23 вер. 2014 р.

«Пишіть листи і надсилайте вчасно…»





Пишіть листи і надсилайте вчасно,
Коли їх ждуть далекі адресати,
Коли є час, коли немає часу,
І коли навіть ні про що писати…

Ліна Костенко



Геніальна українська поетеса словом влучила в ціль, бо вона таки точно здогадувалася  про всеохоплюючу владу технічних машин на всіх рівнях людського життя. Писала вона про лист – невмирущий рукопис, а «рукописи не горять».  От лишень в останньому рядку Ліна Костенко мене дещо здивувала. Писати, людоньки, завжди є про що. Нехай навіть не про значне й тривале, але про короткочасне, як той дощ, що народжений гармонією природи та барвами веселкових крапель.

Коли я побачила, як Муза губиться у численних «вікнах», соціальних мережах, Instagram-aх та gmail-ах стало сумно та гірко. Українцям подарували пісню, яка із калинових стиглих слів. Їх можна перлами нанизати на тендітне волокно й отримати найчудесніший дар. Листи – це ті волокна, які збирають яскраві сказання у щирі послання. Навколо – світ; у світі – життя; життя – час; час – гроші. Стереотипні уявлення – найлютіший ворог, конкурент, який нищить картини, шедеври, що людство створює віками.  Чому колись листи літали з голубами, складалися в тонни і не були макулатурою? Бо вони були спогадами, найприємнішими подарунками від коханих, рідних, друзів та й просто знайомих. Невже у вашої бабусі не знайдеться скарбнички з посланнями від дідуся, яка пронизана любов’ю? Напевно тоді він був моряком і писав дружині про нові країни, незримі простори і про нову шаль, яку везе з теплом та ніжністю. Поцікавтеся в батьків чи не мають вони власних «мемуарних переписок». Я поцікавилася. На горищі, в купі пилу та в павутині сплять вітання з Новим Роком, з 8 Березня, з 1 Травня та з Різдвом. Там немає історичних фактів та доленосних передбачень, бо там – людська щирість, увага, ласка, почуття і вічність.


І тоді я взяла аркуш паперу. Він не був щойно з типографії, був цупким, і я всіяла його словами, створила свою маленьку галактику.  Відчула щось неймовірне й дивне. Енергія слова наповнила кожну молекулу духу. 

Написала 5 листів, підписала 25 листівок і навіть не стомилася. Щойно повернувшись із мальовничого Заходу мала про що писати. Так як очі не могли намилуватися казковим Львовом, так і рука не стомлювалася описувати Площу Ринок, гостроверхі таємничі собори,  аромат кави в «Копальні», атмосферу в «Криївці» і нічне місто. В кожних підписах я лишила частинку себе, свого настрою, любові, враження, які не спаплюжені повільним Інтернетом, низькою якістю та спамами.  Писати листи так просто, а ми обираємо нудні смс-повідомлення і замінюємо справжнє прихованими смайлами. Завжди звикли собі все ускладнювати. Хтось звинувачує брак фантазії, хтось – часу, інші бажають іти в ногу із часом і вважають листи нікому не потрібним сміттям. Бійтеся байдужих, бо якщо людина не цінує листи, написані близькими – вона взагалі тоді мало чого цінує в житті. Адже лист – це час присвячений йому чи їй, слова підібрані спеціально під особистість, асоціації та найкращі спогади, які формують маленьку повість. Листи перечитують, а не гублять в нетрях емейловських короткометражок.

Листи – це разки намиста, які можуть бути набагато приємнішим презентом аніж чергова брендова сумочка чи сукня. Одяг та аксесуари виходять із моди вже наступного сезону, а от лист лишається в пам’яті вічно. Він підходить до будь-якого настрою, вбрання та макіяжу. Саме в ньому приховано природну вірність та віддачу. А кому ж як не філологам продовжувати традиції листування. Ми пропагуємо слово, ми живемо словом, досліджуємо його, розбираємо на морфеми, транскрибуємо, використовуємо у переносних значеннях. Паралельно із цими складними операціями написати листа другу чи батькам дуже просто. Не потрібно перечитувати томи словників та посібників. Потрібно взяти аркуш, ручку і написати мамі, як сильно ти її любиш; подрузі – як давно ви не бачилися і як би хотілося побачити; коханому – про сходи сонця, які б ви зустріли разом. А уявіть-но, як через багато років, ставши відомими перекладачами, письменниками, публіцистами, дослідниками, ваші листи слугуватимуть вашим же архівом історії. Це будуть частинки автобіографій, мемуарів, спогадів. Оригінали від відомих особистостей, які не лінувалися писати про небо і кохання. Папір же витриваліший за операційні системи, де найменша помилка – знищення даних…


Пишіть про те, що ви живі-здорові,
Не говоріть, чого ви так мовчали.
Не треб слів, навіщо бандеролі?
Ау! – і все, крізь роки і печалі.


Ваша Стецюк Світлана 

22 вер. 2014 р.

Welcome to #IF


Невеличке промо-відео нашого Інституту від колективу "Абзац" :)





By Вадим Лабенський :)