2 квіт. 2013 р.

ЗНАЙ НАШИХ!


Мабуть, усі студенти Інституту філології добре знають молодого, епатажного, сповненого енергії та сил викладача — кандидата наук Дмитра Валерійовича Дергача! Жоден захід в Інституті філології не проходить без його участі. Дмитро Валерійович завжди знає, як здивувати й зацікавити... Тож «Абзац» вирішив взяти інтерв’ю в цієї непересічної особистості та якомога ближче познайомити усіх читачів із ним.
Дмитро Валерійович зауважує: «Для мене немає ідейно-смислових кордонів і обмежень... якщо є можливість, то я вважаю, чому б і ні? ... Треба пробувати, експериментувати, пізнавати себе…»

-    Розкажіть чи довго Ви думали над тим, куди вступати і ким бути?
-     Фах для себе я обрав якось одразу, хоч тато хотів, щоб я вступав на юридичний факультет чи в Інститут міжнародних відносин. Але в школі я не дуже любив правознавство (воно у нас викладалося аж три роки), але я відчував, що це було не моє. Я не бачив себе в професії юриста чи дипломата. А обрав фах філолога, бо моя бабуся була українським філологом, і в кінцевому випадку батьки погодились із моєю позицією, за що я їм безмежно вдячний…
-  До речі, щодо школи, розкажіть, яка у Вас була успішність, поведінка? Як ми вже зрозуміли, правознавство Ви не любили, то який предмет був Вашим улюбленим?
-      Клас був гуманітарним за своїм профілем, із поглибленим вивченням української мови та літератури, іноземних мов (англійської, німецької), історії,  правознавства, історії культури, історії релігії… Але з 8 класу почалося вивчення хімії. Ця наука мене дуже захопила, досі не розумію, чому… Я абсолютно безпроблемно, із захопленням виконував усі завдання... Пам’ятаю, що був дуже здивований, коли вчителька запропонувала мені взяти участь в олімпіаді. Я її виграв на міському рівні і поїхав на обласний. Це все було якось дуже цікаво і несподівано! Всі рівняння, всі задачі мною розв'язувались, як-то кажуть, на “ура”, і в мене не було з цим жодних проблем. І от єдиний раз, коли мене вигнали з класу за всі роки навчання в школі, це було в 9 класі, на уроці хімії! Ми з вчителькою трохи не зійшлися в плані тлумачення моєї оцінки, і я доводив свою позицію. Довів її, проте вчителька була не згодна, показавши мені на двері. Тоді я закрив зошит і сказав: «Це не Ви мене виганяєте, а я сам іду». Вийшов дуже великий скандал, на рівному місці … А так проблем із поведінкою в мене не було. І в останніх 2 класах я був старостою, тому, коли треба було організувати клас, я був першим.
-           Чи сумували Ви за школою одразу після її закінчення?
-        Коли ми пішли 1-2 вересня 2002 року в університет, то нас якось одразу потягнуло в школу, щоб подивитись, як там усе, як там наші вчителі. Я пам’ятаю, що перший рік після випуску ми ходили до школи регулярно, декілька разів на місяць. Я й досі кожного року ходжу на зустрічі випускників. У нас в школі виховали любов і повагу до людей, особливо до тих, які свого часу простягнули руку допомоги. Тому ми з однокласниками ніколи не забуваємо своїх вчителів і досі вітаємо їх з усіма святами.

-            Чи не шкодуєте Ви, що стали філологом?
-        Ні, я, коли вступав до університету, знав, чого я хочу і чому я сюди вступаю. Хоч не завжди уявляв, як це все буде, але з самого початку знав, що хочу в аспірантуру, що хочу бути в цій професії.
-            Чи любите Ви подорожувати?
-            Я дуже люблю подорожі — і зі своїми студентами, і сам. Дуже люблю осягати кордони України: це і Львів, і Канів, і Ужгород, і Одеса, і Чернівці… А чому б ні? Пізнавати нове ніколи не буває даремно, тому так… У мене навіть у комп'ютері є окремий фотоальбом “Дорогами України”.
-        А де Вам подобається відпочивати більше — в Україні чи за кордоном?
-           Я мало насправді буваю за кордоном… Подорожі були більш банальні: Туреччина, Єгипет… останній раз, правда, потрапив на Гоа, але якось великого захоплення це в мене не викликало. Хіба що там відпочити, але сюди повернутись, якщо говорити про це …Якщо говорити про робочі моменти, то я поїхав би працювати за кордон…
-            Тобто є таке бажання?
-            Не те, щоб бажання, але, якби була така можливість, я не був би проти спробувати. Бо є люди, які зовсім не сприймають такі пропозиції від життя… а я вважаю, чому б ні? Це все досвід, і людина повинна мати можливість цей досвід отримувати!
-            А що для Вас дружба?
-        Для мене дружба – це увага. Якщо я дружу, то я дарую увагу в усіх аспектах і все ж таки я хотів би отримувати увагу від друга. Якщо людина не уважна, то вона не друг. Ідеться саме про увагу, адже мене не треба любити, мені не треба говорити компліменти, мені не треба дарувати подарунки (я їх сам подарую), але увага потрібна.  І я щасливий, що можу сказати: такі люди (їх двоє) в моєму житті є....і я таким фактом дуже пишаюся, як і ними самими!!!
-             А чи вірите Ви в дружбу між чоловіком і жінкою?
-           Так, чому ні. Насправді, тлумачення питання стосунків статей сьогодні досить обмежені… На мою думку, між чоловіком і жінкою може бути як кохання, закоханість, так і дружба. В мене ще досі є кілька однокласниць, з якими я дуже добре спілкуюся, ми зустрічаємося, вітаємо один одного зі святами… І це зовсім не означає, що між чоловіком і жінкою повинні бути лише почуття, кохання, сексуальні контакти… абсолютно ні. Тому я, звичайно, вірю в дружбу між чоловіком і жінкою.
-            Що для Вас щастя?
-         Щастя – це коли ти необмежений простором, коли в тебе є можливість помріяти, можливість відчувати себе потрібним, казати приємні слова не через те, що формально так треба, а тому що справді так думаєш. І якщо є люди, яким ти можеш це подарувати, коли ти не обмежуєшся ситуацією, коли ти можеш розказати свої думки і ти знаєш, що вони будуть взяті до уваги й поціновані.
Побажання для «Абзацу» від Дмитра Валерійовича: «Я хочу побажати всім читачам «Абзацу», щоб Ваше життя було естетичним з усіх боків, щоб Ви, Ваші вчинки, Ваші дії, Ваші погляди перебували в межах Ваших можливостей. Усе в цьому житті треба робити, як на мене, в комбінації мрій і розуму: це, коли Ваші емоції підкріплюються думками. І я дуже хочу, щоб Ви мали бажання та відчували здатність реалізуватися! Хай Вам щастить...і будьте горді з того, що посміхаєтеся!»
У таємниці та цікавинки життя Дмитра Валерійовича для Вас, читачі, заглядала студентка 2 курсу Автушенко Альона.

Світлини: 
Аліна Літая (Матюшенко)

1 коментар:

  1. до шановного містера епатаж та інтерв'юера:
    забагато недолугих речень, неправильних розділових знаків і неукраїнських конструкцій! жах


    ВідповістиВидалити