Українська без ГМО
«Як парость виноградної лози, Плекайте мову» - під таким девізом у стінах Інституту філології відзначали День рідної мови.
Уже другий рік поспіль 21-22 лютого триває мовний експеримент – українська «нон-стоп» – протягом 24 годин – в університеті, у магазині, у громадському транспорті, вдома з батьками. Акція розрахована насамперед на російськомовних студентів, проте в цьому році практика
показала, що частіше до неї долучаються й студенти, які вважають свою українську недосконалою, наприклад, спілкуються в побуті суржиком. Даний експеримент – чудова нагода зламати всілякі стереотипи щодо другосортності української мови. Упродовж всього заходу учасники фіксували свої враження та відчуття в анкетах. Статистика анкет-щоденників показала, що для більшості саме перші години акції виявилися важкими, так як учасники автоматично забували, що треба спілкуватися виключно українською або ж не могли знайти відповідники до слів. Але в цілому захід викликав позитивні емоції у студентів і схвалення викладачів. Приємно, що більшість хочуть взяти участь і в наступному році.
Усім учасникам акції, присвяченій Міжнародному дню рідної мови, дарували спеціальні значки з написом "24 години українською", а також цукерки під девізом "Українська без ГМО".
До того ж усі охочі мали нагоду перевірити свої знання рідної мови, пройшовши тест. І в Інституті філології є люди, які дійсно знають українську мову не лише на практиці, а й в теорії. Вітаємо переможниць:
1 місце – Матлах Мар’яна ( «Польська мова, л-ра»);
2 місце – Павлик Оксана ( «Англійська філологія»);
3 місце розділили дві філологині – Пацула Оксана ( «Українська мова, л-ра, іноземна») та Кавулич Олеся ( «Англійська філологія»).
Тож, хлопчики й дівчатка, всі залучаємося до акції в наступному році, адже такі експерименти показують, що в майбутньому ми маємо реальний шанс створити бренд та моду на українську мову.
Жибер Юлія
Розплітаючи серцю коси
Знаєте, кажуть, що вічно можна дивитися на те, як горить вогонь, тече вода. Але дозволю собі таке зухвальство не погодитися, бо хіба ж це дійсно ті речі, які ми, люди, могли б робити безупину? Не знаю, як ви, особисто я б обрала заняття більш-менш ближче моїй романтичній натурі. І таки я його знайшла. Не в оперному театрі, не на побаченні при свічах і навіть не на узбережжі Північного моря під час штилю, а в 63 аудиторії жовтого корпусу, де 21 лютого завдяки Іванні Ткачук відбувся літературний вечір.
Тому вічно я б слухала українську музику і поезію. Поезію класиків, метрів й студентів-аматорів із КНУ, КПІ і НаУКМА. Вважайте, то був вечір «для своїх», у теплому дружньому колі. Навіть гості з інших університетів почували себе дуже комфортно. Я могла би розкидатися іменами тих, хто словами тривожив душу, розплітав серцю коси, малював у наших уявах світові орбіти, але чи то не хочеться когось обділити, чи то не бажаю вас змушувати перечитувати цю «поетичну ієрархію», тому буду керуватися висловом: «Стислість – сестра таланту».
Мабуть, варто сказати, що це була своєрідна зустріч поколінь. В одній залі зібралися студенти 21 століття і поети минулих віків. Оживали в той вечір ліричний Микола Вінграновський, футуристичний Михайль Семенко – і могли ми почути, як колись билися їхні серця. А ми в унісон з ними переспівували Плач Єремії з їхньою «Лиш Вона…», СКАЙівське «Тебе це може вбити», «Дівчина з горіха зерня» на слова геніального Івана Франка.
Навряд чи словами мені вдалося вам подарувати хоча б шматочок тієї дивовижної атмосфери, але сподіваюся, наступного разу ви також захочете завітати, і що більше – взяти участь у цьому дійстві. Бо якщо не ми, так би мовити, «постмодерністи», то хто буде творити культурну епоху нового часу? Звертаючись до витоків, впроваджуючи своє, намалюємо нову галактику, де будуть горіти тисячі й мільйони свіжих і яскравих зірок. Ну хіба ж ми не гідні?:)
Кучеренко Анастасія
Фотограф: Марина Головньова
Немає коментарів:
Дописати коментар