29 серп. 2015 р.

Молодший лейтенант – звучить гордо!

 23 серпня, в День Державного прапору України, 336 студентів-випускників Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка склали урочисту присягу на вірність українському народу.


«Я вступаю на військову службу і урочисто присягаю Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України… Присягаю ніколи не зрадити Українському народові!», - слова тексту Військової присяги, які пройняли кожного до самого серця, до глибини душі. Майбутні офіцери в свої 20-22 роки свідомо промовляли ці слова. Під час навчання вони не словом, а ділом доводили, що готові оберігати рідну Україну.
В урочистостях брали участь начальник управління Державної охорони України генерал-полковник Гелетей В. В., проректор з науково-педагогічної роботи, доктор економічних наук, професор Лютий І. О., генерал-лейтенант запасу Баталюк В. І. від Національного університету оборони України, представники структурних підрозділів Міністерства оборони, Генерального штабу Збройних Сил України, керівний склад і науково-педагогічні працівники ВІКНУ, відомі ветерани і громадські діячі Університету й військового інституту, представники засобів масової інформації.


Після нагородження найкращих випускників та прийняття військової присяги студенти 1 роти привітали всіх присутніх невеличким концертом – піснями й танцем.
«Абзац» поцікавився враженнями випускників військової кафедри від 2 років навчання та місяця навчальних зборів, як і чому вони наважилися в такий скрутний для країни час одягнути військову форму та присягнути на вірність Українському народові.
Ілля Панфілов, Інститут міжнародних відносин КНУ, військова спеціальність - «Військовий переклад»
«Військова кафедра, а особливо її завершальний етап - навчальний збір, назавжди залишаться в моїх спогадах безцінним досвідом! Адже саме тут ми змогли оцінити справжню цінність чоловічої дружби, взаємодопомоги та дисциплінованості. Без цих невід'ємних складових бойовий підрозділ не здатен успішно виконувати поставлені завдання. Наша 1 рота показала на практиці свою злагодженість успіхами в практичній та теоретичній площині!»

Владислав Гнідо, юридичний факультет КНУ, військова спеціальність - «Військове право». 
«Не повірите, але надзвичайно сподобалося ходити стройовим кроком! Так, авжеж це складно, але я отримував масу задоволення, коли переглядав відео нашої стройової і бачив, як злагоджено йдуть хлопці, як вони чітко відчувають плече одне одного, як намагаються з усіх сил не підвести командира. Вразили також виїзди на стрільбу в Десну і на відпрацювання практичних навичок у Пирогово. Знову ж таки, складно, тяжко, а під палючим сонцем так взагалі. Але ми отримали свій безцінний досвід стрільби з АК-74, одягання комплектів ОЗК. А наші поїздки на «Уралі» взагалі мало б кого залишили б байдужим: всю дорогу ти слухаєш жарти своїх товаришів і думаєш про прийдешні випробування (типу окопів або стрільб). Військова кафедра навчила мене працювати в команді, ти вже не сам по собі, ти - частина взводу (або навіть роти), і вичавлюєш з себе максимум, щоб не підвести хлопців. Намагаєшся щосили, щоб тебе, а також твоїх хлопців, що стоять з тобою в наряді на КПП, похвалили».
Лілія Буйніцька, факультет державного управління і права КНУКіМ, військова спеціальність - «Військова політологія»
«Військова кафедра - це чудова нагода показати себе, проявити патріотичність, виховання, дисциплінованість, стійкість, підготувати себе як морально, так і фізично до дорослого життя. Сьогодні дійсно важкий час, зараз країні і народові, як ніколи потрібна віра в себе і віра в те, що все налагодиться, що все буде добре. Приємно усвідомлювати, що ти потрібен країні. Адже, коли ти ідеш по вулиці у формі, люди дивляться на тебе із здивуванням і гордістю, що дівчина в такий нелегкий час не злякалася, наважилася і пішла служити у ЗСУ! Кожен студент ВІКНУ вселяє віру в людей, показує, що ми готуємося і хочемо захищати нашу країну».

Олег Ковальчук, факультет сходознавства, КНЛУ. Військова спеціальність - «Військовий переклад»
«Вступивши в ВІКНУ на військову кафедру, у мене за мету було лише отримання знань з військового перекладу та звання молодшого лейтенанта. Протягом двох років навчання та польових зборів я не лише досягнув бажаних результатів, але і здобув нових друзів, з якими ділився знаннями та пізнавав щось нове. За місяць польових зборів я ще більше здружився зі своїми товаришами та викладачами, які, не покладаючи сил, навчали нас військової справи. Під час зборів ми навчились злагоджено діяти в підрозділах, а я розвинув у собі такі якості як: пунктуальність, комунікабельність, дисциплінованість та ініціативність. Кожен дорослий чоловік повинен знати як захищати свою Батьківщину!».

Якби мене, філолога, спитали, що для мене Військова кафедра, то я б відповіла наступне. Це маленьке життя, маленька історія. Я нереально втомлювалася, прокидаючись о 6 годині ранку 6 днів на тиждень, працюючи «на знос». Але я не шкодую анітрохи. Я вдячна, надзвичайно вдячна долі за те, що отримала таку можливість – можливість змінитися, навчатися новому, зустріти прекрасних людей. Я в захваті навіть від крепатури та здертих до крові ніг, я в захваті від сили волі, яка в нас розвивалася, коли доводилося в 35-градусну спеку бігати полем у військовій формі та берцях, з наповненою флягою, автоматом у руках та планшетом на спині. Це загартовує. Це робить із ще вчора чужих одне одному людей команду. Навіть, коли ти приходиш додому і розумієш, що, вже немає сил ні на що, ти знаєш, якщо, наприклад, завтра ТИ пропустиш навчання і ТВІЙ взвод або рота ходитимуть стройовим кроком без тебе (а вони 100% ходитимуть), ти підведеш їх! І тоді ти збираєш всю свою волю в кулак і починаєш ловити кайф від утоми та мозолів. Під час навчальних зборів у кожного з нас з’явилася друга  сім’я. І це неймовірне відчуття, коли на твоєму плечі зброя, і серце от-от вистрибне з грудей, ти ідеш стройовим кроком вперед, аби проказати гучні слова присяги на вірність Українському народові, і сотні очей дивляться на тебе. Це неможливо передати словами, це потрібно відчути...


А Ви ще досі думаєте, що філологині це просто гарні дівчатка з «Жовтого»? Та ні, це ще й військові перекладачі! ;)



Щиро Ваша, Альона Автушенко.


18 лют. 2015 р.

Шорт-список ромкомів від Св. Валентина

Сподіваюся, День Святого Валіка минув для Вас якнайкраще, але чим би зайнятися сьогодні, аби продовжити романтичну атмосферу й не випускати Ваше сонечко з обіймів? Ми про це потурбувалися!  5 варіантів ромкомів уже чекають на перегляд.


"Секс на дві ночі"


Якщо Вас не збентежило перше слово, і Ви дочитали назву, то швидше за все, цей фільм з першого погляду може здатися схожим на нещодавні хіти – «Більше ніж секс» та «Друзі по сексу».  Але тепер  притьмом забудьте про асоціації. По-перше, перебіг подій буде швидшим, місце – камерним, а от діалоги розкутішими.  До того ж, це не стрічка зі стандартною проблемою «усе є – кохання нема»,  їх тут назбирався повний абзац:  ні тобі власного житла, ні грошей на самостійну оренду, ні роботи,  ні планів на майбутнє, то що вже казати, навіть у холодильнику нема стратегічних запасів на вихідні. Ось тут кохання й стане рушієм життя. 
У фільмі є порада всім хлопцям, як "підвалити" до дівчини: дивитеся в Інтернеті погоду на найближчий тиждень, запрошуєте її в гості напередодні хуртовини – і рибка в сітці. 


"Людина за бортом"



Скільки разів Ви бачили варіації на тему «Попелюшки»? А як щодо перетворення багачки в жебрачку? Джоанні Стейтон довелося пройти цей тернистий шлях, перш ніж
вона  віднайшла жагу до життя. Здавалось би, що потрібно спадкоємиці мультимільйонного бізнесу? Відчуття потрібності.  А от Діну цього не бракує, зате нема домогосподарки й матері для чотирьох синів.  В українському дубляжі є чудовий діалог Джоанни зі слугою: «Більшість людей живуть, наче їдуть поїздом. Їм відомі лише місця відправлення та прибування. А Вам же вдалося пізнати весь шлях».  Цим закінчився круїз  та чи знайшла Попелюшка свого сажотруса – дізнаєтеся подивившись. 



"Подорож до Америки"


Якщо Ви плануєте подивитися за вечір кілька фільмів, після «Людини за бортом» дивіться цей.  Бо як багатійка стала домробітницею, Ви вже знаєте, а от щоб принц Замунди Акім зрікся престолу заради дівчини з Квінса? Проміняти натуральне леопардове хутро на форму робітника Макдаку? Уявіть тільки собі!  Часто Ви бачили, щоб у метро жінкам дарували сережки з рубінами. Тільки при цьому не слід забувати провідну мораль  стрічки: все має починатися від великодушності, а не задля конструювання іміджу. Тож якщо Ваші кучерики не надто пружні, а співати Ви вмієте так само, як фронтмен «Сексуального шоколаду» - це не привід не зазнати подружнього щастя.


«6 днів, 7 ночей»


Якщо Ви не впевнені у своїх стосунках, берете свого чоловіка\хлопця й летите на Макатеу чи Таїті. Як опинитесь там, замовляйте абонемент на всі екстремальні види спорту й розваг. Мимохіть Ви опинитесь наодинці посеред океану, під водоспадом чи на безлюдному острові.  Гострі відчуття Вам забезпечені, які саме – залежить від Вас. Бонус: розвінчування міфів про стосунки із жіночих журналів – «Ти забула, ми ж самі це вигадали». Одним словом, створюйте Вашу власну історію, але якщо фантазії бракує, завжди можна підглянути у Росса з «Друзів» - у цій стрічці він більше, ніж просто бездоганний.

Клуб «Сніданок»



«Титанік»? «Тілоохоронець»? «Великий Гетсбі»? Люди, я Вас прошу!  Покохати наркомана, чия родина намагається всіляко втопити його самодостатність, а решта суспільства вважає потенційним злочинцем, доля якого вже давно вирішена? Покохати дівчину, яка потерпає від статусу принцеси, з усіх талантів реалізує лише кокетування й знехочу зізнається у повній непристосованності до жорстокого світу? Ви багато таких людей знаєте? Я одну. А було з Вами таке, що один день змінює Ваше ставлення до одногрупника на діаметрально протилежне? Зі мною раз було.  Це найкращий сценарій стосунків, який тільки можна спостерегти в житті.  Ну що я Вам тут пояснюю, гляньте на них – і зрозумієте, що це найкраща кіно-пара усіх часів і народів.

Знаєш кращі фільми – пропонуй у офіційній групі «Абзацу».

Теплого перегляду! 
Божена Гахраманова






29 лист. 2014 р.

Тепле серце – дітям України!


24 листопада 2014 року у Актовій залі Червоного корпусу КНУ ім. Шевченка відбувся благодійний концерт «Тепле серце –дітям України». 

Ідея створення такого заходу з’явилася після виходу на телеекрани програми «Говорить Україна», в якій студент ІФ Артем Душка-Іванов був експертом. Саме до нього звернулися волонтери з проханням організувати благодійну концертну програму для вихованців дитячих будинків. Артем, разом зі своїм другом, шоу-меном та співаком Артуром Боссо, вирішили долучити до такої справи не тільки студентів, але й зірок всеукраїнського рівня.


Концерт розпочався запальним танцем балету «TODES», далі глядачів радували своїми виступами учасники «Х-фактора»: Владислав Курасов, гурт «Тріода», Сергій Гладир, а також Артем Душка-Іванов, Артур Боссо, гурт «EMOTION», Наталія Бучинська, Тоня Матвієнко, Олена Гребенюк, гурт «Аферистки», Маргарита Міневріна та ін.


Схвальні відгуки про концерт отримали від Вікторії Зубрейчук, Володимира Бугрова, викладачів КНУ ім. Шевченка.

Організатори вдячні екс-голові студпарламенту Інституту філології - Кузік Світлані, Володимиру Анатолійовичу Бугрову за дозвіл на проведення такого заходу, телепартнерам - Максі ТВ та ТВІ, також компанії TATAMUSIC і кінотеатру «Україна».


Кожен глядач долучився до цієї благородної справи – усі зібрані кошти були передані діткам. Також до залу зносили теплі речі, іграшки, шкільне приладдя.  Даний захід було спрямовано на підтримку Денишівського дитячого будинку для дітей-сиріт, Комаровської школи-інтернату Чернігівської області для дітей, позбавлених батьківської опіки, Будинку – притулку при монастирі у селі Банчени Чернівецької області та «Отчому Дому» в селі Петровське Київської області.



Дякуємо організаторам та зірковим гостям за створення теплої затишної атмосфери!

Тетяна Жеребчікова 

22 лист. 2014 р.

Благодійний бал на підтримку бійців АТО


Бажаєте відчути себе королем/королевою? Пориньте в захоплюючу атмосферу класичного Благодійного Віденського балу на підтримку бійців АТО, вже завтра!

На Вас чекають приголомшлива гра камерного оркестру, виступ зіркових гостей, фуршет та звичайно ж танці! Не проґавте можливість стати частиною цього грандіозного дійства, що відбудеться в «Прем'єр Палаці».



Газета «Абзац» поцікавилася враженнями про підготовку до Балу у самих учасників.

 

«Благодійний бал – це прекрасна нагода провести незвично час та зробити велику справу – допомогти бійцям АТО. Бал – дійство завжди благородне. Особисто я не була готова так скоро, після випускного, одягнути довгу класичну сукню. Але коли я позавчора забрала з пошти свою посилку з сукнею я була на сьомому небі. Десь півгодини крутилась біля дзеркала, одразу написала хлопцю-партнеру, Ані (одна з організаторів Балу) та усім близьким друзям, що вже не дочекаюся неділі!  Безмежно вдячна організаторам, що вони натхненно та безперестанку проводять величезну роботу по збору коштів, медикаментів та одягу для захисників нашої країни!».

 Станіслава Міхєєва, головний редактор газети "Абзац",

КНУ, Інститут філології, 3 курс

 


«Репетиции вальса, организованные к благотворительному балу, дают прекрасную возможность для тех, кто забыл танец или его элементы - вспомнить, кто не умел - научиться сначала! Репетиции проходят очень легко, в веселой непринужденной обстановке и самое главное, что те, кто учиться, не чувствуют себя неловко ! Это все объясняется хорошо подобранными тренерами и замечательной атмосферой, которая царит на репетициях».

Артур Мележик, 3 курс, КНУ, юридичний факультет



«Я ніколи не був на таких заходах, а тут є така можливість та ще й навчають танцювати! Щодо тренувань, то все на високому рівні! Тренери знають своє діло. І я дуже вдячний за той проведений з ними час! Час, який я тепер буду довго пам'ятати!»

 Дмитро Кирсанов, 5 курс, НАУ.



«Впечатления от репетиций очень позитивные. Даже когда нет сил, то приходишь и они появляются. Очень легко и душевно. Эти репетиции могут сделать наш бал еще более незабываемым, и это запомнится не одним днем бала, а целым периодом в жизни».

Тетяна Кошева , 3 курс, КНУ, юридичний факультет.


«На першому тренуванні у мене не було віри в те, що я зможу закрутитись у віденському вальсі, але наші тренери, попри їх доволі невеликий вік, зробили чудо! Вони віддаються повністю, щоб навчити своїх підопічних. Навіть після тяжкого робочого дня я із задоволенням ходжу на репетиції, адже це не просто тренування з танців, це море емоцій, хорошого настрою і позитиву».

Роман Каденчук, випускник НУБіП України.



Як зазначив один з тренерів, Юрій Поліщук, студент 3 курсу, механіко-математичного факультету, КНУ: «Танець – це не спорт, це життя, а те, що роблять організатори Благодійного балу – благородна справа. Тож, коли мені запропонували стати тренером, я одразу ж погодився, адже,займаючись улюбленою справою, можна поєднати приємне з корисним».

 

Бал організовується за підтримки Студентського фронту КНУ.

http://vk.com/bal_studfron

 


Щиро Ваша, Альона Автушенко.

16 лист. 2014 р.

«Те, що чоловіку дається без проблем, для жінки є плодом напруженої праці над собою», - ексклюзивне інтерв’ю «Абzац» з 18-річною учасницею АТО Марічкою Іскровською


Ні для кого не секрет, що українські дівчата – одні з найкрасивіших у світі. Але мало хто знає, що серед наших красунь є справжні бійці, сміливості яких може позаздрити не один представник сильної статі. Яскравим прикладом цього є другокурсниця Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка Марічка Іскровська. Дівчина в свої 18 свідомо пішла добровольцем в зону АТО й вже понад три місяці пліч-о-пліч з бойовими товаришами захищає цілісність нашої країни. За цей час вона встигла два місяці відслужити в «Шахтарську», куди прийшла у складі Сотні Ісуса Христа. А з кінця літа перебуває в роті спеціального призначення "Свята Марія", що базується в Маріуполі. В нашому інтерв'ю Марічка розкаже Вам, що змусило її так кардинально змінити своє життя й чи справді дівчатам так важко потрапити на фронт, як це здається на перший погляд.


        Думаю, тебе вже не один раз про це питали, та все ж: чому ти вирішила зайнятись такою досить «нежіночою» справою? Що змусило тебе залишити спокійне життя й взяти участь в АТО?

О, скільки разів мені вже ставили це питання! :)
Я не ділю людей на чоловіків та жінок, я оцінюю їх за особистими якостями. Гадаю, що зараз обов'язок кожного, хто на це здатен – стати на захист Батьківщини. Не всім місце на передовій. Жодного фронту не було б без волонтерів, без людей, що купують, збирають, привозять нам необхідні для боротьби речі. Я ж відчуваю в собі сили боротися. Це важко зрозуміти, але відчувати себе потрібним, усвідомлювати, що ти живеш недарма, нехай і падаючи від втоми – невимовний кайф. "Бо кров, пролита для великої мети, не засихає".
Я така ж як усі. Просто я не можу інакше.

        Та, все-таки, дівчатам важче пройти в добровольчий батальйон, ніж хлопцям. Як гадаєш, в цьому є наслідки стереотипів?

Не лише. Бачила деяких дівчат, які теж хотіли в АТО. Різниця колосальна. В ставленні до війни, в підготовці, в самій техніці. З п'ятьох дівчат, що проходили відбірковий вишкіл, я єдина стояла на рівні з чоловіками, програючи лише в фізичній силі (рукопашний бій і т.д.) і компенсуючи це достатнім рівнем в іншому.
Те, що чоловіку дається без проблем, для жінки є плодом напруженої праці над собою - біологія. Але бачила достатньо достойних жінок і значно слабших, як фізично, так і морально, хлопців. В сучасних умовах сталь і порох урівняли слабких і сильних.
Але стереотипи грають значну роль, апріорі ставлення до жінок несерйозне й поблажливе. Найбільша проблема дівчини на війні – її жаліють. Вавочка в бою на голові чоловіка – "до весілля заживе", а сама думка про поранення жінки викликає у чоловіків жах.

           У вашій роті ще є дівчата, крім тебе?

Ні, немає. В "Шахтарську" ще було двоє, а тут я одна.

        Мабуть, нелегко весь час перебувати виключно в оточенні мужчин (в моральному плані)?

Після жіночого царства ІФу – запросто! :)
Чоловіки простіші в плані спілкування, та і поговорити про переваги й недоліки «5,45» і «7,62» (мова йде про калібр автомата, - авт.) трохи цікавіше, ніж про колготки й косметику. Звісно, «трабли» є. Скажімо, в кожній людині, яка зі мною спілкується, вже бачать стосунки, секс і т.д. Але це людська психологія, проти якої не попреш. Та і чоловіки по натурі – пліткарки ще ті! :)
Але, в цілому, особливих незручностей немає.

         З якими складнощами особисто ти зіткнулась, перш ніж потрапити в батальйон?

Головною проблемою було дочекатися повноліття! :)
Взагалі, я б не сказала, що для мене це було якимось надможливим випробуванням. Найважче було пояснити все батькам, які дізналися пост-фактум, і подолати те саме несерйозне ставлення до себе. Нікого не цікавить твоє стрілкове минуле й твої здібності, якщо ти не чоловік і важиш 50 з копійками.

           Ти сказала, що проблемою було дочекатися повноліття. Тобто це було абсолютно зважене рішення й ти свідомо йшла до цього певний час?

Розуміння того, що треба щось робити прийшло тоді, коли Україна втратила Крим. Тоді ж почався набір у Нацгвардію, куди я не проходила по віку. Дякую університетським секціям з фізкультури, що допомогли мені трохи підвищити витривалість. Потренувавшись весною кілька місяців, я остаточно прийшла до бажаного результату.
Також була ініціатива "Студентська Гвардія", патрулювання Києва з організаціями самооборони, вишколи, спілкування з людьми, які могли розповісти корисні речі...

          Стосовно батьків. Цікаво, якою була їх реакція, коли вони дізнались, що ти в зоні АТО?

О, спочатку я "ніби" була на університетській практиці, але, коли правда випливла назовні, було важко. Все ж, з часом істерики припинилися. Зрештою, знаючи мою маму, в свої 18 років вона, найімовірніше, вчинила б так само.
Не шкодуєш, що обрала такий шлях? Якби зараз повернутися на кілька місяців назад, так само пішла б добровольцем?
Однозначно пішла б. Я взагалі рідко про щось шкодую.


        На завершення нашої розмови, я не могла не запитати про актуальні потреби роти «Свята Софія», де перебуває Марічка. На щастя, зараз військові там забезпечені всім необхідним.
Єдине, публікуємо список книг, які хотіли б прочитати наші захисники зі Сходу.
-         Юрій Голіс-Горський «Холодний Яр»,
-         Ліна Костенко "Записки..." ,
-         Василь Шкляр «Залишенець»,
-         Іван Багряний «Тигролови»
-         Плюс - «те, що читається на одному подиху, в чому впізнаєш себе і розумієш - за це треба боротися. За славу предків і за майбутнє дітей».
Тож, друзі, якщо маєте щось тематичне – сміливо приносьте в аудиторію №13 Жовтого корпусу. І не забувайте прикріпити свої теплі побажання у вигляді листа для наших бійців. Адже щирість та вдячність мають надзвичайну властивість зігрівати душі навіть в найважчих життєвих ситуаціях.



Інерв'ю підготувала Світлана Попова

10 лист. 2014 р.

Досвід роботи «Клубу розвитку»


Все почалося з переконання, що наука – це цікаво. «Наука – це поезія реальності», якщо казати словами Річарда Докінза. І у цій статті ми разом подумаємо, як можна зробити науку цікавішою, особливо у сфері освіти. 

Заснування:
В листопаді 2011 року двоє студентів факультету психології КНУ імені Тараса Шевченка, я (http://vk.com/sergiy_lytvyn) та Бачурін Ілля (http://vk.com/iii333) домовилися організувати «щось цікаве». «Чомусь цікавому» потрібна була назва, тож вирішили спинитися на «Клубі розвитку».

Мабуть кожен знає кого в поемі Миколи Гоголя називають «мертвими душами» - вони на папері існують, але серед живих їх не шукайте. Саме так часто трапляється через невміле вживання наукової термінології. Непомірно ускладнені та часто клішовані вислови слугують нібито для того, щоб наука видавалася серйознішою і авторитетнішою. Але на ділі вони найчастіше перетворюються у «канцелярит». Як і мертві душі, складно організовані клішовані вирази часто не відображають реального стану речей. На противагу таким «лабіринтам слова» існує наукова журналістика. І, хоч популяризаторам науки часто дорікають за надмірне спрощення, але кожен, хто добре розуміє певну теорію, може пояснити її просто (навіть вправа-евристика подібна поширена серед вчених: «А як би ти свою концепцію пояснив десятирічній дитині?»). Клуб розвитку засновувався з акцентом на просте пояснення складних речей

Які найперші асоціації викликає у Вас слово «наука»? Чи багато серед них контенту, пов’язаного з гумором, грою і красою? Важливо зрозуміти, що асоціативні «сусіди» слова «наука» у просторі індивідуальних смислів - це пряме вираження ставлення до неї. Спробуємо придивитися:

жарт, котрий розгортає наукову концепцію з несподіваного боку, може бути як інструментом пояснення, так і лакмусовим папірцем, чутливим до розуміння слухачами слів спікера;

ігровий елемент у освоєнні науки яскраво показаний в програмі «Руйнівники міфів»; гра завжди наділена самоцінністю, в ній приваблює сам процес;

багато витворів мистецтва, які радують погляд і музичних композицій, котрі викликають мурашки на тілі чудовою мелодією – це оптимальні приклади і джерело метафор для пояснення наукових концепцій (так, наприклад, клітини нашої нервової системи для передачі сигналу мерехтять немов нічне місто чи Чумацький шлях).



Початок роботи:

Найчастіше, що трапляється з гарними ідеями – вони лишаються тільки ідеями. І це не дивно, адже чим кращим нам видається задум, тим менш імовірним постає його втілення. Така закономірність носить назву «закону Йеркса-Додсона» і увіковічена у поширеному вислові: «все здійсниться, варто тільки розхотіти». Чи то ми добре боролися з цим законом, чи то ідея була не дуже, але почати нам вдалося. 

Модерна епоха подарувала людям віру у лінійний прогрес, поступове зростання, стереотип про вектор руху від нижчих щаблів до вершин. Проте кожен із нас не зі слів знає, як швидко люди до всього звикають, як часто втомлюються від «інформаційної задухи». Тож досить скоро спікерів у нашому проекті стало більше ніж слухачів. Ситуація гнітюча, проте вчить нас розумінню найважливішого – діяти не будучи певним у результаті. 

Перші успіхи:

Слухачів знову стало більше, щойно ми змінили технологію: замість лекцій – тренінги та інші форми інтерактивного навчання, замість випадкової картинки з інтернету в оголошеннях – постійна емблема. Так «Клуб розвитку» почав переростати у інтерактивну освітньо-наукову платформу. В основі такого переходу лежать три головні положення:

перехід від монологічного до діалогічного стилю навчання, що ставить особливий акцент на активності учасників, але не спікера (питання, обговорення і, головне, вправи); важливим моментом також стало створення системи зворотного зв’язку у соціальних мережах – кожен із учасників заняття у «Клубі розвитку» може оцінити його щойно повернувшись додому, і сумарна оцінка буде використана для підготовки та ротації спікерів; 

зміна орієнтації «зазубрив/здав/забув» на формування «втіленого/отілесненого знання» (embodied cognition); втілене знання «завжди під рукою» і його неможливо забути чи розгубити; це те, що ми вміємо, навіть коли все вивчене забувається; 

кожен із слухачів отримав можливість власноруч проводити лекції та тренінги у «Клубі розвитку», адже кожен з нас має улюблену сферу, у якій знається найкраще.

Регулярна робота:

Останнім часом «Клуб розвитку» поступово обростає більш спеціалізованими проектами на зразок круглих столів, міждисциплінарних курсів та літніх семінарів для абітурієнтів. Спікери діляться своїми ідеями у власних блогах і проводять дослідження думки слухачів для подальшого удосконалення проекту. Тож чекаємо на вас, хто б ви не були, адже єдиний критерій – це готовність вчитися новому.


І хоча наука  в Україні переживає не найкращі часи, я певен, що її популяризація  – це те, що сьогодні вкрай потрібно нашому суспільству.

Клуб розвитку у соціальних мережах:

Клуб розвитку на сайті факультету психології КНУ імені Тараса Шевченка:




Редакція газети "Абзац" дякує Сергію Литвинову за те, що поділився з нами такою цінною інформацією :) 

  Слідкуйте за новинами "Клубу Розвитку" та приходьте!

28 жовт. 2014 р.

В пошуках самої себе.


«Їсти, молитися, кохати» - роман Елізабет Гілберт про її власні життєві колізії,  справжні почуття і захоплюючі подорожі. Книга була видана ще у 2006 році, і з того часу твір набрав неабиякої популярності, ставши таким собі «мейн-стрімом» серед сучасних книг. По назві та по опису може здатися, що це типовий жіночій роман. Так, те, що «Їсти, молитися, кохати» неодмінно сподобається кожній жінці незалежно від віку – то беззаперечний факт. Слід зауважити, що у списку бестселерів газети «The New York Times» книга протрималася 187 тижнів (більше 3 років). То Ви все ще гадаєте, що це просто жіноче легке чтиво? 

Ліз, головна героїня твору, власне сама авторка, на певному життєвому етапі розуміє, що живе неправильно. Вірніше правильно, але їй це не подобається. Вона заміжня, має хорошу кар’єру, багато друзів, словом все для того, щоб бути щасливою. Проте, це чомусь не приносить їй щастя. Гілберт ледь спромоглася признатися собі, що насправді її душа сповнена страждань, внутрішніх суперечностей  і самотності. Майже щодня вона прокидається в сльозах, страждає від постійних депресій, надзвичайно складного розлучення і докорів сумління. В один момент вона розуміє, що далі так продовжуватись не може. І тому вона вирішила різко залишити все  своє звичне життя в Америці та почати подорожувати. Її шлях складається з трьох країн на літеру «І»: Італія, Індія та Індонезія. Усі події відбуваються впродовж року. 


Першою довготривалою зупинкою стала Італія – країна насолод, п’янкої мови Данте і смачної їжі.  Італійці як ніхто розуміються на  відпочинку та розвагах. Під час своєї подорожі Елізабет знаходить багато друзів, вивчає мову та пізнає Італію зсередини. Якщо бути уважним читачем, то між рядками можна відчути себе в самому центрі подій, в самому центрі Італії. В книзі детально змальовано особливості місцевої культури, взаємин між людьми та стилю життя Італії. Під час «проковтування» (так-так, книгу Вам неодмінно захочеться прочитати швидко, ба навіть інакше не вийде) сторінок італійського життя Ліз Ви точно дасте собі обіцянку будь-що, але побувати в Італії, наїстися неаполітанської піци та добряче наласуватися червоним вином. 



Наступним місцем зупинки авторки стала Індія – країна грандіозних контрастів і великих духовних пошуків героїні. Елізабет вирушила туди у пошуках Бога.  Там вона знайомиться з різними  людьми, які стають її друзями  і  вчителями водночас. Особлива роль належить Річарду з Техасу, він змусив її повірити у власну значимість.  Завдяки письменницькій майстерності авторки, читач має змогу самостійно заглибитись  у весь колорит Індії і поринути у власні духовні пошуки.  А тим часом Ліз таки знаходить рівновагу і вирушає далі – в Індонезію.



В Індонезії Гілберт знаходить щось від Італії і від Індії. Остаточно розслабившись в Італії та знайшовши спокій в Індії, вона готова до формування власної філософії і нового щасливого життя. За рік до того, як Ліз опинилася на Балі, в цьому ж місці, збираючи матеріал для своєї статті, вона зустрілася зі знахарем у 9 поколінні, він повідомив нашій героїні, що вона вернеться сюди через рік, навчиться мудрості та покохає. Зараз, повернувшись знову, Ліз стає для старого пророка вчителем англійської та переписувачем давніх рецептів. Паралельно Елізабет пізнавала себе та оточуючий світ, і врешті решт знаходить своє кохання.

Авторка розкриває свої найглибші почуття на сторінках свого щоденника–книги. Після прочитання у читача залишається таке враження, ніби він тільки що мав душевну та теплу розмову зі своїм знайомим чи другом. Гілберт детально описує все, що бачить, доповнюючи оповідь власними емоційними вкрапленнями. Це оживляє розповідь  і навіює відчуття власної участі в усіх описаних подіях. Тому для тих, хто прагне змін, яскравих вражень і в душі не полишає  мрію подорожувати, ця книга буде надзвичайно цікавою!



Анна Мосюженко