28 лют. 2014 р.

«Воєнка»: шанс відкосити чи райдужні перспективи на майбутнє?

 
Чого більше: зірок на небі, піщинок на дні морському, чи… дівчат у Жовтому корпусі КНУ? Жарти жартами, але кількість завидних наречених в ІФ, у порівнянні з представниками сильної статі, таки значно більша. А це – свідомо чи несвідомо – викликає в дівчат бажання виділитися на загальному тлі, аби привертати до себе увагу.
Але ця стаття – зовсім не про яскравий макіяж або непересічний одяг – зовсім навпаки! Я хочу розповісти про цілком протилежний феномен – чому би не привернути до себе увагу хлопців… військовою формою? Здивовані? Нічого дивного – цьогоріч, вступивши на військову кафедру, мені довелося відчути на собі, яку увагу привертає військова форма. Один раз на тиждень підбори та сукню я змінюю на форму і, чесно, не шкодую, анітрохи!
Здавалося б – ніби й важко після трьох пар в Жовтому їхати до Військового інституту, проте я приїжджаю туди, і в мене ніби відкривається друге дихання. Окрім корисних, а головне зовсім нових знань я отримую масу позитивних емоцій! В нашій групі я одна дівчина, всі інші – хлопці, та нам завжди є про що поговорити, з чого посміятися, я вже відчуваю, що вони – моя справжня опора.
Всі мої знайомі (та навіть не знайомі), побачивши мене в формі, питають, що таке «воєнка», навіщо вона потрібна, як туди потрапити, який з цього зиск... Відповіді на ці та інші питання Ви отримаєте, прочитавши дану статтю.
 
На сьогоднішній день питання військової служби в Україні стоїть досить гостро, і це має знати кожен. Варто зазначити, що хлопці, думаючи, що призов до ЗСУ скасували та армія їм більше не загрожує, глибоко помиляються.
На офіційному рівні призов юнаків до лав армії з 2014 року нібито призупинили, проте хлопці віком від 18 до 25 років все одно отримують і будуть отримувати повістки.Справа в тому, що відповідно до пункту першого указу президента України від 14 жовтня 2013 року «Про строки проведення чергових призовів, чергові призови громадян України на строкову військову службу у внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України та звільнення в запас військовослужбовців у 2014 році», в 2014 році призов до Збройних сил України та інших військових формувань (крім внутрішніх військ МВС) не проводитиметься. Проте головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ планує призвати на строкову службу 4 тис. осіб у 2014 році (2 тис. – навесні, 2 тис. – восени). Про це йдеться в повідомленні прес-служби відомства.
Повірте, враховуючи сьогоднішню ситуацію в країні, далі їх буде ще більше. Тож, хлопці, якщо ви ще на вступили на військову кафедру (при цьому не маєте бажання йти на строкову службу), не гайте часу, – робіть це якомога скоріше!
Що стосується нашого університету, КНУ має чудовий підрозділ – ВІКНУ (Військовий інститут Київського Національного університету), в якому працюють досвідчені викладачі, які проходили дійсну військову службу на офіцерських посадах. Якщо Ви філолог (як я), то у військовому інституті КНУ ім. Т. Шевченка будете навчатися за спеціальністю «Військовий переклад». Приймаються студенти після 2-3 курсу денної форми навчання, які навесні мають скласти вступні іспити. Можливо, не всім відомо, але право навчатися мають не тільки хлопці, а й дівчата. Навчання на військовій кафедрі триває 2 роки, після чого Ви отримуєте звання молодшого лейтенанта. Вартість семестру навчання становить 5150 грн.
 
І пам’ятайте – військове звання дає Вам можливість служити в усіх військових формуваннях (ЗСУ, МВС, СБУ та інші). Також слід зазначити, що військовослужбовці мають достатньо переваг, таких як:
- Пристойна з/п;
- Право виходу на пенсію після 25 років служби;
- Можливість отримати житло за рахунок держави;
- Безкоштовна військова форма та інші.
З додатковою інформацією, при бажанні, Ви можете ознайомитися на сайті Військового інституту КНУ ім. Т. Шевченка
http://www.mil.univ.kiev.ua/page/struct/12
 
 
 
 
 

Щиро Ваша, Альона Автушенко.

17 лют. 2014 р.

Танцюючи на кришталі

 
«Сочі» - це вже не просто олімпіада, це тема, яка просочилася у всі сфери життя: від моди до політики. Чого тільки варті сріблясті бомбери й фотосесії олімпійців для «Vogue», зворушливо наляканий Янукович з українським прапором і відкриття олімпіади як проблема его та сексуального життя Путіна. «Сочі» - це тема, яку неможливо проігнорувати; це море, яке вже тебе поглинуло.
 
          
 
Та залишимо все брудне й комерційне десь далеко й дозволимо зимовій казці зачарувати себе, а що може бути більш романтичним, ніж фігурне катання.
 
Для мене мистецтво фігурного катання починається там, де я забуваю, що саме дивлюсь, коли бачу тільки миготіння й рухливе сплетіння тіл. Мистецтво там, де кожен знаходить простір для польоту, і летить вже не фігуристка в повітря, не мелодія Хачатуряна, а ти, крізь гущу мрій, розбиваючи хмари руками.
 
Коли ми говоримо про фігурне катання, ми якось несвідомо думаємо зовсім не про український спорт. На жаль, незважаючи на теперішню ситуацію в країні, тут ми сильно програємо росіянам. В будь-якому разі, треба залишатися справедливими та чітко бачити, що крім Оксани Баюл ще в 1994, катання під українським прапором більше не давало ніяких суттєвих плодів. Натомість українські спортсмени, представляючи інші держави, впевнено приносять олімпійські медалі (Тетяна Волосожар і Олена Савченко здобули золоту й бронзову медалі, представляючи Росію й Німеччину).  Зачепивши цей аспект, я б хотіла сказати всім тим, хто називає таких фігуристів зрадниками й шукачами легкого життя, хай моє слово й неважливе: нам тлумачать з дитинства про сродну працю, про талант, пошук себе…чи відмовився б ти від себе, якщо врешті-решт знайшов себе в прекрасному? Можливо, це звучить недоречним докором нашій і без того розхристаній Батьківщині, але так б хотілось, щоб тут, де ми ростемо, було справжнє блакитно-жовте мистецтво.
 
Я б хотіла поділитися з вами моїми улюбленими моментами цьогорічних змагань.
 

 
 
    
Дивлячись довільну програму пари Кацалапов – Ільїних, мені не хотілось заскочити в ковзани й пуститися льодом, крутячи повітряні тулупи, ні мені сильно й пристрасно захотілось любити. Я ще ніколи не бачила такого танцю любові й ненависті, почуттів, які так тяжко підробити. Від них віяло тим, що так рідко спостерігаю в нашому житті – тією істинною юністю, з її поривами, з усім її натхненням, тими почуттями, які не передбачені стратегіями, а тільки молоднечим запалом. Це не має дивувати, адже фігуристи є практично нашими ровесниками ( Олена 1994 року народження, її партнер – 1991), й вже пережили історію кохання не тільки на льоду.
 

 


Довільна програма Юлії Липницької заставила мене затамувати подих, і 4 хвилини я перебувала в нетанцювальній позиції з широко відкритим ротом. Саме це і був той тріумф людського тіла над всіма законами природи, над гравітацією та реальністю загалом. Коли ж виступ закінчився, моєму здивуванню не було меж – спортсменці тільки 15, і вона не тільки виступила на Олімпійських іграх, а й обігнала досвідчених тридцятирічних спортсменок. Її виступи й у 12-річному віці на чемпіонаті юніорів, її жага брати участь навіть з травмами, її воля, яка так і просочується крізь тонке дитяче тіло, - все це надихає до наполегливої багатогодинної чесної праці. Це те, що варто побачити, щоб зрозуміти, можливостям людини, навіть у віці, коли доречним є супровід з мультфільмів (на чемпіонаті юніорів виступала під музику з «Панди Кунг-Фу» :)) немає меж. Людина народжена боротися й перемагати.
Виступи пари Кацалапов- Ільїних й Юлії Липницькою дали Росії перемогу в командному підрахунку.
  
 
 
Що ж до дуету Волосожар-Траньков, то тут буде зайвим говорити про їхні здобутки й досягнення. Тетяна є чотириразовою чемпіонкою з фігурного катання України (2005, 2007, 2008 і 2010 роки), неодноразова учасниця чемпіонатів світу і Європи з фігурного катання та інших міжнародних змагань найвищого рівня. Більше того, вона вже брала участь в Олімпійських іграх, але тоді, в Турині, представляючи Україну з партнером Станіславом Морозовим, була тільки 12-ою. Тому вітаємо вже зовсім дорослу 27-річну українку, яка виступила, на жаль, під російським стягом, та здобула заслужене й впевнене золото Олімпійських ігор. Зовсім дитячі сльози радості цих зрілих спортсменів: таке неймовірне поєднання професіоналізму, техніки й повної емоційної віддачі.
 
Парадокс полягає в тому, що російська пара Волосожар –Траньков змагались з німецькою, окрасою якої є неперевершена українка Олена Савченко. Всі напевно стрепенулись від переживання, коли Тетяна торкнулася рукою льоду, та навіть це не позбавило її першості. Звичайно, хотілось б, щоб  обоє спортсменок-фігуристок принесли золото й бронзу Україні, та яка може бути політика там, де перемагає чистий спорт і прекрасне мистецтво, що все ж єднають держави, а не роз`єднають їх.



Іваночко Ксенія


15 лют. 2014 р.

Польові дослідження зі студентської адаптації

Я ніколи не була завзятою прихильницею «нормальності», до того ж дозволила собі почати цю статтю з «найегоїстичнішої» літери українського алфавіту і приправила її проамериканськими серіальними лапками. Але найдивнішим є не це, а те, що друкую я ці літери ввечері 14 лютого, коли півсвіту п’є біле вино і цілується під зорями, а інша половина проклинає цей день до сьомого коліна. До жодної із цих двох груп я не належу, тому припускаю, що дехто з вас також.
 
Мабуть, не лише мене хвилює питання про те… пам-пам-пам… як повернутися в нормальний ритм навчання з мінімальною кількістю психічних травм? Тому я назвала свою статтю, нахабно здерши перші декілька слів з назви найвідомішого твору Оксани Забужко – «Польові дослідження зі студентської адаптації». Все, що вам пощастить прочитати в ній, я випробувала на собі. Під час експерименту жодне живе створіння не постраждало. І… Намагайтеся повторити у реальному житті! :)
 
 
 
Тож… Поїхали! Почнемо з найнереальнішого. Повноцінного сну. Дикість, чи не так? Зазвичай, тривалість мого сну – 4-5 годин. Але я таки змусила себе лягти спати о 22:00. І вгадайте, що? Я не могла заснути аж до першої години ночі, бо миленькі подовжені канікули збили увесь мій режим. Звернемося за порадою до психологів і отримаємо відповідь, що потрібно виробити в себе звичку лягати раніше, а на це піде 21 день. Нам, студентам, така розкіш не по кишені, тому заносимо цей варіант до списку «анріал».
 
Наступний пункт здасться вам досить дитячим, але повірте моєму декількаденному досвіду, це непогано допомагає. Треба оновити канцелярію – купити нові ручки, олівці, зошити, маркери, а якщо дуже захочеться, то можна й пластилін з кольоровим папером. І тоді світ навколо зміниться, все заграє яскравими фарбами! Про останнє, звісно ж, я жартую, але те, що вам стане набагато приємніше користуватися своїми речами-для-навчання, це факт.
 
На щастя чи на жаль, рівень любові до себе у деяких студентів аж зашкалює. Якщо навіть це вас не стосується, все одно пообіцяйте собі влаштувати якийсь сюрприз, якщо добре попрацюєте й отримаєте довгоочікувану п’ятірку! Шоколадку, нові туфлі, баскетбольний м’яч, вечірку… Не економте на собі, ви того варті.
 
Якщо вам пощастило, якщо вам ще досі не треба «пахати, як тато Карло», щоб не померти голодною смертю, якщо вас ще й досі забезпечують батьки, то ви маєте час вдень, щоб приділити його своєму хобі. Часто студенти захоплюються сном. Тому можна і поспати. Але це значно покращить вам настрій і вже точно не принесе бажання навчатися.
 
Ведіть щоденник. Нііі, не той, в якому можна вичитати «Дорогой дневник, сегодня я снова видела его…». А органайзер, де будете записувати всі справи на день і робитимете спроби викреслювати пункт за пунктом. Це збереже ваш час, дорогенькі! Ще. Не забувайте про свої успіхи і перемоги! Їх також можна записувати, а пізніше і пишатися.
 
Зберігайте теплі стосунки з вашими викладачами. Навіть якщо ви не пройнялися теплими почуттями до когось із них, постарайтеся знайти індивідуальний підхід. І є дещо, що на 100% спрацьовує. Смійтеся з їхніх жартів. Повірте, це я практикую щодня!
 
Але знаєте, що дійсно найголовніше? Бути щасливою людиною! Не так просто? Ваше мислення і ваш настрій формує ваше життя. Якщо до навчання та роботи ви будете ставитися позитивно і з усмішкою, то й адаптація буде непотрібною. Ви просто будете любити те, що робите, і робити те, що любите.
 
Я не впевнена, що з мене добра «порадниця». Але сподіваюся, що мої поради, як полегшити ваше «навчальне» буденне життя, були хоч трошки корисними. І знаєте, це було весело і дещо ненормально. Але скажіть, коли «ненормальність» у студентів була в чорному списку? :)
 
 
 
З любов’ю, ваша Анастасія Кучеренко
 
Фото: Васильєва Марія

11 лют. 2014 р.

Філологічний відпочинок

Філолог під час свого саморозвитку подібен на «Мислителя» Родена: згорблена спина, рука підпирає обличчя. Та ще й ця багатогодинна посидючість, а опісля, коли встаєш з-за столу, хрускіт кісток. Ось вона, відплата за зубріння мов, безперервне нескінченне читання. Колеги-студенти, а ви ніколи не замислювалися, скільки ми в середньому читаємо за тиждень/місяць/рік? Добре, що ми не математики, і підрахувати настільки велику кількість нам точно не вдасться (жартую). Проте, ми вже стали книжкозалежними. От скажіть, чим ви зараз займаєтеся на канікулах, окрім відсипання? Скоріш за все, дивитеся фільми, читаєте, нарешті, книгу не за навчальною програмою, «сьорфите» в неті. А коли ж ми дамо відпочинок нашим очам? Ми – майбутні ювеліри та гравери слова. Наші очі – другий головний інструмент в нашій роботі після розуму. Тож давайте присвятимо останні дні перед навчанням нашому відпочинку та оздоровленню.
1. Не сидіть. Пів дня ми витрачаємо на лекції та семінари, іншу частину дня ми готуємось до завтрашніх семінарів. Наше життя проходить в режимі «лежу – їду в метро – сиджу на парі/за книжками – лежу». Тож зараз дочитуйте статтю і мерщій активно проводити час!
2. Активний відпочинок. Поки зима нас ще не покинула, віддайтеся її стихії. Хоч ми зараз в більшості випадків і роз’їхалися в різні куточки України, проте всюди є ковзанки, десь навіть гірки для катання на лижах, сноубордах. Або навпаки, сходіть в басейн, чи спробуйте скелелазіння. Зараз чудова нагода для того, щоб зробити все, на що не вистачало часу раніше, чи просто не давала це зробити лінь.
3. Плануйте свій день – не витрачайте його на вітер. Ви можете зміни щось (значне чи щось дрібне, залежить від вас самих) кожної хвилини. Звечора подумайте, що можна зробити завтра, і зробіть це.
4. Робіть зарядку, правильно харчуйтеся. Поки ми вдома і ми нічим не зайняті, можна виділити час на фізичні вправи та приготування смачненької їжі, а не бутербродів з чаєм.
5. Не забувайте про очі. Можна почати з щоденних вправ для очей (їх можна легко знайти в Гуглі), підкріпити це морквою та чорницею.
6. Налаштовуйте себе на плідну працю через тиждень.
Відпочивайте з розумом, проте не забудьте відтягнутися. гарної погоди, теплого чаю та вдалих канікул :)
 
 
 
Міхєєва Станіслава
 

5 лют. 2014 р.

Мистецтво Майдану

Майдан – тема, яку наразі обговорюють практично скрізь. Важко знайти українця, який би не знав про події, що тут відбуваються. Хтось це називає протистоянням, хтось - громадянським подвигом, але більшість згодна: в Києві відбувається революція. А, як відомо, саме революція породжує особливі, вкрай актуальні і багатозначні мистецькі твори. Взяти, принаймні, мистецький проект «Розмалюй шолом захиснику Майдану», який нещодавно започаткували в КМДА. Взяти участь може кожен бажаючий, не залежно від того професійний художник це, чи просто аматор. Детальніше про проект нам розповів один з його організаторів, помічник народного депутата А. Іллєнка, Кравець Анатолій Васильович.



 
 
Коли до вас прийшла ідея створення проекту?
 
На третій день Майдану, коли один з моїх однодумців, який жив у наметі, шукав своїх знайомих з Тернополя. Я йому порадив маркером написати на касці «Тернопіль». Він так і зробив. І за півдня знайшов всіх своїх друзів! На другий день я купив йому кольорові маркери, він намалював там ще квіти, вийшло більш позитивно. Але все одно маркери не такі яскраві, як хотілось би. Тоді я купив акрилові фарби, щоб малюнок був ще більш насиченим. І він як намалював, то всі тільки й на нього дивилися! Люди ж шукають один одного по очах, а шолом якраз на цьому рівні. Тоді й до мене прийшла думка, що це чудовий портал для інформації, який можна використовувати.
 
Яка основна мета цього проекту?
 
Цей проект полягає в тому, що ми хочемо засобами масової інформації популяризувати вимоги Майдану, його суть, наші мирні наміри.
Якщо ви подивитеся фото-історію Майдану,  то перша картинка буде – це чорні шоломи, з кийками, б’ють незахищених студентів, журналістів - кров, страхіття. Наступна картинка – коли дуже багато чорних шоломів й так само багато світлих шоломів. І йде протистояння, крові вже менше, тож тут нічия виходить - ні ті, ні ті не перемогли. Основна функція наших шоломів – показати незворушність надій та планів народу. Ми хочемо це здобути мирним шляхом, бо мистецтво ж по своїй суті виключно мирне. Ще одне – в основному тут шоломи для будівельників, які самі по собі вже символізують будівництво, люди є будівничими нової демократичної держави. Тому якраз ці малюнки на шоломах й показують різнобарв’я, яке доносять художники з різних частин України за допомогою своєрідних технік, різними категоріями майстерності. Коли ми вперше побачили це, ми були здивовані. Це різнобарв’я й показує якраз нашу силу, бо, чим більш ми різноманітні, тим більш ми сильні.
 
А ви плануєте робити виставки?
 
Обов’язково! Ми й так щодня, особливо в суботу й неділю, виставляємо всі шоломи і на столах, і на роялі. Люди підходять, приміряють й фотографуються в них.
 
 
 
Який Ви бачите подальший розвиток проекту?
 
До нас приходить дівчина, яка закінчила Художню Академію. Й вона запропонувала зробити майстер-класи в самій Академії, а, згодом, там же організувати виставку. Далі, підходив батько дівчинки, яка навчається в ліцеї з художнім нахилом. Теж пропонував проводити майстер-класи «Розмалюй шолом для захисника Майдана» безпосередньо в таких школах мистецтва. З’являється все більше й більше однодумців й проект розростається. Я поки що не уявляю, що буде далі. Коли я розмовляв з піарниками, людьми, які хочуть донести інформацію до народу, то мені сказали, що шолом – це унікальна штука для реклами. Але це все після революції, зараз немає часу.
Є ідея в майбутньому зробити конкурс, де обиратимуть та нагороджуватимуть найкращі роботи, тому ми просимо художників залишати свої координати зі зворотного боку шолому.
Також плануємо зробити фотосесію в розмальованих шоломах, коли їх буде достатня кількість.
 
Як багато треба шоломів, щоб зробити цю фотосесію?
 
Треба хоча б 500, щоб зробити професійну фотосесію в них. Зараз вже близько 200 розмальованих є, хоча намалювали більше. Якби ж менше крали! (сміється). Ми й охороняємо, але все одно крадуть – для сувенірів. Через велику кількість людей, зберегти всі каски не вдається.
 
Чи дарували Ви розмальовані шоломи відомим людям, на пам’ять?
 
Вже більше 30 шоломів я особисто подарував телеканалам та інформаційним агентствам для того, щоб в них залишилась пам’ять про революцію. Це – сувенір й він власне й є символом Майдану. Було багато й іноземних агентств (італійці, французи, шведи), які теж писали про наш проект. Вони шукають якусь родзинку. Не цікаво, коли картинка завжди одноманітна, коли постійно воюють. А коли показують, що тут не просто революція, а ще й мистецтво – малюють шоломи, їх це дуже вражає.
Мирославі Гонгадзе відправив шолом. І вона цей проект підтримала. Для нас її оцінка є дуже важливою, тому, що вона є прикладом української жінки, яка не скорилася долі, яка бореться, досягає успіху, відома на журналістській стезі в усьому світі. Подякувавши, вона написала «Слава Україні!», на що я відповів: «Слава українським жінкам! Вони варили борщ, вишивали рушники, малювали печі й народжували козаків, а отже, творили Україну!»
 
 
 
Хто постачає каски та фарби?
 
Частина шоломів закуповується, частину постачають спонсори. Деякі люди, які мають свої каски, теж дають їх нам. Тут шоломи є для різних потреб: з шахт, велосипедні, воєнні, але найбільше касок для будівництва. А фарби, пензлі, лак я купую за власні гроші.
 
Чи багато бажаючих розмальовувати шоломи?
 
Багато, вже біля 30 професійних художників приходили розмальовувати й намалювали хоча б по одній роботі. Також аматорів багато, які хочуть створити щось своє.
 
Ви запрошуєте професійних художників, чи це їх власна ініціатива?
 
Ми через мережі запрошуємо, через знайомих. Загалом, всіма засобами, які ми можемо собі дозволити. Це некомерційний проект, грошей на рекламу в нас немає. Більше того, ми не платимо художникам, лише пояснюємо, для чого це робимо.
 
Що малюють найчастіше?
 
Безумовно, символи України: герб, прапор. Присутнє й плакатне мистецтво, де на касках пишуть лозунги, як от «Революція Гідності» чи «Слава Україні».     
 
 
Чи були якісь унікальні малюнки, такі, що запам’ятовуються одразу?
 
Одна художниця намалювала взагалі унікальну картину за мотивами Марії Приймаченко. Значить, вона зобразила космос. І той космос був у вигляді тваринок, на земній кулі таких нема. Дуже фантастично: половина бика, половина лева; на тваринках квіточки, зорі. Вона символами малювала: тваринка з одного боку каски світла, з іншого – темна. Символізує Схід і Захід. Посередині, між ними, квіточки, а спереду - герб України. Це значить, що Україна не може бути Сходом і Заходом. Україна - це одне ціле. Енергія Сходу, де встає сонце, йде на Захід, а думки йдуть з Заходу на Схід. От вона побачила Україну й цю Революцію Гідності саме в таких образах. Чому мистецтво є зброєю? Бо образ не можна словами передати. Ти дивишся й стає все зрозуміло одразу.
Є ще одна художниця, яка з самого початку долучилась до проекту. Вона малює в українському стилі: або як вишиванка, або як писанка. І це, я вважаю, шедеври.
Я зараз шукаю людину, яка б малювала тінями. Портрети, які малюються чорним на білому фоні. Вони невимовно передають найсильніші емоції.
 
 
 
Діти теж беруть участь в розмальовуванні?
 
 
Так. Одна жінка приїхала на Майдан зі своєю восьмирічною донечкою. Дівчинка, побачивши, що люди розмальовують каски,  сказала: «Мамо, я буду малювати! Для героїв України». Намалювала сердечко (любов), сонце й редьку, бо вона корисна для здоров’я. І написала «З нами Бог» і «Україна понад усе!».
Багато хто боїться заходити в урядові будівлі, мовляв, «тут таке робиться». А що тут робиться? Тут спокійно, мирно. Тут творчість, натхнення!
 
 
Матеріал підготувала Світлана Попова