Мелодійне свердління стін та ритмічне забивання гвіздків, аромат свіжої фарби, пил на всіх можливих поверхнях, який перетворював коридори на мініатюрні Туманні Альбіони - на кілька місяців стали незмінними супутниками навчального процесу.
На партах найколоритніших аудиторій корпусу - підвальних, взагалі можна було сміливо експериментувати зі створенням пальцевого малюнку, оскільки це дозволяв зробити шар вапна і пилу, яким були вкриті не тільки столи, а й сидіння.
Семінари в окремих аудиторіях почали нагадувати кліп на композицію виконавця Бенні Бенассі "Satisfaction". Варто було розпочати розмову про високі філологічні матерії, як вона переривалася брутальним грюканням, гудінням, приправленим вищезгаданими ароматами. Через це адекватне проведення пар було поставлене під велике питання.
Робітники, які створюють ці незручності, розводять руками: мовляв, працюємо з даним об`ємом роботи за тим графіком, як і всі інші люди. Тобто, за денним. Робота в нічний час та на вихідних оплачується зовсім за іншим тарифом. Хоча останнім часом, говорять, іноді виходили в суботу-неділю.
У відділі технічної експлуатації пізній початок ремонту пояснили складністю процедури: спочатку надходить фінансування (а воно, кажуть, з`явилось лише наприкінці серпня), потім проводиться тендер (конкурсний відбір серед ремонтних фірм, які пропонують найвигідніші для інституту умови) і лише після нього розпочинаються роботи. Здавалося б, ситуація однозначна і виходу з неї немає. Але проблема загострюється регулярно через не зовсім коректну поведінку ремонтників.
Неодноразово з вуст викладачів та навіть керівництва інституту лунали прохання не фарбувати і не свердлити протягом навчального процесу. Дехто дійсно прислухався до цього крику душі і перейшов на режим "фарбування - після 17.00 вечора, свердління-забивання гвіздків - під час перерв і між змінами", але дехто продовжував працювати під час пар.
"Нам сказали робити, то ми й робимо, - знизують плечима робітники. - Ви бачите, що ми швидко працюємо. За два дні оббили плитку в туалеті. Намагатимемось закінчити якнайшвидше. І під час пар ми не працюємо. Тільки під на перервах".
В ситуації психологічного тиску обидві мимовільні (або ще сказати, підневільні) сторони конфлікту могло врятувати лише людське один до одного ставлення, але не склалося. Нещодавно на прохання однієї з викладачів перестати свердлити під час семінару робітники у досить грубій формі відмовили, і студентів було відпущено додому: проводити заняття було неможливо через шум.
Запах фарби, ще один незмінний супутник ремонту, створив безліч незручностей, але найбільше не пощастило алергікам та тій частині персоналу, яка постійно знаходиться в зоні з умовною назвою "мрія токсикомана".
"Фарбують звісно. Але ми ж нікуди звідси не дінемось. Доведеться потерпіти", - знизують плечима працівниці гардеробу та розповідають, що відділ технічної експлуатації і навіть Григорій Фокович скандалять з ремонтниками, які попри заборону починають фарбувати о 7 годині ранку, сподіваючись, що до 8.20 запах "вивітряється".
Тим часом для деякої частини студентів та викладачів гардероб перетворився на зачароване місце, яке обходять десятою дорогою, інакше проблем зі здоров`ям не оминути. Скарги знайомих авторів статті останнім часом набули системного характеру: студенти жаліються на те, що після пар, проведених неподалік від джерела запаху, болить голова.
Втім, ремонт призвів не лише до проблем, пов`язаних із ароматично-звуковим супроводом, а й питанням особистої гігієни.
Із 7 працюючих туалетів на весь корпус першого вересня (!) відкритими залишилось лише 4 (із них чоловічий, до речі, всього один). Вистояти довжелезну чергу під час перерв стало завданням для найвитриваліших, і студенти знайшли очевидний вихід: виходити під час пар. Звісно, майже безперервне грюкання дверима протягом лекцій (потокових особливо) не може стимулювати до концентрації на предметі.
Останніми тижнями туалети в правому крилі відкрили (щоправда, про це знали далеко не всі, або більше - майже ніхто), але через кілька днів буквально статус-кво було відновлено: ремонт перекинувся на інше крило, причому жодного вказівника ані на дверях нововідкритих туалетів, ані на дверях зачинених (мовляв, так, сюди не можна, але ви можете йти до відремонтованих) вивішено не було.
Проблема виникла також і з аудиторним простором: знайти вільну аудиторію серед переповнених перетворилося на невирішувану задачу. Цей квест останнім часом ускладнився настільки, що, розповідали, декому із викладачів довелося проводити пару напроти туалету в коридорі.
Інститутом заволоділо очікування. Воно, наелектризоване, просто висить в повітрі. Очікування дня, коли нарешті буде просвердлено останню дірку в стіні і викинуто останню банку з-під фарби. А поки що ми вирішили розпитати, що можуть сказати «в`язні замку ІФ» стосовно цієї проблеми.
Тимошенко Світлана: Не знаю, чому всі так проти цього ремонту. Я вважаю його необхідним, це ж робиться для нашого комфорту. Тим більше, я обожнюю аромат свіженької фарби, і чути його кожного дня для мене – одне задоволення!
Бандура Маринка: Краще вони б зробили його літом. Пилюка на коридорах, холодно, бо відчиняють часто двері у внутрішній дворик, і звуки дрелів під час пар трохи заважають. але якщо подумати про те, що він колись закінчиться і наш корпус буде гарним, то можна миритися.
Козир Андрій: З однієї сторони це доволі напряжно, але в принципі все тихо (принаймні в нас). А з іншої це крок в майбутнє, і якщо ремонт проводять зараз, то на це є серйозні причини. Ну і хай краще зараз зроблять, щоб скоріше все закінчилося!
Коломисюк Інна: В принципі ремонт – це вже прогрес для нашого університету. Але, на мою думку, ремонту в першу чергу потребують не туалети, а аудиторії, яких до речі чимало. Наприклад, 113 аудиторія на третьому поверсі взагалі в аварійному стані, там стеля обсипається прямо на парах! Мені було навіть страшно. Справді, краще вже туди направити всі сили та кошти.
Стадніченко Олена: Дістав постійний шум, неприємний запах і ремонти в туалетах.
Кавицька Тамара Іванівна, викладач, кафедра методики викладання української мови як іноземної: Звичайно, було б краще зробити ремонт під час канікул. Але, напевно, немає у них можливості прискорити. Звичайно, що це незручно. І туалет закритий, плюс запахи.
Гриценко Валентина Степанівна, викладач, кафедра етики, естетики та культурології: Я думаю, що все треба робити вчасно. І думаю, що університет в цьому не винний. Напевно що такі форс-мажорні обставини змушують робити зараз ремонт… фінансування, події, які мають бути в зв`язку з футбольним чемпіонатом. Але проблеми ці не сьогодні народилися. Весь час ми спорадично робимо якісь ремонти. Максимально, мінімально. І мені доводилось не один раз виходити в коридор і просити, щоб припинили свердлити чи стукати тому, що якщо ті роботи робляться, терас знаходити для них час. А це інші гроші. Мабуть, над цим треба було подумати. Зсунути це на канікулярний час, до закінчення чи до початку занять. Звісно що це заважає. Студенти не можуть сконцентруватись, викладач не чує себе. Алергія – це сьогодні велика проблема. Використовуючи матеріали в корпусі, напевно, треба думати, щоб вони не викликали проблем зі здоров`ям. Я думаю, що керівництво робить багато, щоб в таких умовах ми пристойно навчалися. Бо великі проблеми доводиться вирішувати сьогодні.
Володимир Миколайович Підвойний, завідувач кафедрою тюркології: Корпус старенький, він потребує ремонту однозначно. Але ремонтувати, бити стіни під час пар – це ж неможливо. Це велика проблема, яка непокоїть навіть не тільки викладачів і студентів, але й керівництво. Будівельники поводять себе не дуже коректно. Був момент, коли у підвалі болгаркою під час пар хтось почав обробляти якийсь матеріал, і пил стояв на три поверхи. Або та ж сама фарба. Не можна фарбувати, коли тут люди.
Будівельники, в принципі, теж незалежні умовно. Можливо, вони не розуміють наших умов, нашу специфіку.
Дар’я Ігнатенко, Миколюк Олена
на злобу дня, і заголовок чудовий =)
ВідповістиВидалити