Пам’ятник йому стоїть майже у кожному місті-райцентрі, його вивчають усі без винятку українські школярі, любов (читай: звичку) до нього приковують ще з дитячого садочка.
Схоже на широку пропаганду з невідомою метою. Хто такий Шевченко насправді? Навіщо змушувати його любити? Чому його читають не просто через те, що він геніальний, або, як стверджують літературознавці, геніально актуальний, а тому, що так прийнято?
Ми знаємо Шевченка лише з критичної літератури, у нас немає права на власну думку щодо нього, тому що будь-який камінь в город Шевченка розцінюється майже як зрадництво усієї нації, народу, історії, Батьківщини, минулого, сучасного, майбутнього і взагалі місця немає тому негіднику на українській землі.
В чому специфіка геніальності Шевченка?
Чим він геніальніший від будь-якого поета-романтика? Тематика перекликається, образна система і методи взагалі практично спільні для усіх романтиків. Диференційна ознака Шевченка хіба у його радикальних поглядах, у його закликах до активних дій. Але для сучасності це не так уже і актуально. Хіба що заклики так і залишились лише закликами, що мов сіль на рану лунають з ротів і ротиків на Шевченківських читаннях.
Шевченко – втілення нездійсненої мрії, образ людини, яка присвятила своє життя безплідній поезії, та красивим картинам, суть яких тепер у задоволенні естетичних потреб, та і то не в сильному задоволенні. Кого зараз цікавить героїчне минуле, якщо в нас таке нікчемне сучасне? Шевченко у свій час змусив повірити, що якщо у нас буде свобода, якщо українці будуть самостійним вільним народом, самодостатнім і самобутнім, то тоді буде нам щастя. І ось – XXI століття, ми вільні, маємо свободу вибору і дій, і ми – щасливі?
План «щастя» за Шевченком провалився. Хоча, мабуть, боротись за утопію від самого початку було безглуздою ідеєю. Впевнена, якби Шевченко ожив у нашому теперішньому світі, він би спалив усі видання, усі примірники своїх творінь.
Хто взагалі назвав Шевченка пророком? Що він напророкував?Він описував те, що було на той час, проблема в тому, що ментальність наша не змінилась, ось і вийшло, що твори Шевченка – вічні.
За що поважаю Кобзаря – то за його відданість своїй справі, за його «творчість»(як рису характеру) до останнього подиху, за войовничість його духу, за відповідальність перед собою. І, можливо, це головне.
Можливо Шевченку-особистості, а не Шевченку-поету треба ставити пам’ятники, можливо його біографію, а не вірші треба зачитувати на Шевченківських вечорах?
Пошанування цієї великої людини зводиться до того, що він митець, тобто той, хто задовольняє наші естетичні потреби. … Давайте не будемо робити з Шевченка клоуна. Адже та широка пропаганда Шевченківства насправді умисне розставляє не ті акценти, спеціально відводить нашу увагу не на те, принижуючи вагу цієї постаті у нашій історії.
Давайте не брати приклад з того, що він написав, а наслідувати того, ким він був. Бо насправді не треба поважати Шевченка, бо він написав «Кобзар».
Варто поважати «Кобзар», тому що його написав ШЕВЧЕНКО. І вірити, що ми зможемо удосконалити державу.
Аня Іващенко
Абсолютно погоджуюсь з автором.
ВідповістиВидалитиБіографія Тараса Григоровича значно більш вражаюча, ніж його творчість (принаймні сьогодні, я не знаю..) Окрім того, набридла вже ця метушня навколо його імені, коли кожен намагається винести на широкий загал свою зелену правду "Який шевченко насправді?" і безліч фактів про його геройство/пияцтво/поетство...
Поезію Шевченка в естетичному плані потрібно сприймати, як на мене, в останню чергу, точніше,якщо сприймати її саме як поезію - Шевченкову геніальність не зрозуміти, її сіль не відчути. Його поезія як естетичне явище набагато програє тому ж Франку, Лесі Українці, Свідзинському, Тичині та іншим класикам. Він повторюється - в образах, в мотивах, численні самоцитації. Шевченко мені відкрився лише після вивчення фольклористики, проходження фольклорної й діалектологічної практики, коли краще пізнала ДУХ укр.фольклору. На жаль, аж тоді(( І аж тоді розумієш, що в нього слово-образ - це насамперед слово-символ, в якому закодовано не естетичну інфо, конотацію (як у символістів), а світоглядну, що його повтори і самоцитації - не огріхи поетової музи, а спосіб об"єднання його поезії в єдину цілісну систему, цілісний текст(як і в народ.творчості - її потрібно вміти декодувати, щоб відчути глибину етнічної колективної свідомості;кожна пісня, кожне заклинання, кожна казка - це набір символів, архетипів, колективного досвіду світосприйняття). Тобто його Кобзар - це цілісний міф,міфологічне світосприйняття України і українця(у єдності з природою), нашої історії, менталітету. Шевченко - мислитель, "міфотворець", як вважає Забужко (і я в дечому погоджуюсь, жаль тільки, що пише так складно, що її розвідка - для вузького кола "просвічених"),а не лише митець. А найважливіше - що жив відповідно до того, що писав. Оця чесність з собою, сковородинська єдність життя і творчості є зараз актуальною у світі, де Слову перестали довіряти.Саме єдінсть.Шевченко-особистість і Шевченко-поет - це цілість. Тому вчити у школі лише життєпис - схоластична річ, уже певною мірою втілювана в життя протягом останніх років 100, адже митця треба пізнавати по його творіннях, і якщо ти там чогось недобачив-недорозумів - можливо, проблема саме в тобі(?), особливо коли на кону, як не крути, митець визнаний сучасниками - і митця, і твоїми) Звучить доволі мудрово, як завжди виходить, коли пишеш про літературу і коли чигає спокуса збитись на манівці вичоких матерій)) Це треба ВІДЧУВАТИ. Погоджуюсь з автором, що Шевченко буде актуальний, поки не зміниться наша ментальність, яку ж сам Шевченко так прагнув змінити (досить УВАЖНО І ВДУМЛИВО ПЕРЕЧИТАТИ ЙОГО "ПОСЛАННЯ"). До Шевченко треба звертатись не як до поета, а як до свого філософа. У цьому є правильність сприйняття його як Пророка, бо він таки ним був, є і буде.
ВідповістиВидалитиТреба читати Шевченка, читати його "Щоденник", листи, повісті. Читати, не зважаючи на критику, самому шукаючи відповіді. Шевченко вчить думати, вчить жити, дає відповіді на питання сьогоденні. Провірено на собі. Тому він для мене - Геній, Пророк, Людина.