"Робота змінює ставлення до грошей та позбавляє комплексів", - Тетяна Середюк

"Абзац" запускає серію публікацій, в яких студенти Інституту філології діляться своїм досвідом роботи. 

Сьогодні на питання редакції відповідає Середюк Тетяна, студентка 5 курсу, спеціальність - фольклористика.

«Працювати почала на 3 курсі, виклала своє резюме на рекрутинговому сайті й мені зателефонували з освітнього центру. Двічі на тиждень проводила з дітьми уроки малювання. Боялася занять із найменшими, 5-тирічними кіндерами, а на практиці виявилось, що з ними й працювати найлегше та найприємніше, це найвідданіші прихильникиJ

Дарували мені цукерки, листівки та часто телефонували, а ще розповідали про свої сни та любовні історії. Важчими виявились школярі (перехідний вік, стереотипи й повна втрата дитячої безпосередності), але топ у рейтингу «найважчі» - батьки дітей, з якими доводилось спілкуватись щодня, кожен прагнув почути, що саме їхнє чадо найкраще та найрозумніше. Платили десь близько 500 грн за місяць, заробіток повністю залежав від кількості дітей, які відвідали урок. Заняття проводила з 17 до 19 год, й ще встигала на етновівторки в клубі «Київ». На навчанні початок кар’єри зовсім не позначився, та й на синдром невідгуляної молодості начебто жалітися гріх.

Наступного року влаштувалась декоратором у торгівельний центр, знову «творча робота», не пов’язана з філологією, з/п вже мінімалка, цікаво з точки зору набутого досвіду (на практиці побачила «розкрутку» малого бізнесу з нуля), але дуже швидко набридло, хоч пропрацювала там більше року.

Зараз працюю в НЦТМ ім. Л. Курбаса, основні обов’язки – створення макетів та верстка книг, буклетів, афіш... Вперше офіційно оформили, вперше щось віддалено пов’язане з філологією (інколи редагую тексти); творча атмосфера театру не вимагає працювати за жорстким графіком, маю лише вчасно здавати книгу, тому робота легко поєднується з навчанням. 

Зараз іншого стилю життя (без роботи) не уявляю, маю ще час на фріланс та дозвілля (виставки, вечірки, кіно, зустрічі з друзями). Щоправда, тепер дуже рідко навідуюсь до батьків, але їм приємно, що їхня дитина працює й сама на себе заробляє, хоч свого часу дуже протестували проти поєднання роботи та навчання. Також виникає певне непорозуміння з товаришами, які не працюють, бо в той час, коли ти на роботі, вони б’ють байдики й хочуть тебе кудись потягти, а ти ще маєш колись і повчитись. Тому будь готовий до того, що після влаштування на роботу кількість «общажної вєсєлухи» в твоєму житті різко скоротиться, або ж скоротиться сума стипендії на картці.

Коли починаєш працювати і ще живеш у гуртожитку, то одразу відчуваєш, що став дорослим, одразу зникає купа комплексів та страхів, ти впевненіший та самостійний. Змінюється ставлення до грошей, дуже приємно витрачати на давно омріяні речі, в яких тобі відмовляли батьки (таке буває з першими зарплатами), з чистою совістю можеш їх пропити з друзями чи придбати необґрунтовано дорогу річ, бо ти сам заробив ці гроші. Можливо, саме та шкіряна сумка/новий телефон/квиток на Мадонну були твоїм стимулом терпіти вибрики начальника цілий місяць. Ти заробив на це сам, сам витратив, сам зробив висновки.

Найбільші проблеми у мене виникали з оформленням, кожен офіційно зареєстрований працівник для роботодавця - це податки-податки-податки, тому навіть держустанови у нас «крутять» й оформлюють на договір (за яким податок сплачуєш ти).

Усім, хто шукає роботу, раджу: по-перше - ДІЙСНО ХОТІТИ ПРАЦЮВАТИ, а не скаржитись на кожному кроці на відсутність вакансій, по-друге - ЗАРЕЄСТРУВАТИСЯ на сайті з працевлаштування, розмістити там своє резюме, постійно переглядати нові вакансії. Деякі організації про вакансії оголошують лише на своєму офіційному сайті. Визначся зі сферою, в якій ти прагнеш працювати, більше читай та будь в курсі усіх новин, адже на свою вакансію можна натрапити просто в «стрічці новин» фейсбуку чи контакту.

Не бійся ходити на співбесіди, вони теж додають досвіду (бо вони «клин клином вибивають»). Навіть, якщо ти не впевнений, що хочеш працювати саме в тій компанії, яка тебе запросила, все одно прийди на співбесіду, щоб пізнати себе, дізнатись, що ти почнеш "молоти" в критичній ситуації, на що слід звернути увагу наступного разу (як поводитись, як вдягнутись, що казати, а про що мовчати). Бо часто виходить так, що дяді-тьоті 23-х років з дипломом магістра бояться йти на співбесіду й чекають манни небесної.

 Правда життя: на ринку праці ви без досвіду роботи, але зі своїм червоним дипломом магістра будете стояти далеко позаду від таваріща з дипломом заочника невідомого ВНЗ, але досвідом роботи (за фахом чи десь коло). На жаль, освіта в Україні здебільшого не пересікається з реальною роботою, направлень не дають, а навчальна практика носить суто формальний характер».