30 бер. 2014 р.

За що я люблю Київ

КобзарТ: день2
 
 

Я би ніколи не покинула столицю, бо в ній, десь на рівні печер, закладене серце Русі, яке відбивається двигтінням - і тілом пробігає холод - ти частина цього.
Я б ніколи не проміняла мій Київ (хоча й нетутешня) бо тут, неподалік, жив Шевченко – і його серце хвилює Дніпро, перекочує хвилі – і ти бачиш це.
І хай наша вічно (чи зумисне) молоденька Україна далі хворіє на душевну аритмію, нові кобзарі вже давно народилсь – тож будь одним із них (або хоча б із ними).
 
А із ними й ними тут бути дуже легко. Слід просто після пар доїхати до Майдану, пересісти на червону гілку і доїхати на улюблене місце всіх мистецтволюбів – станцію метро «Арсенальна». Там, у ще ніби свіжій і не зіпсутій ґавами галереї «Лавра», інтелігентний козак Богдан-Олег Горобчук, разом із директоркою галереї – пані Тетяною Міроновою, влаштували фестиваль "КобзарТ", який не оминути філологу. А другий день цього фестивалю, що сбігся із нашим святом, осипав мене подарунками. І тепер, під їх вантажем, я задихаюсь захопленням.
 
«…Встане Україна
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..»
 
 
 
Так плаче Україна і м’язи на обличчі її напружені, бо не одна свідомість рвала кайдани своїми тонкими руками, а під слізьми її шипіло залізо, не витримуючи їх трутизни. Ніхто краще не зуміє показати суть, аніж театр Володимира Завальнюка «Перетворення», ніхто так сміливо не розкриває те ядро, що закладене й сховане під десятками нав’язаних сенсів. І фестиваль «КобзарТ»
учора дав нам чудову можливість знову пережити культурний шок, переглянувши виставу «Великий льох» у виконанні Ганни Яремчук, Кирила Булкіна й Олени Мотовилової. Актуальність і глибоку містеріальність геніальної поеми Шевченка явив нам  майстер своєї справи, лауреат 14 міжнародних фестивалів, режисер театру «Перетворення» Володимир Завальнюк. А змогу переглянути безкоштовно цю шедевральну, гостро-викривальну роботу правильна – організація й інтенція фестивалю «КобзарТ». Тут закладена правильна настанова – те старе, проте невмируще просвітительство, проте – із зовсім новими сенсами, адже прочитання Тараса Григоровича тут – нове. Спасибі! (Ред.: продовження статті після світлин :) )
 
Після такого напруженого перегляду гостро актуальної вистави, організатори запропонували нам розслабитися і віддатися споконвічному українському заняттю-рефлексії – удосконаленню власного дзен. Чому споконвічному? Коли говорять про український дзен, я собі уявляю такого собі чумака на возі з люлькою в зубах, неквапливу ледачу розмову на ґанку, великодні забави й запах щойно зварених вареників. Вчора до мого
сонму образків ідентичності додалися два дебелих бородатих чоловіка – які ніби велетні-добряки з якоїсь чарівної казки. Брати Капранови з програмою «Дзен.UA» презентували вірші Сергія Татчина в неповторноих стилях кобза-реп, кобза-рок чи кобза-реґґі, декілька своїх поезій та вірш легендарного Олександра Ірванця. Поезія Татчина, часто доходячи до межі пасторальності, в камерному виконанні Капранових, дійсно служилa аудиторії духовною терапією, і слово «дзен» абсолютно виправдане і в назві програми Капранових, і  в збірці Татчина – це містичне, просвітлене споглядання українського життя, насолода тією реалією, що була дана нам Богом, чи може кимось іншим з неба... Байдуже, ми вдячні.
 




 
Текст: Іваночко Ксенія
Фото: Міхєєва Станіслава

25 бер. 2014 р.

Через об'єктив: Студентка-філолог та курси першої невідкладної медичної допомоги в КНУ


Минулої п'ятниці, 21 березня, наша журналістка Аліна Літая пройшла курс першої медичної допомоги в КНУ. Дана студенстька ініціатива виникла в результаті розгортання політичної ситуації в Україні. І дякуючи Студпрофкому КНУ за організацію мед.курсу, в той день близько сорока студентів отримали свої перші медичні навички. Викладачі-волонтери з організації Червоного Хреста пані Лариса та Тетяна показувати студентам на практиці, що вони зможуть зробити без значного медичного обладнання у разі необхідності заради порятунку життя. Сподіваймося, що набутими знаннями нашим студентам користуватися не доведеться, як і усім мешканцям нашої країни.

Вашій увазі представлені найдемонстративніші світлини з минулого курсу від нашої журналістки Аліни.
Детальнішу інформацію про наступні курси ви можете знайти за посиланням: https://vk.com/first_aid_knu
 
















Фото: Аліна Літая
Текст: Міхєєва Станіслава

23 бер. 2014 р.

Шевченківський бенкет в ІФ, або «Чи любите Ви фірмовий філологічний «чай»?»

Моя математично-філологічно-мистецька фантазія невтомно пише книгу найсмачніших «словесних рецептів». Літературний напій фірмового приготування Анастасії Євдокимової, безперечно, втамував спрагу до дискутування мешканців сонячного Інституту філології. Теплий чай «Shevaforeva» зі смаком новизни та гостроти  подавали в 63 аудиторії, де панувала атмосфера реального зацікавлення в почутому.

Дискусія не була обмежена жодними рамками академічності. Все було абсолютно вільно: від слова до слова,  від думки до думки, від найменшого шелесту аркуша до активної жестикуляції при доведенні своєї позиції.
 
Ми розглянули Тараса Григоровича у трьох площинах: картини, музики та твору. Жодних сухих фактів – лише слова-цукерки, що злітали з уст Христини, Софії, Оксани та Орисі. Дівчата-доповідачі ділилися з присутніми своїм розумінням справжнього українського генія. Дискусія була продуктивною, адже             відбувалася в площині діалогу. Це чудово підмітила Галина Усатенко.
 
Так чому ж Шевченко актуальний? Ми намагалися відійти від уїдливого, заангажованого стереотипу та пов’язування цієї дискусії із 200-річчям відомого поета. Мета будь-якого спілкування – дійти консенсусу. Сподіваюся, ми до нього дійшли.  Якщо навіть не публічно та не при сприйнятті учасників, то хоча б всередині самих себе.
 
Хтось активно наполягав на тому, що якби Тарас був нашим сучасником, то неодмінно став би репером, хтось – що героєм Майдану, інші – що був би шаленим запальним юнаком. Дехто відмовлявся виносити його із елітарного та сакрального дискурсу сприйняття, а письменник Олександр Ірванець зачитував невідомі для пересічного слухача факти із життя біографії, а саме – любовні колізії, які витворювали навколо поета круговерть. Цю круговерть та шторми його душі надзвичайно влучно передали художники Іван Семесюк, Іван Коляда, Андрій Єрмоленко та інші.
 
Коли я випю чаю, мені завжди стає тепло та спокійно. Коли я зїм цукерку – відчуваю натхнення та внутрішній спокій. Сьогоднішній літературний напій виявився найміцнішим за своїм присмаком.
 
Якщо ви не знаєте, як приготувати такий літературно-солодкий чай – не засмучуйтеся. Запитайте рецепт в пані Анастасії та її колег. Я певна, вона допоможе.  Пропорції не складні: щіпка наполегливості, чашка інформації, ложка цікавинки, жменя бажання та підтримки з боку наставників.
 
Додатковий шоколадно-лимонний  (можливо, хтось відчує в нім гіркоту)  кекс до нашого чаю:  сьогодні, побачивши, почувши та відчувши «Шевуфорева» в різних іпостасях, чомусь вписала собі в мозок таку ремарку: «Багатогранна він особистість, зі своїми гріхами, емоційними впливами та нервовими рухами мелодійної арфи його серця. Однак, перед нами все ж людина; такого ж анатомічного та фізіологічного складу як і ми з вами, з періодичними фрустраціями та внутрішніми поривами неоднозначності, з вічною невизначеністю та пошуками другої половинки. Шевченка у сучасних інтерпретаціях зробила богиня: невідомо чи ідеальна, чи зі своїми надприродними чарами та грішними навіюваннями, невідомо хто саме:  чи то Репніна, чи то Закревська, чи, можливо, остання – Лукерія. Апріорі Муза надихає, але сильна напруга часом вибиває пробки. Віддайте належне цьому диявольському коханню… Тарас Григорович, перш за все, – людина
 








 
 
Ваша Стецюк Світлана
 
 
 

20 бер. 2014 р.

Якщо комплекси перемагають…

Якщо бути відвертою – я й сама жертва своїх власних комплексів і всезагальних стереотипів про красу. Глянцеві обкладинки щодня диктують нам шаблони ідеалу. Але відкрию невеликий секрет – ідеальних людей не буває. Це справа досить відносна, і якою б шикарною не була чиясь зовнішність, усе ж таки десь все одно «собака зарита». А ще тут діє «закон всесвітнього фотошопу». Але мова йтиме далеко не про ікони краси і стилю, а про недоліки зірок, які зробили їх відомими. Хай пробачать нас, філологів, математики, але й нам відомо, що мінус на мінус дає плюс.
 
Якщо ви дівчина, і вас хвилюють ваші густі чорні брови, то винайдіть машину часу й поверніться у століття, коли це було найвищим ступенем привабливості, або завітайте у салон краси. Але є ще й третій варіант, який пропонують нам відомі моделі – Наталя Водянова і Кара Делевинь. Зробіть ці брови своєю головною фішкою. Адже краса – поняття відносне.
 
Кривий або великий ніс. Якщо ви юнак, повірте, вам легше з цього зробити еталон краси. Погляньмо на актора Хав’єра Бардема. Ніс додає йому якоїсь екстра-екзотики. А дівчатам нагадаю, що Сара Джесіка Паркер на пару з Барбарою Стрейзенд також далеко не красуні. Але навіть величезні носи стали їх козирними картами. Якщо забажаєте загуглити ці імена, то зрозумієте, що вам хвилюватися вже точно немає про що!
 
Наступний на черзі недолік – щілинка між зубами. Як на мене, це додає родзинки в образ людини, як це трапилося і з Мадонною. Жінка настільки вражає впевненістю в собі, що ніхто не набереться сміливості сказати, що її зуби непривабливі. А французи такий недолік вважають щасливим знаком. Тому радійте, що елемент вашої зовнішності нагадує іншим Бріджит Бардо або учасницю гурту «Сєрєбро»
 
Маленький зріст. Тут і слів зайвих не треба щодо того, яка ж це проблема для деяких осіб сильної статі! Але тут ми згадаємо успішного футболіста Ліонеля Мессі й усім відомого Гаррі Поттера – Деніеля Редкліфа. Маленький зріст не став перешкодою на їхньому шляху до світової слави. Завжди знайдеться дівчина нижча за вас, як, наприклад, Кім Кардашян чи Мерелін Монро.
 
Довгі ноги – ще не запорука щастя. А той факт, що вони
криві, не робить вас героїнею книги Віктора Гюго «Знедолені». Варто лише згадати акторку Джейн Біркін, яка, незважаючи на свої не надто привабливі ноги, носила дуже короткі спідниці. Та ж проблема не лякає і сучасних зірок Голівуду Крістіну Агілеру, Скарлет Йохансон та багатьох інших.
 
Про недоліки зовнішності і комплекси можна говорити дуже довго. Але якщо слідувати прикладу деяких сміливих і впевнених в собі зірок, можна віднайти трохи мужності, накрити себе прозорим куполом, як зробив це зі своєю трояндою Маленький принц Антуана де Сент-Екзюпері, і виставити на огляд де-небудь на Хрещатику. Звісно, це жарт. А жарти – не моя сильна сторона, якої я, до речі, зовсім не соромлюся. Просто сміюся сама. В цьому і є моя прихована фішка J
                                                                                 
Ваша Анастасія Кучеренко

17 бер. 2014 р.

Поетичний вечір з «FEELLYRIC»

Вчора, 15 березня, у вільному просторі «Часопис» відбувся поетичний вечір «FEELLYRIC», який організували чотири красуні з Інституту філології: Анна Бурдиляк, Соня Клещук, Анастасія Шевченко та Мар'яна Степась.
Варто зазначити, що подібна організаторська робота в поетичній сфері спіткала дівчат вперше, проте вони зуміли відзначитися. Адже не кожен модератор спромігся би провести онлайн-конференцію з Сергієм Жаданом, коли він в цей час знаходиться в іншій країні, а саме в Ляйпцігу на фестивалі «Leipziger Buchmesse»  разом з Юрієм Андруховичем, Мар’яною Савкою, Іреною Карпою, Любкою Дерешем, Андрієм Курковим та багатьма іншими.
Жадан потішив відвідувачів вечора своєю поезією та гарним настроєм. Серед присутніх поетів були: майже в цілому складі автори збірок «Цілодобово-1, 2» - Богдан-Олег Горобчук та Павло Коробчук; Олег Романенко, Таня-Марія Литвинюк. Свою майстерність слова продемонстрували молоді поети Сашко Ткачинський та Оксана Боровець. Вечір закінчився відео-поезією на слова вірша «Зміна декорацій» Юрія Андруховича, наданий фестивалем «Циклоп».

Організатори події та редакція газети «Абзац» щиро запрошуємо наших читачів на наступні вечори «FEELLYRIC».  Нагадуємо про те, що всі охочі студенти можуть долучитися до конкурсу відео-поезій в рамках проекту.

 


 













 
 
Текст - Міхєєва Станіслава
Світлини надала - Соня Клещук