1 жовт. 2011 р.

«Як наші гуртожиток відвойовували»

     Весна. Чудова пора для майже шляхетних вчинків студентів: дехто нарешті розпочинає навчатися, м’яко пишучи, «паритися», а хтось навпаки, забуває про все і керується бажаннями даної пори. 
     Існує ще одна болюча причина для хвилювання: четвертий курс виселяють після захисту дипломної роботи, і на період здачі вступних екзамені є великі шанси залишитися жити на Ж/Д вокзалі. Та студенти – то вельми оптимістичний та винахідливий народ, і з цією дріб’язковою проблемою кожен якось справлявся, і доволі вправно. 
     Одні писали заяви, щоб їм надали «койко-місце» в гуртожитку в будь-якій кімнаті. Дуже цікава назва, до речі. Коли чую це слово - «койко», в голові виникають зовсім не позитивні асоціації. Інші, стоячи на колінах перед завідувачем гуртожитку, вимолювали собі місце у своїй рідні кімнатці, в якій 4 роки прокидалися на пари, в якій збиралося безліч друзів і святкувалося будь-яке свято, яке тільки можна святкувати по-студентському. Ніхто і не задумувався наскільки ці чотири стіни стали рідними серцю за цей час, скільки було записано цитат та наклеєно фотокарток на стареньких шпалерах; на них була записана історія майже кожного дня розумного студента. Скільки було сварок з новою сусідкою, за яким слідувало усвідомлення того що ось саме вона – справжня подруга. Та продовжимо, про що почали.

     Літо. Як можливо описати всі емоції, які виникають у студентів від цього заворожуючого слова. Та для четвертого курсу це тільки початок веселенького пекла під назвою «ОКР магістр» чи «ОКР спеціаліст». Вступали всі хором і весело. І після всіх вступних випробувань, коли здається, що ось воно – щастя: «Я вступила, я магістр!!» а попереду ще місяць насолод, розваг і абсолютне забування про навчання, на нас чекало ще багато сюрпризів.

      Осінь. Як після солодкого сну прокинулись всі магістри та спеціалісти, побачивши, що речі із їхніх кімнат виставлені, а під дверима їх очікує великий подарунок під назвою «перший курс та їхні батьки». Одразу пригадались слова пана Різника про те, що всіх буде виселено й на наші місця будуть поселяти перший курс. Тільки тепер всі зрозуміли, що жити нам ніде. З цієї хвилини і розпочинається «солодке життя».
    Майже всіх магістрів виселили, на їхні місця заселили першачків, пояснюючи це тим, що «студенти-магістри та спеціалісти уже дорослі і вже в змозі знайти собі житло в великому місці, а першокурсники – новачки, ще нічого не знають!». Але ж у нас не «дідівщина», щоб розподіляти хто тут старший, а хто менший. Старшокурсники не принижують, не пригноблюють менших, тому що всі ми вихована та шанована молодь, яка не дозволяє собі опуститися до примітивізму та вуличних розборів. 

     Та першого вересня чемність відійшла на другий план. Батьки першокурсників наступали на магістрів, з галасом і вимогами негайно вибиратися з кімнат, бо вони вже їхні. Дехто, нічого не пояснюючи, просто виставив речі в коридор, вважаючи, що має право чіпати чужу власність. Та, мабуть, з роками студент тільки стає витривалішим та стійкішим, і у нього розвивається настільки велике почуття гумору, що навіть цю проблему сприйняли з бойовим духом та розумінням. Багато студентів не мали взагалі де жити. Хтось нишком пробирався в гуртожиток повз вахту до друзів, хтось кочував у знайомих, але більшість їздила з дому в Київ.    

     Точно можу ствердити, що водії маршруток заробили за перші два тижні вересня вдосталь. Справедливо чи несправедливо виселили старшокурсників – це спірне питання.
    Чому поселенням та виселенням почали займатися першого вересня? Хто винуватий в неорганізованості поселення? Ці питання так і залишились без відповідей для всіх нас. Згідно до статистики, у одному з базових гуртожитків університету вільних місць було 200, а першокурсників близько 260 і ще 100 магістрів. Цифри вражають.
     Поселення цього року обійшлося старшокурсникам дуже дорого та важко і було здобуте незліченною кількістю пролитих сліз і витрачених нервів.
     З широкими обіймами приймаймо нових колег в рідні стіни, але не забуваймо і про тих, хто вже 4 роки віддав Інституту.

    Ганна Підлісна 

Немає коментарів:

Дописати коментар