Життя на стипендію

Драма. Частина 1.

Гроші для будь-якої людини – це незвідана річ, яка тяжко дістається та незрозуміло куди щомісяця дівається. Знайома річ: «прийшла» стипендія – можна гуляти. Але минає кілька днів - і от ви, натхненні та збентежені, дивитесь у гаманець, звідки вам привітно відсвічує пустота, та думаєте про сенс життя. А потім, зітхнувши, телефонуєте батькам із старим як світ: «мамо, тату, вийшліть, помираю», або влазите в борги, або починаєте терміново шукати роботу.

Так чи інакше, мистецтво вижити навіть на нинішні 720 грн на місяць – таки дійсно великий талант. Якщо цю суму поділити на 30 днів у місяці, отримуємо «прожитковий максимум», який на день складає:

720 : 30 =  24 гривні.

Наш кореспондент Олексій Шендрик отримав «бойову задачу» хоча б протягом п’яти днів (з яких два навмисне вихідні) протриматись у режимі жорсткої економії, щоб перевірити, чи може нормальна людина жити на такі гроші і що вона під час цього має відчувати. Олексій проживає з батьками в Києві, і під час експерименту за домовленістю він не міг прохати їх про грошову допомогу.

Пропонуємо вашій увазі сторінки із щоденника, який він вів протягом цього терміну.

21 грудня - середа. Перший день експерименту видався напрочуд легким. Дорогою до універу взяв кави, а на великій перерві пообідав гарячими бутербродами. Лишилося 3 гривні, незважаючи навіть на те, що одну "пожертвував" старенькому на хліб. Легкість укладання в ліміт пояснюється ще й тим, що на вечір я не мав жодних планів і відразу ж після пар поїхав додому.

22 грудня - четвер. Першою моєю помилкою стало те, що я забув попоїсти вдома і тому на їжу довелося витратитися суттєвіше. Втім, це було не єдиною проблемою. В універі довелося робити робити купу ксероксів, через що я їхав додому з пустими кишенями. І, природно, жодних планів на вечір я не робив.

23 грудня - п'ятниця. Не мати планів на цей вечір - гріх. Максимально економлячи на всьому (гроші йшли на найнеобхідніше: транспорт, ксерокси й одну чашку чаю, замість звичної кави), мені якимось чином вдалося зберегти на вечір 5 гривень, які я мав намір витратити на пиво з друзями. Проте, враховуючи специфіку закладів громадського харчування нашого міста, за ці гроші я спромігся б заледве купити 100 мл цього напою. Але друзі на те й друзі, щоб прийти на допомогу, коли ти у скруті. Зрештою, їхня допомога обмежилася одним кухлем, адже вони такі ж самі студенти, і грошей у них так само катма. Вечір довелося завершувати вдома за компом.

24 грудня - субота. День народження моєї троюрідної сестри. Не виходячи з дому до вечора, вдалося зберегти 24 гривні неушкодженими. Їхня доля, позаяк, склалася досить фатально: за них я купив сестрі квіти (довелося добряче напружитися, щоб знайти гарні квіти за притомні гроші о тій порі). Зате мої жертви були винагороджені смачною їжею та веселою вечіркою!

25 грудня - неділя. Останній день обмежень і самоконтролю. Його я вирішив провести вдома, щоб трохи "порозгрібати" свої навчальні справи. За планом того дня я мав підробіток на Відрадному (куди з Оболоні добиратися досить далеко), який мені вилився у 5 "транспортних" гривень, 10 гривень на каву і пиріжок і 4 гривні на жувальну гумку, яку я купив, піддавшись некерованому імпульсові. Тому пропозицію друзів "повисіти в генделику" мені довелося відхилити.

Ще одна деталь: на момент проведення "досліду" моя дівчина перебувала у своєму рідному місті, що безумовно скоротило кількість видатків. Проте у царині грошей у наших стосунках діє принцип взаємопідтримки: якщо в мене немає грошей заплатити за двох, то дівчині абсолютно не шкода і не в образу внести свою частку у спільний рахунок.

З усього пережитого й відчутого на власному досвіді можу сказати, що 24 гривні для студента (особливо київського) - це мізер. Їх вистачатиме лише за умов, що ти одинак-самітник, який не має ні друзів, ні зацікавлень, або дуже скупа людина, яка любить живитися за чужий кошт.. Але якщо відкинути емоції і спробувати подивитися об'єктивно на існуючу ситуацію, то гадаю на мінімальний "спартанський" набір найнеобхіднішого цих грошей має вистачити. Наша стипендія, якою б вона не була, це все-ж краще, ніж нічого.

Олексій Шендрик

Про другу частину експерименту читайте у наступному випуску газети «Абзац», який вийде в лютому.