І в космос злітати, й італійську вивчити

 25 квітня в приміщенні Інституту післядипломної освіти відбулася зустріч з Лесею Оробець, депутатом Верховної Ради України шостого та сьомого скликань та кандидатом на пост мера Києва. 
 

Приводом для зібрання стали проблеми студентського самоврядування, і хоч пані Леся була однією з авторів опозиційного законопроекту «Про вищу освіту» №1187-1, цікавило її інше – передвиборча агітація. Якщо далі в статті викласти основні тези її виступу, то вийшла б не стаття, а брошура із заголовком «Лесю в мери!» 

Цю зустріч неможливо далі переповісти, не вдаючись до політичної агітації, тому спробую коротко: студенти ставили багато питань, і судячи з їх змісту, самоврядування їх цікавило найменше. Більшість хотіла почути обіцянки кандидата. Пані Леся розповідала і про моніторинг державних закупівель, і про аудит майна, і про те, що вона мріє побувати в космосі та вивчити італійську.

Висновку в цій статті також не буде, кожен його зробить двадцять п’ятого травня. Але Лесі Оробець  ставлю п’ятірку за таку невимушену зустріч про студентське самоврядування.

Текст та фото - Полич Єлизавета

«Зробимо Україну чистою-2014!» або як 250 тисяч українців свої міста прибирали

12 квітня чи не вся Україна об'єдналась в одній

спільній справі – зробити наше довкілля чистішим.

У рамках Четвертої Всеукраїнської акції «Зробимо Україну чистою!» пройшли суботники в понад 800 містах і селищах у всіх областях України. Цьогоріч акція відбулась у форматі екологічного фестивалю і зібрала понад 250 000 учасників. Лише в Києві волонтери прибирали одразу 97 місць відпочинку.

 

«Ідея організувати подібну акцію з’явилася ще в 2009 році, - розповідає один із організаторів, Юрій Пивоваренко, - коли я став розуміти, що мій рідний парк Партизанської слави – надто засмічений, щоб в ньому відпочивати, що стосується й інших зелених зон міста, і з цим потрібно щось робити. Отже, тоді й відбулася перша київська акція. Думаю, що подібні заходи потрібно проводити до того часу, коли люди перестануть смітити. Це мають бути не тільки масові прибирання, а й інші способи впливу на киян, щоб вони зрозуміли – сміття має бути в урнах».

 

 

«Щодо введення штрафів за засмічування міста, можу сказати, що, перш за все, людина повинна мати вибір – або заплатити штраф, або викинути непотріб в спеціальні контейнери. На мою думку, це неможливо до того часу, коли не з’явиться потрібна кількість таких урн на вулицях і в парках Києва, адже зараз їх, на жаль, замало. Акція – це певний результат, вияв волі тих людей, які є свідомі, та своїми діями хочуть покращити життя у рідному місті. Я більш, ніж упевнений, що людина, котра вчора вийшла на прибирання, не кине сміття на вулиці сьогодні. Ми хочемо змінити свідомість людей, а значить - зробити українців кращими», – додав Ю. Пивоваренко.

 

Головною подією акції став Всеукраїнський флешмоб, який полягав у збиранні найбільшої кількості сміття за одну секунду – жителі семи міст одночасно підняли найбільшу кількість сміття в історії України. Це дійство можна було побачити в прямому ефірі одного з популярних телеканалів.

Студенти соціального департаменту Студентського парламенту КНУ імені Тараса Шевченка не залишалися осторонь цієї благородної справи: стали координаторами головної локації Києва – на  ВДНГ.

 

 

У рамках акції, окрім прибирання, відбувались різноманітні майстер класи, як для дітей, так і для дорослих. Всі вони так чи інакше стосувались екології. Наприклад, учасникам пропонували зробити чудову квітку з порожньої пластикової пляшки або вирізати з картону та скласти власноруч макет урни для сміття. Найбільшою популярністю користувався майстер клас із виготовлення будиночка для пташок за допомогою міцних шнурів, клею та... звичайної повітряної кульки.

 

Розважали маленьких гостей і члени цирку "Кобзов", які в ігровому форматі розказували діткам про те, що навіть необачно викинутий на узбіччя папірець шкодить довкіллю. До слова, чи не вся команда цирку активно взяла участь у акції та навіть прибирала територію ВДНГ разом з іншими компаніями-учасниками.

Акція є частиною всесвітнього руху "Let`s do it, world" і її учасниками вже стали понад 9 мільйонів людей в 111 країнах світу, які щорічно в обраний день виходять на прибирання в своїх містах.

В Україні рух "Let`s do it!" започаткували Катерина Стрипко та Володимир Гаркуша. Вони організували першу акцію-прибирання на Осокорках. Вже восени 2009 року до них приєднався й Юрій Пивоваренко. Щороку команда "Let`s do it, Ukraine!" розширюється, долучаючи до проектувсе більше молодих професіоналів.

Як показує статистика, щороку кількість волонтерів-учасників акції збільшується у кілька разів. Так само зростає й число населених пунктів, які долучаються до проекту. Так, в 2011 році в акції взяло участь 22 000 чоловік з 53 міст України, в 2012 – 51 000 жителів з 110 населених пунктів. В 2013 число учасників зросло до 143 000 волонтерів з 374 міст.

В Україні акція відбувається традиційно один раз на рік, зазвичай у суботу за тиждень до Великодня. Але це не заважає звичайним людям частіше організовувати подібні міні-акції в парках своїх міст.

 

P.S.  Наостанок, хотілося б навести цитату, яка могла б стати чудовим девізом для кожної сучасної людини: «Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять!». Тож, любі мої, долучатись до подібних акцій необхідно, але ще важливіше – слідкувати за чистотою свого міста щодня. Адже, якщо кожен візьме за правило викидати сміття виключно в урну, це стане маленькою перемогою для вас і великою користю для довкілля.

 

Текст: Світлана Попова
Фото: Світлана Попова, Максим Скігар

10 альбомів весняного настрою

Календарна весна настала, та й дні стали більш сонячними, а Вас усе хандрить? Не біда. Саме час зробити цю весну неповторною! А щоб було що згадати, редакція «Абзацу» підготувала для Вас із десяток альбомів, що наче паростки пробиваються крізь ґрунт нудьги, безвиході й туги. Хоча, для тих, хто потребує виплакатися, трохи пісень тут теж є.

       John Legend – Once Again

Без перебільшень, релікт і знахідка нашого часу. Багатство і витонченість деталей помітно як на обкладинці, так і в наповненні.  Безумовно, амальгамна основа, яка поєднує в собі ритми попередніх декад і сучасне звучання вічних істин, не могла не знайти прихисток у серцях істинних поціновувачів родинного вогнища й домашнього затишку.

  De La Soul – 3 Feet High and Rising

Якщо ви хочете знати, що було до золотих бляшок, модернових тачок і контрабандної зброї – починайте з цього першоджерела. Славні дружбі, старим добрим часам і гордості за своє походження – у наші дні потреба в цих цінностях як ніколи загострена. Можливо, цього року, на 25-річчя із дня виходу зросте попит на цю платівку, а разом із ним у вас виникне бажання скласти зброю перед запеклими ворогами й розпочати з цього приводу тотальне святкування.

        Funcadelic – Maggot Brain

Мабуть, немає більш ефективної реабілітації на світі, ніж 10 хвилин із Едді Хейзелом. Якщо ця композиція не змушує Вас плакати – ви щаслива людина й ще не знали горя.  Проте цей альбом переважно оптимістичний. Посилаючись на його солідний вік  (40 років!), можна пояснити актуальні тоді мотиви расової рівноправності й заклику до об’єднання сил заради спільної надмети.

Da Brat – Funkdafied

Альбом, який створив переворот – у, здавалось би, суто чоловічому жанрі. Жодної експлуатації своєї привабливості, жодних поступок у творчості, вмотивованих статтю. Лише талант.  У результаті це робить її першою жінкою, яка здобула платину й стала невід’ємною  частиною Золотої доби. А іще – показала усім дівчатам приклад, як зберегти жіночність і виразити її через свій недівочий норов, а не традиційними засобами – одягом, візажем і тендітністю.

       Frank Ocean – Channel Orange

Багато хто вважає, що r’n’b – досить посередній і виключно комерційний жанр. Френк своїм дебютним студійником довів протилежне, вивівши цей напрям на один щабель із іншими жанрами.  Більше того, вихід альбому показав, що за 20 років жанр не вичерпався, а навпаки – збагатився, бо лише третина композицій створена за допомогою семплів. Зайвий доказ на підтвердження правила «Не судіть за обкладинкою!», витриманий у лаконічному стилі легендарної Габріелли.

The Roots – Do You Want More?!!!??!

Чи можна зав’язати в бантик кінці хронологічної стрічки 20-го століття? Відповідь дають справжні «коріняки». Поєднавши джаз і реп, кожен з яких був у свій час імпровізаційним  та виник як еклектика, вони досягли успіху. І це незайвий раз доводить – немає нічого істинно нового під сонцем.

       Erykah Badu - Baduizm

Відмінна альтернатива для тих, кому обридли Бейонсе й Ріанна.  Такий шик, як у Баду, не побачиш у численних кліпах, появах на червоних доріжках і фотосесіях – його можна лише почути. Слухайте, й буде вам радість!

Maroon 5 – Songs about Jane

Начулися про цей гурт, мабуть, усі. Й більшість знає його саме з двох причин: вродливого фронтмена й дещо зухвалих, легковажних та навіть егоїстичних пісень. Настав час підняти завісу й побачити ким вони були (хоча, вони такими й зосталися, просто вдало це приховують :) ).  Тендітні,  виплекані з усією душею присвяти до реальної дівчини на ім’я Джейн, з якою тоді зустрічався Адам Левін – це стане зрозумілим із перших акордів. Відчуйте себе обраницею найсексуальнішого чоловіка планети за версією журналу «Рeople».

 

      Red Hot Chili Peppers – Blood Sugar Sex Magik

Для тих, хто полюбляє перевірені часом речі.  Тут ви знайдете все – і заклик до братерства всіх людей, і вкрай відверті роздуми про основний інстинкт,  і подяки тим, кого немає поруч,  і данина найсвітлішим почуттям, і прості пісні «ні про що» на щодень. Одним словом, цей альбом – як саме життя. А вічно актуальний триколор на обкладинці лише зайвий раз демонструє: перед Вами вартий уваги доробок.

Christina Aguilera – Back to Basics

Не надто втішно, коли дійсно талановитих артистів знають лише за трійкою-п'ятіркою хітів різних часів. І дарма. Бо все найкраще зазвичай лишається для нас невидимим, і через те ми звикли вважати, що воно – недосяжне. А насправді все майже поруч. Як приклад – найкращий альбом міс Агілери, аналог якому ще доведеться пошукати. Будьте певні, що глянете іншими очима на творчість Легентіни й почуєте спершу власницю гарного смаку щодо музики, й лише потім – зірку світового масштабу. 

Божена Гахраманова

Від КНУ до МГУ

Не так давно я провела тиждень в Московському державному університеті імені Ломоносова і хочу поділитися враженнями з читачами «Абзацу».

 

Головний корпус

Єлизавета, дочка Петра I, у 1755 році підписала наказ про створення МГУ (російською – Московский Государственный Университет), – і з цього почалася історія вишу, що нині входить у світову ТОП-100 найпрестижніших. Головний корпус ВНЗ заслуговує найбільшої уваги: архітектурно довершена будівля в стилі сталінського ампіру ззовні, не має нічого особливого зсередини. Але це лише на перший погляд. Біля центрального входу розташована театральна каса, в корпусі є аптека, банк, магазини з канцтоварами (найпопулярнішими товарами тут залишаються светри, футболки, сумки, значки, ручки і ще багато чого з символікою університету). Та найбільше мене вразило, що в цій будівлі можна купити авіаквитки та квитки на потяг. Активні студенти можуть пограти в бадмінтон в головному корпусі (місця достатньо навіть для того, щоб покататися на скейті). Поблизу університету облаштовано дві ковзанки, з оголошення я дізналася, що там відбуваються змагання.

 

Ковзанка МГУ

Щодо навчального процесу, то тут не лише на семінарах, але й на лекціях студенти відповідають і обговорюють тему заняття. Бали зазвичай не ставлять (це залежить від викладача, який може нагородити плюсами або іншими відмітками, бо в Росії діє п’ятибальна система), тому «мгушники» йдуть на іспит без допуску, що для нас в КНУ є найбільшим жахом. Спілкуючись зі студентами факультету світової політики, я не почула жодного негативного відгуку про навчальний процес, а коли запитала, чи хочуть вони змінити якогось викладача, то у відповідь почула лише здивоване «ні».

 



Бадмінтон на перерві 

За гуртожиток студенти МГУ, що навчаються за державний кошт, платять приблизно 250 гривень ЗА РІК!!! Умови та місце проживання залежать від факультету (до якого належав мій гуртожиток для мене залишилося загадкою). Я жила в одномісній кімнаті з двома шафами, двома столами, диваном та чудовим видом з вікна, в моєму блоці була така ж сама кімната. І, незважаючи на незапаролений WiFi та м’які дивани у холах на кожному поверсі, мій одинадцятий гуртожиток КНУ все одно кращий та новіший.

 

Театральна каса в МГУ

МГУ має величезний недолік, про який я не можу не написати. Тут студенти курять між поверхами в гуртожитку (хоча всі користуються ліфтом, тому за увесь час проживання з цим можна жодного разу не зіштовхнутися), на жаль, також палять у туалеті в навчальному корпусі. Це дуже неприємно, але факт.

МГУ – це не просто світове ім’я чи грандіозна історія, МГУ для багатьох – це ціле життя. «Студент МГУ» звучить так само гордо, як і «студент КНУ».

 

 

 

Матеріал підготувала Полич Єлизавета

Сучасні бандуристи – родзинка фестивалю «КобзарТ»

4 квітня в рамках фестивалю «КобзарТ», що проходив у Просторі культурної комунікації «Лавра»,  виступили з весняним шоу «Wake up, Ukraine» фіналісти проектів «Україна має талант» та «Хвилина слави» - гурт «Шпилясті кобзарі» разом з ініціатором їхнього творчого об’єднання – Ярославом Джусем.

Присутні в залі мали можливість насолодитися композиціями, що об’єднали в собі особливості української народної музичної стихії та провідні мотиви світових хітів. Таке поєднання дозволяє не лише осучаснити український народний пісенний набуток, а й представити його всьому світу у новому ракурсі.
 

Хлопці розпочали свій виступ з композиції «Їхав козак з України», за якою виконали ще із десяток народних пісень, серед яких – «Та туман яром котиться», «Ой, чий то кінь стоїть?», «Ой, на горі цигани стояли» та інші. В цьому блоці також представили  слухачам власні інтерпретації таких пісень, як «Старі фотографії»  Скрябіна, «Червона рута» та не забули віддати належне справжнім героям України – Небесній сотні – піснею «Ой, на горі, на Маківці».

Опісля народних пісень, що були виконані секстетом під акомпанемент бандури, вечір продовжив Ярослав Джусь – півфіналіст та володар призу глядацьких симпатій в шоу «Україна має талант» і засновник гурту «Шпилясті кобзарі». Ярослав подарував  присутнім у залі джазову імпровізацію на бандурі на тему пісні «Черемшина», виконання саундтреку до фільму «Amélie», а також, разом з Оксаною Боровець, – сучасною київською поеткою – вони показали, як майстерно може поєднуватися мистецтво слова та мистецтво музичне. Окрім дуету з поеткою, Ярослав зіграв також із сучасним електронним бендом «Go-A». Під час виступу можна було відчути себе як у чарівному світі української народної творчості, так і  у містичному просторі електронного трансу.

Варто також зазначити, що учасники гурту «Шпилясті кобзарі» є не лише співаками та вмілими гравцями на бандурі, а й справжніми артистами, адже після незвичних духовно-музичних мантр від гурту «Go-A» хлопці знову вийшли на сцену, але вже в зовсім новому стилі – хто був у спортивному одязі, хто – з ірокезом, а хтось іще – в

сонцезахисних окулярах. І вже в цьому блоці вони виконували не лише народні пісні з власним аранжуванням, а й світові хіти. Наприклад, слова всім відомої композиції «Ти ж мене підманула», мало того, що були «дописані» самими виконавцями, а ще й покладені на музику з пісень Ray Charles – «Hit the Road Jack», Sam Brown – «You better stop» та інших; а народна пісня  «Ой, у вишневому саду»була виконана під супровід мелодій таких світових хітів, як Ricchi E Poveri – «MamaMaria», Joe Dassin – «Etsitun'existepas», «Venus» та інших. Окрім таких незвичних для нас музичних рішень, хлопці вразили також коломийкою в стилі R’n’B та виконанням найпопулярніших композицій 80-х років на бандурі.

Після завершення вечора чимало присутніх у залі – а їх було близько 200 – звернулися до Ярослава та інших учасників гурту за автографами, а також зі словами вдячності за чудовий виступ.

 

 

Репортаж: Христина Шевчик

Фото: Оксана Боровець 

 

«Янголи Майдану» в Інституті філології

1 квітня відбулося закриття виставки Катерини Ткаченко «Ангели Майдану», що проходила в Інституті філології. Організатор виставки – Центр фольклору та етнографії КНУ ім. Тараса Шевченка. На честь закриття виставки відбулась творча зустріч художниці зі студентами ІФ.

Катерина Ткаченко – молода українська художниця, член спілки художників України та учасниця Мистецької сотні Майдану. Її, як і багатьох українців, не можуть залишати байдужою події, які відбуваються в Україні останні півроку. Тому Катерина, як людина мистецтва, ще з перших днів охороняла Майдан духовно. Її головна зброя – пензлик, дощечка та акрилові фарби. Вона впевнена, що кожна людина має вищі сили, які їй допомагають  - це янголи-охоронці. Саме їх вона й зображує на своїх картинах: «Нам потрібні не лише людські сили, а й небесні», – вважає художниця.

 

Майстриня під час творчої зустрічі зі студентами Інституту філології розповіла чимало цікавого про себе, Мистецьку сотню Майдану та, звісно ж, про своїх янголів. На одну картину витрачається приблизно один-два дні: «Я з тих художників, які  працюють швидко. Інколи одного янгола малюю близько тижня, але це не часто». Більшість картин виконані на дошці, лише декілька – на полотні. За словами художниці, дерево – це живий матеріал, а тому дає підказку, якою має бути робота. Наразі серія налічує близько 60 картин, але Катерина Ткаченко не планує на цьому зупинятись, адже боротьба в Україні й досі продовжується. До слова, раніше ця виставка експонувалася в Українському Домі, але через бойові дії картини довелось звідти евакуювати.

 

Студентів цікавило й те, з кого саме художниця малює обличчя для картин, адже вони всі різні. Можливо, вони пов’язані з Небесною сотнею, яка й асоціюється з янголами Майдану?  «Вже коли з’явилася Небесна сотня, я побачила якесь перехрестя цих полеглих янголів зі своїми», - говорить Катерина.  – «Хочу вірити, що і одні, й інші зможуть підтримати нас і допомогти вибороти нове життя для нашої країни. Але, оскільки це янголи, я не хотіла прив’язуватися до облич. Можливо, десь людину побачила, і її риси відобразилися в роботі. Але свідомо малювати конкретні обличчя я не мала на меті».

 

Щодо самої виставки, думки студентів розділились. Більшість сприймає її виключно позитивно, як наприклад першокурсниця Наталія: «Мені дуже сподобались картини-ікони. Сама тема янгола-охоронця України дуже близька для мене. Оскільки ці картини побували на Майдані, то можна відчути, що вони насичені тими подіями й відчуттями, які пережила Україна й кожен свідомий її громадянин». Але були й такі, що критикували художницю: «Тема ангелів – свята. Втілювати її у роботах – це те, що згодом заворожуватиме глядачів. Але я вважаю, що здобувати популярність на такій сердечній темі Майдану, загиблих за Україну – дещо неетично», - коментує побачене студентка Роксоляна.

Сама ж художниця свою виставку представляє так: «Мої «Ангели Майдану» – це віра і надія на перемогу України. Це ми, українці, в різних проявах, з різними долями, об’єднані спільною метою, чиї серця звернені до світла й добра. Мій проект має початок, та не має завершення. Допоки триватиме протистояння Добра зі Злом – ставатимуть в оборону наших душ та України Ангели майданів…», – підсумовує свою концепцію Катерина Ткаченко.

 

 

 

Репортаж підготувала Світлана Попова