Іван Приходько: «Я малюю для того, щоб люди були веселими»

Нещодавно в Мистецькі залі Інституту філології відбулася презентація робіт художника Івана Приходька. Народний майстер мешкає у селі Дударків на Київщині і майже все своє життя творить неповторні картини та дерев’яні іграшки. Грає на бубні та пише вірші. Своїми думками, роботами, настроєм та творчими здобутками він поділився і з нами:

- На хуторах народжуються талановиті люди, тому що вони пов’язані з природою.

- Школа для мене - щось страшне. Витримував , де оси, де болота, де поле. Витримати урок не міг . Коли вчителька відверталась , я відразу шух у відчинене віконце: там така краса! Пташки щебечуть… Та це ж академія!

- Коли знімали про мене фільм, просив хлопців: «Ви зробіть хоча б декілька кадрів, коли небо чорне і холодна злива, і ти один серед поля (хочу у воду тікай!) Оце був би вищий клас.

- Коли після зливи, мокрий, забігаєш у хатину, яка нагрілася на сонці, починаєш роздягатися і тобі стає тепло, тоді хочеться намалювати червоних лелек, які сушать крила. І ти стоїш біля них .

- Що таке природа? У неї нам треба вчитися. Не дай Боже, десь недопалок кинути чи пляшку якусь залишити.

- Мене природа любить. Вона дає мені в руки пензлі й фарби. І це найбільша радість, свято, важливіше, ніж день народження, який для мене наступає кожного разу, коли зустрічаю сонце вранці, бачу красу і тримаю фарби.

- Картина оживає, коли у ній є холодні й гарячі тони. Боротьба кольорів завжди хвилює.

- Часто засуджують людину, яка любить Україну, а не голову сільської ради, який продає землю і привласнює величезні кошти.

- Рабом дуже легко керувати.

- Так, як діти малюють, ніхто не вміє, навіть академіки. Вони зовсім по-іншому все відчувають.

- Я формувався у музеї декоративного мистецтва, вивчаючи творчість Марії Приймаченко, Ганни Собачко… Я учень їхній.

- Зроби речей до ста – буде річ проста.

- Не можеш відрізнити гарне від поганого, то вибери хоч велике.

- Президент повинен бути художником, поетом, він має відчувати красу, а якщо у ньому немає цього, то він приведе нас до Чорнобиля, до гігантоманії.

- Буває , картину за 2-3 дні зроблю, буває , - за день. Тоді відчуваю, що та картина вдалася.

- Я малюю для того, щоб люди були веселими. Адже людина приходить у світ для радощів.

- Колись Марію Приймаченко запитали: «Маріє Оксентіївно, а чому ви не малюєте натуральні квіти?» А вона відповіла: «Навіщо їх малювати, коли вони вже є?» Я малюю казкові квіти, щоб вони сміялися , щоб у них були очі. Кажуть: «Іване , а ти мене намалюй». Так ти вже є, нащо тебе малювать?» - відповідаю.

- Мені важливо, щоб залишалось багато пташок (іграшок - примітка автора). А то як розкуплять - усі пташки полетять.

- Два рази на рік у Пирогово проходять свята народних майстрів. Там багато людей збирається. Оце, на мою думку, «президенти» , «голови рад», « депутати», бо вони можуть щось зробити, а всякі влади нам заважають.

 - Я віддаю перевагу дядьку ,який пасе корову, лікарю чи будівельнику, бо вони приносять користь, «верховні ради ж нас об’їдають.

- Чорні круки над селом моїм літають,
Червоненьку калиноньку при полю ламають.
Ви не крячте, чорні круки, не бийте крилами,
Мою долю, мою пам’ять не рвіть пазурами.
А ви, люди, де ж ви, щирі, пора повставати.
Зграю чорну, хижу, люту з села проганяти.
Зграю чорну, хижу, люту...

Записала Вікторія Савчук
Фото: Марина Головньова