17 жовт. 2013 р.

"Жива картина про Шевченка..."

8 жовтня елементи театру та кінотеатру з’єдналися воєдино в Актовій залі Жовтого корпусу. Кінострічка «Тарас Шевченко» (режисер Петро Чардинін) 1926 року воскресла на очах студентів ІФ під супровід ансамблю «Гуляйгород», щоб сколихнути наші почуття та дозволити нам пірнути у незнані глибини життя Великого Кобзаря! Про свої враження та емоції від перегляду з нами поділились наші читачі.




Жива картина про Шевченка
В Інституті філології нашого університету майже кожного тижня відбуваються якісь цікаві події: від наукових конференцій, до різних мистецьких виставок. Минулий тиждень не став виключенням – студенти мали змогу побачити чудову кінострічку, яка довгі роки була загублена та забута, і яку віднайшли лише в цьому році. І це художній фільм про великого Кобзаря, про Тараса Григоровича Шевченка.  Показ відбувся 8 жовтня о шостій годині вечора, в актовій залі.
Відзнята картина була 1926 року, що мене особисто вразило.  В наш час знімається безліч фільмів з неймовірними спецефектами, шаленим бюджетом та гучною рекламою. Але рідко коли з'являються фільми з душею, які б хотілося б переглядати безліч разів, які б западали в серце та запам’ятовувалися кожною своєю деталлю…  Я думаю, що в цьому головна різниця між старими картинами та новим кіно. І кінострічка «Тарас Шевченко»  – наглядний доказ цієї тези. При перегляді ти відчуваєш дух показаної епохи, і зовсім не звертаєш уваги на чорно-білий колір, на відсутність тих самих спецефектів.
Режисер картини, П.І.Чардинін, розкинув перед глядачами розгорнуту історію життя Кобзаря – повна тривалість стрічки складає цілих три години! Звичайно, для показу стрічку скоротили до години, але і так вона показала життя Тараса Шевченка неймовірно повно.
Головні ролі зіграли Амвросій Бучма та Наталія Ужвій, які стали одними з найвідоміших, та без яких не мислиться зараз українське кіномистецтво. Зіграли вони блискуче, А.Бучма неперевершено передавав всі почуття Кобзаря – і радість його, і журбу. Н.Ужвій також блискуче показала глядачам Ярину, її трагічний шлях.  Саме гра акторів робить фільм зрозумілим, вкладає в нього емоції та почуття, створює його душу. І, можливо, через те, що стрічка німа, гра акторів ще більш виразніша, адже вони мали передати всі почуття без слів.
Але показ фільму в актовій залі не проходив в повній тиші. Можна сказати, що він не був німим – в кінці зали, за спинами глядачів, розмістився український фольклорний гурт «Гуляйгород». Для фільму вони самостійно підібрали народні пісні та музичний супровід. І підібрані пісні підходили до відеоряду просто ідеально! Це було неймовірне відчуття – ти дивишся стрічку, а звук лунає звідусіль… Ти бачиш екран попереду, а народна пісня огортає тебе. Ти розумієш, що вона лине не від екрану, що її виконують тут і зараз, живі люди, але те, що ти їх не бачиш, створювало почуття, які важко пояснити. Особисто в мене це дійсно викликало дуже дивні (в хорошому сенсі) враження. Такого ще не відчувала!
Відкритою і доступною кінострічка стала завдяки режисеру Євгену Степаненко, який реставрував її у 2013 році. А студенти ІФ змогли її побачити завдяки директору інституту Семенюку Григорію Фоковичу.

Що ж безпосередньо до показу в ІФ… Зала була заповнена! Не було жодного вільного місця, та й взагалі вільного простору – багато людей дивилися стоячи.
Під час перегляду у глядачів виникали найрізноманітніші емоції – був і сміх, а в кінці – і сльози. І я не перебільшую, я бачила, як в багатьох людей, а особливо у викладачів, блищали очі.
Коли фільм скінчився, вся зала аплодувала стоячи. Ця кінострічка дійсно заслуговує на оплески.
 Хайло Альона 
(2 курс, фольклористика)



Враження від фільму було неймовірне! Це чудово, коли ти бачиш, як жив великий Кобзар, що йому подобалось, що ні. Адже його постать для більшості українців - іконна, малозрозуміла, а фільм дає можливість пізнати письменника не з віршів, а з життя. Тому що, будучи генієм, будучи найвищим виявленням і втіленням духу українця, Тарас Григорович залишався людиною, з усіма притаманними для неї слабкостями. На це не варто заплющувати очі, хоча б тому, що, накидаючи Шевченкові образ ідеальної людини, ми цим тільки віддаляємо його від себе, зводячи до чогось абстрактного з чим ми не маємо нічого спільного. Однак і особливо захоплюватися цим не варто. Василь Слапчук, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, висловив цікаву думку: «Те, що генії у своїх людських виявах подібні до нас, не дає нам підстав для панібратства так само, як їхня геніальність і неосяжність не повинна нас розхолоджувати». Цей фільм подарував можливість пізнати Шевченка з іншої траєкторії, траєкторії людини, яка зазнала у житті кохання і ненависть, визнання і переслідування, дружбу та зраду. У котре пересвідчуюсь, що це постать велична, яка заслуговує на повагу та визнання!
 Ірина Рибчак
(2 курс, україністика)




          Прийшовши до актової зали на показ фільму про Шевченка, просто яблуку ніде було впасти, ми з подругою ледве знайшли вільні місця. Відразу хочеться відзначити гурт «Гуляйгород», в супроводі якого ми й дивилися німе кіно про Кобзаря. Невимовно душевно, щиро, відверто, до мурашок по шкірі співали вони. Дуже зацікавили кадри кінофільму, де маленький Тарасик поступово мужнів і ставав великою людиною. Мені здається, що кожен глядач у той час пишався тим, що усе є так, як воно є, як має бути. З середини мене переповнювала гордість. Насамперед за те, що така нелегка доля Шевченка привела його до визнання. А також те, що цей фільм дав нам неабиякий досвід, приклад тернистого життєвого шляху у деякій мірі з хепі ендом. Можливо, когось фільм наштовхнув над роздумами про сенс нашого буття. А мені залишив свій відбиток у підсвідомості – йти до своєї мети не дивлячись на всі перипетії.
 Таня Жеребчікова
(1 курс, україністика)



       Осінній вечір. Інститут філології. Вирішила сходити на німе кіно, зняте минулого століття(1926р.) про генія українського народу - Т.Г.Шевченка. Мені розказували, що фільм вражає, але щоб настільки!..Насправді, це не описати словами, потрібно просто пережити: у залі десятки людей, які затамували подих в очікуванні кінострічки і тут...позаду зали починає лунати народний спів!(озвучували фільм український гурт "Гуляйгород" - він неймовірний!!!) Всі у залі від подиву аж завмерли...Атмосфера була незвичайна: фільм притягував погляд, а пісенний супровід відносив нас далеко-далеко, у дитячі роки маленького Тарасика,а щирість виконання просто розривало серце. Під час перегляду цієї кінострічки в мене були і сльози на очах (особливо, на початку, коли розповідалося як маленький Тарасик опинився сиротою, а гурт "Гуляйгород" затягував таку сумну-сумну пісню..), і усмішка на вустах (коли веселі мелодії під скрипочку вигравав скрипач із гурту, а на екрані показували безтурботні дитячі роки Т.Шевченка), і вдячність за показ (у серці). Після перегляду кінострічки, я потім ще усю дорогу додому співала пісню, яку гурт "Гуляйгород" співав останньою, а на кінострічці кадри показували останні дні Кобзаря. Я зрозуміла, що він був такий як і ми з вами, просто в його душі була непереможне бажання свободи! А зараз залишилось в наших душах це бажання волі?!?
            Можу сказати тільки ДЯКУЮ! Усім! За сильні емоції! За глибокі думки! За все!
 Феджора Софія
2 курс україністики





Ділитись своїми думками з газетою «Абзац» - легко! Маєш що розказати – пиши нам!



Інформацію підготувала Міхєєва Станіслава

Фото: Валерій Попов (Прес-центр ІФ)






Немає коментарів:

Дописати коментар