У дитинства дорослі часто позичають любов до казки. Адже країна фантазії не має обмежень, правил і громадянства. Але на справжніх володарів позареальних світів перетворюються лише майстри розкутої гри з ілюзіями. Про дивовижний світ мультиплікації нам розповідали Олександр Шмигун і Анатолій Лавренишин – режисери українського анімаційного кіно. Зустріч із ними відбулася 7 квітня в актовій залі Червоного корпусу, де на великому екрані режисери демонстрували свої найкращі твори.
Перш за все, сучасне анімаційне кіно – це не лише шреки, рататуї і злюки-бобри. Ігноруючи усі скептичні погляди, запевняю вас, що вітчизняний кінематограф робить свої впевнені кроки на арені міжнародних стандартів. Найбільше це стосується короткометражних мультфільмів, де панує бурхлива й неприборкана уява художника. Вільні у польотах думок і фантазії, українські режисери створюють нові оригінальні сюжети. Цивілізований світ вимагає цілодобової варти на підступах до кордонів людської свідомості. Звідси – роздуми на морально-етичні теми та повчально-розважальні історії, що захопили абсолютну першість в ідейному арсеналі анімаційного кіно.
ціна і термін виконання роботи визначається відповідно до складності використаної технології. Тому досить дивно, що створені на замовлення Міністерства культури анімації часто лишаються поза увагою широкого загалу. Такі відомі роботи як „Блукаючи поміж...” Анатолія Лавренишина і „П’єса для трьох акторів” Олександра Шмигуна (остання, до речі, отримала приз у категорії „Кращий дебют” на ХІІ міжнародному фестивалі анімаційного кіно „Крок”) досить повільно набувають популярності серед „нефестивальної” публіки.
Немає коментарів:
Дописати коментар