28 лют. 2012 р.

Феєрія почуттів

Часто задумуюсь над тим, чи можна вірити в долю, в її знаки. Іду собі вулицею, бачу сотні людей, дивлюсь у тисячі очей. А чи можливо таке, що я випадково пропустила ті, на які чекала всі свої майже 19 років?!

Заходжу в контакт і дізнаюсь з новин, що 22 лютого парламент ІФ КНУ ім. Т. Г. Шевченка влаштовує в клубі «Sorry, бабушка» Speed Dating для філологів та студентів КПІ. Мені одразу стало цікаво (цікавість – це моє друге «Я»). Швидко пробігла очима: «...У ті часи, коли з небес за людьми спостерігали боги, існувала традиція: за 7 днів до початку весни влаштовувати Зимову феєрію. Це було загадкове та чарівне свято, наповнене веселощами, танцями та магією. На святі самотні серця мали змогу знайти свою другу половинку, щоб разом зустріти чарівну весну..»  До того ж, під час знайомства всі учасники мали одягти маски. Це, звичайно, привернуло мою увагу, тому без зайвих «за» і «проти» вирішила обов’язково випробувати свою долю та удачу. «Це  - оригінальний спосіб познайомитись. Чому б ним і не скористатись??»


До 22 лютого залишалось чимало часу. Я не поспішала готуватись до цього таємничого дійства. Все відкладала на потім. Навіть жартувала інколи з друзями над своїм рішенням. Але не відступала. І от залишився один день.

Який мене страх охопив, словами не передати. Не знала, що робити: іти далі вагалась, але відступити уже було запізно. І ось… нарешті, довгоочікуване 22-е...

Увесь день нервувалась. І це не дивно. Звичайно ж, мені хотілося всіх вразити, і, головне, – аби хоч хтось обрав мене.  Це просто не могло вилізти з моєї голови: «А якщо ніхто не обере мене? А якщо, не дай Боже, обере, то що тоді робити?» Це була типова поведінка кожної дівчини перед побаченням. Проте я йшла не на звичайне побачення з одним хлопцем. Там буде їх аж двадцятеро, а то й більше! Для того, аби підбадьорити себе, співала пісню Fatih Aygun «I feel like a star».  Скільки я готувалась, говорити не буду. Скажу лише одне: коли виходила з кімнати, мої сусідки видихнули з полегшенням. Для підтримки взяла з собою подругу.

До початку Speed Dating залишилось  якихось 35 хвилин. Нарешті час вирушати. Таксі  приїхало «вчасно». Тричі поглянула на себе в люстерко і тридцять два рази запитала подругу, який маю вигляд. Нервувалась не на жарт.

Таксі під’їхало до «Sorry, бабушка», і я відчула, як легенький вітерець війнув по спині.

Зайшла, роздягнулась і попрямувала на другий поверх, де мало відбутись дійство. Піднімаючись сходинками, продумувала ті питання, які поставлю учасникам. Страх остаточно заволодів мною. Сіла за столик поруч із подругою. Оглянула все навколо: сиділо чимало дівчат і трохи хлопців. Але то був лише початок. Через 5 хвилин народ почав підтягуватись. І не дивно, адже на годиннику  20: 45 – Київ «у заторах».

Вагалась: одягти маску одразу чи потім? Це питання не давало мені спокою увесь час. Моїм роздумам завадила молода особа, яка підійшла до мене, аби познайомитись (не очікувала, що все так швидко почнеться). Я погодилась на знайомство. Доки ми  говорили, всі учасники прибули, і вечір «побачень наосліп» розпочався.

На сцену вийшли ведучі, які попросили дівчат одягти маски, а хлопців покинути зал. Далі вони поспілкувались з учасницями. На їх питання «Що має зробити хлопець, аби одразу завоювати серце дами?», дівчата відповідали по-різному. Моя думка співпала з думкою ще однієї конкурсантки: найголовніше для нас – це вдало пожартуватиJ На питання «Студента якого вузу чи факультету  Ви вважаєте найсексуальнішим», дівчата теж реагували неоднозначно. Для одних -  це  студенти КПІ, для інших – представники сильної статі Інституту журналістики.
Після такого ліричного відступу ведучі нарешті запросили хлопців приєднатись до нас. По черзі вони представляли кожного.

І от настав цей довгоочікуваний момент – момент першої розмови… У мене спітніли руки, і я нервово вдихнула повітря. За 4 хвилини потрібно розповісти про себе все найоригінальніше, найцікавіше. До мене підсів перший хлопець. Розмова у нас з ним вийшла така собі, на четвірку з мінусом … Але то був лише початок… Вечір підготував для нас чимало сюрпризівJ

По черзі знайомилась з учасниками. Говорили про різне: хобі, навчання, улюблена музика, їжа, кіно і т.д. Чотирьох хвилин не вистачало катастрофічно… Коли до мене сів останній хлопець,я подивилась на табличку, яку нам дали для заповнення, і не могла второпати, що там написано. Буквально за півтори години познайомилась з двадцятьма хлопцями, побачила двадцять різних масок. Усе в голові перемішалось. Уже не розуміла, хто був під яким номером. Але потрібно було обрати лише двох. Почала аналізувати всі уривки знайомств. Врешті-решт зробила свій вибір.

Якби ви знали, що я відчувала. Вперше у житті ( ну добре, не вперше) не могла знайти собі місця. Обрала того, хто справді зумів заполонити моє серце, якщо так можна  сказати, і тепер хвилююсь, чи обрав і він мене. Чи змогла я йому припасти до смаку? Адже він не бачив мого обличчя. Лише маска та посмішка. Відчувала, що по тілу пробігає холод, серце почало битись усе сильніше. Момент істини настав! На сцену почали викликати учасників: спочатку хлопців, потім нас, дівчат.

Із нетерпінням очікувала на «вердикт».. Мене запросили піднятись на сцену. Я вже, звичайно, зрозуміла, що наша пара з моїм обранцем співпала. Подумки відзначила, що у нас із ним гарний смакJ Кожній парі, яка співпала, подарували запрошення на двох у театр і сертифікат у караоке–кафе «Чайкофф». Інші, хто залишився, на жаль, без другої половинки, теж отримали подарунок – запрошення в театр.

Що ж, Купідон таки постарався на славуJ Він точно і без промаху влучив у вісім гарячих сердець. Для мене це стало дійсно якоюсь казкою з щасливим happy end’ом та принцом. І я, як справжня Попелюшка, за сценарієм втекла зі свого балу до півночі, бо зранку «зла мачуха» мені не пробачила якби я не розповіла їй абетку старослов’янської мови та про слабку і сильну позицію зредукованих…

Шкода, що Купідон тут безсилий…

Олена Худенко
Фото: Марина Головньова

Немає коментарів:

Дописати коментар