1 жовт. 2011 р.

Homo Viator

     Шановний першокурснику, напевно, зараз ти очікуєш на чергову порцію сентиментально-урочистих слів, на кшталт тих, які лунали зі сцени 1 вересня. Забудь.
     І хоч ти ще не пройшов повноцінної ініціації (мається на увазі – першою сесією), але через місяць після посвяти смішно розповідати тобі, куди ти потрапив. Ти доросла людина і вже встиг трохи розібратися в ситуації.
    Напевно, також недоречно розповідати тобі про те, чому економіст, лікар, юрист – це професія, а філолог – це скоріш стан душі і стиль життя. Проте, таке розмите уявлення анітрохи не робить тебе гіршим від них. (Якщо будеш справжнім філологом, завжди зможеш це довести завдяки гігантському словниковому запасові і як мінімум трьома мовами).
    Уяви шість років навчання у вигляді сходів. Зараз ти ледве подолав першу сходинку. Але від того, наскільки впевненим буде твій крок, залежатиме дуже багато, ледь не все.
   Якісь речі ти маєш полюбити, до якихось – просто звикнути (але не плутай – мова тут не йде про ситуацію прямого порушення твоїх прав!). Цілком можливо, що час від часу не спатимеш ночами. Навчишся прогулювати пари – але не через те, що хотітиметься піти в кафе з друзями, а спочатку через те, про що був попередній пункт. Закохаєшся. Зненавидиш. Пробачиш. Знайдеш друзів. Вивчиш студентські прикмети і вперше опівночі крикнеш у вікно «Шаро, прийди!!!», відчайдушно вчепившись у відкриту заліковку.
    Все це буде. Не стану витрачати твій і свій час порадами з методички «Як бути гарним студентом».
    Дозволю собі лише одне коротке побажання: що б не сталося, ніколи не втрачай себе і не зливайся з натовпом. Бо зворотній процес може зайняти цілу вічність.
     Стосовно самореалізації. Тут тобі пощастило.
     Чого бажаєш? Влитися в дружній колектив студентського парламенту? Або профкому? Читати свої твори на зборах літературної студії? Писати у газету чи брати участь у словесних дуелях дебатерів? Танцювати і співати у народному ансамблі? Цілком можливо, що тобі спаде на думку створити власний проект, який об’єднуватиме людей навколо тебе і твоєї ідеї. У цьому випадку головне – не боятися і вірити у свої сили.
    Чи пам’ятаєш ти відео на пісню легендарних Pink Floyd, там, де йдеться про “we don`t need no thought control”? Жалітися на невідповідність чистих сподівань суворим реаліям можна, але ефективність прагнутиме до нуля.
     До думки про те, що «інститут – це лише освітня установа» спішимо додати: інститут – це ти. І ти можеш набагато більше, аніж можеш уявити.
 
     Дар’я Ігнатенко 

Немає коментарів:

Дописати коментар