1 лист. 2011 р.

Знайомство з осіннім Києвом

Київ – дивовижне місто. Місто – музей. Ідеш вулицями і мимоволі прилучаєшся до історії. Кожного дня відкриваєш для себе щось нове: невеличку вуличку чи скверик, музей чи пам’ятник. Здається, необхідна вічність, аби побачити всю велич і красу міста Кия…

Для автора цієї статті знайомство з містом було особливим. Це було кохання з першого погляду, без перебільшень і переносного значення… Зараз досить складно описати Київ, адже ти вже тут живеш, навчаєшся.

Щоденна рутина не дає тобі змогу насолоджуватися чудовими пейзажами, краєвидами, монументами та іншим. І от коли йдеш із занять , втомлена, голодна, як вовк, коли життя здається жахливим, не вистачає часу на те, аби просто зателефонувати мамі і запитати, як у неї справи, саме в цю мить згадуєш ті радісні хвилини знайомства… І тоді уявляєш, що ти знову першокурсниця. Така життєрадісна, сповнена оптимізму, наснаги, ще маєш добрий сон та здорові нерви. Ти пригадуєш першу свою прогулянку столицею… Ось виходиш із гуртожитку, сідаєш на маршрутку № 11 і їдеш собі до святині святинь – наукової бібліотеки імені Михайла Максимовича нашого КНУ імені Тараса Шевченка. (Зараз, звичайно, далеко не так пафосно сприймаєш цю будівлю.)

Виходиш із міського транспорту і йдеш по бульвару Шевченка. Сідаєш на лавку і починаєш розглядати все навколо. Коли ось так сидиш, то уявляєш, що рух машин – наше життя. Вони зупиняються на світлофорі. Зупиняємось і ми: у когось щось трапилось, хтось відкрив для себе нове, інший згадав щось важливе. Звучить банально, але це справді так.

Після філософських роздумів варто поглянути навколо. Перед тобою поломеніє Київський національний університет імені Шевченка. Чи знаєш ти, читачу, що спорудження цього університету знаменувало важливий етап в історії міста. Навпроти університету, посеред милого для студентів Зеленого корпусу, гордо височіє пам’ятник великому Кобзарю. Поруч працює один із найкращих музеїв, заснований подружжям Ханенків.

Ідемо далі. Бачимо Володимирський собор. З розмови туристів чуємо, що розписували його Васнєцов та Нестеров. (Oops!! Треба більше читати!.) Спустимось трохи нижче. Ліворуч – Будинок учителя. Це тут приймала універсали Українська Центральна Рада, про яку так старанно зовсім скоро буде оповідати викладач з історії!

Не поспішаючи спускаємось далі вниз. Перпендикулярно Хрещатику - вулиця імені Богдана Хмельницького. Саме тут знаходиться будинок, де свого часу жили Михайло Стельмах, Юрій Яновський, Максим Рильський...

Крокуємо у напрямку Маріїнського парку. Зовсім недалеко від Інститутської знаходиться Банкова. Колись давно Владислав Городецький виключно для реклами художніх можливостей цементу, який виробляла Київська фабрика Ріхтера, оздобив особняк дивовижними скульптурами. Ці дивовижні істоти, викликані з тваринного наземного і підводного світу, дали споруді назву – «будинок з химерами». Слони, носороги, косулі, ящірки, жаби мирно споглядають вулицю. На п’єдесталі скульптури, що зображує смертельну боротьбу орла з пантерою, накреслено автограф майстра і дату створення. Поряд знаходиться Адміністрація Президента України.

Повертаємось до Майдану, прямуємо до Андріївського узвозу. По дорозі милуємось Софійським собором, пам’ятником Богдану Хмельницькому. Варто зайти до Михайлівського собору… Яка тут велич! Багатство храму, його фрески, розписи, багатоголосся хору проникають у душу… Мандруючи далі, дізнаємося , що зараз реставрують Десятинну церкву, засновану Володимиром Великим, тривають пошуки бібліотеки Ярослава Мудрого.

Зачаровує Андріївський узвіз. Чого тут тільки не продають! Яскраві пасхальні яйця, кухонне начиння з петриківським розписом, картузи, пілотки з радянськими зірками, погони та нагороди з часів Великої Вітчизняної війни, різні картини та ще багато іншого й не менш цікавого. І не дивно, адже Київ вабить не тільки українців-провінціалів, а й іноземних туристів. Прикрашає вулицю пам’ятник героям п’єси Михайла Старицького Проні Прокопівні та Голохвастову.

Далі відвідуємо Золоті Ворота, а потім сідаємо в метро і їдемо до станції «Арсенальна» (До речі, найглибшої в Європі ). Звідси недалеко до Києво-Печерської Лаври, парку Слави, музею Великої Вітчизняної війни, Співочого поля, Ботанічного саду… Але коли виходимо з метрополітену, надворі вечоріє…

День швидко минув. Доводиться повертатися. І в цю хвилину повертаєшся в реальний світ, у світ другого курсу . Замість приємних спогадів в твою свідомість безжально проникають «Две русские народности» Костомарова, які завтра доведеться переповідати на семінарі. Але одне знаєш: перший рік, хоч і тяжкий, але такий короткий та безтурботний. Саме тоді хочеться все побачити, пізнати, хочеться все і відразу. Кожен із нас пише свою книгу під назвою «Мій перший курс», у якій є розділ «Знайомство з Києвом». З посмішкою на вустах читай її і пригадуй. Студентське життя – вулик, а ми – бджоли, які носять свій мед – солодкий чи не дуже…
Олена Худенко
Фото: Марина Головньова

Немає коментарів:

Дописати коментар