити з таких буденних ранкових речей, знайомих кожному студентові. 

1.   «Le retour»
 Дорослий світ сповнений великих амбіцій. Ми прагнемо до надзвичайних звершень. Та час від часу кожному із нас хочеться повернутися у світ дитинства, скуштувати бабусиних смаколиків та відчути себе на мить беззахисними. Ми не могли не поставити цю короткометражку на найвищу сходинку нашого ТОП-10. Відчуйте смак дитинства разом з нами!



Автори: Лабенський Вадим і Наталя Осьмак

19 лист. 2013 р.

Імпорт вражень

  Ми всі, так би мовити, «напічкані» цитатами з Інтернету, і на кожен випадок у нас знайдеться як не дві, то хоча б одна фразочка, яка б найвлучніше описала ситуацію у момент спілкування. Але кому воно треба, коли твої слова з неабиякою легкістю продовжить будь-яка бабуля, яка має онука-підлітка. Та, мабуть, ще комусь треба, бо зараз у процесі написання цього абзацу для «Абзацу», я прокручую в голові ностальгійні моменти цього літа і… ванільні цитати про подорожі. Що не говоріть, а останні надихають краще за муз (якщо такі ще існують)! Тому поїхали;)


  Погодьтеся, було б дивно, якби дівчина, яка вивчає польську мову й історію загалом (це я про себе), оминула увагою країну-сусіда, з якою ще минулого року проводили Євро-2012. Не будемо приховувати, що «імпортне» часто цікавить нас набагааато більше вітчизняного, тому й відчуваємо страшенне бажання відчинити хай не вікно, але хоча б кватирку в Європу. 

«Чому у нас не так?» – перше, що почула я при в’їзді в Польщу цього літа. А у відповідь з верхньої полиці нашого вельми екстравагантного купе відгукнулося: «Бо це тобі не Україна». Ось і вся відповідь, яку вдалося «роздобути». Але на цьому фрази у стилі «якби та якби» не скінчилися. Вони були нашою табличкою множення на найближчі три тижні. 
  Якби я була викладачкою польської історії, культури і т.д. і т.п., то, скоріше за все, почала б з конкретних дат і фактів, але, на мій жаль, а в даному випадку на ваше щастя, я не професор, тому просто продемонструю вам, любі, фото, які б залюбки помістила в який-небудь паблік із назвою «Inspiration». 
  Перш за все, Краків. Тут і слів зайвих непотрібно. Тільки виникає питання (особисто в мене), чому Краків досі не «кепітел оф Поленд». Ось тут, наприклад, славнозвісна Вісла, якою можна поплавати, як сказали нам самі поляки, на їхніх гондолах. Звісно, вони мені були схожі на звичайний моторний човен, але від того вражень менше не стало. Не дозволю собі аж ніяк не згадати Вавель(замковий комплекс), коло якого казковий дракон пускає вогонь з пащі, тим самим забавляючи, як не дивно, більше дорослих, аніж дітей. І ще 2 такі собі мрії для молодого українця (а ви вже оберіть собі до смаку): 1. Ягеллонський університет (мета наших студентів); 2. Галерея Краківська – величезний торгівельно-роважальний центр, де тільки роззява не знайде собі те, що шукає. 

«Люблін – місто натхнення», – не затерта цитата якогось патріота, а напис, що важко не помітити, бо він, без перебільшень, усюди. Була б я не я, якби не виконала прохання своєї подруги і не згадала б про Люблінський замок, добре знайомий нам ще з часів ЗНО. А ще центр… Вечори там проводити – одне задоволення. Невеличкий шматочок інформації і трошки візуальних вражень від мене, а продовження читайте у наступній статті, мої любі :*




                                         Ваша Кучеренко Анастасія


16 лист. 2013 р.

Аншлаг на Сушці в ІФ: сотні чудових фото та море незабутніх вражень!

  15 листопада став Днем народженням сушки в Інституті філології! Такої кількості креативної молоді внутрішній дврик Жовтого не знав, напевне, за увась час свого існування. 



  

О десятій годині ранку внутрішній дворик Альма-матер запістрявів різнокольоровими фотографіями талановитих філологів та колег з інших факультатів та університетів.  Роботи збиралися протягом двох тижнів, тож усі бажаючі могли взяти участь у «Сушці» – ініціативі фотографів-аматорів, уже популярній у багатьох країнах, що нарешті дісталася і нашого Жовтого корпусу.
Здивувало та порадувало організаторів і учасників Сушки те, що фотографій виявилося значно більше, ніж очікували – близько 250 робіт! На Сушку ІФ-івці гостинно запросили колег-студентів зі всього Києва, тож не дивно, що цей захід пройшов за повного аншлагу. Усіх відвідувачів пригощали бубликами-«сушками», що дотепно підкреслило вміння філологів виявляти омоніми навіть у явищах, не причетних безпосередньо до їх професії.
   Студентка 1 курсу Російського відділення Юлія Остапенко із задоволенням бронювала собі фотографії: «Сушка просто неймовірна! Незважаючи на холодну осінню погоду внутрішній дворик ІФ – в яскравих барвах. Дуже приємно дивитися на фотографії, де відображені яскраві моменти з життя, якісь цікаві споруди, місця. Хотілося би, аби таких заходів у нас відбувалося іще більше!».
   Юні поети прийшли на Сушку за натхненням. Ось так Софія Безверха з літературної творчості підсумувала свої враження: «На такій виставці вперше, і мені дуже сподобалося. Яскраві кольори, дуже своєрідні та креативні фото. Навіть споруда нашого улюбленого університету фігурує на картинці, де сніг падає і біжать задоволені студенти. Здивувало, що, попри холод, прийшло дуже багато людей – це справжня перемога організаторів!».
До слова, головну роль організатора Сушки відіграв наш рідний «Абzац»: зокрема, журналісти онлайн-газети створили подію у соціальній мережі Вконтакті, на яку зголосилися прийти більше 500 людей! Це безпрецедентна кількість відвідувачів – і хоч насправді на Сушку в ІФ завітало менше півтисячі фотографів та їх однодумців, проте сподівання на розголос щодо 
«філфаківської» Сушки були значно перевершеними.
«Знаючи, що Сушка в ІФ просто мусить стати яскравим заходом, що привабить чимало відвідувачів, ми придбали більше сотні прищіпок, на яких вивішуються фото. Але яким же було наше здивування, коли ми виявили, що учасники принесли значно більше світлин, аніж ми могли сподіватися! Доводилося навіть вішати по три фото на одну прищіпку :) Принагідно хочу подякувати Студпарламенту за посильну допомогу у втіленні цієї ініціативи в ІФ», - говорить головний редактор "Абзацу" Міхєєва Станіслава.  
А Сергій Михайлович Різник – заступник директора Інституту Філології – що також відвідав цю непересічну подію для ІФ, зауважив: «Безперечно, ця студентська ініціатива в нашому інституті повністю вдалася! Я вкотре переконався, що студенти-філологи є не лише чудовими професіоналами своєї справи, але насправді креативними особистостями та хорошими організаторами. Чимало фотографій мені щиро сподобалося, і вони були вищого рівня, аніж звичайні аматорські роботи, тож вважаю, що доречним було би наступної Сушки нагороджувати найкращі фото. Скверик ІФ ожив, наповнився радісними студенськими голосами та такими чудовими фотографіями».
Організаторів Сушки засмутив лише той факт, що на захід не мав змоги прийти чоловік, якому студенти завдячують відкриттям внутрішнього дворика ІФ – директор Інституту філології. Проте сподіваємось, що Григорій Фокович завітає на наступну Сушку в ІФ, що найімовірніше відбудеться наступної весни.
Цікаво, що аншлагова Сушка вдалася попри не надто сприятливі погодні умови: 15 листопада було насправді холодно.  Але погода – не перешкода святу фотографії, яке прийшли підтримати не лише студенти КНУ, але й просто обдаровані юні митці. Хлопці та дівчата зі студії фотографії «PHOTOGeek» із задоволенням взяли участь у Сушці, сприйнявши «на ура!» ідею проведення цієї аматорської виставки для всіх бажаючих в ІФ. Але, зауваживши кількість фото на Сушці, «фотоґіківці» порадили наступну Сушку в ІФ робити вже у парку Шевченка, адже його територія більше личить масштабам цього заходу.
Порадувало студентів і те, що ця молодіжна акція знайшла прихильність і серед радників-наставників, які завітали помилуватися роботами. Дмитро Дергач, один із найулюбленіших викладачів ІФ, із задоволенням висловив свої міркування:
   «Це перша акція такого спільного портрету ІФ, і це гарна ідея, оскільки вона демонструє різнобарвність всього того життя, яке є в інституті та поза його межами. Вона зроблена членами великого колективу: і студентського і викладацького, тому цей захід буде об’єднувати, з одного боку, історію та пам’ять, репрезентовану в цих фотографіях, а з іншого – буде ставити ті «три крапки» для нової історії життя ІФ вже від завтра, 16 листопада».
  Щодо натхнення та ідей – то у кожного фотографа свої секрети, але деякі з них вдалося відкрити. Наприклад, Олену Зайцеву, студентку 1 курсу Російського відділення підштовхує до створення фоторобіт особистий інтерес, можливість показати світ і певних людей із власної точки зору, допомогти їм самовиразитися за допомогою фото. Для Олени сушка виявилася прекрасною можливістю виставити свої роботи, подивитися на інші, поспілкуватися та поділитися досвідом. 
Деменчук Ірина з 4 курсу Англійської філології отримує натхнення на різних тематичних заходах для фотографів, це допомагає їй розгледіти «родзинку» у кожній людині, а потім уміло схопити її фотоапаратом.
Після третьої години дня, коли для нових фото вже не залишилося місця, почалися розіграші кожної світлини, на яку претендувало по декілька «бронювальників» – таким чином збиралися кошти для наступної Сушки. Проте аукціон був радше жартівливою подією, аніж серйозною ініціативою – перша робота злетіла з аукціону за 1 гривню, а загалом було зібрано рівно 63 гривні – цього має вистачити на 10 пакетів сушок для наступної фотовиставки в ІФ :).
Фото: Дмитро Матусов

Тож перша Сушка в ІФ запам’ятається надовго і своїм несподіваним розмахом, і кількістю – і навіть високою якістю представлених фото! Сушка пройшла у стилі творчої зустрічі, де студенти змогли не тільки обмінятися враженнями, а й приміряти на себе роль і креативного фотографа і поціновувача мистецтва водночас. Чекаємо нових сушок в ІФ!
 


Стаття: Уляна Соколова та Дарина Панішева 
Світлини: Олена Зайцева

15 лист. 2013 р.

"Мы пришли сюда, чтобы поднимать настроение зрителю, и нам это удалось", - коллектив "Клей Угрюмого"

Недавно в Украине стартовал 4 сезон масштабного вокального шоу – «Х-фактор»! В прошлую субботу, а именно 9 ноября, в 19:00 на телеканале СТБ зрители увидели третий прямой эфир. К окончанию которого участников осталось только 9. Проект покинул коллектив «Клей Угрюмого». Ребята исполнили всем известную песню группы «На-На» - «Фаина» и во второй раз попали в номинацию, выйти из которой победителями, к сожалению, уже не удалось.
В эксклюзивном интервью газете «Абзац» квартет рассказал о себе, участии в прямых эфирах, жизни вне проекта, дальнейших планах, а также девушках.
«Клей Угрюмого»: Виктор Яблонский (Угрюмов), Максим Малик, Максим Дурдас, Роман Солоненко.


Ребята, какая ваша характерная черта?
Роман: Я очень много шучу.
Виктор: Я не могу о себе говорить. Пусть обо мне скажут ребята.
Роман: У Вити – однозначно юмор.
Максим Малик: Тяжело о себе говорить, но, наверное, доброта.
Максим Дурдас: Я очень вспыльчив, но быстро отхожу. Смотря как вывести.
Виктор: Он, если голоден, очень вспыльчив! Его надо вовремя кормить!
Есть ли такая способность, которой вам хотелось бы обладать?
Роман: Ответственность и самодисциплина. Я человек ветра. Могу настроиться: «Рома, ты должен это сделать, должен». А потом так: «Ааа...» и расслабиться.
Виктор: У меня то же самое плюс терпения добавить. Очень не люблю ждать, а еще могу пообещать и забыть. Или опоздать на встречу.
Максим Дурдас: Я у метро его вечно по 40 минут жду!
Максим МаликХочется быть менее критичным к себе. Постоянно ищу ошибки, которые можно исправить, чтобы стать лучше, сделать в следующий раз что-то лучше, чем раньше! Хотя не знаю плохо это или нет, но думаю, что нужно быть более уверенным.
Максим Дурдас: Я бы хотел в себе больше спокойствия или безразличия в тех ситуациях, когда стоит промолчать или не обращать внимания. Просто я Лев по знаку Зодиака.


«Мне почему-то казалось, что все, кто становится в номинацию с группой «Клей Угрюмого», уходят безвозвратно. Но, увы»

Ребят, вы попадали в номинацию два эфира подряд и, в конце концов, вылетели с проекта. Вас это расстроило?
Виктор: Надежда на то, что мы все-таки не вылетим, оставалась до последнего. Но, если в первый раз все было еще незнакомо, то во второй мы уже понимали, как это все происходит, и было не так страшно. Наш вылет - это выбор зрителя, так что нам остается его только принять. Очень круто было быть частичкой этого шоу, чувствовать невероятную атмосферу. Жалко прощаться со сценой, но нас это не остановит, будем работать и развиваться дальше.
Роман: Это правда. Нам будет не хватать всего этого. Мне почему-то казалось, что все, кто становится в номинацию с группой «Клей Угрюмого», уходят безвозвратно (смеется). Но, увы.
Что вам сказал тренер вашей категории - Игорь Кондратюк?
Виктор: Мы общались с Игорем Васильевичем после эфира, он нас успокаивал, утешал. Он тоже расстроен, поскольку ему нравилось то, что мы делаем на сцене. И у нас, если честно, были планы поэкспериментировать в будущих номерах.

«Кто-то скажет: дурачки – да, мы такие, как есть. Мы не будем пытаться выжимать из себя слезы, если нам хочется смеяться»

За кого теперь будете болеть?
Роман: Мы все успели стать друзьями, все ребята разные, но каждый в своем жанре очень крутой. Поэтому держим кулаки за тех, кто остался. Созваниваемся с ними. Просто у ребят сейчас сложный график, репетиции, примерки и они все время заняты. Но при первой же возможности обязательно соберемся вместе. В шоу победит только один, но выиграют все, потому что каждый из полуфиналистов уже успел заявить о себе.
Какие ваши планы?
Максим Дурдас: Учиться, готовить альбом, выступать. У нас уже появилась своя аудитория, люди хотят нас видеть и слышать, так что мы не можем обмануть их надежд.
Кстати, как вы оцениваете свои выступления? Думаете что-то менять или в дальнейшем также будете отдавать предпочтение шуточному стилю?
Роман: Мы пришли сюда, чтобы поднимать настроение зрителю, и нам это удалось. Очень рады, что успели исполнить авторскую песню. Кто-то скажет: дурачки – да, мы такие, как есть. Мы не будем пытаться выжимать из себя слезы, если нам хочется смеяться. Не будем показывать эмоцию, которая нам не характерна. За время, проведенное в «Х-факторе», мы научились быть собой на сцене, перед зрителем и перед камерой. Поэтому, конечно же, будем продолжать работать в том же стиле.

«Нельзя в себе сомневаться»

Как успели провести эти дни вне проекта «Х-фактор»?
Максим Малик: Нас в университете очень мило встречали, не давали проходу… Все говорят: «Наконец-то вы вернулись!» Мы много пропустили, так что преподаватели помогают нам нагнать материал, дают задания. Очень приятно, что все нас поддерживают и относятся с пониманием к ситуации.
Виктор: Мы так соскучились по всем, так что было приятно увидеть однокурсников, преподавателей и просто знакомых. Но пока что адаптироваться очень сложно.
Роман: На самом деле ходишь туда-сюда, ходишь, но понимаешь: «Блин, чего-то не хватает». Не хватает этого бешеного темпа.

Какие выводы сделали за то время, пока были в шоу?
Максим Малик: Нельзя в себе сомневаться.
Роман: Надо быть искренними и не надевать масок. Выходить на сцену и показывать себя таким, как есть.
Виктор: А я еще очень рад, что оказался здесь именно с этими людьми.

«Отношения – это такая «химия». Ты просто чувствуешь, что рядом с тобой – «твой» человек. И тебе хочется быть рядом с ней. И тогда она тебе нравится именно такой, какая есть»

Поклонники на улице узнают уже?
Виктор: Нас бабушка на улице узнала! Это было на улице во время съемки дневников перед третьим прямым эфиром. Мимо проходили две бабушки и говорят друг другу: «Ой, це ж ці… Клєй! Клєй Угрюмого! А де ваш четвертий? А, ось він. Ну ви молодці! Ми за вас болєєм». Неожиданно было и очень приятно, что наш коллектив нравится не только молодежи.

Вы такие разные. А какие девушки вам нравятся?
Роман: Это вопрос с подвохом. Ну как «какие»? Сердцу ведь не прикажешь. Я вижу глаза – и понимаю, что нравится она мне. Сначала, конечно, обращаешь внимание на внешность, понимаешь, что тебе приятно на нее смотреть, но потом хочется, чтобы с девушкой было интересно общаться. Чтобы было о чем поговорить. И вот тут симпатия может, как прибавиться, так и уменьшиться.
Виктор: Я солидарен с Романом в этом вопросе. Она может быть рыженькая, брюнетка, блондинка. Мне с ней должно быть интересно.
Максим Малик: У меня нет идеала. Все решается на эмоциональном уровне.
Максим Дурдас: Отношения – это такая «химия». Ты просто чувствуешь, что рядом с тобой – «твой» человек. И тебе хочется быть рядом с ней. И тогда она тебе нравится именно такой, какая есть.

Интервью подготовила Алена Автушенко.


Газета «Абзац» выражает благодарность за сотрудничество пресс-службе телеканала СТБ.