31 бер. 2011 р.

Справедливість або смерть

   Замальовка друга (не імпресіоністична). Надихає «Хрещений батько» Маріо П’юзо.

   Люблю людей. За різність думок, радикальність поглядів і нестримну жагу життя. За змінність натури, гнучкість принципів і нездоланність логічних законів. Я схильна до ідеалізації, тому й маю викривлене уявлення про світ. Звинуватьте мене. Я захищатимусь.

   Культові книжки не завжди лишають по собі вибухові емоції. Вони часто дуже прості і наївні на перший погляд. Або ще гірше – торкаються тем, цікавих масовій літературі. Інша справа, коли думки, сформульовані автором, здіймають тебе над собою, і ти дивишся на світ очима героїв. Ти розумієш світ так, яким його бачить письменник. Ти відчуваєш у собі напругу. Хвилюєшся за життя, яке видається грандіозним творінням Всесвіту (і як то воно тримається у межах твоєї душі, такої тендітної і легкої?). Ти стверджуєш себе самого, відповідаєш словами з книжки на питання, поставлені самою «людськістю», що вибудована в тобі твоєю культурою. 

   «З тими, хто сприймає нещасні випадки за наругу, нещасні випадки не відбуваються». І в твоєму нещасті завжди винен хтось, для кого життя давно вже не є збігом обставин.

   «Не їжте так багато – помрете, не паліть так багато, не пийте, не працюйте ви так багато – помрете!... Ніхто не слухає. А знаєте чому? Тому що я не додаю слово «завтра». Правда видається жорстокою, якщо її не різати на частини.

    Історія родини Корлеоне – це, безперечно, хроніка убивств, але ще й виокремлення правил маніпулювання людьми, визначення наслідків людської безвідповідальності.

    Тло, на якому розвиваються події «Хрещеного батька» – світ італійських гангстерів в Америці 40-50 рр. ХХ ст. Тема – боротьба за життя. Не така, як в оповіданнях Джека Лондона, де людина бореться із природою. Але така, що здійснюється за законами «маленьких цивілізацій», котрі встановлюють правила співжиття. Ось тут і натяк на масовість. Кров, насилля і безсилля. Та саме звідси бере початок експресія. Ми йдемо за лінією сюжету, передбачаючи шлях і простір для розгортання думок. І раптом – стоп! Ви чуєте? Ще на межі початкових розділів хрипить агонія великого серця Людяності.    Люблю людей, яким би це недоречним не видавалось. Ми не робимо однакових висновків. Давно відомо, що там, де всі думають однаково, ніхто особливо не думає. Породжуючи нову ідею, ми завжди заперечуємо чиюсь попередню. Виходить, усюди, де є життя, є місце для самообману і самознищення. І там, де є ненависть, обов’язково животіє любов. Як бачите, висловлююсь за єдність протилежностей. 

Останнє й найголовніше. Люблю людей, бо ми є творці самих себе.

Анастасія Кучинська

1 коментар: