1 жовт. 2011 р.

Крізь тернії до зірок

    Ступаючи на поріг жовтого корпусу, так званого «квітника мудрості», перше, що очікуєшь побачити – це переважно стриманих леді, які віддають найкращі роки життя науці та опануванню величезної кількості мов. Та це було колись. Зараз же наші «квіточки» зовсім інші. Їхня мета полягає вже не тільки у вивченні мови. Вони мислять набагато глобальніше:


     Юлія, 20 років, кореїст:

     «Я мрію закінчити магістратуру. Також дуже хочу пов’язати своє життя з корейською мовою та маю на меті відкрити свою справу, яка буде 100% пов’язана з корейською!»

       Вони сповнені ідей, вони дуже зайняті, вони вольові, вони нестримні. Майже кожна має на меті побудувати приголомшливу кар’єру, заробити купу грошей, стати відомою.
      Анастасія, 20 років, перекладач:

     «Оскільки я вивчаю німецьку мову, то у майбутньому бачу себе успішним перекладачем. Також дуже хочу відкрити свою фірму. Ще не знаю напевне, з якою діяльністю вона буде пов’язана, але бажаю реалізувати і підприємницькі навики. Неабияку роль відіграє й сім’я у моєму житті. Я хочу двійнят –дівчинку та хлопчика. Дуже хочу багато з ними подорожувати та разом вивчати мови».

      Наталія, 20 років, китаїст:

    «Звійсно, головною метою мого життя є доскнале володіння китайською мовою. Тож, у майбутньому я планую начатись у Китаї. Та перш за все я хочу завершити освіту в університеті. В принципі, я хочу жити красиво: подорожувати, бути коханою, мати багато котів і ще величезну собаку. Відвідувати час від часу Европу, мати багато друзів та величезне коло захоплень».

      Анна, 21 рік, японістка:

     «У дитинстві я захоплювалась музикою, тож дуже хотіла стати рок-виконавицею. Та з часом, «підсівши» на JR (джей рок – японський рок, прим. авт.), я зрозуміла: це - моє покликання. Тож я почала вивчати японську мову. І зараз усіма силами намагаюсь втілити свою мрію - стати співачкою та підкорити сцени Японії».

      Ольга, 20 років, індолог:

      «Індія. Я бажаю показати її справжню – чуттєву та дуже красиву. Хочу відкрити галерею, де б проводилися лекції для школярів та студентів, виставки картин сучасних митців. Хотіла б організовувати тижні мод індійских дизайнерів».

     Ось такі вони, дівчата-філологи. Та не тільки дівчатами, а ще й хлопцями-філологами багата наша країна. Вони – сильна половина, їхні думки та наміри дещо відмінні. Та всі вони досить задоволені своїм станом на сьогодні. Проте, не всі ще визначились з «життєвим розкладом». Скажу одне: планувати завчасно - не для них. Вони беруть все від кожного дня, проживаючи його як останній.

      Ігор, 19 років, перекладач:

    «Насправді навчатись у жіночому колективі досить таки приємна справа. Мені було легко знайти спільну мову з дівчатами. У нас велика кількість спільних інтересів та цікавих тем для обговорення.
     А щодо планів на майбутнє, то я ще навіть не визначився. Адже спочатку потрібно досконало вивчити мову, закінчити навчання, а після можна думати і про перспективи...
     Мені просто подобається моє навчаня та студентське життя. Це круто».
      Павло, 20 років, японіст:

     «Жіночий колектив – це «гут», проте дівчата іноді вередують. На те вони й дівчата.
    Стосовно роботи, то я ще й не вирішив. Чи буду перекладачем – не знаю, проте японську треба вивчити – це зайвим не буде».

     Саша, китаїст, 21 рік:

    «Начання в університеті – це, перш за все, престиж, кваліфіковані викладачі та можливість побувати за кордоном, у країні, мову якої ти вивчаеш. Стосовно моїх планів на майбутнє, я бажаю пов’язати своє життя з Міністерством іноземних справ або працювати при секретаріаті президента. Також було б добре, якби я мав нагоду працювати на міжнародну компанію».

      Евген, 20 років арабіст:

    «Навчання в інституті філології....навіть не знаю, як описати. На справді – це досить легка та приємна справа. Це настільки легко, що я навіть іноді дозволяю собі довше спати зранку.
Щоправда, с жіночим колективом мені не так поталанило, адже більшість моїх одногрупників (як це не дивно) – хлопці. Та якби я був єдиним хлопцем у группі, то навряд чи я б сумував з цього приводу.
     Найскладніше зараз для мене – це питання стосовно моїх планів на майбутнє. На жаль, я поки що не досить добре визначився з вподобаннями, але все ще попереду».

     Артем, 20 років, україніст:

    «Навчання в інституті філології завжди було мрією для мене, задля якої я приклав чимало зусиль. Проте, коли я досягнув своєї мети, я швидко зневірився у ній і у всьому, що пов’язано з філологією. Мені не до вподоби система навчання. На мою думку, вона некоректна та не зовсім цікава. Тому й у магістратуру я планую подавати документи до іншого закладу. А жіноче суспільство – це найбільший плюс, який я маю, навчаючись на філолога.
    У майбутньому я бачу себе будь-ким, лише не філологом».

     Ось так. Скільки людей, стільки й думок. Проте, найголовнішим є те, що більша частина все ж визначилась зі своїми бажаннями та точно вирішала, що саме цікавить їх у житті.
    На початку ми були доволі невпевнені, загублені. Та час плине, ми зростаємо та все більше й більше укорінюємось у наших вподобаннях. Ми знаходимо своє покликання та стрімко слідуємо за бажаннями. І не так важливо, хто ти, наскільки ти фізично сильний чи слабкий. Головним є віра у себе, свої сили та стрімке, невпинне бажання працювати, створювати, і саме тоді все буде, як ти того бажаеш. Ніколи не полишай своїх вподобань, свої надії. Завжди слідуй за ними, падай та вставай, знову і знову. Будь впевненим. Будь справжнім та стійким.
    Ми дійсно сильні!

    Катя Чередничок 

Немає коментарів:

Дописати коментар