25 серп. 2013 р.

Ми об`єднали Україну серцями!


В мене своя країна, де я вперше побачила сонце, де навчилася мові, де серце відчуло ту першу ніжність і мене обійняли мамині руки. Де були й ще одні, сильні руки, що пахли залізом і хлібом. Ті руки, якими батько щодня, до першої сивини на скронях, заробляв мені на квиток із вже таким рідним значком «Укрзалізниці». Потяг з його вічними, прикрашеними сріблом, філіжанками, найсмачнішим чаєм і пейзажем кольору вицвілого сіна з плямками оксамитових корівок на тлі розмитих бірюзових гір за вікном, летів назустріч нашій столиці, віз мене до того, в дитинстві такого недосяжного, університету.

Моя країна, мій край, моя Галичина. Вона сформувала мене, мою маму, моїх бабців, у яких були пляцки, а не пироги, й пироги, а не вареники, в яких квартири пахли Віднем і Краковом, а відлунювали словами Гете, де були неодмінні колядки на Свят-вечір і де мене навчили так просто, навколішки, перед фортепіано, на якому стояла Діва-Марія, молитися до янголиків. Мій край відбився в мені сміхом, який по гучності легко міг змагатися з трембітою, й гарячим темпераментом, спадком галицької мафії часів князя Данила.

І ось перший рік моїх студій пройшов. І Україну мою зіткав новими знайомствами, немов мереживну серветку, мій новий прихисток, мій Київ. Вагон потяга став для мене рідним в регулярних маршрутах все новими містами.

Дякую тобі, мій КНУ, за те, що тут я побачила, що Україна є, що вона є не тільки тут, але й на Сході, не лише зараз, але і в майбутньому. Що люди і з нахабно зрусифікованих міст, і зі злиденних родин готові будувати щось своє без зайвих зволікань, без дурних стереотипів, рамок, а з одним каноном і правилом: конституцією любові. І я з упевненістю можу сказати, що ми об`єднали Схід та Захід своїми юними, наївними серцями. Й нехай у мене польське коріння, а мій хлопець розмовляє російською, телебачення продовжує ігнорувати наші інтереси, а люди жаліються на владу – юність починає масово робити свій вибір, власний, обдуманий, натхненний тільки поривом душі. І вибір цей на користь української мови та культури, і чесної, багатогодинної, денної та нічної праці на її благо.

Так, я говорю гаслами, тут багато пафосу й відчуття власної важливості. Я і є важлива, як і ти. Байдуже звідки ти: чи твоя маленька батьківщина уквітчана петриківським розписом, чи писанкова, як моя. Можливо, ти новий Котляревський, нова Приймаченко чи сучасний Леонтович. Ти ніколи не дізнаєшся, не випікши собі на серці 3 слова: «Це моя країна». Я тут пан і Бог. І ти.



Іваночко Ксенія

Немає коментарів:

Дописати коментар