28 лют. 2014 р.

«Воєнка»: шанс відкосити чи райдужні перспективи на майбутнє?

 
Чого більше: зірок на небі, піщинок на дні морському, чи… дівчат у Жовтому корпусі КНУ? Жарти жартами, але кількість завидних наречених в ІФ, у порівнянні з представниками сильної статі, таки значно більша. А це – свідомо чи несвідомо – викликає в дівчат бажання виділитися на загальному тлі, аби привертати до себе увагу.
Але ця стаття – зовсім не про яскравий макіяж або непересічний одяг – зовсім навпаки! Я хочу розповісти про цілком протилежний феномен – чому би не привернути до себе увагу хлопців… військовою формою? Здивовані? Нічого дивного – цьогоріч, вступивши на військову кафедру, мені довелося відчути на собі, яку увагу привертає військова форма. Один раз на тиждень підбори та сукню я змінюю на форму і, чесно, не шкодую, анітрохи!
Здавалося б – ніби й важко після трьох пар в Жовтому їхати до Військового інституту, проте я приїжджаю туди, і в мене ніби відкривається друге дихання. Окрім корисних, а головне зовсім нових знань я отримую масу позитивних емоцій! В нашій групі я одна дівчина, всі інші – хлопці, та нам завжди є про що поговорити, з чого посміятися, я вже відчуваю, що вони – моя справжня опора.
Всі мої знайомі (та навіть не знайомі), побачивши мене в формі, питають, що таке «воєнка», навіщо вона потрібна, як туди потрапити, який з цього зиск... Відповіді на ці та інші питання Ви отримаєте, прочитавши дану статтю.
 
На сьогоднішній день питання військової служби в Україні стоїть досить гостро, і це має знати кожен. Варто зазначити, що хлопці, думаючи, що призов до ЗСУ скасували та армія їм більше не загрожує, глибоко помиляються.
На офіційному рівні призов юнаків до лав армії з 2014 року нібито призупинили, проте хлопці віком від 18 до 25 років все одно отримують і будуть отримувати повістки.Справа в тому, що відповідно до пункту першого указу президента України від 14 жовтня 2013 року «Про строки проведення чергових призовів, чергові призови громадян України на строкову військову службу у внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України та звільнення в запас військовослужбовців у 2014 році», в 2014 році призов до Збройних сил України та інших військових формувань (крім внутрішніх військ МВС) не проводитиметься. Проте головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ планує призвати на строкову службу 4 тис. осіб у 2014 році (2 тис. – навесні, 2 тис. – восени). Про це йдеться в повідомленні прес-служби відомства.
Повірте, враховуючи сьогоднішню ситуацію в країні, далі їх буде ще більше. Тож, хлопці, якщо ви ще на вступили на військову кафедру (при цьому не маєте бажання йти на строкову службу), не гайте часу, – робіть це якомога скоріше!
Що стосується нашого університету, КНУ має чудовий підрозділ – ВІКНУ (Військовий інститут Київського Національного університету), в якому працюють досвідчені викладачі, які проходили дійсну військову службу на офіцерських посадах. Якщо Ви філолог (як я), то у військовому інституті КНУ ім. Т. Шевченка будете навчатися за спеціальністю «Військовий переклад». Приймаються студенти після 2-3 курсу денної форми навчання, які навесні мають скласти вступні іспити. Можливо, не всім відомо, але право навчатися мають не тільки хлопці, а й дівчата. Навчання на військовій кафедрі триває 2 роки, після чого Ви отримуєте звання молодшого лейтенанта. Вартість семестру навчання становить 5150 грн.
 
І пам’ятайте – військове звання дає Вам можливість служити в усіх військових формуваннях (ЗСУ, МВС, СБУ та інші). Також слід зазначити, що військовослужбовці мають достатньо переваг, таких як:
- Пристойна з/п;
- Право виходу на пенсію після 25 років служби;
- Можливість отримати житло за рахунок держави;
- Безкоштовна військова форма та інші.
З додатковою інформацією, при бажанні, Ви можете ознайомитися на сайті Військового інституту КНУ ім. Т. Шевченка
http://www.mil.univ.kiev.ua/page/struct/12
 
 
 
 
 

Щиро Ваша, Альона Автушенко.

17 лют. 2014 р.

Танцюючи на кришталі

 
«Сочі» - це вже не просто олімпіада, це тема, яка просочилася у всі сфери життя: від моди до політики. Чого тільки варті сріблясті бомбери й фотосесії олімпійців для «Vogue», зворушливо наляканий Янукович з українським прапором і відкриття олімпіади як проблема его та сексуального життя Путіна. «Сочі» - це тема, яку неможливо проігнорувати; це море, яке вже тебе поглинуло.
 
          
 
Та залишимо все брудне й комерційне десь далеко й дозволимо зимовій казці зачарувати себе, а що може бути більш романтичним, ніж фігурне катання.
 
Для мене мистецтво фігурного катання починається там, де я забуваю, що саме дивлюсь, коли бачу тільки миготіння й рухливе сплетіння тіл. Мистецтво там, де кожен знаходить простір для польоту, і летить вже не фігуристка в повітря, не мелодія Хачатуряна, а ти, крізь гущу мрій, розбиваючи хмари руками.
 
Коли ми говоримо про фігурне катання, ми якось несвідомо думаємо зовсім не про український спорт. На жаль, незважаючи на теперішню ситуацію в країні, тут ми сильно програємо росіянам. В будь-якому разі, треба залишатися справедливими та чітко бачити, що крім Оксани Баюл ще в 1994, катання під українським прапором більше не давало ніяких суттєвих плодів. Натомість українські спортсмени, представляючи інші держави, впевнено приносять олімпійські медалі (Тетяна Волосожар і Олена Савченко здобули золоту й бронзову медалі, представляючи Росію й Німеччину).  Зачепивши цей аспект, я б хотіла сказати всім тим, хто називає таких фігуристів зрадниками й шукачами легкого життя, хай моє слово й неважливе: нам тлумачать з дитинства про сродну працю, про талант, пошук себе…чи відмовився б ти від себе, якщо врешті-решт знайшов себе в прекрасному? Можливо, це звучить недоречним докором нашій і без того розхристаній Батьківщині, але так б хотілось, щоб тут, де ми ростемо, було справжнє блакитно-жовте мистецтво.
 
Я б хотіла поділитися з вами моїми улюбленими моментами цьогорічних змагань.
 

 
 
    
Дивлячись довільну програму пари Кацалапов – Ільїних, мені не хотілось заскочити в ковзани й пуститися льодом, крутячи повітряні тулупи, ні мені сильно й пристрасно захотілось любити. Я ще ніколи не бачила такого танцю любові й ненависті, почуттів, які так тяжко підробити. Від них віяло тим, що так рідко спостерігаю в нашому житті – тією істинною юністю, з її поривами, з усім її натхненням, тими почуттями, які не передбачені стратегіями, а тільки молоднечим запалом. Це не має дивувати, адже фігуристи є практично нашими ровесниками ( Олена 1994 року народження, її партнер – 1991), й вже пережили історію кохання не тільки на льоду.
 

 


Довільна програма Юлії Липницької заставила мене затамувати подих, і 4 хвилини я перебувала в нетанцювальній позиції з широко відкритим ротом. Саме це і був той тріумф людського тіла над всіма законами природи, над гравітацією та реальністю загалом. Коли ж виступ закінчився, моєму здивуванню не було меж – спортсменці тільки 15, і вона не тільки виступила на Олімпійських іграх, а й обігнала досвідчених тридцятирічних спортсменок. Її виступи й у 12-річному віці на чемпіонаті юніорів, її жага брати участь навіть з травмами, її воля, яка так і просочується крізь тонке дитяче тіло, - все це надихає до наполегливої багатогодинної чесної праці. Це те, що варто побачити, щоб зрозуміти, можливостям людини, навіть у віці, коли доречним є супровід з мультфільмів (на чемпіонаті юніорів виступала під музику з «Панди Кунг-Фу» :)) немає меж. Людина народжена боротися й перемагати.
Виступи пари Кацалапов- Ільїних й Юлії Липницькою дали Росії перемогу в командному підрахунку.
  
 
 
Що ж до дуету Волосожар-Траньков, то тут буде зайвим говорити про їхні здобутки й досягнення. Тетяна є чотириразовою чемпіонкою з фігурного катання України (2005, 2007, 2008 і 2010 роки), неодноразова учасниця чемпіонатів світу і Європи з фігурного катання та інших міжнародних змагань найвищого рівня. Більше того, вона вже брала участь в Олімпійських іграх, але тоді, в Турині, представляючи Україну з партнером Станіславом Морозовим, була тільки 12-ою. Тому вітаємо вже зовсім дорослу 27-річну українку, яка виступила, на жаль, під російським стягом, та здобула заслужене й впевнене золото Олімпійських ігор. Зовсім дитячі сльози радості цих зрілих спортсменів: таке неймовірне поєднання професіоналізму, техніки й повної емоційної віддачі.
 
Парадокс полягає в тому, що російська пара Волосожар –Траньков змагались з німецькою, окрасою якої є неперевершена українка Олена Савченко. Всі напевно стрепенулись від переживання, коли Тетяна торкнулася рукою льоду, та навіть це не позбавило її першості. Звичайно, хотілось б, щоб  обоє спортсменок-фігуристок принесли золото й бронзу Україні, та яка може бути політика там, де перемагає чистий спорт і прекрасне мистецтво, що все ж єднають держави, а не роз`єднають їх.



Іваночко Ксенія


15 лют. 2014 р.

Польові дослідження зі студентської адаптації

Я ніколи не була завзятою прихильницею «нормальності», до того ж дозволила собі почати цю статтю з «найегоїстичнішої» літери українського алфавіту і приправила її проамериканськими серіальними лапками. Але найдивнішим є не це, а те, що друкую я ці літери ввечері 14 лютого, коли півсвіту п’є біле вино і цілується під зорями, а інша половина проклинає цей день до сьомого коліна. До жодної із цих двох груп я не належу, тому припускаю, що дехто з вас також.
 
Мабуть, не лише мене хвилює питання про те… пам-пам-пам… як повернутися в нормальний ритм навчання з мінімальною кількістю психічних травм? Тому я назвала свою статтю, нахабно здерши перші декілька слів з назви найвідомішого твору Оксани Забужко – «Польові дослідження зі студентської адаптації». Все, що вам пощастить прочитати в ній, я випробувала на собі. Під час експерименту жодне живе створіння не постраждало. І… Намагайтеся повторити у реальному житті! :)
 
 
 
Тож… Поїхали! Почнемо з найнереальнішого. Повноцінного сну. Дикість, чи не так? Зазвичай, тривалість мого сну – 4-5 годин. Але я таки змусила себе лягти спати о 22:00. І вгадайте, що? Я не могла заснути аж до першої години ночі, бо миленькі подовжені канікули збили увесь мій режим. Звернемося за порадою до психологів і отримаємо відповідь, що потрібно виробити в себе звичку лягати раніше, а на це піде 21 день. Нам, студентам, така розкіш не по кишені, тому заносимо цей варіант до списку «анріал».
 
Наступний пункт здасться вам досить дитячим, але повірте моєму декількаденному досвіду, це непогано допомагає. Треба оновити канцелярію – купити нові ручки, олівці, зошити, маркери, а якщо дуже захочеться, то можна й пластилін з кольоровим папером. І тоді світ навколо зміниться, все заграє яскравими фарбами! Про останнє, звісно ж, я жартую, але те, що вам стане набагато приємніше користуватися своїми речами-для-навчання, це факт.
 
На щастя чи на жаль, рівень любові до себе у деяких студентів аж зашкалює. Якщо навіть це вас не стосується, все одно пообіцяйте собі влаштувати якийсь сюрприз, якщо добре попрацюєте й отримаєте довгоочікувану п’ятірку! Шоколадку, нові туфлі, баскетбольний м’яч, вечірку… Не економте на собі, ви того варті.
 
Якщо вам пощастило, якщо вам ще досі не треба «пахати, як тато Карло», щоб не померти голодною смертю, якщо вас ще й досі забезпечують батьки, то ви маєте час вдень, щоб приділити його своєму хобі. Часто студенти захоплюються сном. Тому можна і поспати. Але це значно покращить вам настрій і вже точно не принесе бажання навчатися.
 
Ведіть щоденник. Нііі, не той, в якому можна вичитати «Дорогой дневник, сегодня я снова видела его…». А органайзер, де будете записувати всі справи на день і робитимете спроби викреслювати пункт за пунктом. Це збереже ваш час, дорогенькі! Ще. Не забувайте про свої успіхи і перемоги! Їх також можна записувати, а пізніше і пишатися.
 
Зберігайте теплі стосунки з вашими викладачами. Навіть якщо ви не пройнялися теплими почуттями до когось із них, постарайтеся знайти індивідуальний підхід. І є дещо, що на 100% спрацьовує. Смійтеся з їхніх жартів. Повірте, це я практикую щодня!
 
Але знаєте, що дійсно найголовніше? Бути щасливою людиною! Не так просто? Ваше мислення і ваш настрій формує ваше життя. Якщо до навчання та роботи ви будете ставитися позитивно і з усмішкою, то й адаптація буде непотрібною. Ви просто будете любити те, що робите, і робити те, що любите.
 
Я не впевнена, що з мене добра «порадниця». Але сподіваюся, що мої поради, як полегшити ваше «навчальне» буденне життя, були хоч трошки корисними. І знаєте, це було весело і дещо ненормально. Але скажіть, коли «ненормальність» у студентів була в чорному списку? :)
 
 
 
З любов’ю, ваша Анастасія Кучеренко
 
Фото: Васильєва Марія

11 лют. 2014 р.

Філологічний відпочинок

Філолог під час свого саморозвитку подібен на «Мислителя» Родена: згорблена спина, рука підпирає обличчя. Та ще й ця багатогодинна посидючість, а опісля, коли встаєш з-за столу, хрускіт кісток. Ось вона, відплата за зубріння мов, безперервне нескінченне читання. Колеги-студенти, а ви ніколи не замислювалися, скільки ми в середньому читаємо за тиждень/місяць/рік? Добре, що ми не математики, і підрахувати настільки велику кількість нам точно не вдасться (жартую). Проте, ми вже стали книжкозалежними. От скажіть, чим ви зараз займаєтеся на канікулах, окрім відсипання? Скоріш за все, дивитеся фільми, читаєте, нарешті, книгу не за навчальною програмою, «сьорфите» в неті. А коли ж ми дамо відпочинок нашим очам? Ми – майбутні ювеліри та гравери слова. Наші очі – другий головний інструмент в нашій роботі після розуму. Тож давайте присвятимо останні дні перед навчанням нашому відпочинку та оздоровленню.
1. Не сидіть. Пів дня ми витрачаємо на лекції та семінари, іншу частину дня ми готуємось до завтрашніх семінарів. Наше життя проходить в режимі «лежу – їду в метро – сиджу на парі/за книжками – лежу». Тож зараз дочитуйте статтю і мерщій активно проводити час!
2. Активний відпочинок. Поки зима нас ще не покинула, віддайтеся її стихії. Хоч ми зараз в більшості випадків і роз’їхалися в різні куточки України, проте всюди є ковзанки, десь навіть гірки для катання на лижах, сноубордах. Або навпаки, сходіть в басейн, чи спробуйте скелелазіння. Зараз чудова нагода для того, щоб зробити все, на що не вистачало часу раніше, чи просто не давала це зробити лінь.
3. Плануйте свій день – не витрачайте його на вітер. Ви можете зміни щось (значне чи щось дрібне, залежить від вас самих) кожної хвилини. Звечора подумайте, що можна зробити завтра, і зробіть це.
4. Робіть зарядку, правильно харчуйтеся. Поки ми вдома і ми нічим не зайняті, можна виділити час на фізичні вправи та приготування смачненької їжі, а не бутербродів з чаєм.
5. Не забувайте про очі. Можна почати з щоденних вправ для очей (їх можна легко знайти в Гуглі), підкріпити це морквою та чорницею.
6. Налаштовуйте себе на плідну працю через тиждень.
Відпочивайте з розумом, проте не забудьте відтягнутися. гарної погоди, теплого чаю та вдалих канікул :)
 
 
 
Міхєєва Станіслава
 

5 лют. 2014 р.

Мистецтво Майдану

Майдан – тема, яку наразі обговорюють практично скрізь. Важко знайти українця, який би не знав про події, що тут відбуваються. Хтось це називає протистоянням, хтось - громадянським подвигом, але більшість згодна: в Києві відбувається революція. А, як відомо, саме революція породжує особливі, вкрай актуальні і багатозначні мистецькі твори. Взяти, принаймні, мистецький проект «Розмалюй шолом захиснику Майдану», який нещодавно започаткували в КМДА. Взяти участь може кожен бажаючий, не залежно від того професійний художник це, чи просто аматор. Детальніше про проект нам розповів один з його організаторів, помічник народного депутата А. Іллєнка, Кравець Анатолій Васильович.



 
 
Коли до вас прийшла ідея створення проекту?
 
На третій день Майдану, коли один з моїх однодумців, який жив у наметі, шукав своїх знайомих з Тернополя. Я йому порадив маркером написати на касці «Тернопіль». Він так і зробив. І за півдня знайшов всіх своїх друзів! На другий день я купив йому кольорові маркери, він намалював там ще квіти, вийшло більш позитивно. Але все одно маркери не такі яскраві, як хотілось би. Тоді я купив акрилові фарби, щоб малюнок був ще більш насиченим. І він як намалював, то всі тільки й на нього дивилися! Люди ж шукають один одного по очах, а шолом якраз на цьому рівні. Тоді й до мене прийшла думка, що це чудовий портал для інформації, який можна використовувати.
 
Яка основна мета цього проекту?
 
Цей проект полягає в тому, що ми хочемо засобами масової інформації популяризувати вимоги Майдану, його суть, наші мирні наміри.
Якщо ви подивитеся фото-історію Майдану,  то перша картинка буде – це чорні шоломи, з кийками, б’ють незахищених студентів, журналістів - кров, страхіття. Наступна картинка – коли дуже багато чорних шоломів й так само багато світлих шоломів. І йде протистояння, крові вже менше, тож тут нічия виходить - ні ті, ні ті не перемогли. Основна функція наших шоломів – показати незворушність надій та планів народу. Ми хочемо це здобути мирним шляхом, бо мистецтво ж по своїй суті виключно мирне. Ще одне – в основному тут шоломи для будівельників, які самі по собі вже символізують будівництво, люди є будівничими нової демократичної держави. Тому якраз ці малюнки на шоломах й показують різнобарв’я, яке доносять художники з різних частин України за допомогою своєрідних технік, різними категоріями майстерності. Коли ми вперше побачили це, ми були здивовані. Це різнобарв’я й показує якраз нашу силу, бо, чим більш ми різноманітні, тим більш ми сильні.
 
А ви плануєте робити виставки?
 
Обов’язково! Ми й так щодня, особливо в суботу й неділю, виставляємо всі шоломи і на столах, і на роялі. Люди підходять, приміряють й фотографуються в них.
 
 
 
Який Ви бачите подальший розвиток проекту?
 
До нас приходить дівчина, яка закінчила Художню Академію. Й вона запропонувала зробити майстер-класи в самій Академії, а, згодом, там же організувати виставку. Далі, підходив батько дівчинки, яка навчається в ліцеї з художнім нахилом. Теж пропонував проводити майстер-класи «Розмалюй шолом для захисника Майдана» безпосередньо в таких школах мистецтва. З’являється все більше й більше однодумців й проект розростається. Я поки що не уявляю, що буде далі. Коли я розмовляв з піарниками, людьми, які хочуть донести інформацію до народу, то мені сказали, що шолом – це унікальна штука для реклами. Але це все після революції, зараз немає часу.
Є ідея в майбутньому зробити конкурс, де обиратимуть та нагороджуватимуть найкращі роботи, тому ми просимо художників залишати свої координати зі зворотного боку шолому.
Також плануємо зробити фотосесію в розмальованих шоломах, коли їх буде достатня кількість.
 
Як багато треба шоломів, щоб зробити цю фотосесію?
 
Треба хоча б 500, щоб зробити професійну фотосесію в них. Зараз вже близько 200 розмальованих є, хоча намалювали більше. Якби ж менше крали! (сміється). Ми й охороняємо, але все одно крадуть – для сувенірів. Через велику кількість людей, зберегти всі каски не вдається.
 
Чи дарували Ви розмальовані шоломи відомим людям, на пам’ять?
 
Вже більше 30 шоломів я особисто подарував телеканалам та інформаційним агентствам для того, щоб в них залишилась пам’ять про революцію. Це – сувенір й він власне й є символом Майдану. Було багато й іноземних агентств (італійці, французи, шведи), які теж писали про наш проект. Вони шукають якусь родзинку. Не цікаво, коли картинка завжди одноманітна, коли постійно воюють. А коли показують, що тут не просто революція, а ще й мистецтво – малюють шоломи, їх це дуже вражає.
Мирославі Гонгадзе відправив шолом. І вона цей проект підтримала. Для нас її оцінка є дуже важливою, тому, що вона є прикладом української жінки, яка не скорилася долі, яка бореться, досягає успіху, відома на журналістській стезі в усьому світі. Подякувавши, вона написала «Слава Україні!», на що я відповів: «Слава українським жінкам! Вони варили борщ, вишивали рушники, малювали печі й народжували козаків, а отже, творили Україну!»
 
 
 
Хто постачає каски та фарби?
 
Частина шоломів закуповується, частину постачають спонсори. Деякі люди, які мають свої каски, теж дають їх нам. Тут шоломи є для різних потреб: з шахт, велосипедні, воєнні, але найбільше касок для будівництва. А фарби, пензлі, лак я купую за власні гроші.
 
Чи багато бажаючих розмальовувати шоломи?
 
Багато, вже біля 30 професійних художників приходили розмальовувати й намалювали хоча б по одній роботі. Також аматорів багато, які хочуть створити щось своє.
 
Ви запрошуєте професійних художників, чи це їх власна ініціатива?
 
Ми через мережі запрошуємо, через знайомих. Загалом, всіма засобами, які ми можемо собі дозволити. Це некомерційний проект, грошей на рекламу в нас немає. Більше того, ми не платимо художникам, лише пояснюємо, для чого це робимо.
 
Що малюють найчастіше?
 
Безумовно, символи України: герб, прапор. Присутнє й плакатне мистецтво, де на касках пишуть лозунги, як от «Революція Гідності» чи «Слава Україні».     
 
 
Чи були якісь унікальні малюнки, такі, що запам’ятовуються одразу?
 
Одна художниця намалювала взагалі унікальну картину за мотивами Марії Приймаченко. Значить, вона зобразила космос. І той космос був у вигляді тваринок, на земній кулі таких нема. Дуже фантастично: половина бика, половина лева; на тваринках квіточки, зорі. Вона символами малювала: тваринка з одного боку каски світла, з іншого – темна. Символізує Схід і Захід. Посередині, між ними, квіточки, а спереду - герб України. Це значить, що Україна не може бути Сходом і Заходом. Україна - це одне ціле. Енергія Сходу, де встає сонце, йде на Захід, а думки йдуть з Заходу на Схід. От вона побачила Україну й цю Революцію Гідності саме в таких образах. Чому мистецтво є зброєю? Бо образ не можна словами передати. Ти дивишся й стає все зрозуміло одразу.
Є ще одна художниця, яка з самого початку долучилась до проекту. Вона малює в українському стилі: або як вишиванка, або як писанка. І це, я вважаю, шедеври.
Я зараз шукаю людину, яка б малювала тінями. Портрети, які малюються чорним на білому фоні. Вони невимовно передають найсильніші емоції.
 
 
 
Діти теж беруть участь в розмальовуванні?
 
 
Так. Одна жінка приїхала на Майдан зі своєю восьмирічною донечкою. Дівчинка, побачивши, що люди розмальовують каски,  сказала: «Мамо, я буду малювати! Для героїв України». Намалювала сердечко (любов), сонце й редьку, бо вона корисна для здоров’я. І написала «З нами Бог» і «Україна понад усе!».
Багато хто боїться заходити в урядові будівлі, мовляв, «тут таке робиться». А що тут робиться? Тут спокійно, мирно. Тут творчість, натхнення!
 
 
Матеріал підготувала Світлана Попова
 
 
 

31 груд. 2013 р.

З Новим Роком, любий ІФ!


У повітрі панує відчуття свята, а до магазинних кас вишикувалися довгі черги, лунають телефонні дзвінки, сяють усмішки, люди зустрічають друзів та рідних з різних куточків світу та бажають одне одному гарних вихідних. Вже зовсім скоро всі будуть святкувати Новий Рік!
Особливо це свято полюбляють діти. Пам’ятаю, як років із 10 тому, я іще писала листи Діду Морозу та чекала на подарунок під ялинкою. Мені завжди було цікаво, чи дорослі вважають Новий Рік таким же святом чар та казкової атмосфери, як діти? Зараз я можу сказати, що, на жаль, ці емоції трохи втрачаються, проте свято залишається святом, і щороку ми чекаємо 31 грудня та загадуємо бажання під бій курантів...
Напередодні Нового Року ми вирішили запитати у очільників та викладачів Інституту Філології – чим є для них Свято Нового Року, яким воно було в їх дитинстві, та що вони хочуть побажати студентам у 2014 році.
 
Спочатку на ці наші питання відповів директор Інституту Філології – Григорій Фокович Семенюк:
Новий Рік – це, перш за все, підведення підсумків того, що зроблено – чому можна порадіти і чим можна пишатися, а в чому були проблеми, над чим ще треба попрацювати…
Я добре пам’ятаю святкування Нового Року в моєму дитинстві, але в мене вони були дещо інакшими, ніж зараз: адже, я із Західної України, і в нас спочатку святкувалися Різдвяні свята. Мені дуже запам’яталася вертепна вистава, яку одного разу довелося побачити. Я тоді ще не ходив до школи, але чув, що тих школярів, які брали участь у дійстві, потім виключили… А Новий Рік ми святкували за старим стилем, увечері ходили щедрувати: діти перевдягалися, одягали кожухи, вітали один одного з Новим Роком. Вранці  14 січня хлопці «засівали». За це нам дарували цукерки та інші ласощі.
У середніх класах нас уже почали прилучати до новорічних святкувань за новим стилем – 1-го січня. Вбирали ялинку, сільська інтелігенція – вчителі, працівники сфери культури – організовували новорічне святкування з Дідом Морозом та Снігуронькою. Зрештою, ми святкували і Новий Рік, і Старий Новий Рік. А колядувати ми ходили 6 січня – на Святий вечір. У нас був гурт із 4 хлопців, і ми завчасно збиралися, проводили репетиції, а вже коли  заколядуємо – нам тоді давали солодощі та карбованці, які ми потім ділили порівно. Мій найцінніший новорічний подарунок з дитинства – ліхтарик.
Наш Інститут у цілому гарно прожив цей рік. У нас багато навчальних здобутків: якісна успішність  становить 90%, при цьому 30% становлять ті, хто навчається на «відмінно».  Інститут, на відміну від інших освітніх осередків, не зменшив, а навіть збільшив  кількість студентів – ми виконали державне замовлення з набору студентів і набрали ще понад 270 контрактників, при чому більшість із них з досить високими балами.  Зараз філологічні спеціальності, нарівні з економічними, є найпрестижнішими серед молоді. У нас був надзвичайно високий вступний конкурс: на окремих  спеціальностях сягав 60 осіб на місце, а в середньому по інституту – до 25 осіб на місце. Цього року ми впровадили нову спеціальність – «прикладна лінгвістика», і конкурс на неї був до 30-и осіб на місце. Інститут підписав угоду з французьким університетом міста Монпельє про подвійні дипломи. На підході – угоди зі східними університетами щодо можливості навчання в магістратурі в Японії, в Кореї та в Китаї і отримання нашими студентами подвійних дипломів. У нас було багато переможців олімпіад з української мови, східних та західноєвропейських мов.
Серед наукових здобутків: було випущено 12 підручників, 80 посібників, 27 монографій, опубліковано близько 1500 статей викладачів та студентів, 150 із них було надруковано за кордоном. Завдяки ректору, ІФ тепер має відремонтований і доглянутий корпус-красень, збудований ще в 1852 році архітектором Олександром Беретті (сином Вікентія Беретті – творця нашого Червоного корпусу). За задумом архітектора, будівля постала в двох класичних кольорах: жовтому та білому. Такий його вигляд вдалося зберегти й до сьогодні. На першому поверсі завершується ремонт усіх аудиторій, а потім ми плануємо відремонтувати другий, третій і четвертий поверхи. До Нового Року нам вдалося облаштувати скверик у дворі інституту, де студенти зможуть відпочивати у вільний час, вхід до нього буде тільки з корпусу, тобто це буде виключно наш студентський куточок відпочинку. Зараз там навіть вбрано ялинку. Ще одним важливим кроком було створення лабораторії синхронного перекладу, обладнання буде остаточно встановлено в другому семестрі.
2014 рік буде особливим!  Адже в цьому році ми святкуватимемо 200-річний ювілей нашого генія і патрона університету – Тараса Григоровича Шевченка, а також 180 років з дня створення нашого рідного університету. У нас були і ще будуть проведені конференції та інші урочистості на вшанування цих величних дат. Минулого року університет Шевченка піднявся в міжнародному рейтингу університетів на 100 позицій і тепер він – один із 400 кращих університетів світу (усіх університетів у рейтингу – понад 8000). Я сподіваюся, що цього року ми продовжимо сходження до вершини, адже це буде рік коня, а кінь – працьовита, потужна і дуже шанована в нашому народі тварина. Отож, я сподіваюся, що новий рік буде не менш успішним і щедрим на здобутки, ніж попередній!
У цей святковий день хочу побажати нашим студентам гарного настрою, бажаю зустріти Новий Рік у колі хороших друзів, проте не втрачати розуму й мудрості, бо адже вже зовсім скоро знову будуть робочі дні, а потім – сесія. Також хочу побажати здоров’я, сили, натхнення і, звичайно ж, везіння – адже трапляється так, що ніби й усе знаєш, а з білетом не пощастило… Бажаю, щоб рік минув без втрат, щоб процвітали сім’ї, збувалися плани і мрії! З Новим Роком вас!

Нам також вдалося запитати про враження від цього свята заступника директора ІФ Сергія Михайловича Різника:
Новий Рік – це найвеселіше, найцікавіше й найсвітліше свято річного зимового циклу, що пов’язано з оновленням: нові плани, мрії та проекти. У  цьому святі немає місця прикрим емоціям, це свято початків, зорієнтоване на майбутнє.
Новий Рік у моєму дитинстві пов'язаний з височенною ялинкою, прикрашеною іграшками, і я зачаровано дивився на неї знизу догори. Там було стільки цікавих іграшок… Раніше іграшки були не такими, як зараз: це тепер переважно роблять кульки або бурульки, а тоді в нас були казкові фігурки – тваринки з блискучого скла: білочки, зайчики, жабки, лисички, також будиночки, ліхтарики, годинники, навіть скляні літачки... Вони були неймовірні! Найулюбленішою моєю іграшкою була білочка з горішком. Я був найменшою дитиною в сім’ї, тому всі брати і сестри робили мене учасником усіх своїх новорічних забав. Ну і цукерок та інших смаколиків мені, як найменшому, діставалося найбільше
Чи траплялася зі мною якась новорічна чи різдвяна історія? Такої історії, як у фільмах «Сам удома» чи «Іронія долі» не було, але цікаве таки траплялося. Наприклад, мені дуже добре запам’ятався 2005 рік, коли я легковажно відгукнувся на заклик друзів зустріти Новий рік на майдані. Опів на 12 висадив дружину з сином біля Хрещатика, а сам поїхав припаркувати авто трохи далі. Вийшов на Майдан за 10 хвилин до Нового року, однак не зміг дістатися до сім’ї.  Ми знаходилися метрів за 10 одне від одного, але людей було настільки багато, що протиснутися до своїх я ніяк не міг, і під бій курантів ми лише стояли й перемахувалися руками, вигукуючи: «З Новим роком». Це був єдиний Новий рік, який я зустрів не за столом.
Я вважаю, що цінність подарунку не в коштах, а в емоціях і щирості дарувальника. Коли щось дарують від душі, то це завжди приємно, і вже не має значення матеріальна цінність дарунка.
Цей рік у мене пов’язаний і зі здобутками, і з втратами. Місяць тому пішов із життя мій добрий приятель, із яким я дружив понад 30 років. Це сумно. У цьому році мій син на «відмінно» закінчив школу і сам вступив до вишу на омріяну спеціальність. Це приємна подія. Отож, як писав Олександр Олесь, «з журбою радість обнялась…»
Що я можу побажати студентам на Новий рік? Успішної сесії, підвищеної стипендії, реально здійсненних мрій – короткочасних і на перспективу, веселого Нового Року, бо студентські роки – особливі. У кожному віці своє сприйняття свят. Бажаю, щоб ваш студентський  Новий Рік був феєричним.


Про враження від свята Нового Року ми дізналися й у Олени Степанівни Саєнко:
Я пам’ятаю свій Новий Рік, який я зустрічала років у десять. Дуже запам’яталася атмосфера свята: вечеря в колі друзів і батьків, у всіх - радісні обличчям, щасливі усмішки, всі дарують одне одному подаруночки. Якихось особливих різдвяних чи новорічних історій зі мною не траплялося. Всі, що спадають на думку – це виступи дочки під новорічною ялинкою, бо вона в мене дуже любила робити «концерти» і постійно щось вигадувала.
Пам’ятаю, на одне з новорічних свят мені подарували німецьку ляльку. Вона була гумовою, із заплющеними очима. Лялька була такою витонченою! Я робила їй гарні зачіски, а також мені дуже подобалось, що її можна було мити, і вона була чистою та охайною. Ця лялька в мене збереглася, потім нею бавилася моя дочка.
Я вважаю, що насправді байдуже, який подарунок дарують… Головне, щоб він був від щирого серця.
В це новорічне свято я хочу побажати всім добра, прямого й безперешкодного шляху вперед, а також – завжди відчувати людську підтримку позаду.


Оксана Миколаївна Сліпушко розповіла «Абзацу» про новорічну ялинку дитинства та відчуття казки напередодні Свята:
Асоціації з новорічними святами в мене, звичайно, дуже приємні. В душі панує відчуття казки. Це дуже позитивне свято, яке пов’язано в мене з поверненням у дитинство. Все це викликає теплі, приємні спогади.
На Новий Рік мої батьки ставили велику ялинку до самої стелі, яку ми прикрашали іграшками і цукерками, і я пам’ятаю, як ми з молодшою сестрою тихенько їли ті смачні цукерки протягом усіх новорічних свят, допоки солодощі на ялинці не закінчувалися (посміхається). Найкращим подарунком від батьків для мене була книжка, адже я дуже любила читати. Найулюбленішими книжками для мене були казки.
Попереду сесія, тож бажаю всім студентам гарно її скласти! Також хочу побажати усім міцного здоров’я та щастя.


З побажаннями не втрачати віри в серці зустрічає Новий Рік Чемес Валерій Федорович:
Новий Рік – це, перш за все, родинне свято, коли всі збираються разом, коли є можливість перепочити і зрозуміти, що зроблено, а що ні. Підбиваючи підсумки, неодмінно згадуєш і те, що іще не встиг зробити, тому це іще й гарний час, аби запланувати щось на рік наступний.
Коли я іще був малий, зазвичай на новорічне свято не ставалося нічого особливого, бо батьки працювали, а ми були в дитячому садочку пів дня… Хоча – пам’ятаю дитячі ранки, під час яких у нас проходили костюмовані карнавали: пригадую, що найчастіше я грав роль клоуна, і в мене були такі двокольорові красиві штанці: одна  червона, а друга – блакитна, та іще в мене ковпак із дзвоником. А от у школі я був Новим Роком, вирізав з паперу велику кольорову шапку. Мої дитячі роки припали на 60-70-ті, а  це – епоха космонавтики, так що хлопці були космонавтами, а дівчата сніжинками.
Якогось особливого подарунка, який би запам’ятався на все життя, не було, в основному це були солодощі. Ми ходили посівати, співали колядки, щедрівки… Великою подією для малечі було отримати бодай один мандарин, бо тоді це було рідкістю, а банани взагалі не ввозили… Моїми подарунками, окрім солодощів, щороку були яблука, горіхи та гроші: в ті часи на 1 карбованець можна було купити 5 буханок хліба.
Зараз, коли до мене приходять хрещеники на Різдво, то я вважаю, що подарунок повинен бути з несподіванкою і натяком – це може бути книжка, чи якісь комбінації з невеликих подаруночків. Взагалі вважаю, що найкращий подарунок – це дзвінок від дорогої людини із привітаннями зі святом.
Пам’ятаю, під час Помаранчевої революції, взимку 2004-2005 року, я був зі своєю сім’єю на майдані. Тоді було дуже багато людей, нас переповнювало відчуття єдиного подиху, відчуття єднання. Це – найдивовижніші відчуття, які за останній час я переживав під час зустрічі Нового Року.
Студентам в наступному році я хочу побажати віри у те, що все найкраще – попереду, що вони досягнуть більшого. Навчанням життя не обмежується, не стискається лише довкола цього, адже навколо так багато інших цікавинок!
 
Привітання записувала Циганкова Софія

23 груд. 2013 р.

Реклама як мистецтво псувати бренд


Щодня дорогою до інституту я розглядаю рекламні афіші в метро замість того, аби повторювати конспекти. І все було би чудово, якби було на що дивитися. Реклама може стати мистецтвом, як на мене – вона і є мистецтвом – але, очевидно, не в нашій країні.
Чи то брак коштів, чи некваліфіковані спеціалісти (у чому я маю величезний сумнів) заважають робити якісний продукт, проте я дивлюся на оголошення з позиції покупця і розумію, що вони «не спрацьовують». Не треба навіть бути спеціалістом, щоби побачити безліч помилок в оголошеннях. Хоча, якщо ці похибки впадають в око перехожим, це може означати, що реклама як лакмусовий папірець проявляє нашу освіченість та схильність до аналізу… Проте – не варто шукати поодинокі плюси серед суцільного мінусу.
Деякі рекламісти виправдовують свій продукт тим, що наближають українські слова до російських з метою зробити їх більш зрозумілими для власне російськомовного населення. Але коли мова йде про імідж та подальше просування товару, а отже і про робочі місця його виробників та маркетологів, то навряд чи буде доречним вдаватися до такого «піару».

Один словник коштуватиме компанії дрібницю, проте його використання спеціалістами «will make a fortune». Тому якщо ви філолог, який в минулому мріяв про кар’єру рекламіста, але зараз вчить фонологічну інтерпретацію голосних, то не засмучуйтеся. Скоріше за все, на ваші знання чекає фірма, бренд якої ви зможете зробити впізнаваним. І якісним. І філологічно чистим.


Полич Єлизавета