33 герої суч.укрліт

Героям можна писати оди або увічнювати їхні горді постаті у бронзі. В будь-якому разі всі моделі приречені на неоднозначність, тим паче, якщо цей процес відбувається за життя тих, кого вирішили нагородити почесним титулом корифея.

Завжди когось забудуть, а когось аж занадто наділять увагою. Хтось неминуче похвалить за сміливість і незвичайність підходу, а хтось із пересічних громадян знизає плечима: мовляв, навіщо?

Не уникла цієї неоднозначності і Ірина Славінська, перекладач, журналіст порталу "Українська правда. Життя" та авторка незвичайної книги "33 герої укрліт". Грайлива назва на не менш грайливій обкладинці, з якої хитро  мружить око Тарас Григорович Шевченко - просто із посипаного маком бублика, закликаючи познайомитись із 33-ма об’ємними інтерв’ю діячів сучасного літературного процесу, серед яких Олександр Ірванець, Андрій Кокотюха, Сергій Жадан, .

Поспішаючи після презентації, яка відбулася 12 травня в книгарні «Є», авторка погодилась дати коротке інтерв’ю кореспондентові "Абзацу".

Кореспондент: Чи не надто претензійна назва - "33 герої укрліт"?

Ірина Славінська: Я використала поняття "герой" як літературну категорію. Герой і персонаж - синоніми. Поштовхом стало, - не смійтеся - у Піранделло є така кльова п’єса, називається "Шість героїв у пошуках одного автора". Слово "герої" на обкладинці мало родзиночку подвійного сенсу, і насправді, тут уже попри претензійність, я вважаю, що українські письменники - це справді герої, адже у наших умовах писати книжки, при цьому робити ще якусь іншу справу - дуже важко. (Адже хто з письменників живе лише за гонорари). Це реальне сподвижництво. Анатолій Дністровий у моєму інтерв’ю до цієї книжки сказав геніальну фразу: "Люди, які займаються культурою в цій країні, роблять гуманітарну допомогу Україні". І я з цим вимушена погодитись.

К.: Зацікавлення викликає обкладинка. Хто є її автором і чому саме бублик? Чому Шевченко і чому він підморгує?

І.С: Я не займалася обкладинкою особисто, коли обирали макет, мені сподобався саме цей. Вона надзвичайно дотепна. В інтернеті писали купу монструозних речей, але від багатьох авторитетних людей я чула лише компліменти. Дивіться: це ж смачний, соковитий бублик, і там такий прекрасний, усміхнений Тарас Григорович, який неначе говорить: зазирни-но! І така прекрасна галерея з 33 портретів зовсім не останніх в Україні письменників.

К.: Під час презентації звучало цікаве питання: чому нас не перекладають? Чи дійсно настільки локальні питання розглядаються сучасними українськими письменниками?

І.С.: Ні, річ не в тому. Тут момент, який називається think locally, act globally. В усіх європейських країнах: Франції, Італії, Іспанії, Німеччині є гранти для перекладачів літератури. Ці держави розуміють, що переклад їхньої національної літератури іноземною мовою - це дійсно справа великої важливості. В Україні таких грантів немає. Я знаю перекладачів, які в Росії перекладають українську літературу. Вони займаються дійсно титанічною подвижницькою працею. Для того, щоб "продати" українську книжку російському видавцеві. Це надзвичайно потужні культрегери, яким треба низько кланятись в ноги, бо претендувати на якийсь грант від України вони не можуть. Ці люди роблять те, чого не робить українська держава, причому з суто альтруїстичних причин.

К.: Чи вистачає українській літературі сміливості говорити про актуальні проблеми?

І.С.: Ой, валом. Тут, не сприйміть за рекламу, варто почитати, скільки всього було сказано під час інтерв’ю, які публікувались на "Українській правді". Це не було якесь бубніння на кухні, а слова, сказані на всю країну. Потім треба звернути увагу на гострі коментарі. І пересвідчитись, що  все-таки ці слова досягли мети.

 Вихід подібної книги в Україні ілюструє досить цікаве явище: читач, по-перше, знайомиться із історіями життя письменників, а читач скептичний ще й переконується в тому, що ці письменники у нас є, вони живуть і творять. А літературний процес не зупиняється насправді ні на хвилину.
Втім, вже сама потреба це доводити є явищем досить промовистим.

Дар’я Ігнатенко