3 квіт. 2013 р.

Читаймо українське!


       Книги... Вони супроводжують нас протягом всього життя. Ще слухаючи казки, які читала матуся, ми пізнавали цей світ й відкривали для себе щось нове. Сторінка за сторінкою, день за днем, ми стаємо старшими й наші книги дорослішають також. Тоді кожен відчуває, що йому більше до душі: детективи чи фентезі, Хемінгуей чи Толстой, класика чи все ж сучасність.
        Звісно, світова література є напрочуд різноманітною, дозволяє читачеві поринути в життя людей, які живуть в інших країнах, їх звичаї та манери. Але не потрібно забувати й про нашу рідну літературу, українську, яка розвивається не менш стрімко. Хоча, на жаль, є менш популярною серед сучасної молоді. "Абзац" спробує виправляти  ситуацію! Наразі нам хотілося б поділитись враженнями від прочитання роману Ліни Василівни Костенко "Записки українського самашедшого".

       "Записки..." - перший прозовий роман Ліни Костенко. Це навіть важко назвати художнім твором - більше нагадує щоденник пересічного українця. Де, інколи в досить різкій формі, описуються всі реалії нашого життя: політики, яким начхати на народ і які думають лише про власний добробут, свобода слова:"Свобода справді є. Пиши що хочеш. В тюрму не посадять, у психушку не запроторять. Але можуть убити", важкі робочі будні,які роблять людей "буденними". Устами головного героя промовляє Історія нового тисячоліття. Від самого його початку й до Помаранчевої революції. Мабуть, саме тому ця книга є такою актуальною для нашого покоління, адже в ній об'єктивно висвітлюються всі найважливіші події України та світу загалом, що відбулись в зазначений період. Комусь ця інформація може здатися занадто важкою, навіть депресивною, але це - реальність, тут нічого не вдієш. Ми можемо жити, не знімаючи рожевих окулярів, які так старанно підібрали для нас можновладці, створюючи ілюзію покращеного життя. "Записки..." гарантують повернення до реальності, такої, якою вона є. Ця книга не належить до тих, які, прочитавши увечері, зранку й не згадаєш про що йдеться. Читати її - справжня насолода від глибини думок та майстерного вживання слова. Хочеться робити це неквапливо, пропускаючи кожну фразу через себе. Роман змушує задуматись про наше минуле, теперішнє й майбутнє. Адже саме ми, молодь, маємо змогу змінити останнє. Для цього потрібно лише проявляти ініціативу. Бути не "самашедшим", що живе подіями, на які ніяк не може вплинути, а Людиною, яка бажає змінити життя в країні на краще й робить для цього все можливе.

    До слова, першим читачем першої верстки твору «Записки українського самашедшого» став Іван Дзюба. Його слова про роман – доволі промовисті: «Вражаюча хроніка душі інтелігента в світі абсурдів – українського і планетарного. Стаючи індивідуально пережитими, вони створюють високий емоційний та інтелектуальний градус твору. Дуже бажано і важливо, щоб цей роман було перекладено іншими мовами. Це дало б змогу світові побачити Україну і самих себе українськими очима».


        P. S.  19 березня поетеса відсвяткувала свій 83-й деня народження! Тож, користуючись нагодою, щиро вітаємо Вас, Ліно Василівно, з цим святом! Бажаємо творчого натхнення і так багато справжнього щастя, як мурашок на шкірі людей, що читають ваші вірші! Адже кожен з них зачіпає найніжніші струни душі, є впізнаваним та близьким для читачів. Дякуємо Вам і з нетерпінням чекаємо продовження "Записок...".

З найкращими побажаннями, команда газети "Абzац"




Світлана Попова

Немає коментарів:

Дописати коментар