Абзац

Віталіна Ковальова: «Легше вивчати мову в країні, де нею спілкуються…»

Цікаво, чим приваблюють наших студентів іноземні навчальні заклади? Що спонукає  їхати так далеко від дому, рідних, друзів, коханих, аби здобути  знання? Можливо, у нас рівень освіти занизький? Чи молоді люди хочуть побачити Європу  й порівняти наше життя із закордонним? Героїня нашої статті, студентка 2 курсу спеціальності «Переклад з англійської мови», Віталіна Ковальова, поділилася власними враженнями після двомісячного навчання в Німеччині.

Що спонукало тебе до поїздки в Німеччину?

 Німецька – це моя друга іноземна мова, тому я вирішила покращити знання з неї. Побувавши в мовному середовищі, закріпила набутий досвід. Крім того, весело провела час та вдосталь помандрувала. Набагато легше вивчати мову в країні, де нею спілкуються. Я вже всьоме чи увосьме відвідала Німеччину. До цього розмовляла з місцевим населенням  виключно англійською мовою.

Хто  більш цілеспрямований та комунікабельний: українські чи німецькі студенти?

Важко сказати. Мабуть, усе ж таки в нашому університеті більше цілеспрямованих студентів, які справді багато працюють, аби досягти результату. Зі мною в Німеччині навчалися різні люди. Хтось із них приділяв більше уваги заняттям, а хтось – менше. Перш за все, це залежало від того, для чого  сюди приїхали і що хотіли отримати. Якщо прагнули й надалі працювати з німецькою мовою, то прикладали чимало зусиль… А от знайти спільну мову, на мою думку, простіше з німцями. Там люди набагато життєрадісніші та привітніші.

Чим запам’ятався перший день навчання? Які емоції тебе переповнювали?

Коли вперше прийшли на заняття, було дуже страшно. Непросто, виявляється, перелаштувалися на чужу мову. Люди, з якими ми навчалися, розпочали курс занять ще з березня. Вони говорили по-німецьки вільно. Нам же було складно. Та з часом роззнайомилися, почали спілкуватися -  і стало набагато простіше. Зрозуміла, що не одна така. На моєму місці зовсім недавно побував кожен.

Розкажи про  режим  навчання?

Цей заклад спрямований на поглиблене вивчення  німецької мови. Заняття проходили на свіжому повітрі у формі гри, доповіді. Тобто, поєднувалися різні види роботи. Було дуже цікаво. Навчалися п’ять днів на тиждень по п’ять годин з перервою на 20-25 хвилин (кожна пара тривала дві з половиною години).

Де ти жила?

Так склалося, що ми не встигли ні зареєструватися  в готелі, ні винайняти якусь квартиру у Каселі. Тому жили у Фельсберзі. Щоранку до міста потрібно було їхати 40 хвилин потягом.  А Касель, до речі, відомий на увесь світ завдяки виставці модерного мистецтва «Документа». Усе містечко прикрашене дивовижними роботами-скульптурами переможців конкурсу.

Якою мовою спілкувалася?

Спочатку могла розмовляти лише англійською. Та нас постійно змушували спілкуватися німецькою, контролювали, аби ми  виконували це. Мабуть, тому за тиждень почала говорити впевнено. Уже не було такого, що спочатку подумала українською, російською чи англійською, а тоді вже переклала.

Як ти використовувала вільний час?

Так як Німеччина входить до Євросоюзу, то відвідати якусь країну дуже просто. Тут не потрібна віза. Та й кордони існують лише формально. Цим, звичайно, я й скористалася. Але часу для мандрівок було обмаль.  Лише у вихідні могла дозволити поїздку. Тож відвідала не так багато міст, як хотілося. Зокрема, побувала в Берліні, Парижі, Амстердамі, Штутгарті, Марбурзі, Франкфурті. А ще  для студентів часто організували різні пікніки, вечірки.

Чи  хотіла б жити в Німеччині?

Так, дуже.  Це інший рівень життя. Тут головне не те, ким ти працюєш, скільки заробляєш, а твоє оточення і ти сам.

То виходить, аби стати ерудованою, досвідченою та компетентною у своїй справі людиною, потрібно використовувати кожен шанс. Власне, не так важливо, де ти здобудеш освіту, набудеш досвіду, - головне, ким станеш у житті. Ми ж бажаємо кожному якнайповніше реалізувати свій потенціал і досягти  найважливішої мети.

Лєна Худенко