29 вер. 2012 р.


Міф чи реальність?

Чи існує міф? Досить філософське і в той же час банальне питання. Чи не так?! Можна говорити про це довго... Краще уявіть ситуацію. Ідете вулицею спокійно, невимушено. Підбігає хтось і питає: "Що таке міф? Чи вірите в його існування?" У вас немає часу на роздуми, можливості зателефонувати комусь із друзів чи рідних, аби порадитися з ними. І яка ж реакція?! Можливо, скажете "так", аби пошвидше відчепилися, або ж "ні" - просто не знаючи відповіді на питання... Але!!! Якщо тверезо поглянути на цю проблему, то зрозуміємо, що розв'язок ближче, аніж можемо припустити.. 
        Мабуть, Вас уже охопила думка про те, що спільного у статті між Інститутом філології та роллю міфу в житті кожної людини. Не дивуйтесь, бо саме неправдиві балачки чи міфи відіграють дуже багато у  житті. Чи задумувалися колись, що приваблює студентів у нашому університеті? Можливо, красива картинка Червоного корпуса?  Чи пафосні краєвиди центру міста? А чи варто взагалі на це звертати увагу? Серед українців побутує така думка, що КНУ – найкращий вуз країни, але вступити туди нереально. Вчитися там важко, та й корупцією пахне. Та чи так це? 

Ранковий секрет філолога

Тільки не це! Проклятий будильник… Він, як завжди, розлучає мене зі сном. Так не хочеться підніматися з теплого, рідного і такого любого, як ніколи, ліжка. Якими солодкими здаються останні хвилини сну! Але досить. Час починати новий день!
Усіма силами намагаюся підняти спляче тіло. Навпомацки дістаюся ванної кімнати. Повертаю кран з водою і бачу в дзеркалі своє сонне обличчя. Хвилин п’ять стою непорушно, слухаючи, як тече вода. Здається, це могло б тривати вічно. Однією рукою машинально хапаю зубну щітку, іншою видавлюю пасту. Відчуваю м’ятний присмак у роті і поступово починаю усвідомлювати, що час іде. Уже ранок. Пари розпочинаються о 820, а я ще навіть не снідала!
На швидку руку готую собі сякий-такий сніданок. Аромат ранкової кави, немов магічне зілля, остаточно пробуджує мене від вселенського сну. О, знову ця мівіна! 720 . На інший сніданок не вистачає часу. Засипаю «корисну» вермішель у миску і ставлю грітися чайник. Біжу до шафи. Одягаю спідницю і жакет. Під свист закипаючого чайника натягую блузу. Швиденько фарбуюся і приступаю до сніданку. Мимохідь кидаю погляд на письмовий стіл. І тут усвідомлюю: ще не зібрала необхідні речі. Уже через хвилину порпаюсь в конспектах. Під руку трапляється все: від наукових праць Смаль-Стоцького до жіночого журналу.
745. Розумію, що запізнююся до університету, тож хапаю сумку з зошитами і поспішаю до сплячого царства – до метро.
Виходячи за двері, відчуваю подих осені. Вона всюди. Від жовтого листя під ногами до пронизливого вітру. Попереду мене чекає день у стінах рідного жовтого корпусу. Захоплюючі семінари і лекції, на яких, можливо, я піддамся спокусі сну. Мого солодкого сну,  із яким так жорстоко кожного ранку розлучає проклятий будильник…

Альона Автушенко

 А як Вас ображали перехожі?

Чому люди хамлять? На мою думку, існують дві гіпотези: або через невихованість (так зване «вроджене хамство»),або через невпевненість у собі. Кожен має певні проблеми,з якими інколи впоратися важко.Починаємо нервувати. У такі хвилини хочеться якогось полегшення ,здається: погано мені-,погано й усім довкола». Така вже, мабуть, природа людського егоїзму. Хтось керується принципом «кращий захист – напад», комусь подобається самостверджуватися таким чином.

Осінній день. А скільки в нім чудес!
Пожовкле листя з дерева летить,
Чарує серце синява небес,
Легенький вітер в листі шурхотить.



















Марина Головньова


 "... Як легше адаптуватися до навчального процесу?"

Осінь – це час нових проектів, це вихід з «режиму відпочинку», а для декого й перехід в «режим очікування». Найчастіше ми поділяємо рік на «літо» та «навчання». Саме тому  перелаштуватися так непросто! Якби можна було натиснути кнопку «Увімкнути» і одразу налаштуватися на потрібну хвилю!.. Сприйняття, увага, пам'ять – усе йде у відпустку. Відбувається зміна середовища, темпу життя, кола людей, що нас оточують. Вересень – це все ще пора радісного байдикування.
Цього року студентам пощастило. Вони відпочивали аж три місяці. А зараз так тяжко примусити себе прокинутися рано. Постає питання: як легше адаптуватися до навчального процесу – після короткого чи довгого відпочинку? Хтось скаже«Краще два місяці. Чому? Інакше стаєш зовсім лінивим. Та й забуваєш усе…»


 Гуртожиття

Ну от і минув час байдикування та маминих пирогів. Потрібно повертатися в рідний гуртожиток, займати вранці чергу в душ, самостійно лагодити кран, губити свої речі і знаходити нові.
Проходжу повз вахту, піднімаюся сходами і розглядаю рідні стіни.
Заходжу в кімнату. Великі жовті плями та сліди від вбивства тарганів на стареньких шпалерах, які зафарбували яскравою блакитною фарбою, одразу привернули мою увагу. Брудних клякс тепер нема, лише блакитні. І навіщо робити ремонт, коли новий інтер’єр подарував нам такий затишок?! До того ж плакати улюблених груп та велике дзеркало уже не будуть тішити око цього року. Адже зі зміною іміджу кімнати змінилися й порядки.
Трохи зголодніла. Вирішила приготувати щось. Підійшла до кухні, аж тут… Зачинено! Тепер, аби потрапити туди, потрібно взяти ключ на вахті і записати його на своє імя. Студенти бідкаються: «Мабуть, незабаром і ключ у ванну під запис брати будемо». Я все ж таки поцікавилася причиною такого різкого контролю. Виявилося, що всі прибиральниці звільнилися, тому повноцінно користуватися кухнею студенти не зможуть доти, доки не знайдуть нових працівників. І справді, а нащо студентові їсти?! Краще споживати духовну їжу у вигляді книг, підготовки до семінарських занять.
Здивувало й те, що нарешті зникли наші ненависні квартиранти – таргани. Старий капець у ролі холодної зброї більше не знадобиться.
Хоч тепле безтурботне літечко й попрощалося з нами, та не варто сумувати. Не потрібно зважати на те, що за канікули у нас зникли переноски, ручки від дверей, речі. Пам’ятаймо, що все ж таки залишилися хороші сусіди, які нагодують тебе, коли ти без грошей, підтримають у складну хвилину. Залишились і хлопці з гітарою на лавці. Тут не страшно дивитися фільм жахів на ніч, тут не скадно готуватися до сесії, тут приємно проводити кожну хвилину. Тут тобі завжди раді, адже це наш, з усіма плюсами та мінусам, рідний гуртожиток.
Олена Коваль


ЯКІ ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ У СТУДЕНТІВ ІНСТИТУТУ ФІЛОЛОГІЇ?

         Одного осіннього ранку, чекаючи на зупинці чергове переповнене маршрутне таксі, я підслухала розмову двох чоловіків:
·         Слухай, друже, уявляєш. у компанію, де я працюю, прийшло нове керівництво!
·         І що?
·         А то, що молоде.
·         Ось воно що! Позвільняло, напевно, «старичків»?
·         Так, усіх пенсіонерів від 55. І куди їм тепер?
·         Куди-куди? Додому. Я вважаю, що це правильно. Бо ти знаєш, скільки зараз молодих людей з освітою (навіть не з однією) не працює? Наша держава вже перетворилася на пенсіонерну…
Така розмова викликала запитання: «Де студенти реалізуються, якщо пенсіонери не хочуть іти на заслужений відпочинок?» Відповідь  отримала завдяки анкетуванню третьокурсників та магістрантів Інституту філології. Результати  вразили. Вас, думаю, вони також здивують.

       Поет – людина, котра не знає меж свого творчого польоту, котра вирує над землею у свої думках, переживаннях, мріях… Він вбачає у всьому глибокий зміст, бачить те, що здавалося одноманітним та несуттєвим, відчуває так, як не зміг би відчути ніхто. Його вірші – його діти. З кожним роком вони дорослішають, удосконалюються, вдихають свіжий ковток повітря.
   Цього року редакційна колегія нашої газети вирішила присвятити одну сторінку поезії та молодим авторам. Ми не обмежуємо їх темами. Вони самі обирають у своєму доробку краще з кращого, самі працюють над оформленням..
     Вереснева сторінка познайомить Вас із творчістю Ірини Оборської, студентки 3 курсу спеціальності «Фольклористика».

 Мистецька осінь

І знову осінь… Запахло прохолодою та дощами. Жовтіє листя на деревах, школярі поспішають до школи, студенти досипають у метро. Здається, нічого нового й немає. Та все ж… Ця осінь не дасть нам нудьгувати. Вона приготувала чимало цікавого. На вулицях, у вагонах метро, в Інтернеті – буквально на кожному кроці важко не помітити  афіші про проведення в столиці різноманітних заходів, концертів, виставок. Не варто сидіти вдома осінніми днями. Відвідайте у вільний день хоча б один з київських музеїв, які підготували цього сезону по-справжньому унікальні експозиції. Аби швидше зорієнтуватись, ми вирішили познайомити Вас з найцікавішим, найоригінальнішим та найнеочікуванішим.

Що читає сучасна молодь?

 «Отакої! Ти, мабуть, багато читаєш!» - саме так реагують люди, коли чують, що ти майбутній філолог. До того ж, просять процитувати їм «Катерину» Тараса Шевченка. Ти стоїш, витріщивши очі, і не знаєш, з чого почати, адже насправді, незважаючи на глибоку повагу до Кобзаря,  віддаєш перевагу зовсім іншим творам.

То ж яка література до вподоби сучасній молоді? І чи любить вона читати?


Останні айстри горілиць зайшлися болем.
Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.
Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.
І плаче коник серед трав нема мелодій
                                                                   Ліна Костенко





























Аліна Матюшенко 

«…Дах, під яким зберігаються народні скарби»

Хто Вам сказав, що українські народні пісні не популярні?! Навпаки, сучасне мистецтво – синтез течій, напрямків, жанрів. Не обійшлося й без усної творчості. Сьогодні серед українців багато шанувальників народної пісні, яким не байдужа її доля. Саме до них належить і студентка 3 курсу спеціальності «Фольклористика, українська мова і література та іноземна мова» Інституту філології  Оксана Масло. Разом зі своїми друзями вона організувала минулої осені  гурт «Стріха». Про історію заснування, творчість та перспективи Оксана   розповіла нам під час розмови.

Безкоштовний Київ


Життя студента – не проста річ. Тут виживає найстійкіший, найсміливіший, найхитріший. Стипендія закінчується в той же день, коли її отримав. А так далеко до наступної! Душа прагне нових вражень та пригод. Та що робити, коли в гаманці порожньо?
Але, виявляється, є безліч можливостей, які пропонує нам Київ. Не проблема, що ти не маєш ні копійки за душею. Музеї, паби, концерти на Майдані незалежності, різні виставки – все це можна побачити, послухати безкоштовно. Заінтригувало? Тоді ця інформація саме для тебе!

Що таке Американська Мрія?
Що таке США? Де знаходиться ця країна? Чим вона так приваблює нас? Кожна сучасна молода людина може дати відповіді на ці запитання. Та чи будуть вони об’єктивними?  І чи варто поспішати з висновками про американську мрію? Розвінчує міфи про Америку людина, котра прожила там вже 10 років, поїхавши з України.
Працювати, працювати, працювати

«Коли потрапляєш у США, перше, що впадає у вічі,...швидкість життя, постійний рух, відсутність особистого часу Чому так? Тому що без праці, яка залежить від швидкості, тут не проживеш і хвилини. Коли я вперше приїхала до СШАу моїй кишені була лише віза нареченої За руку я тримала  сина. Тож зрозуміла, що перше, чим  буду займатися, -   шукатиму собі роботу. У мене є прекрасний чоловік, який добре заробляє, але без роботи я витримала лише перші три місяці. Потім пішла працювати до супермаркету. Ніхто не питатиме, де ти працюєш, цікаво, чи ти працюєш взагалі. То лише у голлівудських фільмах супермами не працюють, і за це їх цілують чоловіки вранці. Реальність Сполучених Штатів така, що тебе ніхто не зрозуміє, якщо  будеш вдень сидіти вдома (починаючи з 10 років). І відсутність роботи позначиться не лише на ставленні сусідів, але і на твоєму житті. У мене був досвід спілкування зі студентами з України, які приїздять до США за програмою. Їм здається, що сума грошей, яку вона зароблять у сфері обслуговування,  достатня. Можливо, і так, якщо не потрібно сплачувати за страхування. Тут треба страхувати все: від нерухомості до власного життя. І це не найгірший бік  податкової системи Америки».
Освіта
«Міф про освіту взагалі багатоаспектний. Якість шкільної освіти в США набагато нижча за українську. Мій син в Україні був трієчником, а в Америці став відмінником. Найбільше мене здивувала «ціна» освіти. Для того, щоб навчатися в університеті,  маючи український атестат, треба заплатити  шалені гроші. Тому, закінчивши українську школу, не поспішайте до американського вишу. Українському диплому державного зразка про вищу освіту, особливо технічну, в США надають перевагу. І це не міф. Після закінчення американського університету, навіть з червоним  дипломом, влаштуватися за фахом практично неможливо. Понад 60% випускників вишів стажуються без заробітної плати щонайменше протягом 3 років. А в цей час батьки продовжують сплачувати за їхнє страхування. Поняття «безкоштовна освіта» живе лише в уяві моїх співвітчизників, а стипендія не існує взагалі».
Розваги
«До переїзду поняття про американські розваги мала лише з американських фільмів. Шикарні авто, довгі сукні, високі підбори та фешенебельні ресторани… В Україні придбала необхідні, як тоді здавалось, речі, поклала їх до валізи. А приїхавши,  так і не дістала за 10 років. Хоча ні, одного разу я це зробила. Якось сусіди покликали нас в театр, і я згадала про довгу пурпурну сукню. Настав вечір. Я нафарбована, на підборах ( у стилі американських мелодрам) спускаюся сходами до вітальні, а там наші друзі у.. джинсах і  кросівках. Повірте, шок був не лише в моїх очах. Але на цьому цікава історія не закінчується. Після того, як я переодяглася у «нормальний» одяг, ми поїхали до театру, у холі якого продають поп-корн і пиво. І сусіди, і мій чоловік із задоволенням закупили собі «театральної» їжі. Сидимо  у театрі -  вся зала хрумає поп-корн, у той час як театральна трупа плаче на сцені. Дивноале актори вже звикли до постійного шуму і ніяк не реагують на те, що відбувається в глядацькому залі».
Їжа
«Найцікавіший пункт про американське життя. Що таке «американська їжа»,  зрозуміла після того, як познайомилася з батьками мого  чоловіка. Я всю ніч готувалася до важливої зутрічі, вирішила приготувати український сюрприз – наварилала борщу й напекла пиріжків (як весело пекти з американських інгредієнтів, заслуговує на окрему статтю – прим. автора). Ще зранку помітила, що чоловік якось підозріло дивиться на мене. Не розуміючи цього погляду, я все спакувала і, задоволена, поїхала в гості. Виходжу  з авто, мене всі одразу люблять-цілують, запрошують у двір, посеред  якого стоїть стіл, а на ньому  стейк і три пляшки пива. І більше нічого. Я віднесла, не розпаковуючи, свої страви в машину. А потім  тихенько з’їла вночі, щоб ніхто не бачив».
Аспектів гарного американського життя дуже багато насправді. Інколи хочеться плакати, інколи сміятися. Та як не крути, скрізь є проблеми і складнощі. Якщо зможеш з ними боротися в Америці, то зможеш і в Україні. А загалом, «добре там, де нас нема». Тому ніколи не поспішайте з висновками про високі мрії, особливо американські.

Анастасія Арсенюк