ОСОБИСТОСТІ. БОГДАН-ОЛЕГ ГОРОБЧУК

ОСОБИСТОСТІ

В день весняного  рівнодення (21 березня) увесь світ святкував День поезії. У цей день усі музи, рими та строфи танцюють свій магічний танок, прославляючи Митців слова.

До нашої ковальні новин з нагоди свята заглянув молодий талановитий поет Богдан-Олег Горобчук!

Інформаційна картка

Справжнє ім`я: Богдан Горобчук

Дата народження: 4 червня

Рідне місто: Житомир

Освіта: випускник Факультету соціології КНУ імені Тараса Шевченка , Кандидат соціологічних наук

Збірки: "Я Застудив Серце" (в зібрці "Цілодобово!", спільній із П.Коробчуком та О.Коцаревим ("Факт", 2007)), "Місто в Моєму Тілі" ("Смолоскип", 2007, збірка лауреата премії видавництва (лауреатство 2006 року)), "Немає Жодної Різниці" ("Факт", 2007)

Діяльність: поет, художник, керівник PR-відділу компанії стратегічних комунікацій Publicity Creating

Поетом не стають, а народжуються. Чи погоджуєтесь Ви з цим ?

Це питання філософське, на кшталт «що було раніше – курка чи яйце?». Складно сказати, що народжується раніше – поет, чи його талант. Ніхто ж достеменно не скаже – от якийсь там Чарльз Буковскі став поетом тому, що вагітна ним мама любила ходити в міські бари і слухати хороший джаз і бурхливі чоловічі сварки, чи вже через десятки років його осяяло якесь там натхнення… Але варіант із вагітною мамою Буковського і міськими забігайлівками мені особисто подобається більше, ніж другий.

Остап Вишня пише: «Головну роль у формацiї майбутнього письменника вiдiграє взагалi природа - картопля, коноплi, бур'яни». Що вплинуло на Вас ?

Ну картопля і бур’яни точно не вплинули. А вплинули, думаю, дві речі – хороша література, смак до якої в мене розвинувся в юному віці, а також фізична праця. Хорошій літературі я вдячний за те, що маю щастя писати небанально, відрізняти сильні моменти від слабких, бути самокритичним. А про фізичну працю розповім докладніше. Декілька літ підряд на початку 2000-х років я працював на заводі залізобетонних виробів у Житомирі. І ніколи мені так класно не писалося, як в обідню перерву, після того, як 4 години підряд я відмахував важким молотом і тягав арматуру. Так працюючи, я написав десь третину роману. А потім, після того як завершив роботу на заводі, й роман закинув. Думаю, колись спеціальну влаштую собі дауншифтинг – покину займатися піаром і наукою, влаштуюсь на якийсь завод і допишу-таки роман той в часи обідніх перерв.

Якою тваринкою Ви уявляли себе в дитинстві?

Один із найяскравіших спогадів із дитячого садка – ми з 

дівчинкою Мирославою сидимо в пісочниці і говоримо про те, якими тваринами себе уявляємо. Так от, я їй сказав, що уявляю себе їжаком. А вона сказала, що зайчихою. З тою Мирославою, до речі, в мене був перший поцілунок – був «тихий час», наші ліжечка стояли поряд, все таке… Уявляєте собі поцілунок їжака і зайчихи?

За вахом Ви соціолог. Що дало Вам навчання на Факультеті соціології КНУ ім. Тараса Шевчена ?

Зараз це уже не так, але за моїх часів факультет соціології розташовувався в червоному корпусі. А це круто – навчатися в червоному корпусі, в мене навіть вірш десь є, який називається «Червоне, як корпус, серце» - він про одного з ректорів університету, пана Руська. А якщо серйозно, то свою освіту я довів до логічного завершення, захистивши дисертацію по цікавій для мене темі індустрії культури. А ще мені страшенно сподобалося викладати для журналістів і рекламістів в нашому ІЖ.

Чи можна стати поетом з колиски чи для цього повинен бути відповідний вік? Коли Ви зрозуміли, що Ви вже поет?

У мого друга, поета Тараса Малковича є самвидавча збірка його дитячих віршів. І вірші ті по-своєму дуже цікаві, пам’ятається. Тобто стати поетом з колиски – не проблема. Але це точно не про мене. Перші нормальні вірші я почав писати років у 15-16. Тоді я вважав себе геніальним молодим поетом, про якого мусять знати усі. В Житомирі у нас була своєрідна поетична тусовка – Мистецька Ґільдія Прижиттєвих Геніїв «Nебищо», всі ми в своїх віршах тікали від банальностей і городили неймовірно веселі по своїй абсурдності вірші. Зараз я вже розумію, що ми проходили етап, близький до дадаїзму і футуризму – заперечення авторитетів і намагання створити щось насправді виключне, неабияке.

Який найкращій час для творчості ?

Мабуть, для поета такого часу немає. Коли я писав найактивніше, років у 19-20, вірші до мене приходили або у транспорті, або коли я підходив додому, або перед сном. Тобто це був своєрідний «часопростір переходу», коли мій стан змінювався, я прямував із однієї ситуації в іншу, був у динаміці…

Багато кого цікавить питання «Де знайти Музу?». З яких країв вона приходить до Вас й як часто ?

Думаю, для різної поезії є різні музи. Є якась лірична муза, є оранжева муза чи обдовбана муза. Всі вони з різних країв, безумовно. Але я їх не шукав. Іноді, навпаки, сидиш в передчутті приходу якоїсь із них, і з острахом думаєш – а раптом сьогодні це буде Муза Банальних Віршів, або якась Муза Депресивної Лірики.

Чи «імітували» Ви зустріч з Музою у своїй поезії?

Бувало, писав вірші просто так, для підтримки форми, так би мовити. Сідав і казав собі – от зараз напишу вірш. І писав без всякої там Музи. Дивно те, що потім багато хто хвалив ті вірші. Люди іноді здаються такими смішними )

Вашу лірику наскрізь пронизує Вона, в кожній поезії, в кожній строфі. Вона і є Вашою Музою ?

Вона – це Вона. Про Неї, наприклад, іще Костю Москалець писав «Лиш Вона, лиш Вона сидітиме сумна. Буде пити, не п’яніти від дешевого вина…». Якщо лізти в структури, то Муза – щось на кшталт енергії натхнення, а Вона – змісту цього натхнення. Звісно, змістом натхнення може бути і щось інше – наприклад, ранкові березневі тополі по краєчку поля, або напівзгнилий кістяк корабля в якійсь покинутій цивілізацією кримській затоці.

Чи уявляєте себе без поезії?

Цілком уявляю. От нещодавно цілий рік не писав віршів – з дисертацією розбирався, на роботі надактивний період був. Муза впала в анабіоз, думаю.

Які Ваші майбутні творчі та життєві плани?                                               

Нарешті хочу видати нову збірку. Хоча би в електронному вигляді. Бо багато хто вже питає – «ну коли, коли ж»: в 2007 вийшло одразу три, і з того часу – хіба журнальні публікації. І 

то, як не парадоксально – в іноземних виданнях. Наприклад, у Польщі за останні роки 2 в різній періодиці та антологіях разів 5 публікувався. А в Україні останнього разу – рік тому, в журналі «ШО», та й то майже випадково.

Чи не могли б Ви дати 3 малі поради студентам, які навчаються на Літ.творчості?

1. Спробуйте якнайраніше вийти з періоду наслідування авторам, які вам подобаються, відшукати власний голос. Адже писати як дуже круті й надзвичайно модні Бродський, Жадан або, нехай, Костенко – це не круто. А от власний голос, яким би він не був – це завжди досягнення.

2. Багато читайте, і різноманітного. Не «залипайте» на одному авторі в період. Коли самі активно щось пишете – це може вплинути на ваш стиль.

3. Показуйте свої найкращі твори друзям, читайте їх на літ вечорах і квартирниках, надсилайте на конкурси і у видавництва. Це дозволить зрозуміти вам – чи на правильному ви шляху, чи і справді ваша творчість чогось варта з точки зору читачів. Якщо вам це, звісно, важливо.

І з нагоди 1 квітня. Який момент Вашого життя був сповнений сміху до самих країв ?

Момент мого народження. Мама розповідала, що всі присутні просто були в ступорі – замість плакати я засміявся, просто залився сміхом. До того ж – таким заразним, що слідом за мною стали сміятися геть усі присутні.  Ось так я відповім на це першоквітневе питання ) 

Щиро дякуємо Богданові за його відповіді й приєднуємось до гучних вітань в День поезії!

Інтерв`ю та світлини: Міхєєва Станіслава

Автор ілюстрації: Богдан-Олег Горобчук