Ну от і минув час байдикування та маминих пирогів. Потрібно повертатися в рідний гуртожиток, займати вранці чергу в душ, самостійно лагодити кран, губити свої речі і знаходити нові.
Проходжу повз вахту, піднімаюся сходами і розглядаю рідні стіни.
Заходжу в кімнату. Великі жовті плями та сліди від вбивства тарганів на стареньких шпалерах, які зафарбували яскравою блакитною фарбою, одразу привернули мою увагу. Брудних клякс тепер нема, лише блакитні. І навіщо робити ремонт, коли новий інтер’єр подарував нам такий затишок?! До того ж плакати улюблених груп та велике дзеркало уже не будуть тішити око цього року. Адже зі зміною іміджу кімнати змінилися й порядки.
Трохи зголодніла. Вирішила приготувати щось. Підійшла до кухні, аж тут… Зачинено! Тепер, аби потрапити туди, потрібно взяти ключ на вахті і записати його на своє ім’я. Студенти бідкаються: «Мабуть, незабаром і ключ у ванну під запис брати будемо». Я все ж таки поцікавилася причиною такого різкого контролю. Виявилося, що всі прибиральниці звільнилися, тому повноцінно користуватися кухнею студенти не зможуть доти, доки не знайдуть нових працівників. І справді, а нащо студентові їсти?! Краще споживати духовну їжу у вигляді книг, підготовки до семінарських занять.
Здивувало й те, що нарешті зникли наші ненависні квартиранти – таргани. Старий капець у ролі холодної зброї більше не знадобиться.
Хоч тепле безтурботне літечко й попрощалося з нами, та не варто сумувати. Не потрібно зважати на те, що за канікули у нас зникли переноски, ручки від дверей, речі. Пам’ятаймо, що все ж таки залишилися хороші сусіди, які нагодують тебе, коли ти без грошей, підтримають у складну хвилину. Залишились і хлопці з гітарою на лавці. Тут не страшно дивитися фільм жахів на ніч, тут не скадно готуватися до сесії, тут приємно проводити кожну хвилину. Тут тобі завжди раді, адже це наш, з усіма плюсами та мінусам, рідний гуртожиток.
Олена Коваль
Немає коментарів:
Дописати коментар