24 лют. 2013 р.

До Дня всіх закоханих редколегія «Абзацу» створила спецпроект «Історія мого знайомства». Шість молодих пар розповіли власну історію кохання. Кожна із них по-своєму прекрасна, зворушлива та неповторна!



Вікторія + Юра

Ми знаємо один одного ще з першого класу.Разом навчалися,сиділи навіть за однією партою.Та ми й подумати не могли,що колись нас обійме сильне і чарівне почуття.Наші погляди зіштофхнулися,а серця - заграли одну мелодію.Коли на сцені рідної школи ми з ним танцювали хвилюючий вальс,все стало ясно...Він любить мене,а я люблю його.Зараз ми навчаємося у різних містах,проте відстань не грає ніякої ролі,бо коли любиш здолаєш будь-які перешкоди на шляху до щастя,особливо,коли маєш фото коханого,чуєш його голос у своєму мобільному і читаєш смс:Я ТЕБЕ КОХАЮ!



Ася + Сергій

Наша історія почалась трохи більше як 8 років тому. Мені було всього на всього 13 років коли я зустріла мого майбутнього чоловіка. Я була серед організаторів міського Інтелект-турніру, а він – одним з його учасників. Весь цей час, ці 8 років, ми були гарними друзями – я його знайомила з подружками, а він радив як краще себе поводити з чоловіками. І от одного дня я жартома запропонувала своєму нареченому переїхати до мене, а він жартома погодився. Тепер уже 8 місяців ми живемо разом, а незабаром у нас весілля. Історія нашого кохання – один із доказів теорії про те, що між чоловіком і жінкою дружба неможливо. Ми, наприклад, додружилися.



Аня + Олег

Найжаданіше з"являється в житті, коли його перестаєш чекати. Все відбувається несподівано та дуже швидко.Так було й зі мною, коли на сімейному святі я познайомилась зі своїм коханим. У той день він вчетверте став татом, хрещеним татом=). Я одразу його помітила, і вже під кінець вечора ми не відходили один від одного ні на крок. А потім я поїхала додому пакувати валізи в дорогу. Літні канікули я провела в Іспанії та думки про Олега не покидали мене ні на мить. Спілкування в Скайпі та смски - ось якими були наші стосунки. Того дня, коли я повернулась в Україну, було наше перше побачення! Ми вже півроку разом, і я почуваю себе щасливою як ніколи!



Настя + Саша

Часто ми навіть не замислюємося над тим, які подарунки робить нам доля. Так було і зі мною. Розчарувавшись у черговому кавалері, засмучена викраденим телефоном, я прямувала, прогулюючи пару, з університету у міліцейський відділок. Яка романтика!) У такі моменти не чекаєш нічого хорошо, саме тоді і трапляються дива. Ідучи до всім відомохо переходу і копирсаючись у недрах безмежної жіночої сумочки у пошуках невідомо чого, я випадково підняла голову і побачила Його… Високий, широкоплечий,кароокий, з мужнім підборіддям і в дорогому костюмі, тоді Він здався мені Аполлоном.) Наші погляди зустрілися, і я побачила у Його очах щось дуже рідне. Та мить розтягнулася у вічності. Ще секунда, і ми вже летимо у своїх справах… Та тільки Його образ сховався за рогом, я одразу ж згадала: ми вже знайомі, на Дні народженні моєї подруги з юридичного! В думках плануючи нашу дату весілля, кількість майбутніх дітей і усвідомлюючи неможливість усього цього, я вирішила взяти ситуацію під свій контроль. Я сама знайшла «своє щастя» у соц.мережі і того ж вечора Він призначив мені побачення. Ми разом уже півтора року. )

Коханий, я дуже тебе люблю і щаслива, що доля звела нас разом!)

П.С. Вірте у кохання і, чекаючи наступного подарунку долі, візьміть своє щастя у власні руки;)



Аліна + Вадим

Я працювала деякий час промоутером і Вадим теж. За два дні до Нового 2012 року я вийшла на заміну в магазин, де працював він. Познайомились, розговорились на перший день, потім обмінялись номерами телефонів. На другий день після роботи ми пішли пити разом чай у кафе поряд з магазином. Потім був Новий рік. 1 січня вийшло так, що ми обоє їхали додому приблизно в один і той же час. Зідзвонившись, ми зустрілись на вокзалі, я прихватила пляшку вина і на залізничному вокзалі ми ще досвяткували Новий рік вдвох. Сівши в сусідні поїзди, ми роз"їхались по домам. Всі канікули ми щодня зідзвонювались,переписувались і після повернення в Київ зустрілись 14 січня. Тоді ми вперше поцілувались і почали зустрічатись:)



Іра + Дмитро

Сьогодні, у День закоханих, ми сиділи і знову згадували як познайомилися 2 роки тому. Кажуть, що кохання - це коли ви зустрічаєте один одного взимку, закутані по самі вуха в шарфи та пальта.

Тому, мабуть, що це і є справжня любов. Я купувала квитки додому, а він стояв за мною у черзі.

- Я відійду ненадовго, не заперечуватиме?

- Заперечую,- сказав він. Так і почалося наше знайомство.

Абсолютно розгублена я почала допитуватися чому і майже повернулася у чергу, коли він попросив у мене номер телефону, аби зателефонувати, як підійде моя черга. Дивна ситуація, але коли ти мимоволі посміхаєшся хлопцю, то здається більше ніж приємним, вчинити так, як він просить.

Про це я думала весь час, поки поверталася назад до вокзалу. Подякувала йому, і більше ми не заговорили.

- Один студентський до Чернівців, - сказала я.

Перевірила білет і глянула на нього. Нічого. Стояв і купував квиток у метрі від мене і навіть очами не повів. Стало якось соромно, і посерйознішавши я пішла звідти.

А наступного дня, зустріла його на платформі.

- Один до Чернівців? - його очі сміялися.

- І Ви??

- Ні, просто прийшов Вас побачити. Здається, уважно вчора слухав про Ваш білет.

- А як би помилилися ? – засяяла я.

- Господи, а навіщо тоді мені Ваш номер? І можете скажете, як Вас нарешті підписати у телефоні?

Ми переглянулися і напевне знали, що ця зустріч не остання. Я зайшла до купе і знову глянула на нього у вікно. Поїзд рушив.

Немає коментарів:

Дописати коментар