Це terra incognita, де кожен бував думками хоч раз у
житті. Втім, якщо стільки часу присвячувати плануванню та
надіям, зрештою, може не лишитись
часу на реалізацію замисленого. А час цей плине…
Десь рік тому прочитала про те, що, виявляється, нарівні
із кризою середнього віку віднайшли таке явище як криза «чверті життя», що
«накриває» людину у віці приблизно двадцяти п’яти років. Причина, розповідав науковець,
- у тому, що темп життя протягом останнього двадцятиліття зріс у сотні разів.
Батьки наші, будучи студентами, не особливо переймались тим,
що не можуть почати заробляти самостійно. Причиною було те, що працювати, по
суті, студентам було ніде: державні структури вимагали спеціалістів з
дипломами, а те, що ми називаємо «фрилансами», зводилось до репетиторства чи
фізичної праці.
Сучасне покоління через відкритість ринку праці і
наявність можливостей швидше дорослішає і, відповідно, швидше стає
професіоналами. Якщо ж людина у двадцять п’ять років ще не досягла перших
успіхів або взагалі не визначилась, чого вона хоче від життя, то наступає
сильна депресія. Згущення фарб, звісно, деякі британські вчені це взагалі
люблять, але з певними судженнями можна погодитись цілком.
Але стоп, двадцять п’ять – це для більшості з нас вже за
кілька років. У двадцять два-двадцять три (можливі варіації) ми отримуємо
диплом, отже, у нас є три роки щоб здертися по кар’єрних сходах просто нагору. А
роботу треба спочатку знайти…
На жаль, починати пошук роботи, абсолютно не маючи
досвіду – це немов вимагати величезного кредиту без надання довідки про дохід,
тобто гарантії повернення того, що в тебе, по суті, вклали. Роботодавець – це
особа, яка взагалі не любить зайвий раз ризикувати. Перше, об що ти спотикаєшся
на рекрутингових сайтах, коли починаєш «з нуля» шукати варіанти
працевлаштування – це умова «від року на відповідній посаді», без дотримання якої
або взагалі не розмовляють, або платять копійки, мотивуючи тим, що «зелений».
Коли ці гулі набиваєш у «молодшому студентському віці», вони не так болять, як
коли ти починаєш шукати вакансію по закінченні ВНЗ, щиро сподіваючись на диво і
щедру фірму з привабливою зарплатнею.
Жаль другий, частково не наш. Класична освіта, яку
отримуємо, по суті, всі ми в стінах університету – це дуже суперова річ, але
проблема в тому, що вона має мінімальну прив’язку до практики. Одразу проводячи паралель із одним із матеріалів
цього номеру, цитую слова одного зі спікерів Олександра Михеда, який під час
тематичної дискусії, що відбулась в середині цього місяця і привабила
несподівано багато людей (!), сказав слушну річ: філологічній освіті бракує
прикладних дисциплін, навіть такий предмет, як «основи редагування текстів», став
би у пригоді молодому спеціалістові. З університету
виходять люди, які мають запас знань, але не вміють, по суті, нічого робити. Їх
треба вчити, втрачати час. Час – це гроші. Гроші – це розкіш, а у світі ще досі
криза. Роботодавець не хоче… Ну, ви зрозуміли.
Але у будь-якому разі, працевлаштування – це не драма, а
гра з кількома варіантами, де багато залежить від ваших амбіцій та, насамперед,
бажання працювати, яке цілком природно не у кожного виникає на другому-третьому
курсі. «Невідгуляна» молодість потім теж іноді дається взнаки. Тож ця
інформація – скоріш для тих, хто точно не сподівається на небесну безхмарність,
але мучиться сумлінням, чи варто так рано починати думати про своє «завтра».
Якщо ж ви раптом вирішили почати перетворювати міф «нового життя» на реальність, то кращого
часу, ніж насичені і драйвові цьогорічні весна та літо просто не уявити.
Неважливо, чи ви вирішите змінити зачіску, коло спілкування чи таки визначитись
зі сферою діяльності.
Чому б не почати, приміром, сьогодні?
Дар’я Ігнатенко
Немає коментарів:
Дописати коментар