1 жовт. 2011 р.

Замальовка №4

    Надихає «Монетка й місяць» Сомерсета Моема (“The Moon and the Sixthpence” by Somerset Maugham) і полотна Поля Гогена    “We were like tram-cars running on their lines from terminus to terminus, and it was possible to calculate within small limits the number of passengers they would carry”.
      Ми були схожі на трамвайні вагони, спрямовані рухатися на рейках від зупинки до зупинки; і майже точно можна було визначити кількість пасажирів, котру ці вагони перевезуть.

     Ми все життя танцюємо ламбаду. Хапаємо руками сусідову спину і відчуваємо чиїсь дотики на собі. Вправо, вліво, уперед. І музика навколо така знайома, ніби ти сам її написав. Вона лунає в твоїй голові, у серці, думках, а ще під неї крутять дитячі калейдоскопи. Ми, граючись, будуємо життя. І тут не йдеться про легковажність, наївність чи брак відповідальності. Ідеться про встановлені правила, вибудувані алгоритми, що їх ми дотримуємося, маючи на меті зберегти і примножити блага цивілізації. І кожен, хто йменує себе будівничим, за контекстом – творцем, знає про ці догми. Адже раз піднявши сокиру, аби розтяти надумані пута суспільних пріоритетів, ти хочеш уже похитнути цілу споруду, що здійнялася над гниллю потоплених тисячоліть. І ця споруда – цивілізація.
     І саме так вимальовується образ людини, що стоїть поза колом свого оточення, стоїть на самоті і попри всі докори не прагне тіснитися у щільних рядах до-себе-подібних.
Усюди нас вчать послідовності у викладі думок і зміні життєвих позицій. І долю свою ми нібито маємо штовхати поперед себе стежками логічно вибудуваних поглядів на життя. А все таке намішане і справжнє, а не розбите на категорії, штучне і впорядковане, закрите у шкарлупках конкретних понять.
    Я схиляюся перед усіма, кому доводилося спиняти буденність і бачити суть метушливого натовпу, себто інертні тіла довкола.
    Що таке мистецтво? Безумовно, надбання культури, продукт людського генію. Цей світ балансує на межі руйнування й творення. І всяка істина, що зійшла на ниві безмежних просторів фантазії, доповнює і по-своєму тлумачить таємниці світобудови. Тож, іскра, що горить між зімкненими долонями митця, розпалює душі, сповнені нестерпною жагою пізнання. І вітер, що гуляє між брилами напівзасвоєних знань, розлючений у вирі чистого споглядання, роздмухує в цих душах несамовите багаття, аж до плавлення розпеченого заліза тієї металевої доби, де всім нам довелося жити.
    Чи може бути більшою та дистанція, що відділяє Місяць – небесне тіло, творіння потужної космічної сили, – і монети, номіналом у шість пенсів, що її тримає у руках бідний, нужденний чоловік? Чи можна подолати прірву, що розриває два береги, якщо на одному з них стоїть нудний і непримітний службовець, життя якого – буденне «сьогодні», а на другому – людина, що забула своє минуле і ніби відмовилася від ґрунту під ногами, здійнявши себе високо над головами перехожих, із потрощеними у тисняві життями? Чи взагалі колись існувала людина, здатна не відчувати сорому, жалю, докорів сумління або любові до живої істоти; людина, що не могла побороти демона у собі і змушена була йому коритися; якщо демоном цим була жива уява і нездоланний творчий потенціал? Таким був Чарльз Стрікленд – художник, що бачив світ інакшим. І таким, нібито, був Поль Гоген, чия блискуча постать, прикрашена авторською сміливістю, живе на сторінках роману Сомерсета Моема.
     Роман “The Moon and the Sixthpence” розповів мені про Таїті, про множинність творчих «Я» митця і про цілковиту немічність суспільства. Я дізналася, що й автор може не розуміти своїх героїв, якщо вони позичені з реального життя. Уперше я усвідомила, чому творчий дар інколи називають прокляттям. І, звісно, зацікавилася імпресіоністичними полотнами. Роман підходить усім, чия пристрасть збирати враження.

      Анастасія Кучинська

Немає коментарів:

Дописати коментар