30 лист. 2011 р.

Халяво, прийди!!!

Ти втомлений, голодний? Тобі постійно сниться пікантна ковбаска з божественним ароматом? Ти завжди обережно тримаєш в руках останні двадцять гривень, з якими маєш прожити ще майже… два тижні? Ти з гіркотою згадуєш про вчорашній день, який був багатий на їжу і гроші? Ти постійно шукаєш халяви? Мрієш поїсти, повеселитись, відірватись на всі 100% і нічого за це не платити?  Тоді…
Ласкаво просимо до лави справжніх студентів!

Свято всіх студентів: трохи історії

Студентам хочеться свята! Набридли вже  університетські будні із безкінечними лекціями, семінарами, заліками та іспитами. Це й зрозуміло, адже студент (принаймні за визначенням) розумово багато працює, щодня виснажується і потребує релаксу. Тому без відпочинку та свят ну ніяк не обійтися. Та просто святкувати може будь-хто, а от студенти, які за останні вісім сторіч сформувалися як окрема досить вагома верства суспільства, хочуть святкувати по-особливому! Гучно, весело та неповторно!

Ще від ХІІ сторіччя, коли у Європі зароджувалася університетська освіта, у кожному університеті формувалися свої традиції проведення студентських свят – від карнавальних містерій-маскарадів до веселих змагань. Ці давні традиції збереглися й донині, але лише ХХ сторіччя визначило свято для всіх студентів світу – Міжнародний день студента 17 листопада. Однак перед тим, як зачепити історію, звернімося до передісторії.

Святкування 10-ї річниці заснування Інституту філології



1 лист. 2011 р.

Модель ООН: як це було

Зараз ми знаходимось на тому етапі розвитку, коли людство повинно вирішувати велику кількість проблем. Світова криза, депопуляція, недостатня кількість життєво важливих ресурсів менш розвинених країн світу, правопорушення. Усе це -  інша сторона медалі прогресу. Проте, вже маючи проблему, потрібно шукати й її вирішення. І у пошуку альтернативних методів не завжди варто спиратись на думку тих, хто довів світ до такого стану. І саме тому зараз є дуже актуальним залучення молодого покоління до  участі у заходах, які направлені на покращення ситуації.
Отже, що ж саме представляє собою модель?
По-перше – це синтез наукової конференції та рольової гри під час якої студенти та старшокласники відтворюють роботу органів ООН. У ході «гри» студенти вчаться вести переговори, знаходити компроміс, набувають ораторських та дипломатичних навичок. Також,  Модель ООН – це альтернативний спосіб допомогти країнам,що потребують підтримки та молоді,що бажає внести корективи у сучасне існування. Адже нам відомо, що без практики фахівці - не фахівці, а без свіжих ідей прогрес – не прогрес. Молоді фахівці виконують моделювання таких органів :

1)           ЮНІСЕФ

2)           Міжнародний суд ООН
3)           Комітет ООН з прав людини 
4)           Рада Безпеки

5)           Економічна і соціальна рада

6)           Комітет ООН з боротьби з наркотрафіком та злочинністю

Молоді делегати – це люди, які вільно оперують знаннями та усвідомлюють, як саме можна подолати глобальні світові проблеми. Вони збираються протягом трьох днів, висвітлюють проблеми сучасності та паралельно з цим пропонують їх рішення. Висловивши думку та запропонувавши методи подолання тої чи іншої проблеми, студенти діляться на групи та намагаються узгодити усі пропозиції та вивести єдиний, надійний метод, який буде корисним та актуальним. У ході такої роботи дійсно почуваєш себе вагомою часткою країни, яку представляєш, захищаючи її права та намагаючись знайти допомоги у інших делегатів. Важливим аспектом є також підготовка до моделі. Як зазначає Святослав Мариняк, голова ЮНІСЕФу, найважчим етапом була перевірка заяв до участі: « Було досить складно об`єктивно оцінювати роботи учасників, адже кожен додає особисту специфіку виступу… проте, саме тому це найцікавіше:  ще до знайомства з людиною маєш змогу її пізнати.»
Ще одна учасниця проекту – Анастасія Мавріна – представниця ЕКОСОС, зазначила : «Найважчим було те, що я не мала попереднього досвіду участі у таких проектах, тому незнання того, що тебе очікує було найголовнішою проблемою».
Не зважаючи на те, що модель несе у собі характер рольової гри, все ж вона привертає до себе увагу людей, які багато досягли та яким не байдуже наше майбутнє.

Серед високих гостей Моделі варто відмітити Голову комітету Верховної Ради з питань забезпечення правоохоронної діяльності – Віктора Швеця; заслужену артистку України, Кавалера ордену Святої Марії та Посла миру ООН – Наталю Шелепницьку; Ігоря Данилова, Голову Міжнародного комітету з питань захисту прав людини та багатьох інших офіційних осіб.
Цього року Модель ООН відбулася вже втретє, і однією з визначальних рис її є традиційно  високий рівень проведення. Такий підхід дає змогу учасникам відчути себе часткою ООН та усвідомити всю серйозність заходу та міру відповідальності, яку вони несуть, створюючи нові проекти та рішення.
Отже, зараз можливо твердо заявити, що наша країна багата на світлі голови, в яких вирують лише позитивний настрій та жага до дій. Це - наше майбутнє!
Катя Чередничок

Комендантська година в гуртожитках: необхідність чи порушення прав студента?

Чи знайома Вам така ситуація: ви щойно з дороги, ваш потяг запізнився на цілих 40 хвилин. Через це довелося викликати таксі, що,звичайно, вдалося не з першого дзвінка. Ось ще година пройшла на київських дорогах з їхніми традиційними заторами.
І ви, змучений, виснажений, з важкими сумками нарешті дісталися свого рідного гуртожитку, а перед вами лише зачинені двері? Чи розлючені вахтери, які відмовляються вас впустити через якусь «комендантську годину»? І тоді ви вимушені вислуховувати всі їхні образи й нарікання замість того, щоб нарешті спокійно потрапити до своєї кімнати, за яку ви сплачуєте немалі гроші кожного місяця? Думаю, кожен з нас не раз побував у такій ситуації. Але студентство таки відстояло своє право на вільний та безперешкодний доступ до житлового місця, де вони прописані за законом і за яке сплачує 40% мінімальної звичайної місячної академічної стипендії. Минув місяць з того дня, коли керівництво университету отримало вказівки "згори" про демократизацію суворого гуртожитківського режиму. Як змінилася ситуація за цей час і чи змінилась вона взагалі?

Нова рекомендація міністра

За ініціативою Національного студентського союзу Міністр освіти і науки, молоді та спорту України ДмитроТабачник підписав та направив листа усім керівникам ВНЗ III-IV рівнів акредитації про недопущення обмежень прав мешканців студентських гуртожитків. Фактично цим листом Міністр просить ректорів скасувати так звані "комендантські" години, під час яких доступ студентів у гуртожитки обмежений з 23:00 до 6:00.

Таке обмеження порушує законні права осіб, які навчаються та проживають у гуртожитках, а також суперечить Конституції України, статті 9 Житлового кодексу Української РСР, якими не допускається встановлення будь-яких обмежень на користування житловими приміщеннями. Він зазначив, що вахтер має право не пустити студента в гуртожиток, коли той знаходиться в нетверезому стані, а також із гостями, які не проживають в гуртожитку, після 23:00.

Табачник підкреслив, що якщо студенти повідомлятимуть про випадки недопуску, Міносвіти втручатиметься в ці ситуації, оскільки законодавство не передбачає недопуск студентів у гуртожитки в нічний час. Звичайно, таке радикальне, але все ж довгоочікуване рішення нашого міністра освіти порадувало усіх студентів, що проживають в гуртожитках. Який чудовий тактичний, добре продуманий наперед хід! Що тут скажеш: передбачливий політик шановний Табачник! Адже лише одним листом він завоював чисельну, але головним чином, найрадикальнішу та найактивнішу аудиторію суспільства – студентів! Та все ж таки це нововведення за традиційним сценарієм спричинило низку обурень з боку адміністрації та працівників гуртожитків, особливо вищезгаданих вахтерів.

Штамп у паспорті

Кожен студент при поселенні в гуртожиток отримав прописку і печатку у паспорті про проживання на даній житловій площі протягом 4 років. З цього випливає, що ніхто не має права не допустити студента до законного місця проживання, за яке він щомісяця сплачує цьому ж гуртожитку певну суму грошей. Саме тут варто нагадати, що Міносвіти, Міністерство фінансів і Міністерство охорони здоров'я з 29 березня встановили граничну плату за проживання в гуртожитках для студентів у розмірі 40% мінімальної звичайної місячної академічної стипендії студентів вищих учбових закладів. Погодьтеся, що при всіх умовах недопуск студента в гуртожиток - абсолютно незаконне і безпідставне порушення прав людини, адже студенти – це такі ж громадяни держави, як і керівництво та персонал гуртожитків, вони так само мають свої права та обов`язки, надані державою і захищені Конституцією.

До того ж, більшість мешканців гуртожитків - дорослі люди, які самі за себе несуть відповідальність, мають власне активне, насичене роботою і навчанням життя поза гуртожитком, що потребує значно більше часу, ніж з 6.00 до 23.00 год.

Це може бути будь-що: робота, науково-дослідницька діяльність, відпочинок тощо. То чи не можна вважати недопуск студента до власного місця проживання свавіллям з боку керівництва?

Вахтери

З іншого боку, студенти повинні розуміти, що таке гуртожиток. Правильне розуміння лежить ще у самому слові (для філолога воно просто очевидне!) Це не власна квартира, якою розпоряджаєшся як заманеться. Це дійсно місце, де ти проживаєш протягом свого навчання з чужими людьми, з інтересами і потребами яких потрібно рахуватися, де постійно необхідно шукати компроміс, спільне рішення, бо кімната у вас також спільна. Тут є комендант, вахтери, студрада, суботники,… комендантська година.

Чи не кожен студент нашого вузу може легко пригадати неприємні випадки «спілкування» з вахтою при поверненні додому (наголошую саме на цьому слові) хоч на кілька хвилин за дванадцяту!...

Свавілля вахтерів переходить всякі нормальні межі. Щоб не розкидати гнівних та гучних звинувачень в бік персоналу, просто розповім дещо справді «пікантні» історії з життя гуртожитків славетного КНУ ім. Т. Шевченка.

Цього року, у вересні, дві студентки 5 курсу, затримавшись на роботі, спізнились до гуртожитку №11 на півгодини. І лише через це (думаю, факт, що це поважна причина, ні в кого не викличе сумніву!) вони мусили вислуховувати двогодинну лекцію і грубі образи, абсолютно не заслужені. На цьому пригода не закінчилась.

За це спізнення дівчат змусили писати доповідні на ім`я коменданта, а це, відповідно, тягло за собою покарання у вигляді суботників. Гучна справа завершилася нескромним пакунком для вахтера, після чого швидко забулося і спізнення, і погрози відпрацювання, і та ж сама доповідна кудись ділась…. Про що тут можна говорити нам? Факти говорять самі за себе!

Та хіба ж мало таких випадків? Зовсім нещодавно дві мої подруги, повернувшись в гуртожиток №17 після закриття взагалі не потрапили до своїх кімнат абсолютно безпідставно. Вони мусили ніч провести будь-де, але не в своєму гуртожитку…

При всій абсурдності ситуації, я можу вас розвеселити. Спілкючись з комендантом гуртожитку №11, я у відповідь на запитання про ставлення до нововведення Табачника почула таке: «Відмінили?Комендантську годину??? А що це таке? В нашому гуртожитку такого взагалі ніколи не було…»

Сприймайте це як завгодно.

В гуртожитку №17 заявили, що впускати студентів будуть цілодобово, але виходити дозволятиметься лише до 24.00. Проте, нещодавно довелося почути, як вахтерка, піймавши за рукав чергового гуляку, попередила: "Впущу, якщо до першої години повернешся".

Точніше щодо затвердження

На сьогоднішній день, коли вже нарешті і адміністрація, і персонал, і студенти добре ознайомлені з новими правилами, то варто зазначити про виконання його в реальному житті гуртожитків. Отож, як виявилось в 11 гуртожитку комендантської години не існувало, то й нічого тоді відміняти.

Персонал гуртожитку заявив цілком переконливо про цілодобове чергування і відповідний допуск студентів в будь-яку пору доби. Наказ наказом, а відношення до студента навряд чи зміниться.

Хочеться сподіватися, що, коли на захист прав студентів студентів стає держава і Закон, то й сам гуртожиток має змінити тактику, але щось мало віриться в таке. Увесь персонал гуртожитків – це покоління недавнього Радянського Союзу, а це, зрозуміло, накладає величезний відбиток на їх світогляд, менталітет. Це консервативні люди суворого радянського вишколу, які не звикли ставати на захист прав людини, тільки підпорядковуватись наказам зверху, не задумуючись ні про що більше, і карати за будь який відступ в сторону. Шановні вахтери, прийшов час зрозуміти – це час демократії та свободи, закону і порядку, це наш час!

Аліна Голянчук

Знайомство з осіннім Києвом

Київ – дивовижне місто. Місто – музей. Ідеш вулицями і мимоволі прилучаєшся до історії. Кожного дня відкриваєш для себе щось нове: невеличку вуличку чи скверик, музей чи пам’ятник. Здається, необхідна вічність, аби побачити всю велич і красу міста Кия…

Для автора цієї статті знайомство з містом було особливим. Це було кохання з першого погляду, без перебільшень і переносного значення… Зараз досить складно описати Київ, адже ти вже тут живеш, навчаєшся.

Щоденна рутина не дає тобі змогу насолоджуватися чудовими пейзажами, краєвидами, монументами та іншим. І от коли йдеш із занять , втомлена, голодна, як вовк, коли життя здається жахливим, не вистачає часу на те, аби просто зателефонувати мамі і запитати, як у неї справи, саме в цю мить згадуєш ті радісні хвилини знайомства… І тоді уявляєш, що ти знову першокурсниця. Така життєрадісна, сповнена оптимізму, наснаги, ще маєш добрий сон та здорові нерви. Ти пригадуєш першу свою прогулянку столицею… Ось виходиш із гуртожитку, сідаєш на маршрутку № 11 і їдеш собі до святині святинь – наукової бібліотеки імені Михайла Максимовича нашого КНУ імені Тараса Шевченка. (Зараз, звичайно, далеко не так пафосно сприймаєш цю будівлю.)

Виходиш із міського транспорту і йдеш по бульвару Шевченка. Сідаєш на лавку і починаєш розглядати все навколо. Коли ось так сидиш, то уявляєш, що рух машин – наше життя. Вони зупиняються на світлофорі. Зупиняємось і ми: у когось щось трапилось, хтось відкрив для себе нове, інший згадав щось важливе. Звучить банально, але це справді так.

Після філософських роздумів варто поглянути навколо. Перед тобою поломеніє Київський національний університет імені Шевченка. Чи знаєш ти, читачу, що спорудження цього університету знаменувало важливий етап в історії міста. Навпроти університету, посеред милого для студентів Зеленого корпусу, гордо височіє пам’ятник великому Кобзарю. Поруч працює один із найкращих музеїв, заснований подружжям Ханенків.

Ідемо далі. Бачимо Володимирський собор. З розмови туристів чуємо, що розписували його Васнєцов та Нестеров. (Oops!! Треба більше читати!.) Спустимось трохи нижче. Ліворуч – Будинок учителя. Це тут приймала універсали Українська Центральна Рада, про яку так старанно зовсім скоро буде оповідати викладач з історії!

Не поспішаючи спускаємось далі вниз. Перпендикулярно Хрещатику - вулиця імені Богдана Хмельницького. Саме тут знаходиться будинок, де свого часу жили Михайло Стельмах, Юрій Яновський, Максим Рильський...

Крокуємо у напрямку Маріїнського парку. Зовсім недалеко від Інститутської знаходиться Банкова. Колись давно Владислав Городецький виключно для реклами художніх можливостей цементу, який виробляла Київська фабрика Ріхтера, оздобив особняк дивовижними скульптурами. Ці дивовижні істоти, викликані з тваринного наземного і підводного світу, дали споруді назву – «будинок з химерами». Слони, носороги, косулі, ящірки, жаби мирно споглядають вулицю. На п’єдесталі скульптури, що зображує смертельну боротьбу орла з пантерою, накреслено автограф майстра і дату створення. Поряд знаходиться Адміністрація Президента України.

Повертаємось до Майдану, прямуємо до Андріївського узвозу. По дорозі милуємось Софійським собором, пам’ятником Богдану Хмельницькому. Варто зайти до Михайлівського собору… Яка тут велич! Багатство храму, його фрески, розписи, багатоголосся хору проникають у душу… Мандруючи далі, дізнаємося , що зараз реставрують Десятинну церкву, засновану Володимиром Великим, тривають пошуки бібліотеки Ярослава Мудрого.

Зачаровує Андріївський узвіз. Чого тут тільки не продають! Яскраві пасхальні яйця, кухонне начиння з петриківським розписом, картузи, пілотки з радянськими зірками, погони та нагороди з часів Великої Вітчизняної війни, різні картини та ще багато іншого й не менш цікавого. І не дивно, адже Київ вабить не тільки українців-провінціалів, а й іноземних туристів. Прикрашає вулицю пам’ятник героям п’єси Михайла Старицького Проні Прокопівні та Голохвастову.

Далі відвідуємо Золоті Ворота, а потім сідаємо в метро і їдемо до станції «Арсенальна» (До речі, найглибшої в Європі ). Звідси недалеко до Києво-Печерської Лаври, парку Слави, музею Великої Вітчизняної війни, Співочого поля, Ботанічного саду… Але коли виходимо з метрополітену, надворі вечоріє…

День швидко минув. Доводиться повертатися. І в цю хвилину повертаєшся в реальний світ, у світ другого курсу . Замість приємних спогадів в твою свідомість безжально проникають «Две русские народности» Костомарова, які завтра доведеться переповідати на семінарі. Але одне знаєш: перший рік, хоч і тяжкий, але такий короткий та безтурботний. Саме тоді хочеться все побачити, пізнати, хочеться все і відразу. Кожен із нас пише свою книгу під назвою «Мій перший курс», у якій є розділ «Знайомство з Києвом». З посмішкою на вустах читай її і пригадуй. Студентське життя – вулик, а ми – бджоли, які носять свій мед – солодкий чи не дуже…
Олена Худенко
Фото: Марина Головньова

Обережно! Вони поміж нас!

О, який прекрасний Київ! Так багато людей! Все витріщаєшся і мрієш, як завоюєш столицю. І в такі миті не зоглядишся як тебе вже й обчистили по повній програмі. Так, це - крадії, невсипущі, швидкі. Вони переслідують всіх, і нема спокою від них ні студентам, ні пенсіонерам, нікому!

Ця проблема зараз дуже актуальна, адже багато наївних, зачарованих перспективами, першокурсників в черговий раз приїхало у Київ. Вони не підозрюють, що вже зачислені в ранг потенційних жертв. Але не тільки іншогородні першачки страждають. Навіть кияни також не в змозі захистити себе.

Варто знати декілька елементарних правил, що допоможуть зберегти гроші, документи, а найголовніше - нерви.

Битва І
«Ніщо так не зближує людей як громадський транспорт»

Метро, тролейбус, автобус, маршрутки, трамваї –  покликані допомагати суспільству вчасно і комфортно добиратися до навчальних закладів, робити. На жаль, в часи пік громадський транспорт ставить людей у такі умови, після яких культурна людина мусила б одружитися. Жарти жартами, але вже не тоді коли тебе обікрали, ще й під боки добряче наштовхали. Перш за все, коли ви на зупинці, то ні в якому разі не діставайте гаманець, чи мобільний телефон, але якщо вже дістали, то тримайте в руках, адже ви не знаєте хто з незнайомців може вами зацікавитись. Також не варто класти цінні речі в кишені, навіть якщо вони на застібці, наголошую, навіть якщо ця кишеня всередині куртки, тому що тут спрацьовує метод «спритність рук і ніякого шахрайства».

Одним чарівним поштовхом в ногу, кишеньковий злодій відволіче вашу увагу і щось тай вкраде. В час пік завжди тиснява, і якщо вже бачите, що прийдеться прямо таки протискуватися всередину, або принаймні повиснути десь там на східцях, то скоріш беріть свою сумку перед собою і затискайте з усіх боків. Не звертайте увагу, якщо люди будуть дивуватися такій поведінці, бо коли дійде до нездійсненної місії під назвою «залізти в маршрутку» вони ще й не такі викрутаси будуть витворяти.

Чесно признаюсь, раніше я думала, якщо буду слухати музику, то завжди встигну зловити на гарячому крадія. Як же я помилялася! Нещодавно стала свідком (ще й сама ледь жертвою не стала), як вкрали у дівчини мобільний телефон. Вона також слухала музику, і коли заходила в тролейбус, крадій був вже там. Різко потягнувши за наушники, вирвав мобільний з кишені, вискочив, а двері закрилися. Лише тоді зрозуміла бідолашна, що її не просто штовхнули, у неї вкрали мобільний.

Остерігайтеся ромів (циганів)! Це люди, що добре розуміються на поведінці, вони з легкістю можуть вас ввести в оману. Головне - триматися від них якнайдалі, не звертати увагу на їх зауваження, насмішки і продовжувати нести сумку перед собою. Найкраща порада - не кладіть в гаманець всі свої заощадження, студентські квитки. Беріть найнеобхідніше, а якщо вже і змушені везти з собою велику суму, то кладіть її у конспекти, а конспекти у книги, або гаманець весь час тримайте у руках.

Битва ІІ
«Alma mater вже не захистить»

Якщо ж після громадського транспорту ваші речі лишилися з вами, то не розслабляйтесь, бо на вас чекають нові випробування. В нашому інституті дуже часто трапляються крадіжки, особливо в коридорах і читалці, а ще в нашій з вами рідній бібліотеці ім. М. Максимовича. Не залишайте свої речі ні на хвилину, траплялося таке, що крали навіть верхній одяг.

В читалці будьте обачними – не спіть! (Я знаю, є така спокуса там покуняти, чи то може там така атмосфера; або спіть, але біля надійної людина, яка буде наглядати за вашими речами). Злодій завжди знайде спосіб відкрити сумку, залізти в кишені куртки і тому подібне.

Пам’ятайте, що вам ніхто не поверне вкрадені речі. Будьте уважними і вмійте захищатися від зовнішніх небезпек.

Коломисюк Інна

Іван Приходько: «Я малюю для того, щоб люди були веселими»

Нещодавно в Мистецькі залі Інституту філології відбулася презентація робіт художника Івана Приходька. Народний майстер мешкає у селі Дударків на Київщині і майже все своє життя творить неповторні картини та дерев’яні іграшки. Грає на бубні та пише вірші. Своїми думками, роботами, настроєм та творчими здобутками він поділився і з нами:

- На хуторах народжуються талановиті люди, тому що вони пов’язані з природою.

- Школа для мене - щось страшне. Витримував , де оси, де болота, де поле. Витримати урок не міг . Коли вчителька відверталась , я відразу шух у відчинене віконце: там така краса! Пташки щебечуть… Та це ж академія!

- Коли знімали про мене фільм, просив хлопців: «Ви зробіть хоча б декілька кадрів, коли небо чорне і холодна злива, і ти один серед поля (хочу у воду тікай!) Оце був би вищий клас.

- Коли після зливи, мокрий, забігаєш у хатину, яка нагрілася на сонці, починаєш роздягатися і тобі стає тепло, тоді хочеться намалювати червоних лелек, які сушать крила. І ти стоїш біля них .

- Що таке природа? У неї нам треба вчитися. Не дай Боже, десь недопалок кинути чи пляшку якусь залишити.

- Мене природа любить. Вона дає мені в руки пензлі й фарби. І це найбільша радість, свято, важливіше, ніж день народження, який для мене наступає кожного разу, коли зустрічаю сонце вранці, бачу красу і тримаю фарби.

- Картина оживає, коли у ній є холодні й гарячі тони. Боротьба кольорів завжди хвилює.

- Часто засуджують людину, яка любить Україну, а не голову сільської ради, який продає землю і привласнює величезні кошти.

- Рабом дуже легко керувати.

- Так, як діти малюють, ніхто не вміє, навіть академіки. Вони зовсім по-іншому все відчувають.

- Я формувався у музеї декоративного мистецтва, вивчаючи творчість Марії Приймаченко, Ганни Собачко… Я учень їхній.

- Зроби речей до ста – буде річ проста.

- Не можеш відрізнити гарне від поганого, то вибери хоч велике.

- Президент повинен бути художником, поетом, він має відчувати красу, а якщо у ньому немає цього, то він приведе нас до Чорнобиля, до гігантоманії.

- Буває , картину за 2-3 дні зроблю, буває , - за день. Тоді відчуваю, що та картина вдалася.

- Я малюю для того, щоб люди були веселими. Адже людина приходить у світ для радощів.

- Колись Марію Приймаченко запитали: «Маріє Оксентіївно, а чому ви не малюєте натуральні квіти?» А вона відповіла: «Навіщо їх малювати, коли вони вже є?» Я малюю казкові квіти, щоб вони сміялися , щоб у них були очі. Кажуть: «Іване , а ти мене намалюй». Так ти вже є, нащо тебе малювать?» - відповідаю.

- Мені важливо, щоб залишалось багато пташок (іграшок - примітка автора). А то як розкуплять - усі пташки полетять.

- Два рази на рік у Пирогово проходять свята народних майстрів. Там багато людей збирається. Оце, на мою думку, «президенти» , «голови рад», « депутати», бо вони можуть щось зробити, а всякі влади нам заважають.

 - Я віддаю перевагу дядьку ,який пасе корову, лікарю чи будівельнику, бо вони приносять користь, «верховні ради ж нас об’їдають.

- Чорні круки над селом моїм літають,
Червоненьку калиноньку при полю ламають.
Ви не крячте, чорні круки, не бийте крилами,
Мою долю, мою пам’ять не рвіть пазурами.
А ви, люди, де ж ви, щирі, пора повставати.
Зграю чорну, хижу, люту з села проганяти.
Зграю чорну, хижу, люту...

Записала Вікторія Савчук
Фото: Марина Головньова

Квінтесенція випадковост чи холодний розрахунок?

Чоловікові завжди було невтямки, що носить жінка у нетрях своєї сумки. Логічно, що він дивувався, коли помічав, як жінка напружено копирсається у глибині свого аксесуара, марно намагаючись дістати якусь важливу річ , коли на побаченні з невеликої, на перший погляд, торбинки витягує на столик у кав’ярні (на університетську парту під час великої перерви, на диван, коли чепуриться перед виходом у люди) цілу гору всіляких речей, поєднаних радше волею випадку, ніж здоровим глуздом, і які будуть, на думку чоловіка, більш придатними для виготовлення зброї масового знищення, ніж для повсякденного користування.

Втім, це лише упередження, яке дуже часто не відповідає дійсності (хоча все ж має у собі зернятко істини). Більшість жінок носять у сумках винятково необхідний мінімум речей, а хтось узагалі їх ігнорує, віддаючи перевагу рюкзакам, клатчам або ж власним кишеням. Однак , про останніх мова наразі не йтиме.
Натомість хотілося б звернути увагу на тих жінок (чи дівчат), які користуються вже згаданим винаходом поступу людської цивілізації – сумкою - і які навчаються у стінах нашого Інституту філології, кольору полуденного сонця.

In medias res, або Докопатися до найпотаємнішого

Насправді причини, через які дівчина тримає ті чи інші речі у своїй сумці, є цілком очевидним й неприхованими. Зокрема, косметичка (з усім набором необхідних засобів догляду: від пилочки чи манікюрних ножиць до губної помади, лаку чи тіней) необхідна для того, щоб у будь-який момент і в будь-якому місці надати своїй зовнішності довершеності. Чи, скажімо, сухі серветки, які можна використати для того, щоб розпалити багаття і зігріти себе та свого недолугого хлопця, який, крім мобільного, гаманця і ключів, нічого з собою не носить. Тут же в неї знайдеться й запальничка, хоча вона не курить (власне, як ще інакше можна розпалити багаття?). Ну звісно, і товстесенький журнальчик про модні новинки, адже завжди треба йти в ногу з часом і знати, що коїться у світі багатих та знаменитих (а ще ним зручно відбиватися від надокучливих прихильників!).

Та чи правдивим є сказане вище стосовно філологинь? Ще й як! Перше, що кидається у вічі , так це величезна кількість книг, які затишно розташувалися у м’яких відсіках торбинок дівчат. І це не обов’язково підручники, які необхідні для лекцій чи семінарів, це ще й художня література, до того ж, найрізноманітнішого штибу. Поруч із «класичними», себто друкованими книгами, комфортно примостилися й їхні новітні аналоги – електронні книги та плеєри, на яких, будьте певні, є чимало аудіокнижок. Тож стережися, надокучливий прихильнику, бо удар книгою (бодай навіть електронною) є набагато болючішим, ніж удар гламурним глянцевим виданням, навіть найтовстішим. Хоча і з цього правила є й винятки, бо ніщо жіноче філологині не чуже, а від постійного читання романів чи статей голова йде обертом.

Справджується і так званий «феномен чорної діри», завдяки якому в сумочках із легкістю вміщується нереальна кількість предметів, які перевищують її довжину, ширину і висоту, залишаючи ще простір для того, щоб покласти туди парасольку на випадок дощу. Кожна сумочка є водночас і каталогом (як бачимо, не лише останніх новинок haute couture, а й бібліотечним), й аптечкою, і салоном краси. Тут ще за сумісництвом розташована й державна канцелярія, де надійно зберігаються різноманітні офіційні документи, починаючи від студентських квитків і залікових книжок, закінчуючи паспортами й різноманітними перепустками. Про активне «позакласне» життя дівчат-філологів свідчать і численні запрошення на культурні події, які відбуваються в місті.

Проте, перефразовуючи відоме радянське гасло, можемо з гордістю сказати: «не дозвіллям єдиним!». Наші дівчата не лише вміють гарно відпочивати, а й старанно вчитися. Про це свідчать їхні сумки, де опріч мобільних телефонів, книжок і лейкопластирів, гордовито лежать пухкенькі конспекти й пенали з ручками, а підручники є не просто зайвим баластом, а настільними книгами, з яких де-не-де стирчать кінчики закладок, і які, повірте мені, рясніють постійними підкресленнями чи зауваженнями стосовно тих або інших аспектів.

Але є й момент неочікуваного, тому що філологія - це наука творча, а філологині – її безпосередні носії. До таких «неочікуваностей» я б відніс такі речі з їхніх сумок, які викликають в інших цілком логічне запитання «Навіщо?». Зокрема, розмовляючи з однією моєю колегою про вміст її торбинки, я побачив, як із глибин вона дістала два кругленьких каштанчики. На моє «цілком логічне й майже приречене» питання відповіла, що каштани, які впали на землю й самі прикотилися до твоїх ніг, несуть позитивну енергію. Її каштани вналежать саме до таких, тому вони й опинилися там.

Окрім подібного, у сумках філологинь можна знайти багато інших цікавих і дивовижних речей, як-от маленькі плюшеві іграшки, ковпачки для ручок (хоча єдина ручка, яка є в сумці, автоматична і ковпачка не потребує) чи пенал, на якому причеплені значки з надписами німецькою мовою «Wurst» і «Prost», що перекладаються українською, як «ковбаса» і «Будьмо!».

 Жінка-філолог – не філолог, чоловік-філолог – не чоловік

Оскільки я вважаю себе чоловіком і з гордістю несу наш філологічний стяг, то погодитися з наведеним вище твердженням аж ніяк не можу. Проте надмірне перебування в оточенні найкращих представниць слабкої статі, та ще й у такій кількості, безумовно, накладають свій відбиток на вміст наших портфелів. Втім, це помітно лише в деяких незначних деталях, які, тим не менш, є необхідними для визначення професії їхніх власників. Це хоча б сонцезахисні окуляри, які невідомо з якої причини опинилися восени в портфелі хлопця-філолога (все ж таки, стиль – це головне). Певну гармонію в цей натюрморт вносить дбайливо загорнута в серветочку канапка, бо подібних речей у дівчат помічено не було. На сам кінець хотів би додати, що в сумці кожної філологині є свій неповторний внутрішній світ, передати який кількома словами просто нереально. Тому лише побажаю, щоб під тиском важелезних фоліантів, які мирно сплять у просторах філологічних торбинок, не гнулися тендітні дівочі плечі, а завжди поруч був той, хто б ці торбинки замість вас ніс!
Олексій Шендрик
Фото: Марина Головньова

День міста у Чернівцях




(Записки очевидця)

Місто зустріло нас холодним дощем та пронизуючим вітром. Проте несприятлива погода не лякала – ми зігрівалися теплом дружніх розмов та жартів.

Вийшовши із міського вокзалу, ми попрямували вулицею вгору. На перший погляд Чернівці нагадують Львів: ті ж старовинні будівлі, та ж бруківка на дорогах. Склалось враження, ніби мешканці часто хворіють та порушують закон, бо кількість аптек та юридичних контор на нашому шляху просто вражала)) Або ж у Чернівці стікаються усі безробітні фармацевти та юристи Через 15 хвилин ми опинилися на так званій площі Турецької криниці (хоча насправді у її центрі розташований фонтан, а не криниця). Тут одночасно відбувалося декілька заходів, а саме – фестиваль народних ремесел «Буковинські джерела», Свято ковалів, Свято майстрів «Різьбярське диво» та й загалом розташувався мистецький узвіз.
Уся площа була всіяна палатками з різноманітним начинням. Якщо ви прихильник української народної творчості, побуту чи просто патріот (або ж приїхали до України вперше й бажали б купити знаковий сувенір на згадку врешті-решт), то в цей день у Чернівцях можна було знайти все: починаючи від традиційних українських вишиванок й закінчуючи смачними сирними кониками.

Кажуть, щастя за гроші не купиш. Проте, нам вдалося його власноруч викувати тут же поблизу, в імпровізованих кузнях. Тричі вдаривши важким молотом по спеціальних металевих заготовках, ми отримали монетки «На щастя» та «На любов і злагоду».

Крокуючи далі по вулиці Головній, ми дісталися Центральної площі. До Дня міста тут проводився благодійний аукціон Фонду «Подаруй дитині життя», лотами на якому були художні витвори студентів Чернівецького національного університету. Зароблені гроші пішли на лікування онкохворих.
На другому боці площі проводилось свято хліба «Буковинський завиванець». Від розмаїття тістечок і булочок розбігалися очі (ще б пак, усе коштувало в межах 10 гривень). Ми обрали 4 найпривабливіших й скуштували їх, прямісінько посеред площі.

Вулиця Ольги Кобилянської, на яку ми потрапили відразу ж із Центральної площі, зосередила на собі багато дрібніших розваг. Тут були й «живі» статуї, Гаррі Поттер з компанією, люди в чорному – з усіма можна було безкоштовно сфотографуватися. Музика численних аматорських колективів лунала на все місто. На вулиці Ольги Кобилянської розташувався Чернівецький краєзнавчий музей (вхід – 3 гривні за студентським квитком). Чесно кажучи, нас приємно здивувала величина виставки за таку ціну. Ми побачили все: від флори й фауни краю до експозицій, присвячених Великій Вітчизняній війні.

На Соборній площі до Дня міста відбувалися легкоатлетичні змагання «Буковинська миля», у яких брали участь не лише українці, але й спортсмени з Румунії та Кенії.

Ввечері настав час святкового концерту. Чернівці вітали відомі українські гурти «Скрябін» й «Арктика» та співачка Ірина Білик. О 21.30 Соборна площа вибухнула феєрверками до Дня міста.

Наступний день нашого знайомства з Чернівцями був присвячений візиту до Чернівецького національного університету, що раніше був резиденцією митрополитів. Зовнішній вигляд навчального закладу приголомшував, тому про себе ми його охрестили «казковим Гогвартсом». Вхід на територію коштував 10 гривень, а з екскурсією по коридорам та аудиторіям всередині самого університету – 15. Проте нам пощастило завести «корисне знайомство» з охоронцем, який дозволив нам зазирнути до університету, не сплачуючи зайвих 5 гривень.

Сидячи вже у вагоні потягу, що мав відвезти нас назад до Києва, ми ділилися враженнями, виключно позитивними. Можливо, ми колись знову сюди повернемось. Адже навіщо сидіти на місці, поки ми молоді й енергійні!?

Василиса Затурець
Фото: Марина Головньова

Поспішай спіймати удачу!



Хлопець мрії з’являється на горизонті досить неочікувано. Тому будь-яка дівчина повинна знати, як підкорити його за лічені хвилини. Адже, мабуть, кожній із нас не раз доводилося жалкувати про втрачені моменти. А якщо твої чари залишили його байдужим, не впадай у відчай. Просто цей хлопець не вартий тебе. Твоя любов ще попереду.

· якщо у тебе є 1 хвилина

Це найекстремальніший флірт. Немає часу для натяків, зітхань і блаженних поглядів. Бо він, такий прекрасний, іде по коридору твого рідного інституту і ось-ось зникне за дверима якоїсь аудиторії. А ти навіть не знаєш, як його звати… Не забивай голову дурницями: «Ой, та хоч би він не подумав, що я така невихована та нав’язлива…» Не варто витрачати дорогоцінні секунди на сумніви. Вір у себе, прислуховуйся до інтуїції та імпровізуй. Кажуть, що вчинки, здійснені під впливом моменту, часто виявляються вірними (або ж просто залишаються у пам’яті як приємні спогади).

1. Ти можеш наздогнати його, підбігти ззаду і ніжно закрити долонями його очі. А тоді весело поцікавитися: «Здогадайся, хто?» Він, звичайно, не дасть правильної відповіді. Але, коли обернеться до тебе, ти можеш почати вибачатися і пояснювати, що в тебе є хороший знайомий, який дуже (ну дуже!) схожий зі спини… Далі розмова якось та й зав’яжеться. Часто допомагає гумор. Потім буде легше, адже перший крок, що є найважчим, уже зроблено.

2. Можна діяти дещо радикальнішими методами. Якщо ти раптом усвідомила, що тобі потрібен саме той красень і ніхто інший, ти ловиш його погляд і спокійно йдеш йому на зустріч. Усміхаєшся і не відводиш очей. Гарантую, він точно призупиниться і зацікавиться. Байдуже, які думки виникнуть у нього в голові. Головне, що ці думки будуть про тебе. Тобі залишається тільки стати поруч, взяти його за руку і, пронизуючи гарячим поглядом, сказати: «Привіт, я – Дуся. А тебе як звати?»
· … 10 – 15 хвилин

Ти вже втретє бачиш Його в маршрутці дорогою до універу. Він виходить раніше, встигнувши кинути на тебе зацікавлений погляд. А, може, він всю дорогу слухає музику і йому немає діла до прекрасних дівчат.

Якщо тобі попався меломан чи книголюб, що не може відірвати очей від улюбленого роману, то в такій ситуації головне – харизма. Треба показати свій надзвичайний інтерес до об’єкту його зацікавлення. «О, саме ця мелодія уже тиждень не вилазить у мене з голови! Можна я трохи понасолоджуюся цією піснею разом із тобою?...» Потім можна говорити і про спільність смаків, і про надокучливу бабцю, яка хвилин скількись намагається відтоптати тобі ноги… Або ж: «Не вірю своїм очам! Це ж «Літопис» Самійла Величка. Вчора саме на цьому місці закінчила читати. Я приєднаюся. Ти ж не проти?» Повір, жоден хлопець (ну майже) не відмовить у такій милості.

· … 30 – 60 хвилин

Ти опинилася поруч зі своїм принцом у нічному клубі чи на вечірці у випадкових знайомих. У тебе достатньо часу, щоб привернути його увагу. Вмикай фантазію і не бійся спробувати різні варіанти. В такій ситуації важливо не примірюватися занадто довго, не відкладати рішучі дії на кінець вечірки. Бо такий красунчик, напевно, сподобався не лише тобі. Тому розштовхуй усіх суперниць і йди на поклик серця.

1. Зіграй з ним в «котики – мишки». Покажи, що він тобі симпатичний, стріляй у його сторону найграйливішими поглядами. Та як тільки доб’єшся взаємного інтересу, не на довго відійди в тінь. І так – поки він не витримає і не підійде до тебе сам.

2. В кінці кінців запроси його потанцювати з аргументом, що цю пісню ти нізащо не пропустиш, стоячи в самотності. А далі все залежить від спілкування. Нікуди не подітися, на три хвилини він точно твій, у твоїх обіймах…

І що може бути приємнішим за близькість поглядів і усвідомлення, що хлопець мрії – реальний.

Наталія Мукан