Під дрібним і противним дощиком хлопці й дівчата у світлофорно-червоних кепочках, тремтячи на жовтневому вітру, показували учасникам міжнародної конференції творчої та наукової інтелігенції країн СНД, як дістатись до будівлі, що знаходиться просто через дорогу. Здається, правила приписували ще посміхатись, але виходило поганенько. Втім, учасники і самі це чудово розуміли. "І чого вас оце тут поставили, на холоді, на вітру", - обурювався один із учасників конференції, з жалем поглядаючи на кількох дівчат, які мокнули під дощем. Організувати і мотивувати - ці два основні правила є універсальними для тих, хто прагне результату колективної праці. Перетворення свята науки на головний біль "обслуговуючого персоналу" можна було уникнути, і нижче ми спробуємо це довести.
Мотивувати
У Радянському Союзі з цим було простіше. Від людей-гвинтиків вимагалося бути функціями, яка зіб`ються у гурток, підуть туди, куди скажуть і зроблять те, що вимагатимуть. При цьому власна думка, а повсякчас і елементарна логіка лишались поза дистанцією. Неприємних моментів було достатньо. Найбільш прикрим було те, що спочатку студентам, які повинні були вартувати під університетом, пообіцяли вихідний день наступної суботи після конференції. Втім, дуже швидко передумали. Потім знову змінили рішення і таки дозволили "вартовим" залишитись вдома. Але про це всі дізнались в останній момент. Окрему хвилину задоволення всі пережили у ту мить, коли в доволі жорсткій і ультимативній формі сказали, що: по-перше, лише кияни і жителі Київської області будуть відбувати "повинність", по-друге, що присутність обов`язкова, хоч ти вмирай. Як ви розумієте, це не додало натхнення ані студентам, ані викладачам, яких "припахали" у вихідний день (якщо взяти до уваги робочу суботу наступного тижня). Таємницею також лишився принцип відбору спеціальностей, залучених до заходу, оскільки "конференційно зобов`язаними" виявились лише студенти-україністи та японісти. "Ми що, другий сорт? Де інші спеціальності? " - обурювались студенти.
Організувати
Мова піде не про ідеї експлуатування, старі, як сам Всесвіт, а про сам підхід до організації, який виключав саму можливість "згладження" гострих кутів। В ситуації, в якій без "живих вказівників" не обійтись аж ніяк, для уникнення загального обурення достатньо було буквально декількох кроків. Перший - офіційно і заздалегідь оголосити, що студенти ВСІХ спеціальностей (не лише філологів, але й тих, хто навчається у червоному корпусі) і всіх курсів можуть брати участь у організації "живого ланцюга" в обмін на відпущення з пар в наступну суботу. А також простимулювати можливістю одержання додаткових балів. Повірте мені, бажаючих було б достатньо (опитування це довело). Другий - студентів, які стояли годину на вулиці, як мінімум забезпечити гарячим чаєм, оскільки все ж не травень місяць за календарем. Авторка статті відчула це на власному досвіді, наступного дня після конференції прокинувшись із нежитем. Якщо на чай не було грошей і часу, то змінювати локацію задубілих філологів: тих, хто стояв у корпусі, через двадцять хвилин несіння вахти відправляти у корпус грітися, а тих, хто чергував у корпусі - на вулицю. Третій - застудженим студентам сказати, щоб вони лишались вдома. Підвищення престижу ціною здоров`я, до того ж, чужого - це не вихід із становища. Принципово інший вихід - відмовившись від необхідності стояння на вулиці, організувати групу людей, які б централізовано відводили делегатів до їдальні. Це було б не менш ефективним, хоча і не настільки видовищним. Найменш презентабельне, але також дієве рішення - взагалі обійтись без залучення людей, встановивши вказівники. Про це з обуренням зазначали самі учасники конференції. Більшість делегатів взагалі залишали учасників хелп-тім без уваги, минаючи їх на крейсерській швидкості. Наостанок. Взаємна повага учасників один до одного є запорукою результативності будь-якої справи, і продуманість є її безпосереднім проявом. Ситуація, в якій опинились студенти, є насправді маркуючою, і неважливо, що вона торкнулася лише певного кола людей. Гора не пішла до Магомета. Це, на превеликий жаль, не дивує. Запропонувати йому більш зручну дорогу, не примушуючи дертись через хащу вона цілком могла. Але, на превеликий жаль, не схотіла.
Дар’я Ігнатенко
Немає коментарів:
Дописати коментар