СЛОВО РЕДАКТОРА

Привіт тобі, любий читачу! Вітаю зі святом справжньої весни! От зараз якраз сиджу біля відкритого віконечка, дихаю теплим повітрям і, як банально не звучало, думаю про тебе :D  Квітень виринає смарагдом серед нашої буденності, хіба він тебе не чарує?

Але варто й згадати цього засніженого дідугана Березня. Так, він нас поморозив вдосталь, але цей місяць залишить в наших серцях спогад на все літо про сніжний бал зими. Напевно, це був запізнілий подарунок до Жіночого дня Сніговій Королеві…

У народі березень називали красовиком. Етимологію цього слова можна вивести для себе індивідуально. Проте я б цей наш третій календарний місяць, четвертий місяць зими, назвала б святовик! Стільки усіляких заходів: святкування 199 років від дня народження Тараса Григоровича, грайливої Масляної, дня народження Ліни Костенко, священного Дня поезії, Міжнародного дня води, золотого Дня філолога та багато-багато інших свят.

Щира команда газети «Абzац» вклала усі найкращі емоції Всесвіту, частину своєї душі в кожен рядочок. З превеликим трепетом в серці ми будемо сподіватися, що усі читачі будуть задоволені нашою працею. Ми будемо чекати на Ваші відгуки й маленькі серця у соц.мережі «ВКонтакте»!

Радійте кожній хвилині, відчувайте весну, радість й тепло кожною клітинкою тіла!

З повагою, Ваша Станіслава

P. S. : Якщо ти, так-так, саме ти, той, хто зараз це читає й має купу ідей, думок, якщо жага до дії тебе п`янить, якщо хочеш поділитись чимось своїм, то пиши на мою веселу пошту ( lalalalababy@mail.ru) або знаходь мене в Жовтому домі філологічного щастя, або «ВКонтакте». Ми чекаємо саме на тебе!


Велика подяка Богдану-Олегу Горобчуку за його неймовірну ілюстрацію!

ШЕВЧЕНКО СТАРИЙ? :)

9 березня 1814 року планету освятив малий Тарас своїм народженням. Сьогодні йому було б 199 років. А чому було б? Шевченко вічний, він завжди з нами в будь-якому віці!

Яким би Він був, якби жив в наші дні? Куди поділися б його вуса? Чи оцінив би Він скарб філологічних красунь ІФ? Давайте запитаємо наших студентів!

"Хто б там що не говорив, а Шевченко справді був і залишається одним із непересічних українців. Живи він у наш час, він був би лідером якогось потужного громадського руху, паралельно публікуючи у Фейсбуці сатирично - викривальні поезії. Щодо великої політики, то мені здається, що вона о була б занадто брудною справою для нього, але і залишатися осторонь він би не зміг"

Юля Голодняк, 2 курс україністики          

        

"Тарас Шевченко замість захалявної книги мав би планшет!) мав би сторінку в соціальній мережі. Гостро реагував би на все, що відбувається в країні. Його б читали, робили зустрічі. Наш би університет називався б не його іменем, а носив би ім`я ікогось іншого. Генії, повинні народжуватись у правильний час, і у правильному місці!)"

Наталя Шиденко, 2 курс магістратури україністики

"На мою думку, сучасним українцям не потрібен Шевченко. Якби він жив у наш час, йому було б легше реалізувати свій талант, але водночас, не було б палкою аудиторії реципієнтів, які щиро вірять у слово. Люди сьогодення зневірилися у слово. Так багато сьогодні говорять і так мало значать ці слово. Я думаю, що сміявся б Тарас Григорович,  дізнавшись, що більшість сучасних дисциплін в університеті базуються на знаннях «як заговорити, зацікавити покупців так, щоб вони добровільно все купили». Але і це не так страшно. Рекламують не тільки продукти, а ще й людей. Сьогодні ти можеш бути ніким, а завтра - усім відомим і поважним. Це ще раз доводить силу слова, але це не та сила, що була колись у його словах. Ну щоб здавалося слова, слова та голос, більш нічого… Але вже серце не б’ється і не ожива, скоріше з’являється почуття  недовіри.

Слова Тараса Григоровича знає кожен українець, його читають закордоном, шанують пам'ять. Але усьому свій час. То був час відродження, повстання, мрій. А сьогодні…застій, байдужість, крах цих самих мрій"

Ященко Яна, 3 курс, укр мова та література



"Я думаю, в нього буде така зачіска, як у Франка на гривнях, посивіла, майже білосніжного кольору, але з попелястими вкрапленнями. Сива коротка щетина. Вусів немає. Зморшок небагато, бо він ходить у спа-салон, він же частина еліти)))) Хай будуть прямокутні сонцезахисні окуляри "Рей Бен".
Та руки в зморшках, дещо багряні від довгих років роботи. Але нігті вкриті прозорим лаком і сильно контрастують із кольором шкіри рук. 
Одягнений у якусь світло-блакитну теніску й сірі літні штани від костюму, і в світлі туфлі з крокодилячої шкіри. І зі старомодним годинником 80-х років"

Ольга Шарко, 1 курс україністики

"він був би товстеньким, з бородою.. чимось схожим на священників. уявляю його в метро, на боковому вузенькому сидінні, де він сидить один, і всі бояться до нього підсісти, хоч повно людей"

Ася Коваленко, 4-й курс, україністика

"Усім відомий образ Шевченка як поета-бунтаря,духовного борця за українську націю,а також найщирішого лірика та романтичного героя...На мою думку,якби Шевченко був героєм нашого часу,він однозначно був би демократом,борцем за незалежну Україну,вільну від Януковича і Азарова,скандував:"Волю Павліченкам",і яскраво,пафосно критикував сучасний шоубізнес. Можливо,молодий Шевченко грав би на гітарі,був фронтменом відомого українського гурту,писав би надзвичайно чуттєві пісні, і зводив дівчат з розуму...
Але не зважючи в яку епоху жив Тарас Григорович,він би залишався душею українського народу"

Олександра Оржехівська, 1 курс україністики



"На мою думку, якби молодий студент Тарас Шевченко зараз ходив поміж нас, то це був би надзвичайно талановитий, харизматичний та частенько замріяний хлопець.) У нього в сумці завди валялися б олівці кількох кольорів, гумка та книжечка для записів(звичайно,- ви б там не побачили жодної сторінки, де щось написано, але відсутній малюнок). Особисто мені завжди імпонують творчі люди, і тому не виключення, що ми б могли з ним товаришувати та знаходити спільну мову.
Ах, так,- ще він був би відмінником з чудним характером та харизмою.
Ось чомусь це найперші думки, які мені прийшли в голову, коли постало питання зобразити Шевченка в сьогоденні.) "

Матюшенко Аліна, 3 курс, Фольклористика.



"Думаю він би був таким собі неформалом з довгим прямим волоссям і борідкою,грав на гітарі, слухав рок і виступав у пабах з своїми віршами,збирав би непогану аудиторію:)а ще я його бачу трішки політиком-демократом,борцем за волю та свободу)
Навчався б, звичайно, не в Петербурзькій академії мистецтв,а у нас, в Поплавського і відвідував би не Московські галереї, а Пінчук арт-центр)
А ще не писав би про Мотрю чи Катерину,а його ідеалом була б Джолі)
Щось таке,проте століття не змінюють дух людини,вони корегують тільки зовнішність,стереотипи та дрібні звички.
він би був тим самим інтелегентом і романтиком"

Білогаш Альона 2 курс,кит.мова


"Я бачу його звичайним молодим націоналістом, який зовні нічим не відрізняється від будь-кого з нас. Коротке волосся, вибритий, міцної статури. Одяг має в першу чергу зручний, а не модний"

Коля Панченко, 1 курс україністики




Опитування провели Шевчик Христина та Міхєєва Станіслава

Шевченківські барви

Мистецтво працездатності

Нещодавно у стінах Інституту філології пройшла наукова Шевченківська конференція, де обговорювалося питання кольору у поезіях Кобзаря. Шляхом суцільної вибірки з восьми творів, ми отримала 109 барволексем. Найбільш уживаною виявилася лексема чорний, потім білий.

Дослідження кольору цікаве не лише з наукової точки зору. Відомо, що він може бути використаний в медицині, рекламі та для з’ясування психологічних характеристик особистості. Щоб визначити саме вашу вдачу, пропонуємо пройти тест Люшера (http://propos.ru/lusher/start.php?idissl=none).

Барви впливають на працездатність людини (може, саме тому у Тараса Григоровича такий потужний творчий спадок). Якщо ви завжди щось не встигаєте, а ця риса притаманна майже всім студентам, часто забуваєте важливі речі чи просто чекаєте останнього моменту для виконання нагальної справи, то подивіться навколо. Можливо, те середовище, у якому ви живете, зовсім не сприяє роботі із-за колірного оформлення інтер'єру, що суттєво впливає на підсвідомість. Так, блакитний колір сприяє кращому засвоєнню інформації та встановленню дружніх стосунків, тому його рекомендується використовувати в приміщеннях для переговорів. А близький до нього синій, навпаки, розсіює увагу і знижує працездатність.

Зелений колір заспокійливо діє на нервову систему, знімає головний біль, втому, дратівливість. Червоний збільшує вміст адреналіну в крові, підвищує працездатність, тому особливо рекомендується для повільних людей, але водночас він підвищує агресивність. Фіолетовий колір підвищує витривалість організму, що потрібно, коли до пізньої ночі сидиш з маркером, виділяючи найголовніше до модулю чи семінару. І тим не менше ним не варто зловживати: цей колір є каталізатором втоми, тож якщо вам захотілося купити фіолетову річ, значить, час для відпочинку =)

Перехід в приміщенні від жовтого кольору до синього заспокоює. По рожевій підлозі ходять з острахом, по коричневій - впевнено. Білий колір дратівливо діє на нервову систему, а жовто-помаранчеве світло ламп сприяє творчому мисленню (мабуть, саме тому в жовтому корпусі народжується мистецтво та креативність).

Звісно, не лише від барв залежить ваша працездатність. Зміна шпалер чи побутових речей не гарантує вам успіху, але додає додаткові бали в його досягненні (а хто, як не студент найкраще розуміється на балах =). Тому будьте активними, будьте мобільними та додайте більше барв у студентське життя!

                                                           Полич Єлизавета

МАСЛЯНА ДЛЯ ЧАЙНИКІВ

МОЯ ПЕРША МАСЛЯНА  

 АБО

 МАСЛЯНА ДЛЯ ЧАЙНИКІВ

Приїхавши до столиці, я точно вирішила спробувати все, що раніше було поза межами мого бачення, розуміння, або й доступу. Зростаючи на Західній Україні, ти навряд брав участь в такому масовому етнічному колоритному дійстві, як Масляна.

В моїй уяві, я малювала собі величезні сонцебокі млинці виблискуючі солодко на здорових підносах, весну, яка наближається і, вже десь зовсім-зовсім близько визирає з-за рогу, тарелі, в яких гірками парують вареники з сиром. Вироком читалось : «Матеріал з Вікіпедії».

                               

І раптом, на свій власний подив, я побачила все-таки, що не всі слов’янські традиції посивіли і дихають старовиною з сторінок підручників з фольклору й пожовтілих томиків пісень, що десь глибоко в серці нашого народу горять язички полум’я дохристиянських культур. Й на тиждень мене пройняло непохитною вірою язичників в природу, поселився десь в грудях малий, зовсім негрізний Перунець і, сплівшись з героями Приймаченко в танку, вибивав мою кардіограму 11-17 березня.

Хоча в це свято проводів зими, столиця й не радувала весняним теплом, та київські люди, студенти й навіть охочі з інших міст набивали вщент всі місця гулянь. Гучно розрекламована «Масляна з СТБ» на Виствковому, «Мистецька Масляна»  в «Арсеналі» й інші гуляння в парках й численні вистаки – все доказувало, що люди, як і тисяча років тому чекають єднання, співу й веселощів, радості й тепла.

Наш народ завжди у свій язичницький вінок, вплітав міцно християнські традиції. І розцвітало щось просто неймовірне, світле й запаморочливе. Ось деякі з наших звичаїв або просто цікаві факти:

-Колодій, Масниця, Запусти, Пущення, Сиропуст, Сиропусний тиждень, Сирна неділя, Бабське свято, Загальниця, Ніжкові заговини – все це інші нази Останнього тижня перед Великим постом. Сирним, або м'ясопусним називається через набір страв, які прийнято готувати протягом цього періоду. На цьому тижні немає посту в середу й п'ятницю, кожен день можна вживати молоко, яйця і рибу, але м'яса вже не їдять. А Бабським, бо протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні збиткування. Загалом Масляна вважалася жіночим святом, хоч участь у ньому могли брати і чоловіки. Але вони мусили за це відборговувати грішми чи горілкою.

-Масляна поділяється на три частини: зустрічний "переломний" понеділок, "широкий" четвер та "прощальна", чи "шуткова", неділя.

-В деяких місцевостях Масляну зображувала заміжня жінка, яку під жарти возили на санчатах односельчани.

- Це останній, напередодні Великого посту, тиждень коли можна було справляти весілля.

- Заміжні жінки зранку в понеділок ідуть до корчми, кладуть на стіл палицю — колодку. Потім усі почергово обмотують цю палицю полотном, сповиваючи її. Це дійство має назву «справляння колодки». Жінки п'ють, вітаючи одна одну з народженням колодки. Так вони збираються аж до суботи. По-перше, вже нікого не дивує, чому Бабський тиждень, по-друге, в руської  жінки сила, мабуть, була богатирська, щоб зранку 6 днів підряд святкувати. Отже, Масляна легко могла б стати веселим продовженням 8-го березня.

- У перший день Масляної традиційно готували холодець зі свинячих ніжок. Це так звані «ніжкові заговіни». Слов’янська молодь дуже любила поворожити, то чобітком покидатись, то кісточками. Після вечері збираються кістки й кидають їх у ворота. Якщо кістка долітала до воріт, то дівчина буде здоровою протягом року, а коли перелітала через ворота – неодмінно вийде заміж.

- Важливою частиною свята були катання на конях. Хлопці, які збиралися одружитися, спеціально до цього катання купували сани. Тепер  дівчата полюбляють інші, більш комфортні, засоби пересування, але на цьогорічному катанні, і дорослі, і малі – всі хотіли проїхатись гордо колом.

Ось так. Масляна – це щось більше, ніж просто смачнющі рум’яні млинці. З медом, сметаною, полуницями, шоколадом, сиром…Политі, перекладені, присипані пудрою й облиті карамеллю. Хух…Смачних вам свят;)

Іваночко Ксенія

Масляна в «Мистецькому Арсеналі»

    З 14 по 17 березня у «Мистецькому Арсеналі» проводилось цікаве тематичне свято на честь Масляної. Шанувальники фольклору мали змогу повеселитись на  вечорницях, навчитись ліпити вареники, побувати на майстер-класі з різних видів народної творчості, також відвідати декілька оригінальних виставок. Неординарні митці з усієї України презентували свої роботи у сфері народної творчості. Їх підтримували відомі всім нам активні поціновувачі давніх традицій Антон Мухарський, Анжеліка Рудницька. 

      Цікавинкою святкування Масляної став ярмарок рукотворів найкращих українських хенд-мейкерів. На ньому були представлені різноманітні сувеніри, солодощі,оригінальна випічка, авторська та народна іграшка.                                 Яскравим експонатом стала оригінальна Яворівська іграшка, зроблена львівськими митцями. Автор виставки Семен Тлустий зазначив, що: « Своїм змістом, формою, пропорціями, кольором, фактурою, властивим рухом та звуковим ефектом народна іграшка з дерева відповідає духовним запитам дитини, активно впливає на її почуття та уяву, розвиває психологічно, фізично, інтелектуально, спонукає до праці, збуджує творчу фантазію, вчить розуміти красу світу.» Чоловік настільки переконаний у користі своїх іграшок, що навіть привчає до виробництва  своїх дітей. Він, разом із Лідією та Тарасом, щоразу вигадують нові іграшки, не забуваючи при цьому і про локальний характер експонатів та їх давнє походження. У кожній іграшці присутні архаїчні мотиви, наприклад: рослинний розпис  «вербівка» (гнучка гілка з листочками верби, розділена на два симетричні ряди – червоний( ягоди) і темно-зелений ( листя, трава); «розетка» ( квіточка-сонечко,кружальця з листочками всередині). 

    Автор виставки наголошує  також на особливій екологічності іграшки, адже вона створена виключно з деревини (осики, липи), а розпис здійснюється лише безпечними аніліновими фарбами. Погодьтесь,сьогодні далеко не кожна іграшка може  похизуватись  такою екологічною чистотою. Всі творіння іграшкових майстрів несуть у собі оригінальний творчий задум, старовинну техніку розпису та незбагненний запас позитиву, який випромінює кожна «лапавка», «курочка»,  та «свисток».

     Не дозволяла нудьгувати ні дорослим, ні дітям лабораторія навіжених учених. Кожен бажаючий міг долучитись до демонстрації фізичних та хімічних експериментів, а ще до створення картин за допомогою спеціальних механізмів в улюбленій техніці Демієна Герста  spin painting.

   Вразив публіку своєю оригінальністю  Іван Семесюк, представивши  вишивки із гротескними, наївними і навіть «дитячими» анімалістичним  мотивами. Відомий своїми радикальними соціальними роботами та участю у проекті «Жлоб-арт» молодий художник продемонстрував себе в інших жанрах мистецтва і не відзначився типовістю.

    Головним розважальним моментом програми були, звісно, вечорниці з Анжелікою Рудницькою. З організацією дійства їй допомогли колеги із кафедри фольклористики КНУ. ім. Т. Шевченка . Запальні автентичні танці не давали глядачам ні на хвилину присісти. Кожен присутній міг освоїти техніку народного танцю і стати учасником святкування. Відтанцювавши «печенеє  порося»  та « картоплю», гості брали участь у численних  народних забавках, які виконувались впродовж століть нашими предками саме в період  Масляної. Підбадьорював та додавав темпу своїм неперевершеним співом хор « Роксоланія». Професійне народне виконання  якого створювало потрібну  атмосферу українського архаїчного святкування впродовж  всього вечора.

    Також всі присутні мали змогу отримати майстер-клас із приготування вареників від працівників кафедри фольклористики. Ну і, безперечно,  скуштувати їх.  

  Родзинку в організацію свята вніс  Антон Мухарський. Його  колекцію сільського кітчевого живопису 20 ст. та колекцію одягу у стилі сільського гламуру могли оцінити всі присутні. Цікаві ідей митця, втілені на полотні та на тканині, не могли залишитись непоміченими. Цілком можливо, що неординарне бачення  давнього українського одягу Антоном Мухарським могло б спровокувати цікаві модні тенденції. Тож будемо чекати нових «криків» від моди із орієнтацією на архаїчне українське вбрання.

Анна Мосюженко

Смачні рецепти

Всім млинцям млинці!

Хоч Масляна вже пройшла, але це не означає, що можна забути про таку смачну річ як  млинці. Тим хто не постує, варто звернути увагу на декілька простих і водночас найсмачніших рецептів цієї страви. У Франції вірять, що бажання, загадане під час перевертання млинця, неодмінно здійсниться, якщо одночасно тримати в одній руці сковороду, а в іншій — монету. Тому маєте шанс загадати всі свої бажання та ще й посмакувати улюбленою стравою:

Млинці по-індійськи з бананами

Інгредієнти

Для тіста:

100 г борошна

1 ст. л. цукру

2 яйця

300 г молока

подрібнена цедра апельсина

2 банани порізаних кружечками

Для соусу:

50 г цукру

2 ст. л. рому (або кавового лікеру).

Просіяти муку, додати сіль, цукор додати трішки молока. Вимісити густе тісто, потім долити решту молока, яйця і цедру апельсина - вимішати до однорідного стану. Дати вистояти 15 хв. Порізати банан. Розігріти сковорідку, вилити тісто і на млинець викладати банан, перевернути і підрум’янити ще секунд 20. Перекласти млинці пекарським папером, щоб не злиплися. Розігріти духовку до 170 гр. Забрати папір і посипати млинці цукром, збризнути ромом і поставити в духовку а 10 хв. Прикрасити вершками і цедрою.

Млинці з смородиновим джемом

Інгредієнти:

175 грам муки

30 грам цукру

щіпка солі

2 яйця

325 мл молока

100 грам сметани.

Яйця збити з цукром, додати сметану, сіль і ванільну есенцію. Влити молоко і поступово збиваючи, додати муку. Смажити в невеликій кількості олії, або масла. Виходить 20 млинців.

Щоб не гаяти час на приготування джему, можна вибрати будь-який джем в магазині, або ж взяти улюблене мамине чи бабусине вареннячко. Готовим джемом або ж варенням змастити млинці.

Млинці з яблучною начинкою

Інгредієнти:

3 шт. яйця

350 мл. молока

2 ч. ложки цукру

щіпка солі

100 гр. борошна

30 гр. вершкового масла (розтопленого)

Для начинки:

5-6 яблук

40 гр. вершкового масла

3-4 ст. ложки цукру

Борошно просіяти і змішати з сіллю і цукром, помішуючи влити молоко, додати яйця і вершкове масло, добре все збити, накрити і прибрати в холодильник на 1 годину.

 Яблука очистити, видаливши серцевину порізати невеликими кубиками. На сковороді розтопити масло, додати цукор, покласти яблука, помішуючи тушкувати до м'якості, стежити за тим, щоб яблука не перетворилися на кашу.

Тісто для млинців ще раз добре збити і почати випікання смакуликів. Перевертати їх зручніше широкою лопаточкою. Готові млинці змастити шматочком масла. Всередину покласти начинку, згорнути млинець трубочкою.

Bon appétit!!!

Інна Коломисюк

Читаймо українське!

       Книги... Вони супроводжують нас протягом всього життя. Ще слухаючи казки, які читала матуся, ми пізнавали цей світ й відкривали для себе щось нове. Сторінка за сторінкою, день за днем, ми стаємо старшими й наші книги дорослішають також. Тоді кожен відчуває, що йому більше до душі: детективи чи фентезі, Хемінгуей чи Толстой, класика чи все ж сучасність.

        Звісно, світова література є напрочуд різноманітною, дозволяє читачеві поринути в життя людей, які живуть в інших країнах, їх звичаї та манери. Але не потрібно забувати й про нашу рідну літературу, українську, яка розвивається не менш стрімко. Хоча, на жаль, є менш популярною серед сучасної молоді. "Абзац" спробує виправляти  ситуацію! Наразі нам хотілося б поділитись враженнями від прочитання роману Ліни Василівни Костенко "Записки українського самашедшого".

       "Записки..." - перший прозовий роман Ліни Костенко. Це навіть важко назвати художнім твором - більше нагадує щоденник пересічного українця. Де, інколи в досить різкій формі, описуються всі реалії нашого життя: політики, яким начхати на народ і які думають лише про власний добробут, свобода слова:"Свобода справді є. Пиши що хочеш. В тюрму не посадять, у психушку не запроторять. Але можуть убити", важкі робочі будні,які роблять людей "буденними". Устами головного героя промовляє Історія нового тисячоліття. Від самого його початку й до Помаранчевої революції. Мабуть, саме тому ця книга є такою актуальною для нашого покоління, адже в ній об'єктивно висвітлюються всі найважливіші події України та світу загалом, що відбулись в зазначений період. Комусь ця інформація може здатися занадто важкою, навіть депресивною, але це - реальність, тут нічого не вдієш. Ми можемо жити, не знімаючи рожевих окулярів, які так старанно підібрали для нас можновладці, створюючи ілюзію покращеного життя. "Записки..." гарантують повернення до реальності, такої, якою вона є. Ця книга не належить до тих, які, прочитавши увечері, зранку й не згадаєш про що йдеться. Читати її - справжня насолода від глибини думок та майстерного вживання слова. Хочеться робити це неквапливо, пропускаючи кожну фразу через себе. Роман змушує задуматись про наше минуле, теперішнє й майбутнє. Адже саме ми, молодь, маємо змогу змінити останнє. Для цього потрібно лише проявляти ініціативу. Бути не "самашедшим", що живе подіями, на які ніяк не може вплинути, а Людиною, яка бажає змінити життя в країні на краще й робить для цього все можливе.

    До слова, першим читачем першої верстки твору «Записки українського самашедшого» став Іван Дзюба. Його слова про роман – доволі промовисті: «Вражаюча хроніка душі інтелігента в світі абсурдів – українського і планетарного. Стаючи індивідуально пережитими, вони створюють високий емоційний та інтелектуальний градус твору. Дуже бажано і важливо, щоб цей роман було перекладено іншими мовами. Це дало б змогу світові побачити Україну і самих себе українськими очима».

        P. S.  19 березня поетеса відсвяткувала свій 83-й деня народження! Тож, користуючись нагодою, щиро вітаємо Вас, Ліно Василівно, з цим святом! Бажаємо творчого натхнення і так багато справжнього щастя, як мурашок на шкірі людей, що читають ваші вірші! Адже кожен з них зачіпає найніжніші струни душі, є впізнаваним та близьким для читачів. Дякуємо Вам і з нетерпінням чекаємо продовження "Записок...".

З найкращими побажаннями, команда газети "Абzац"

Світлана Попова

ОСОБИСТОСТІ. БОГДАН-ОЛЕГ ГОРОБЧУК

ОСОБИСТОСТІ

В день весняного  рівнодення (21 березня) увесь світ святкував День поезії. У цей день усі музи, рими та строфи танцюють свій магічний танок, прославляючи Митців слова.

До нашої ковальні новин з нагоди свята заглянув молодий талановитий поет Богдан-Олег Горобчук!

Інформаційна картка

Справжнє ім`я: Богдан Горобчук

Дата народження: 4 червня

Рідне місто: Житомир

Освіта: випускник Факультету соціології КНУ імені Тараса Шевченка , Кандидат соціологічних наук

Збірки: "Я Застудив Серце" (в зібрці "Цілодобово!", спільній із П.Коробчуком та О.Коцаревим ("Факт", 2007)), "Місто в Моєму Тілі" ("Смолоскип", 2007, збірка лауреата премії видавництва (лауреатство 2006 року)), "Немає Жодної Різниці" ("Факт", 2007)

Діяльність: поет, художник, керівник PR-відділу компанії стратегічних комунікацій Publicity Creating

Поетом не стають, а народжуються. Чи погоджуєтесь Ви з цим ?

Це питання філософське, на кшталт «що було раніше – курка чи яйце?». Складно сказати, що народжується раніше – поет, чи його талант. Ніхто ж достеменно не скаже – от якийсь там Чарльз Буковскі став поетом тому, що вагітна ним мама любила ходити в міські бари і слухати хороший джаз і бурхливі чоловічі сварки, чи вже через десятки років його осяяло якесь там натхнення… Але варіант із вагітною мамою Буковського і міськими забігайлівками мені особисто подобається більше, ніж другий.

Остап Вишня пише: «Головну роль у формацiї майбутнього письменника вiдiграє взагалi природа - картопля, коноплi, бур'яни». Що вплинуло на Вас ?

Ну картопля і бур’яни точно не вплинули. А вплинули, думаю, дві речі – хороша література, смак до якої в мене розвинувся в юному віці, а також фізична праця. Хорошій літературі я вдячний за те, що маю щастя писати небанально, відрізняти сильні моменти від слабких, бути самокритичним. А про фізичну працю розповім докладніше. Декілька літ підряд на початку 2000-х років я працював на заводі залізобетонних виробів у Житомирі. І ніколи мені так класно не писалося, як в обідню перерву, після того, як 4 години підряд я відмахував важким молотом і тягав арматуру. Так працюючи, я написав десь третину роману. А потім, після того як завершив роботу на заводі, й роман закинув. Думаю, колись спеціальну влаштую собі дауншифтинг – покину займатися піаром і наукою, влаштуюсь на якийсь завод і допишу-таки роман той в часи обідніх перерв.

Якою тваринкою Ви уявляли себе в дитинстві?

Один із найяскравіших спогадів із дитячого садка – ми з 

дівчинкою Мирославою сидимо в пісочниці і говоримо про те, якими тваринами себе уявляємо. Так от, я їй сказав, що уявляю себе їжаком. А вона сказала, що зайчихою. З тою Мирославою, до речі, в мене був перший поцілунок – був «тихий час», наші ліжечка стояли поряд, все таке… Уявляєте собі поцілунок їжака і зайчихи?

За вахом Ви соціолог. Що дало Вам навчання на Факультеті соціології КНУ ім. Тараса Шевчена ?

Зараз це уже не так, але за моїх часів факультет соціології розташовувався в червоному корпусі. А це круто – навчатися в червоному корпусі, в мене навіть вірш десь є, який називається «Червоне, як корпус, серце» - він про одного з ректорів університету, пана Руська. А якщо серйозно, то свою освіту я довів до логічного завершення, захистивши дисертацію по цікавій для мене темі індустрії культури. А ще мені страшенно сподобалося викладати для журналістів і рекламістів в нашому ІЖ.

Чи можна стати поетом з колиски чи для цього повинен бути відповідний вік? Коли Ви зрозуміли, що Ви вже поет?

У мого друга, поета Тараса Малковича є самвидавча збірка його дитячих віршів. І вірші ті по-своєму дуже цікаві, пам’ятається. Тобто стати поетом з колиски – не проблема. Але це точно не про мене. Перші нормальні вірші я почав писати років у 15-16. Тоді я вважав себе геніальним молодим поетом, про якого мусять знати усі. В Житомирі у нас була своєрідна поетична тусовка – Мистецька Ґільдія Прижиттєвих Геніїв «Nебищо», всі ми в своїх віршах тікали від банальностей і городили неймовірно веселі по своїй абсурдності вірші. Зараз я вже розумію, що ми проходили етап, близький до дадаїзму і футуризму – заперечення авторитетів і намагання створити щось насправді виключне, неабияке.

Який найкращій час для творчості ?

Мабуть, для поета такого часу немає. Коли я писав найактивніше, років у 19-20, вірші до мене приходили або у транспорті, або коли я підходив додому, або перед сном. Тобто це був своєрідний «часопростір переходу», коли мій стан змінювався, я прямував із однієї ситуації в іншу, був у динаміці…

Багато кого цікавить питання «Де знайти Музу?». З яких країв вона приходить до Вас й як часто ?

Думаю, для різної поезії є різні музи. Є якась лірична муза, є оранжева муза чи обдовбана муза. Всі вони з різних країв, безумовно. Але я їх не шукав. Іноді, навпаки, сидиш в передчутті приходу якоїсь із них, і з острахом думаєш – а раптом сьогодні це буде Муза Банальних Віршів, або якась Муза Депресивної Лірики.

Чи «імітували» Ви зустріч з Музою у своїй поезії?

Бувало, писав вірші просто так, для підтримки форми, так би мовити. Сідав і казав собі – от зараз напишу вірш. І писав без всякої там Музи. Дивно те, що потім багато хто хвалив ті вірші. Люди іноді здаються такими смішними )

Вашу лірику наскрізь пронизує Вона, в кожній поезії, в кожній строфі. Вона і є Вашою Музою ?

Вона – це Вона. Про Неї, наприклад, іще Костю Москалець писав «Лиш Вона, лиш Вона сидітиме сумна. Буде пити, не п’яніти від дешевого вина…». Якщо лізти в структури, то Муза – щось на кшталт енергії натхнення, а Вона – змісту цього натхнення. Звісно, змістом натхнення може бути і щось інше – наприклад, ранкові березневі тополі по краєчку поля, або напівзгнилий кістяк корабля в якійсь покинутій цивілізацією кримській затоці.

Чи уявляєте себе без поезії?

Цілком уявляю. От нещодавно цілий рік не писав віршів – з дисертацією розбирався, на роботі надактивний період був. Муза впала в анабіоз, думаю.

Які Ваші майбутні творчі та життєві плани?                                               

Нарешті хочу видати нову збірку. Хоча би в електронному вигляді. Бо багато хто вже питає – «ну коли, коли ж»: в 2007 вийшло одразу три, і з того часу – хіба журнальні публікації. І 

то, як не парадоксально – в іноземних виданнях. Наприклад, у Польщі за останні роки 2 в різній періодиці та антологіях разів 5 публікувався. А в Україні останнього разу – рік тому, в журналі «ШО», та й то майже випадково.

Чи не могли б Ви дати 3 малі поради студентам, які навчаються на Літ.творчості?

1. Спробуйте якнайраніше вийти з періоду наслідування авторам, які вам подобаються, відшукати власний голос. Адже писати як дуже круті й надзвичайно модні Бродський, Жадан або, нехай, Костенко – це не круто. А от власний голос, яким би він не був – це завжди досягнення.

2. Багато читайте, і різноманітного. Не «залипайте» на одному авторі в період. Коли самі активно щось пишете – це може вплинути на ваш стиль.

3. Показуйте свої найкращі твори друзям, читайте їх на літ вечорах і квартирниках, надсилайте на конкурси і у видавництва. Це дозволить зрозуміти вам – чи на правильному ви шляху, чи і справді ваша творчість чогось варта з точки зору читачів. Якщо вам це, звісно, важливо.

І з нагоди 1 квітня. Який момент Вашого життя був сповнений сміху до самих країв ?

Момент мого народження. Мама розповідала, що всі присутні просто були в ступорі – замість плакати я засміявся, просто залився сміхом. До того ж – таким заразним, що слідом за мною стали сміятися геть усі присутні.  Ось так я відповім на це першоквітневе питання ) 

Щиро дякуємо Богданові за його відповіді й приєднуємось до гучних вітань в День поезії!

Інтерв`ю та світлини: Міхєєва Станіслава

Автор ілюстрації: Богдан-Олег Горобчук 

Наше професійне свято!

Найбільший злочин за всю історію ІФ … розкрито!

Кожного року ми переконуємося, що Інститут Філології – це невичерпна скарбниця талантів. А хіба неправда? Співати – вміємо, танцювати – ще б пак, а які філологи пишуть вірші! До того ж ще й суші вміють готувати. Так, так . Саме суші. І ви все зрозуміли, якщо 28.03 о 16.00 були в актовій залі Червоного корпусу на урочистому святкування Дня Філолога.

Безліч художніх номерів, оплески, посмішки, захоплення і звичайно ж довгоочікувані Шерлок Холмс(Сергій Степанисько) та Доктор Ватсон (Андрій Грінко). Відомі детективи розшукували єдиного в дівчачій групі хлопця Тараса Жовтенка (Богдан Скорина). Майже на дві години зал поринув у навколосвітню подорож. У різних куточках світу нас зустрічали найкращі, найталановитіші та найенергійніші. Відкрили концерт гурт «Роксоланія», Валерій Федорович Чемес із вітальним словом та Кузнецова Дарина . Далі філологи насолоджувалися драйвовим рок-н-ролом від Ірини Ткачівської та Дмитра Рогова. 

Надзвичайно зворушливим був вірш про народження краси Софії Маркіної та пісня Насті Осипенко. В котрий раз зал вибухнув аплодисментами від енергійного Володимира Тесленка та його “Marry the Night”. 

Подорож продовжувалася, і ми опинилися в Іспанії, де зустріли неперевершену Наталю Шиденко з акапельною піснею та дует Ірини Бакряшевої та Лади Ярини. Перед від’їздом до Франції ліричну пісню заспівала Богданова Еліна. В «столиці круасанів» Шерлок та Ватсон зустріли Людмилу Домилівську та Юлію Шкуратенко, які українським мелодійним словом доторкнулися до найтонших струн глядацької душі, схвилювали в кожну клітинку серця.

Танцювальні номери від гурту «MAZE», Даші Харитонової та Насті Манаєвої змушували зарухатися в ритм навіть викладачів. Дует Дмитра Дергача та Містера ІФ Артема Душки-Іванова розірвав атмосферу в залі на тисячу, рухомих від захвату мікрочастинок. Бажаємо Артему не полишати свою харизму і на конкурсі Містер КНУ 2013, що відбудеться 5.04 в актовому залі ІМВ! Вір в свої сили – тобі сприяють усі боги на Олімпі! 

Своїм почуттям гумору, винахідливістю та неповторністю нас потішила команда КВН ІФ «Так і називається»,  котрій ми бажаємо грати «на дві ноги» 5 квітня та здобути перемогу, бо ви того варті.

Побули в Європі, настав час Індії, тому що нас зачекався гурт кафедри гінді «Прелеста». Музиканти-філологи підказали слідчим, де шукати студента ІФ. Відомі детективи знайшли його в Японії, в гостях у імператриці. Адже філолог – це не лише майстер слова, але й надзвичайно багатогранна особистість. У цьому ви мали змогу переконатися!

Ну як вам подорож? Сподобалася ? Чи дуже сподобалася?

 Шерлок та Ватсон блискуче виконавши свою місію, повернулися до істинно українського актового залу, де нас радо зустрічали Мацьків Роксоляна та Сухіна Оля. 

І ось вже забриніла фінальна пісня! Можемо переконатися, який все-таки непереможний дух ІФ, коли в унісон злилися їхні голоси та привітали любу Альма Матер! Отже, зі святом тебе, шевченківський студенте! Валерій Чемес побажав нам здоров’я, гумору, якого в нас хоч відбавляй, відмінних оцінок та всіляких гараздів! Не забувайте, що слово – це необхідна складова нашої національної культури.

Любіть мову, любіть ІФ! Філолог – це не лише професія, це те, що в душі. Жовтий корпус виблискуватиме під сонячним промінням, допоки горітиме у ваших серцях любов та бажання творити! Живіть натхненням, мрією, бажанням та філологією!

З ДНЕМ ФІЛОЛОГА!

Ваша Стецюк Світлана.

Фото - Головньова Марина

Час історій до 1-го квітня :)

«Футбольна перекличка»

«Нам на третьому курсі викладався курс історії української мови – він був надзвичайно важким. Наші попередники нам говорили, що, коли ви складете історію мови, то можете себе вже вважати такими, що скоро і диплом отримаєте. 

І якось ми вирішили, частина курсу вирішила, прогуляти лекцію, тому що вона здалася чи видавалася такою… не зовсім цікавою. А викладач наш ніколи не робив перекличку, він заходив, виймав зі свого портфелю листок паперу, передавав і казав: «Ставте, будь ласка, автографи». Ну оскільки нас не вистачало там, скажімо, з п’ятдесяти осіб одинадцять, то хтось із наших хлопців (а це сімдесят був восьмий, може, сімдесят сьомий рік, тоді гриміло київське «Динамо») для того, щоб набрати  кількість студентів, написав у повному складі одинадцять прізвищ футболістів, це тоді були відомі футболісти, такі як: Сабо, Блохін, може, Радзе який, я вже не пам’ятаю. Ну і показав усім, звичайно. І ми всі так тихесенько про себе реготали, і були втішені, що ми такі ж уже ж дотепні, такі ж дотепні. Але що цікаво: цей викладач, він ніколи не читав листок, він не перераховував прізвища, він дивився: «Ага, п’ятдесят!» (а нас на курсі було п’ятдесят, групи по двадцять п’ять) і клав у свій портфель цей листок, і йшов геть, казав: «До побачення, дякую за увагу!» 

А тут раптом нашого Петра Дмитровича вкусила якась муха цеце і він несподівано (це вперше за семестр) саме в цей день, в такій ситуації, вирішив оголосити цей список. Ну і поки там ішло: Бак, Бернадська, Вернидуб і так далі, ми вже всі були в напрузі, ми вже починали сміятись і закипати.  І коли дійшло там: Блохін і так далі, ми реготали, а Петро Дмитрович: «Ааа, що, студенти, що трапилося, що трапилося?», а ми сміємося. Ну коротко кажучи, ж виявилось, чого була перекличка така серйозна: бо була вказівка деканату –  всі списки «присутніх – відсутніх» подати в деканат. Ми ж цього не знали. Наш ПД (як ми його називали), Петро Дмитрович йде з цим списком у деканат. На другий день ми являємось на заняття, підходить до нас методист і каже: «Староста і комсорг першої і другої групи – в деканат!» А заступником декана був Григорій Фокович Семенюк. Ми не розуміли, чого нас викликають, але поки ми дійшли, нам уже внесли у вуха, що цей список буде озвучений і буде, як кажуть, розбір польотів. Я була комсоргом. Ось ми заходимо…і розуміємо, що помста буде жорстока і розплата – теж. В деканаті там зібралися, крім Григорія Фоковича, ще хтось із викладачів, ну я вже не пригадую хто, але хтось починав той список читати. Спочатку йшли всі наші прізвища, а коли дійшли там до Блохіна і далі, у нас була така німа сцена, як у «Ревізорі». Але, на щастя, всі присутні теж почали сміятись, і тільки один Петро Дмитрович не розумів, чому всі сміються. Тому що він не знав (він жив тільки своєю наукою), що існують такі гравці.

Але я завжди кажу своїм студентам, що мені потім було соромно. Як ми собі могли дозволити над людиною старшого віку і фронтовиком, і дуже таким поважним, дуже лояльним, дуже добрим чоловіком оце так посміятися».

«Живий будильник»

«Це був останній дзвінок і  викладачеві, який постійно запізнювався, ми подарували живого будильника. Дівчинка у нас жила у Борисполі, у приватному секторі вона проживала. І привезла маленького півника такого, підліткового віку. І ми цьому викладачеві подарували, попередньо того півника оздобивши стрічками різнокольоровими. 

 Боже, як цей викладач образився. Добре, що ми йому складали іспит на першому курсі, бо інакше нам би всім був би кінець».

Спогадами поділилася Бернадська Ніна Іванівна (кафедра літературної творчості та компаративістики)
Записала Жибер Юлія 
 

Студентський казус 

Наприклад, коли студентка мала підготувати доповідь про внесок С.Я.Єрмоленко у вивчення історії укр. літ. мови, то студентка одразу повідомила, що вона не виконала одне з завдань, оскільки в "Українській мові. Енциклопедії" не було дослідника-мовознавця з таким прізвищем (вона перешукала всі статті на літеру "Я")!

Домилівська Людмила (випадок з викладацької практики)
Надіслала Шевчик Христина

Якщо...

  «Якщо хочете бути успішними, Ви повинні виглядати так, ніби вже його маєте», - таке передбачення отримала я декілька тижнів назад в упаковці з-під піци «Челентано». Здавалося б, нащо приділяти увагу якимось затяганим афоризмам, коли на вулиці 21 століття кипить у вирі глобалізації? Але повірте моїм словам: те, що стосується людини, назавжди лишиться актуальним. Звісно, поки існуватиме Всесвіт.

    Березень видався, на превеликий жаль, січнем чи лютим, та, на щастя, через те не став менш цікавим і повним на події. Цей місяць обертався навколо теми Масляниці й Шевченка. Та щоб якось розбавити цю тематику, зараз поговоримо про стиль студентів і загалом. На хвилинку згадайте картину коридору нашого корпусу на перерві: індивідуальностей – хоч греблю гати. Давайте-но глянемо на фото, щоб згадати, як приблизно виглядає ця картина!

   Досить-таки непогано, чи не так? Свіжо, ново, оригінально. Такий собі «casual». Проте є одне «але»… Нещодавно ненароком підслухала розмову двох студенток і почула епічну фразу: «Зранку одягаю те, що випаде з шафи, навіть не думаючи, як буду виглядати». Чесно кажучи, у мене був легкий шок, бо зазвичай дівчата готові викроїти годину сну, аби лише вибрати «лук» на наступний день. На жаль, люди схильні кидатися в крайнощі.

   Тому пропоную Вам віднайти таку собі «золоту середину». Чи помічали Ви, що скільки часу не минуло б , актуальність класичного стилю, так би мовити, не помирає? А це тому що сорочки і стрілки на брюках пасують навіть хлопчикам в молодших класах, а легке жабо на білій блузі й спідниця довжиною до коліна чи не кожній особі прекрасної статі. У кожній шафі повинно бути те, що можна було б одночасно одягти як на червону доріжку, так і в університет на пари.

   Не хочу створювати негативну ілюзію, що всі ходять в чорно-білому(нічого проти такого поєднання не маю, але в розумних кількостях) і зализують волосся, як працівники банку. Ні, ні і ще раз ні. Класика ніколи не обмежувала нас фасоном чи кольором. У будь-якому випадку навіть для похмурого сірого костюму існують яскраві цікаві аксесуари: юнакам – краватки, хустинки в кишені, елегантне взуття, а дівчатам – сережки, шалики(хоча й звучить трохи застаріло), годинники і т.д. і т.п.

   Можемо довго розмусолювати цю тему, але давайте просто зробимо логічний висновок із цієї статі й поглянемо на приклад того, як могли б одягатися студенти Інституту філології КНУ.

Ви прекрасні, як би там не було. Не ховайте свою красу за сірими «кенгурушками» і …

    Класика Вам на озброєння :)

Ваша Кучеренко Анастасія