«Футбольна перекличка»
«Нам на третьому курсі викладався курс історії української мови – він був надзвичайно важким. Наші попередники нам говорили, що, коли ви складете історію мови, то можете себе вже вважати такими, що скоро і диплом отримаєте.
І якось ми вирішили, частина курсу вирішила, прогуляти лекцію, тому що вона здалася чи видавалася такою… не зовсім цікавою. А викладач наш ніколи не робив перекличку, він заходив, виймав зі свого портфелю листок паперу, передавав і казав: «Ставте, будь ласка, автографи». Ну оскільки нас не вистачало там, скажімо, з п’ятдесяти осіб одинадцять, то хтось із наших хлопців (а це сімдесят був восьмий, може, сімдесят сьомий рік, тоді гриміло київське «Динамо») для того, щоб набрати кількість студентів, написав у повному складі одинадцять прізвищ футболістів, це тоді були відомі футболісти, такі як: Сабо, Блохін, може, Радзе який, я вже не пам’ятаю. Ну і показав усім, звичайно. І ми всі так тихесенько про себе реготали, і були втішені, що ми такі ж уже ж дотепні, такі ж дотепні. Але що цікаво: цей викладач, він ніколи не читав листок, він не перераховував прізвища, він дивився: «Ага, п’ятдесят!» (а нас на курсі було п’ятдесят, групи по двадцять п’ять) і клав у свій портфель цей листок, і йшов геть, казав: «До побачення, дякую за увагу!»
А тут раптом нашого Петра Дмитровича вкусила якась муха цеце і він несподівано (це вперше за семестр) саме в цей день, в такій ситуації, вирішив оголосити цей список. Ну і поки там ішло: Бак, Бернадська, Вернидуб і так далі, ми вже всі були в напрузі, ми вже починали сміятись і закипати. І коли дійшло там: Блохін і так далі, ми реготали, а Петро Дмитрович: «Ааа, що, студенти, що трапилося, що трапилося?», а ми сміємося. Ну коротко кажучи, ж виявилось, чого була перекличка така серйозна: бо була вказівка деканату – всі списки «присутніх – відсутніх» подати в деканат. Ми ж цього не знали. Наш ПД (як ми його називали), Петро Дмитрович йде з цим списком у деканат. На другий день ми являємось на заняття, підходить до нас методист і каже: «Староста і комсорг першої і другої групи – в деканат!» А заступником декана був Григорій Фокович Семенюк. Ми не розуміли, чого нас викликають, але поки ми дійшли, нам уже внесли у вуха, що цей список буде озвучений і буде, як кажуть, розбір польотів. Я була комсоргом. Ось ми заходимо…і розуміємо, що помста буде жорстока і розплата – теж. В деканаті там зібралися, крім Григорія Фоковича, ще хтось із викладачів, ну я вже не пригадую хто, але хтось починав той список читати. Спочатку йшли всі наші прізвища, а коли дійшли там до Блохіна і далі, у нас була така німа сцена, як у «Ревізорі». Але, на щастя, всі присутні теж почали сміятись, і тільки один Петро Дмитрович не розумів, чому всі сміються. Тому що він не знав (він жив тільки своєю наукою), що існують такі гравці.
Але я завжди кажу своїм студентам, що мені потім було соромно. Як ми собі могли дозволити над людиною старшого віку і фронтовиком, і дуже таким поважним, дуже лояльним, дуже добрим чоловіком оце так посміятися».
«Живий будильник»
«Це був останній дзвінок і викладачеві, який постійно запізнювався, ми подарували живого будильника. Дівчинка у нас жила у Борисполі, у приватному секторі вона проживала. І привезла маленького півника такого, підліткового віку. І ми цьому викладачеві подарували, попередньо того півника оздобивши стрічками різнокольоровими.
Боже, як цей викладач образився. Добре, що ми йому складали іспит на першому курсі, бо інакше нам би всім був би кінець».
Записала Жибер Юлія
Студентський казус
Наприклад, коли студентка мала підготувати доповідь про внесок С.Я.Єрмоленко у вивчення історії укр. літ. мови, то студентка одразу повідомила, що вона не виконала одне з завдань, оскільки в "Українській мові. Енциклопедії" не було дослідника-мовознавця з таким прізвищем (вона перешукала всі статті на літеру "Я")!
Домилівська Людмила (випадок з викладацької практики)
Надіслала Шевчик Христина
Немає коментарів:
Дописати коментар