26 жовт. 2013 р.

Конкурсні роботи, які варті уваги!


Редколегія онлайн-газети "Абзац" не може оминути увагою інші роботи конкурсу "Привіт! Я першокурсник з Жовтого", які також претендували на першість. Рішення жюрі було складне, долучалися додаткові експерти, бо критерії оцінювання були доволі суб`єктивні. Тож вашій увазі ми пропонуємо ще декілька достойних творів :) 



Мій перший тиждень в КНУ ім. Шевченко або що таке бути на сьомому небі від щастя

Кажуть все в житті буває тільки раз і все минає дуже швидко. Це справді так, але якщо ти вперше першокурсник та ще й такого відомого університету як КНУ ім. Шевченко, то це вдвічі неймовірно! Що відчувають студенти заходячи до цього славетного університету вперше, а вдруге? Кажуть кожен через це проходить, нема в цьому нічого особливого, але я скажу вам, ні, бути студентом Інституту Філології ім. Шевченка це вже особливе відчуття. 
Кожен приходить до ВНЗ з різними цілями й сподіваннями, і що мене особисто приємно вразило так це те, що першокурсники КНУ дійсно цілеспрямовані люди, точно знають чим бажають займатися в майбутньому, що і як потрібно розпланувати, і це при тому, що багатьом навіть немає 18 років, а вони вже самостійно живуть в іншому місті і є цілковито сформованими особистостями. Цікавим фактом є те, що за статистикою в цьому році іногородніх студентів в Інституті Філології навіть більше ніж в минулому році, в той час коли мешканців з Києва вступило лише близько 100 осіб. Що ж так заохочує абітурієнтів залишати рідний дім і робити такий швидкий крок у доросле невідоме життя? Столиця? Перспективи? Який світ відкриває університет першокурсникам? 
Перший день у новому колективі завжди викликає хоча б якісь хвилювання.  Перша зміна, перша пара, що починається о 8.20, але о 8 годині ранку біля Жовтого корпусу вже зібралося багато студентів. Хтось радіє, що зустрів своїх друзів з групи, хтось щось розповідає, хтось щось занотовує – з перших хвилин відчувається нібито сімейна атмосфера, всюди панує легкість, невимушеність, щирість. Старшокурсники охоче пояснюють нам, першокурсникам, як знайти ту чи іншу аудиторію, розповідають свої історії про запізнення, про викладачів і тут одразу впадає в очі з якою повагою і теплотою вони їх згадують. Звичайно буває всяке, але потім, роблячи висновок через тиждень і порівнюючи враження друзів з інших вузів остаточно переконуєшся, що викладацький склад тут найкращий, зібрані справжні спеціалісти, які зможуть пояснити будь-яку тему так, щоб зрозуміло було всім. А якщо пригадати посвяту, яка за традицією проходило у Червоному корпусі: перед нами виступали відомі письменники, дипломати. Не дивлячись на те, що промови інколи були дуже довгими, але ж кого ще з інших вузів так вітають перед навчанням? Також дуже порадувало те, що в університеті ім. Шевченко студентський квиток видавали саме в день посвяти. Урочисто, у великій залі, під оплески майбутніх одногрупників, в повітрі панував дух свята,  відчувалася радість і щастя людей поруч. Ці емоції не передати звичайними порівняннями чи епітетами, вони залишаться в пам’яті кожного на довгий час. Активний навчальний процес почався вже з першого дня після посвяти, лекції, знайомства з викладачами, перші сторінки тільки-но виданих книжок з бібліотеки, купа нових зошитів, питання на семінари на наступний тиждень все це стало невід’ємною згадкою про мої перші дні в Інституті Філології. 
З відкритим серцем зустрічав і зустрічає Інститут Філології. Кожного ранку заходячи до жовтого корпусу я відчуваю такий спокій, таке захоплення, інститут зажди такий чарівний. Вже місяць минув, а мені все інколи здається, що я тут вперше, щось у цих стінах є таке таємниче і глибинне, що неможливо осягнути, а що взагалі в світі можливо осягнути:? 
Циганкова Софія,
1 курс,українська мова 
і література та іноземна




Крізь  терни до Інституту філології КНУ

Її історія почалася жартома. Друзі – однокласники ще у 8 класі роздумували, хто де буде після закінчення школи. 
- А от Таня вчитиметься у Києві, так? 
- Ага, звичайно. – підхопила дівчина. Але сама прокручувала у голові той момент, а справді, чому б і не спробувати.
З того часу Тетяна говорила усім, що хоче вчитися у Києві та не на абикого, а на журналіста. Хоча ближче вже до кінця 11 класу, аби не привертати до себе багато уваги, а зробити сюрприз усім – і друзям, і заздрісникам, - говорила навпаки.
І от час пролетів, немов ракета, дівчина пережила випускний, здачу тестів – три найбарвистіших метелика цього літа, і разом з мамою відправилася оглядати стежки Києва. А за тим - два творчих конкурси на журналістику і літературну творчість. Хотілось і туди, і туди. Випробування пройшла добре, але доля розпорядилася інакше – вона опинилася у Інституті філології на спеціальності рідної української мови. 
Друге вересня, третє, четверте і так далі. Почало, полетіло, закрутилося, завертілося і от вона уже студентка. Радості немає меж, але ж кажучи так, то це просто здасться ванільною дитячою наївною думкою дівчини сімнадцяти років. Хоча ні. Таня відсвяткувала своє вісімнадцятиріччя саме в цьому інституті. Осінь своїми долонями обійняла її ніжне рум’яненьке обличчя, а листя, падаючи з дерев-гілляк, стелило стежку в щасливе майбуття. Із золотисто-жовтого тротуарчика, Жовтого корпусу, жовто-жовтого сонця над головою і почалася її київська доля. Жовтий – колір аж ніяк не розлуки, а злуки мільйонів людей.
Тут сплітаються стежки різних куточків України й світу. Вона почула спів соловейків з Галичі, чудовий львівський акцент, який не зрівняється ні з яким іншим, це фішка нашої Батьківщини, кримські арго та чернігово-московський стиль мови. А знаєте, так приємно чути рідну серцю українську мову з уст прохожих Києвом. Це не Дніпропетровськ, який припав пилом псевдо росіян – українців.  У Києві усі кудись поспішають, з ранку й до ночі, з ночі й до ранку, потрібно втримати рівновагу у вагоні метро «Життя», особливо, коли ти – студентка. Тут вона вперше дізналася, що у КНУ є ще й Зелений корпус, у якому є багато розваг, тільки тоді, коли над ним панує теплий і щирий настрій.
Вона  змінилася. Пише об одинадцятій годині вечора. Вдома у цей час вона давно вже спала. А Київ зробив її трохи іншою. Хоча вона залишається собою, бо кожна людина – особлива. І для кожної знайдеться калька душі, коли подивишся, а це, дійсно, унікальність.
Зараз вона сидить на лекціях, сидить у самому центрі столиці, в культурно-освітньому осередку країни. Її серце наповнюється гордістю за те, що вона має таку гарну можливість сама написати одну зі сторінок своєї історії, і  історія ця твориться тут. Вона кидає пару слів до сонця: «Ти, світи, лише яскраво так світи, освітлюй шлях мого життя, який, впевнена, буде пов’язаний з Інститутом філології!»
Вона – це я. Це та, хто відкрила душу Інституту філології, Київському національному університету імені Тараса Шевченка, Києву! Я люблю життя за те, що народилася саме зараз і саме тут, що у мене є моя сім’я, без якої б не було мене, як людини сонячної, сильної духом, те, що дивлячись у вікно, я бачу той Червоний корпус із заповітної мрії юності, мрії усього мого життя!
Жеребчікова Тетяна
І курс, українська мова 
і література та іноземна мова




Привіт! Я першокурсник з Жовтого! 

І я надзвичайно хочу поділитися з Вами моїм тернистим шляхом до мрії.
Можливо, своєю розповіддю я змушу старшокурсників посміхнутися. Адже вони вже давно забули, що воно значить та підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання, процес відкриття особистої сторінки на «Тестпорталі», коли серце б’ється з шаленою швидкістю, коли мозок дає команду ввести код та пін-код, але рука від страху не в змозі нічого зробити.
Вже три місяці минуло з тих часів, і залишилися тільки спогади.
Отож-бо! Запрошую Вас відвідати невеличку екскурсію в моє не таке вже й далеке минуле!
Шевченків університет! Саме таку назву мала ще донедавна моя мрія! Щоразу проходивши повз нього, у мене ніби розквітала душа. Адже понад усе мені хотілося з гордістю вимовити: «Я студент Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка!». Мені хотілося пройтися його коридорами, поринути в його надзвичайну ( а в цьому я вже переконалася на 100 % ) атмосферу. 
І це нарешті сталося! Здійснилося бажання, яке я загадувала на всі свята! Тепер я студент найкращого в Україні вищого навчального закладу!
Проте, з впевненістю можу сказати, що це мені далося нелегко. На моєму шляху були і сльози, і розпач, і радість, і крики щастя. Для здійснення моєї великої мрії треба було прикласти чимало зусиль. 
З майбутньою професією я визначилася ще сидячи за шкільною партою. Точні науки мені давалися дуже важко, а іноді не давалися взагалі, тому вже тоді я знала: філологія – моє покликання! До того ж, за словами Вольтера, «знати багато мов – значить мати багато ключів  від одного замка». 
Починаючи з 1 вересня 2012 року, я серйозно взялася за вивчення історії, української та англійської мов. Я обожнюю ці предмети, тому із задоволенням поглиблювалась в них. Днем за днем, місяць за місяцем я набувала нові знання.
Рік пролетів з нереальною швидкістю! І ось цей день настав: календар показує 6 червня! Об 11:00 мене чекало перше, але, на жаль, не останнє випробування. 
Так, знання, набуті за рік, в голові, але відчуття впевненості взагалі відсутнє. Хочеться втекти від цієї метушні і поринути у свої солодкі мрії. Хочеться на мить забути, що менш ніж за годину ти сидітимеш в тихій аудиторії один на один із знаннями… Перед пунктом проходження зовнішнього незалежного оцінювання зібралася юрба абітурієнтів, які намагаються запам’ятати недовчені правила. 
Все… далі відступати нікуди… ти в аудиторії… Півгодини нікому не потрібних на той момент пояснень… Важко було очікувати моменту, коли нарешті інструктор роздасть тестові зошити і скаже: «Перевірте кількість сторінок (а їх має бути 16) і якість друку». Здається, ще 5 хвилин тому, ти мріяв про це. Так хотілося побачити завдання цьогорічного тесту! А тепер рука ледь смикається до зошита…
Думаю, описувати процес проходження двох наступних тестів необхідності немає… Все було так само.
20 червня! Все здано!!! Можливо, не так, як хотілося, але все-таки це нарешті скінчилося! Я ходжу по квартирі і наспівую пісню «Я свободен, словно птица в небесах»!
Та не довго радість моя тривала. Не встигла оком моргнути, як на календарі 27 червня! З тремтячими руками сідаю за комп’ютер. Тестпортал… інформаційні сторінки… Повільними і невпевненими рухами вводжу код. Стуки серця настільки гучні, що навколо нічого нечутно. Все!!! Перед наповненими слізьми очима постали три цифри, які тепер вершитимуть мою долю! В руках калькулятор і суму балів вже не змінити ніяк!
Через величезну кількість абітурієнтів цього року, у рейтингу я опинилася аж на 30 місці. І всього-на-всього 9 бюджетних місць. Невже я отак просто змогла б попрощатися зі своєю мрією??? Ні… я щиро вірила, що навіть стоячи на такій позиції я мала шанс!!! Я мала рацію!
Починаючи з 2013 року, 10 серпня – це найбільше у моєму житті свято! Адже саме в цей день я стала студенткою КНУ не в мріях, а в реальності. Маючи таку можливість, хочу подякувати моїм на той час майбутнім однокурсницям і друзям з інших  спеціальностей за те, що в той день вони розділили мою радість! 
Місія виконана! 
На відпочинок залишається 20 днів! Треба було повноцінно відпочити, адже починаючи з 2 вересня на мене чекало багато нової інформації! 
Перші дні в омріяному університеті –  дійсно емоційний вибух! Все цікаве і нове! Я, не гаючи часу, відіслала заявку до студентського парламенту і записалася до театрального гуртка, спробувала себе в КВНі, із задоволенням виконую обов’язки профорга групи і намагаюся брати активну участь у житті мого улюбленого і найкращого у світі університету! Мені надзвичайно подобається атмосфера, яка тут панує, весь студентський колектив, мої однокурсники! Вони стали такими близькими для мене! 
Я щаслива, що доля привела мене саме сюди. Сподіваюся, я ні на хвилинку не пожалкую про мій вибір.
Дякую, Жовтий, за те, що ти є!
Твоя віддана студентка-першокурсниця!
Трепитьон Альона, 
1 курс, польська та українська мова
 та література





На цій фотокартці я і моя ліпша подруга. Тільки їй я можу довіряти, на неї покладатися та розраховувати. ЇЇ звуть Інна і моя розповідь піде саме про неї. 
       Сімнадцять років – це вже не просто “ бла-бла-бла”, а реальний термін. За цей час можна прогулятися по екватору земної кулі декілька разів, стати Олімпійським чемпіоном чи просто зварити манну кашку. Дівчина на фото, на жаль, може похизуватися тільки останнім. Скільки я живу, стільки її і знаю. Розповісти про неї на двох листочках важкувато, але дивіться самі що вийшло. 
      Інну цікавить життя у своєму безглуздому прояві, саме тому вона вміє помічати тонкощі у, здавалось би, звичайних речах. Що її тягне до писанини мені стало зрозуміло вже давно. Знаєте, різні коротенькі історії написані Інною, так і натякали мені, що це покликання моєї подруги. Я їй запропонувала піти до медіа-школи, проте вона сказала, що все це “туфта”, але все одно пішла. Інколи мені здається, що вона, як і осінь, не вміє прикидатися. Якщо опадає – то до останнього листочка. У медіа-школі “Сенсації” вона залишила натягнуті струни своєї душі, що інколи під час протягу “набринькуються” у мелодії. Якщо зрозуміліше, то я помітила, що вона постійно шукала натхнення для нових статей, які друкувала у газеті. Інна багато життя вклала у свої творіння. Життя витрачаєш, а воно не повертається. Люди отримують досвід, нових друзів, гроші, але не життя.  
      Омар Хайям казав: “Вода не така смачна. Я пив її один раз. Вона не втамовує спраги”. Для того, щоб втамувати свою спрагу, десь класі у десятому, вона почала займатися фехтуванням. Це не що інше, як гра “Залишитися у живих”. Зовсім не схоже на спорт для інтелігенції. Якщо писати коротше, то через півроку вона отримала травму ноги, а це я називаю “вдруг, откуда не возьмись – маленький комарик…”. Поки “відльожувалась” у лікарні, не то що би захопилася, а конкретно підсіла на гру на акустичній гітарі, бо її сусід по палаті “лабав” не гірше за Кобейна. Саме хлопчисько давав їй уроки, але вже через місяць відрізнити “до” від “соль” для неї було із області фантастики. 
      Саме у той момент вона усвідомила прислів’я про рибку і ставок, і що не варто розмінюватися по дрібницях. Кидатися із боку в бік прерогатива компасної стрілки. Необхідно вміти розставляти пріоритети. Так моя подруга опинилася на українській філології у “шеві” з великим прагненням отримати знання, бо у її кишені, окрім здорових амбіцій, тільки пожована гумка. Вона не раз казала, що хоче кинути свої спроби підкорити ЗМІ-арену, але ж ми всі прекрасно знаємо, що здаються тільки квартири, повії і слабаки.          
Курбанова Інна
Українська мова і література 
та іноземна мова, 1 курс, 2 група




З повагою,

газета "Абзац"

Немає коментарів:

Дописати коментар