23 бер. 2014 р.

Шевченківський бенкет в ІФ, або «Чи любите Ви фірмовий філологічний «чай»?»

Моя математично-філологічно-мистецька фантазія невтомно пише книгу найсмачніших «словесних рецептів». Літературний напій фірмового приготування Анастасії Євдокимової, безперечно, втамував спрагу до дискутування мешканців сонячного Інституту філології. Теплий чай «Shevaforeva» зі смаком новизни та гостроти  подавали в 63 аудиторії, де панувала атмосфера реального зацікавлення в почутому.

Дискусія не була обмежена жодними рамками академічності. Все було абсолютно вільно: від слова до слова,  від думки до думки, від найменшого шелесту аркуша до активної жестикуляції при доведенні своєї позиції.
 
Ми розглянули Тараса Григоровича у трьох площинах: картини, музики та твору. Жодних сухих фактів – лише слова-цукерки, що злітали з уст Христини, Софії, Оксани та Орисі. Дівчата-доповідачі ділилися з присутніми своїм розумінням справжнього українського генія. Дискусія була продуктивною, адже             відбувалася в площині діалогу. Це чудово підмітила Галина Усатенко.
 
Так чому ж Шевченко актуальний? Ми намагалися відійти від уїдливого, заангажованого стереотипу та пов’язування цієї дискусії із 200-річчям відомого поета. Мета будь-якого спілкування – дійти консенсусу. Сподіваюся, ми до нього дійшли.  Якщо навіть не публічно та не при сприйнятті учасників, то хоча б всередині самих себе.
 
Хтось активно наполягав на тому, що якби Тарас був нашим сучасником, то неодмінно став би репером, хтось – що героєм Майдану, інші – що був би шаленим запальним юнаком. Дехто відмовлявся виносити його із елітарного та сакрального дискурсу сприйняття, а письменник Олександр Ірванець зачитував невідомі для пересічного слухача факти із життя біографії, а саме – любовні колізії, які витворювали навколо поета круговерть. Цю круговерть та шторми його душі надзвичайно влучно передали художники Іван Семесюк, Іван Коляда, Андрій Єрмоленко та інші.
 
Коли я випю чаю, мені завжди стає тепло та спокійно. Коли я зїм цукерку – відчуваю натхнення та внутрішній спокій. Сьогоднішній літературний напій виявився найміцнішим за своїм присмаком.
 
Якщо ви не знаєте, як приготувати такий літературно-солодкий чай – не засмучуйтеся. Запитайте рецепт в пані Анастасії та її колег. Я певна, вона допоможе.  Пропорції не складні: щіпка наполегливості, чашка інформації, ложка цікавинки, жменя бажання та підтримки з боку наставників.
 
Додатковий шоколадно-лимонний  (можливо, хтось відчує в нім гіркоту)  кекс до нашого чаю:  сьогодні, побачивши, почувши та відчувши «Шевуфорева» в різних іпостасях, чомусь вписала собі в мозок таку ремарку: «Багатогранна він особистість, зі своїми гріхами, емоційними впливами та нервовими рухами мелодійної арфи його серця. Однак, перед нами все ж людина; такого ж анатомічного та фізіологічного складу як і ми з вами, з періодичними фрустраціями та внутрішніми поривами неоднозначності, з вічною невизначеністю та пошуками другої половинки. Шевченка у сучасних інтерпретаціях зробила богиня: невідомо чи ідеальна, чи зі своїми надприродними чарами та грішними навіюваннями, невідомо хто саме:  чи то Репніна, чи то Закревська, чи, можливо, остання – Лукерія. Апріорі Муза надихає, але сильна напруга часом вибиває пробки. Віддайте належне цьому диявольському коханню… Тарас Григорович, перш за все, – людина
 








 
 
Ваша Стецюк Світлана
 
 
 

Немає коментарів:

Дописати коментар