До Дня всіх закоханих редколегія
«Абзацу» створила спецпроект «Історія мого знайомства». Шість молодих пар
розповіли власну історію кохання. Кожна із них по-своєму прекрасна, зворушлива
та неповторна!
Вікторія + Юра
Ми знаємо один одного ще з
першого класу.Разом навчалися,сиділи навіть за однією партою.Та ми й подумати
не могли,що колись нас обійме сильне і чарівне почуття.Наші погляди
зіштофхнулися,а серця - заграли одну мелодію.Коли на сцені рідної школи ми з
ним танцювали хвилюючий вальс,все стало ясно...Він любить мене,а я люблю
його.Зараз ми навчаємося у різних містах,проте відстань не грає ніякої ролі,бо
коли любиш здолаєш будь-які перешкоди на шляху до щастя,особливо,коли маєш фото
коханого,чуєш його голос у своєму мобільному і читаєш смс:Я ТЕБЕ КОХАЮ!
Ася + Сергій
Наша історія почалась трохи
більше як 8 років тому. Мені було всього на всього 13 років коли я зустріла
мого майбутнього чоловіка. Я була серед організаторів міського
Інтелект-турніру, а він – одним з його учасників. Весь цей час, ці 8 років, ми
були гарними друзями – я його знайомила з подружками, а він радив як краще себе
поводити з чоловіками. І от одного дня я жартома запропонувала своєму
нареченому переїхати до мене, а він жартома погодився. Тепер уже 8 місяців ми
живемо разом, а незабаром у нас весілля. Історія нашого кохання – один із
доказів теорії про те, що між чоловіком і жінкою дружба неможливо. Ми,
наприклад, додружилися.
Аня + Олег
Найжаданіше з"являється в
житті, коли його перестаєш чекати. Все відбувається несподівано та дуже
швидко.Так було й зі мною, коли на сімейному святі я познайомилась зі своїм
коханим. У той день він вчетверте став татом, хрещеним татом=). Я одразу його
помітила, і вже під кінець вечора ми не відходили один від одного ні на крок. А
потім я поїхала додому пакувати валізи в дорогу. Літні канікули я провела в
Іспанії та думки про Олега не покидали мене ні на мить. Спілкування в Скайпі та
смски - ось якими були наші стосунки. Того дня, коли я повернулась в Україну,
було наше перше побачення! Ми вже півроку разом, і я почуваю себе щасливою як
ніколи!
Настя + Саша
Часто ми навіть не замислюємося
над тим, які подарунки робить нам доля. Так було і зі мною. Розчарувавшись у
черговому кавалері, засмучена викраденим телефоном, я прямувала, прогулюючи
пару, з університету у міліцейський відділок. Яка романтика!) У такі моменти не
чекаєш нічого хорошо, саме тоді і трапляються дива. Ідучи до всім відомохо
переходу і копирсаючись у недрах безмежної жіночої сумочки у пошуках невідомо
чого, я випадково підняла голову і побачила Його… Високий,
широкоплечий,кароокий, з мужнім підборіддям і в дорогому костюмі, тоді Він
здався мені Аполлоном.) Наші погляди зустрілися, і я побачила у Його очах щось
дуже рідне. Та мить розтягнулася у вічності. Ще секунда, і ми вже летимо у
своїх справах… Та тільки Його образ сховався за рогом, я одразу ж згадала: ми
вже знайомі, на Дні народженні моєї подруги з юридичного! В думках плануючи
нашу дату весілля, кількість майбутніх дітей і усвідомлюючи неможливість усього
цього, я вирішила взяти ситуацію під свій контроль. Я сама знайшла «своє щастя»
у соц.мережі і того ж вечора Він призначив мені побачення. Ми разом уже півтора
року. )
Коханий, я дуже тебе люблю і
щаслива, що доля звела нас разом!)
П.С. Вірте у кохання і, чекаючи
наступного подарунку долі, візьміть своє щастя у власні руки;)
Аліна + Вадим
Я працювала деякий час
промоутером і Вадим теж. За два дні до Нового 2012 року я вийшла на заміну в
магазин, де працював він. Познайомились, розговорились на перший день, потім
обмінялись номерами телефонів. На другий день після роботи ми пішли пити разом
чай у кафе поряд з магазином. Потім був Новий рік. 1 січня вийшло так, що ми
обоє їхали додому приблизно в один і той же час. Зідзвонившись, ми зустрілись
на вокзалі, я прихватила пляшку вина і на залізничному вокзалі ми ще
досвяткували Новий рік вдвох. Сівши в сусідні поїзди, ми роз"їхались по
домам. Всі канікули ми щодня зідзвонювались,переписувались і після повернення в
Київ зустрілись 14 січня. Тоді ми вперше поцілувались і почали зустрічатись:)
Іра + Дмитро
Сьогодні, у День закоханих, ми
сиділи і знову згадували як познайомилися 2 роки тому. Кажуть, що кохання - це
коли ви зустрічаєте один одного взимку, закутані по самі вуха в шарфи та
пальта.
Тому, мабуть, що це і є справжня
любов. Я купувала квитки додому, а він стояв за мною у черзі.
- Я відійду ненадовго, не
заперечуватиме?
- Заперечую,- сказав він. Так і
почалося наше знайомство.
Абсолютно розгублена я почала
допитуватися чому і майже повернулася у чергу, коли він попросив у мене номер
телефону, аби зателефонувати, як підійде моя черга. Дивна ситуація, але коли ти
мимоволі посміхаєшся хлопцю, то здається більше ніж приємним, вчинити так, як
він просить.
Про це я думала весь час, поки
поверталася назад до вокзалу. Подякувала йому, і більше ми не заговорили.
- Один студентський до Чернівців,
- сказала я.
Перевірила білет і глянула на
нього. Нічого. Стояв і купував квиток у метрі від мене і навіть очами не повів.
Стало якось соромно, і посерйознішавши я пішла звідти.
А наступного дня, зустріла його
на платформі.
- Один до Чернівців? - його очі
сміялися.
- І Ви??
- Ні, просто прийшов Вас
побачити. Здається, уважно вчора слухав про Ваш білет.
- А як би помилилися ? – засяяла
я.
- Господи, а навіщо тоді мені Ваш
номер? І можете скажете, як Вас нарешті підписати у телефоні?
Ми переглянулися і напевне знали,
що ця зустріч не остання. Я зайшла до купе і знову глянула на нього у вікно.
Поїзд рушив.