1 груд. 2011 р.

Валерій Бедрик: «Живопис – це німа поезія, а поезія – це мова, що говорить»

8 листопада 2011 року в мистецькій залі інституту філології відбулося відкриття виставки зорової поезії «Актуальне мистецтво». Ініціювала її кафедра історії української літератури та шевченкознавства. А подарував роботи доктор Микола Сорока (Альбертський університет, Едмонтон, Канада).


Довідка «Абзацу»: «Зорова поезія» - особливий жанр, який стоїть на перехресті візуального мистецтва і літератури. Акцент робиться передусім на чуттєвому сприйнятті: так народжуються «вірші» у формі різних геометричних фігур, предметів, химерних візерунків, які несуть певне змістове навантаження.


Анатолій Мосієнко, професор, завідувач кафедри сучасної української мови Інституту філології:
Свого  часу зібралася група поетів: Микола Мірошниченко, Іван Вовчук і я. Всі ми були юні й нетривожні. Створили таке товариство візуалістів, яке згодом переросло у ширше коло. Потім друзі візуальної поезії були за межами України. Все, як в радянському світі, з якого ми всі вийшли, було цікаво і небуденно. Традиція рака літерального, зображальної поезії має славну передумову від Величковського, яку не могли перервати заборони будь-які. За радянської доби Віктор Женченко опублікував свої візуальні твори у популярному тоді часописі «Молодій гвардії». Через деякий час люди, які стежили за такими публікаціями, викликали автора і редактора на розмову... Сьогодні ця поезія поширена, вона існує поряд із поезією традиційною, бо зрештою має право на це. Справжні традиції завжди мусять супроводжуватися новими пошуками. Пошук в одному ракурсі вимагає знання в іншому. Всі відкриття базуються на якихось стиках наук.
Анатолій Ткаченко, професор кафедри теорії літератури, компаративістики та літературної творчості Інститут філології:
Часом буває так, що форма підказує зміст. Це стає помічним для молоді, яка ще не має великого досвіду. Вона бере бавиться, а форма підказує. Ще у Середньовіччі вважали, що будь-яку важку наукову думку можна унаочнити, візуалізувати. Тоді вона стає доступнішою. Такі візуальні штучки зацікавлюють, на них ведуться, бо це змінює кут зору, бо це поєднує різні види мистецтв.
Віктор Женченко, заслужений артист України, заслужений діяча мистецтв України, кавалер ордену Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого:
Ми всі займалися, коли були маленькими, візуальною поезією. Пригадайте, як ви малювали на піску, десь в дворі у бабусі, на паркані. Там такі шедеври можна було прочитати завжди. Та й людство починалося не з товстих книжок. Люди малювали у печерах, коротко і ясно. У Лондоні є 7 клубів візуальної поезії. Анатолій Кирилович хотів об’єднати всіх, щоб серйозно займатися візуальною поезією. Емоції, музика слова, графіка.. Все об’єднується і діє на одну візію.
Віктор Капуста, гросмейстер України з шахової композиції, віце-чемпіон світу:
Я професіонал у журналістиці, а не літератор. Колись відразу після аварії на ЧАЕС, працюючи у газеті «Вісник Чорнобиля»,  мав розмову з Анатолієм Мойсієнком. Сказав, що прочитав мій журнал і запропонував зустрітися. Тоді я першим у Радянському союзі з допомогою технічного редактора почав випускати журнал «Мистецька шахівниця», що був присвячений шаховій композиції. Так ми почали спілкуватися з Анатолієм Мірошниченком. Створив я панторимний  сонет. Аби знав, що в українській літературі вже були такі спроби, то, певно, не взявся б за це. Але, коли не знаєш, ти, як дитина, йдеш першим і воно виходить.
Валерій Бедрик, аспірант кафедри теорії літератури, компаративістики та літературної творчості:
 Стикався із зоровою поезією в дитинстві, як і всі, адже багато прийомів використовується в дитячій літературі. Багато прийомів засвоєні сучасною поп-культурою, рекламою. Задався питанням, чи зможу я так, чи зможу я не так? І сам спробував створити. Курйозна поезія вона появляється в культурі тоді, коли актуальною стає візуальна проблематика. Вона збігалася із духовним зламом в межах одного покоління у бароковій культурі, з розвитком друкарства, а також відновили візуальну поезію авангард та культурний злам 80-90 років 20 сторіччя. Можна сказати, що живопис – це німа поезія, а поезія – це мова, що говорить.
Хто ще не познайомився із зоровою поезією, поспішайте!
Вікторія Савчук

Немає коментарів:

Дописати коментар