Тепле серце – дітям України!

24 листопада 2014 року у Актовій залі Червоного корпусу КНУ ім. Шевченка відбувся благодійний концерт «Тепле серце –дітям України». 

Ідея створення такого заходу з’явилася після виходу на телеекрани програми «Говорить Україна», в якій студент ІФ Артем Душка-Іванов був експертом. Саме до нього звернулися волонтери з проханням організувати благодійну концертну програму для вихованців дитячих будинків. Артем, разом зі своїм другом, шоу-меном та співаком Артуром Боссо, вирішили долучити до такої справи не тільки студентів, але й зірок всеукраїнського рівня.

Концерт розпочався запальним танцем балету «TODES», далі глядачів радували своїми виступами учасники «Х-фактора»: Владислав Курасов, гурт «Тріода», Сергій Гладир, а також Артем Душка-Іванов, Артур Боссо, гурт «EMOTION», Наталія Бучинська, Тоня Матвієнко, Олена Гребенюк, гурт «Аферистки», Маргарита Міневріна та ін.

Схвальні відгуки про концерт отримали від Вікторії Зубрейчук, Володимира Бугрова, викладачів КНУ ім. Шевченка.

Організатори вдячні екс-голові студпарламенту Інституту філології - Кузік Світлані, Володимиру Анатолійовичу Бугрову за дозвіл на проведення такого заходу, телепартнерам - Максі ТВ та ТВІ, також компанії TATAMUSIC і кінотеатру «Україна».

Кожен глядач долучився до цієї благородної справи – усі зібрані кошти були передані діткам. Також до залу зносили теплі речі, іграшки, шкільне приладдя.  Даний захід було спрямовано на підтримку Денишівського дитячого будинку для дітей-сиріт, Комаровської школи-інтернату Чернігівської області для дітей, позбавлених батьківської опіки, Будинку – притулку при монастирі у селі Банчени Чернівецької області та «Отчому Дому» в селі Петровське Київської області.

Дякуємо організаторам та зірковим гостям за створення теплої затишної атмосфери!

Тетяна Жеребчікова 

Благодійний бал на підтримку бійців АТО

Бажаєте відчути себе королем/королевою? Пориньте в захоплюючу атмосферу класичного Благодійного Віденського балу на підтримку бійців АТО, вже завтра!

На Вас чекають приголомшлива гра камерного оркестру, виступ зіркових гостей, фуршет та звичайно ж танці! Не проґавте можливість стати частиною цього грандіозного дійства, що відбудеться в «Прем'єр Палаці».

Газета «Абзац» поцікавилася враженнями про підготовку до Балу у самих учасників.

 

«Благодійний бал – це прекрасна нагода провести незвично час та зробити велику справу – допомогти бійцям АТО. Бал – дійство завжди благородне. Особисто я не була готова так скоро, після випускного, одягнути довгу класичну сукню. Але коли я позавчора забрала з пошти свою посилку з сукнею я була на сьомому небі. Десь півгодини крутилась біля дзеркала, одразу написала хлопцю-партнеру, Ані (одна з організаторів Балу) та усім близьким друзям, що вже не дочекаюся неділі!  Безмежно вдячна організаторам, що вони натхненно та безперестанку проводять величезну роботу по збору коштів, медикаментів та одягу для захисників нашої країни!».

 Станіслава Міхєєва, головний редактор газети "Абзац",

КНУ, Інститут філології, 3 курс

 

«Репетиции вальса, организованные к благотворительному балу, дают прекрасную возможность для тех, кто забыл танец или его элементы - вспомнить, кто не умел - научиться сначала! Репетиции проходят очень легко, в веселой непринужденной обстановке и самое главное, что те, кто учиться, не чувствуют себя неловко ! Это все объясняется хорошо подобранными тренерами и замечательной атмосферой, которая царит на репетициях».

Артур Мележик, 3 курс, КНУ, юридичний факультет

«Я ніколи не був на таких заходах, а тут є така можливість та ще й навчають танцювати! Щодо тренувань, то все на високому рівні! Тренери знають своє діло. І я дуже вдячний за той проведений з ними час! Час, який я тепер буду довго пам'ятати!»

 Дмитро Кирсанов, 5 курс, НАУ.

«Впечатления от репетиций очень позитивные. Даже когда нет сил, то приходишь и они появляются. Очень легко и душевно. Эти репетиции могут сделать наш бал еще более незабываемым, и это запомнится не одним днем бала, а целым периодом в жизни».

Тетяна Кошева , 3 курс, КНУ, юридичний факультет.

«На першому тренуванні у мене не було віри в те, що я зможу закрутитись у віденському вальсі, але наші тренери, попри їх доволі невеликий вік, зробили чудо! Вони віддаються повністю, щоб навчити своїх підопічних. Навіть після тяжкого робочого дня я із задоволенням ходжу на репетиції, адже це не просто тренування з танців, це море емоцій, хорошого настрою і позитиву».

Роман Каденчук, випускник НУБіП України.

Як зазначив один з тренерів, Юрій Поліщук, студент 3 курсу, механіко-математичного факультету, КНУ: «Танець – це не спорт, це життя, а те, що роблять організатори Благодійного балу – благородна справа. Тож, коли мені запропонували стати тренером, я одразу ж погодився, адже,займаючись улюбленою справою, можна поєднати приємне з корисним».

 

Бал організовується за підтримки Студентського фронту КНУ.

http://vk.com/bal_studfron

 

Щиро Ваша, Альона Автушенко.

«Те, що чоловіку дається без проблем, для жінки є плодом напруженої праці над собою», - ексклюзивне інтерв’ю «Абzац» з 18-річною учасницею АТО Марічкою Іскровською

Ні для кого не секрет, що українські дівчата – одні з найкрасивіших у світі. Але мало хто знає, що серед наших красунь є справжні бійці, сміливості яких може позаздрити не один представник сильної статі. Яскравим прикладом цього є другокурсниця Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка Марічка Іскровська. Дівчина в свої 18 свідомо пішла добровольцем в зону АТО й вже понад три місяці пліч-о-пліч з бойовими товаришами захищає цілісність нашої країни. За цей час вона встигла два місяці відслужити в «Шахтарську», куди прийшла у складі Сотні Ісуса Христа. А з кінця літа перебуває в роті спеціального призначення "Свята Марія", що базується в Маріуполі. В нашому інтерв'ю Марічка розкаже Вам, що змусило її так кардинально змінити своє життя й чи справді дівчатам так важко потрапити на фронт, як це здається на перший погляд.

        Думаю, тебе вже не один раз про це питали, та все ж: чому ти вирішила зайнятись такою досить «нежіночою» справою? Що змусило тебе залишити спокійне життя й взяти участь в АТО?

О, скільки разів мені вже ставили це питання! :)

Я не ділю людей на чоловіків та жінок, я оцінюю їх за особистими якостями. Гадаю, що зараз обов'язок кожного, хто на це здатен – стати на захист Батьківщини. Не всім місце на передовій. Жодного фронту не було б без волонтерів, без людей, що купують, збирають, привозять нам необхідні для боротьби речі. Я ж відчуваю в собі сили боротися. Це важко зрозуміти, але відчувати себе потрібним, усвідомлювати, що ти живеш недарма, нехай і падаючи від втоми – невимовний кайф. "Бо кров, пролита для великої мети, не засихає".

Я така ж як усі. Просто я не можу інакше.

        Та, все-таки, дівчатам важче пройти в добровольчий батальйон, ніж хлопцям. Як гадаєш, в цьому є наслідки стереотипів?

Не лише. Бачила деяких дівчат, які теж хотіли в АТО. Різниця колосальна. В ставленні до війни, в підготовці, в самій техніці. З п'ятьох дівчат, що проходили відбірковий вишкіл, я єдина стояла на рівні з чоловіками, програючи лише в фізичній силі (рукопашний бій і т.д.) і компенсуючи це достатнім рівнем в іншому.

Те, що чоловіку дається без проблем, для жінки є плодом напруженої праці над собою - біологія. Але бачила достатньо достойних жінок і значно слабших, як фізично, так і морально, хлопців. В сучасних умовах сталь і порох урівняли слабких і сильних.

Але стереотипи грають значну роль, апріорі ставлення до жінок несерйозне й поблажливе. Найбільша проблема дівчини на війні – її жаліють. Вавочка в бою на голові чоловіка – "до весілля заживе", а сама думка про поранення жінки викликає у чоловіків жах.

           У вашій роті ще є дівчата, крім тебе?

Ні, немає. В "Шахтарську" ще було двоє, а тут я одна.

        Мабуть, нелегко весь час перебувати виключно в оточенні мужчин (в моральному плані)?

Після жіночого царства ІФу – запросто! :)

Чоловіки простіші в плані спілкування, та і поговорити про переваги й недоліки «5,45» і «7,62» (мова йде про калібр автомата, - авт.) трохи цікавіше, ніж про колготки й косметику. Звісно, «трабли» є. Скажімо, в кожній людині, яка зі мною спілкується, вже бачать стосунки, секс і т.д. Але це людська психологія, проти якої не попреш. Та і чоловіки по натурі – пліткарки ще ті! :)

Але, в цілому, особливих незручностей немає.

         З якими складнощами особисто ти зіткнулась, перш ніж потрапити в батальйон?

Головною проблемою було дочекатися повноліття! :)

Взагалі, я б не сказала, що для мене це було якимось надможливим випробуванням. Найважче було пояснити все батькам, які дізналися пост-фактум, і подолати те саме несерйозне ставлення до себе. Нікого не цікавить твоє стрілкове минуле й твої здібності, якщо ти не чоловік і важиш 50 з копійками.

           Ти сказала, що проблемою було дочекатися повноліття. Тобто це було абсолютно зважене рішення й ти свідомо йшла до цього певний час?

Розуміння того, що треба щось робити прийшло тоді, коли Україна втратила Крим. Тоді ж почався набір у Нацгвардію, куди я не проходила по віку. Дякую університетським секціям з фізкультури, що допомогли мені трохи підвищити витривалість. Потренувавшись весною кілька місяців, я остаточно прийшла до бажаного результату.

Також була ініціатива "Студентська Гвардія", патрулювання Києва з організаціями самооборони, вишколи, спілкування з людьми, які могли розповісти корисні речі...

          Стосовно батьків. Цікаво, якою була їх реакція, коли вони дізнались, що ти в зоні АТО?

О, спочатку я "ніби" була на університетській практиці, але, коли правда випливла назовні, було важко. Все ж, з часом істерики припинилися. Зрештою, знаючи мою маму, в свої 18 років вона, найімовірніше, вчинила б так само.

Не шкодуєш, що обрала такий шлях? Якби зараз повернутися на кілька місяців назад, так само пішла б добровольцем?

Однозначно пішла б. Я взагалі рідко про щось шкодую.

        На завершення нашої розмови, я не могла не запитати про актуальні потреби роти «Свята Софія», де перебуває Марічка. На щастя, зараз військові там забезпечені всім необхідним.

Єдине, публікуємо список книг, які хотіли б прочитати наші захисники зі Сходу.

-         Юрій Голіс-Горський «Холодний Яр»,

-         Ліна Костенко "Записки..." ,

-         Василь Шкляр «Залишенець»,

-         Іван Багряний «Тигролови»

-         Плюс - «те, що читається на одному подиху, в чому впізнаєш себе і розумієш - за це треба боротися. За славу предків і за майбутнє дітей».

Тож, друзі, якщо маєте щось тематичне – сміливо приносьте в аудиторію №13 Жовтого корпусу. І не забувайте прикріпити свої теплі побажання у вигляді листа для наших бійців. Адже щирість та вдячність мають надзвичайну властивість зігрівати душі навіть в найважчих життєвих ситуаціях.

Інерв'ю підготувала Світлана Попова

Досвід роботи «Клубу розвитку»

Все почалося з переконання, що наука – це цікаво. «Наука – це поезія реальності», якщо казати словами Річарда Докінза. І у цій статті ми разом подумаємо, як можна зробити науку цікавішою, особливо у сфері освіти. 

Заснування:

В листопаді 2011 року двоє студентів факультету психології КНУ імені Тараса Шевченка, я (http://vk.com/sergiy_lytvyn) та Бачурін Ілля (http://vk.com/iii333) домовилися організувати «щось цікаве». «Чомусь цікавому» потрібна була назва, тож вирішили спинитися на «Клубі розвитку».

Мабуть кожен знає кого в поемі Миколи Гоголя називають «мертвими душами» - вони на папері існують, але серед живих їх не шукайте. Саме так часто трапляється через невміле вживання наукової термінології. Непомірно ускладнені та часто клішовані вислови слугують нібито для того, щоб наука видавалася серйознішою і авторитетнішою. Але на ділі вони найчастіше перетворюються у «канцелярит». Як і мертві душі, складно організовані клішовані вирази часто не відображають реального стану речей. На противагу таким «лабіринтам слова» існує наукова журналістика. І, хоч популяризаторам науки часто дорікають за надмірне спрощення, але кожен, хто добре розуміє певну теорію, може пояснити її просто (навіть вправа-евристика подібна поширена серед вчених: «А як би ти свою концепцію пояснив десятирічній дитині?»). Клуб розвитку засновувався з акцентом на просте пояснення складних речей. 

Які найперші асоціації викликає у Вас слово «наука»? Чи багато серед них контенту, пов’язаного з гумором, грою і красою? Важливо зрозуміти, що асоціативні «сусіди» слова «наука» у просторі індивідуальних смислів - це пряме вираження ставлення до неї. Спробуємо придивитися:

• жарт, котрий розгортає наукову концепцію з несподіваного боку, може бути як інструментом пояснення, так і лакмусовим папірцем, чутливим до розуміння слухачами слів спікера;

• ігровий елемент у освоєнні науки яскраво показаний в програмі «Руйнівники міфів»; гра завжди наділена самоцінністю, в ній приваблює сам процес;

• багато витворів мистецтва, які радують погляд і музичних композицій, котрі викликають мурашки на тілі чудовою мелодією – це оптимальні приклади і джерело метафор для пояснення наукових концепцій (так, наприклад, клітини нашої нервової системи для передачі сигналу мерехтять немов нічне місто чи Чумацький шлях).

Початок роботи:

Найчастіше, що трапляється з гарними ідеями – вони лишаються тільки ідеями. І це не дивно, адже чим кращим нам видається задум, тим менш імовірним постає його втілення. Така закономірність носить назву «закону Йеркса-Додсона» і увіковічена у поширеному вислові: «все здійсниться, варто тільки розхотіти». Чи то ми добре боролися з цим законом, чи то ідея була не дуже, але почати нам вдалося. 

Модерна епоха подарувала людям віру у лінійний прогрес, поступове зростання, стереотип про вектор руху від нижчих щаблів до вершин. Проте кожен із нас не зі слів знає, як швидко люди до всього звикають, як часто втомлюються від «інформаційної задухи». Тож досить скоро спікерів у нашому проекті стало більше ніж слухачів. Ситуація гнітюча, проте вчить нас розумінню найважливішого – діяти не будучи певним у результаті. 

Перші успіхи:

Слухачів знову стало більше, щойно ми змінили технологію: замість лекцій – тренінги та інші форми інтерактивного навчання, замість випадкової картинки з інтернету в оголошеннях – постійна емблема. Так «Клуб розвитку» почав переростати у інтерактивну освітньо-наукову платформу. В основі такого переходу лежать три головні положення:

• перехід від монологічного до діалогічного стилю навчання, що ставить особливий акцент на активності учасників, але не спікера (питання, обговорення і, головне, вправи); важливим моментом також стало створення системи зворотного зв’язку у соціальних мережах – кожен із учасників заняття у «Клубі розвитку» може оцінити його щойно повернувшись додому, і сумарна оцінка буде використана для підготовки та ротації спікерів; 

• зміна орієнтації «зазубрив/здав/забув» на формування «втіленого/отілесненого знання» (embodied cognition); втілене знання «завжди під рукою» і його неможливо забути чи розгубити; це те, що ми вміємо, навіть коли все вивчене забувається; 

• кожен із слухачів отримав можливість власноруч проводити лекції та тренінги у «Клубі розвитку», адже кожен з нас має улюблену сферу, у якій знається найкраще.

Регулярна робота:

Останнім часом «Клуб розвитку» поступово обростає більш спеціалізованими проектами на зразок круглих столів, міждисциплінарних курсів та літніх семінарів для абітурієнтів. Спікери діляться своїми ідеями у власних блогах і проводять дослідження думки слухачів для подальшого удосконалення проекту. Тож чекаємо на вас, хто б ви не були, адже єдиний критерій – це готовність вчитися новому.

І хоча наука  в Україні переживає не найкращі часи, я певен, що її популяризація  – це те, що сьогодні вкрай потрібно нашому суспільству.

Клуб розвитку у соціальних мережах:

http://vk.com/club_development 

Клуб розвитку на сайті факультету психології КНУ імені Тараса Шевченка:

http://www.psy.univ.kiev.ua/ua/students/clubs/developmentclub

Редакція газети "Абзац" дякує Сергію Литвинову за те, що поділився з нами такою цінною інформацією :) 

  Слідкуйте за новинами "Клубу Розвитку" та приходьте!

В пошуках самої себе.

«Їсти, молитися, кохати» - роман Елізабет Гілберт про її власні життєві колізії,  справжні почуття і захоплюючі подорожі. Книга була видана ще у 2006 році, і з того часу твір набрав неабиякої популярності, ставши таким собі «мейн-стрімом» серед сучасних книг. По назві та по опису може здатися, що це типовий жіночій роман. Так, те, що «Їсти, молитися, кохати» неодмінно сподобається кожній жінці незалежно від віку – то беззаперечний факт. Слід зауважити, що у списку бестселерів газети «The New York Times» книга протрималася 187 тижнів (більше 3 років). То Ви все ще гадаєте, що це просто жіноче легке чтиво? 

Ліз, головна героїня твору, власне сама авторка, на певному життєвому етапі розуміє, що живе неправильно. Вірніше правильно, але їй це не подобається. Вона заміжня, має хорошу кар’єру, багато друзів, словом все для того, щоб бути щасливою. Проте, це чомусь не приносить їй щастя. Гілберт ледь спромоглася признатися собі, що насправді її душа сповнена страждань, внутрішніх суперечностей  і самотності. Майже щодня вона прокидається в сльозах, страждає від постійних депресій, надзвичайно складного розлучення і докорів сумління. В один момент вона розуміє, що далі так продовжуватись не може. І тому вона вирішила різко залишити все  своє звичне життя в Америці та почати подорожувати. Її шлях складається з трьох країн на літеру «І»: Італія, Індія та Індонезія. Усі події відбуваються впродовж року. 

Першою довготривалою зупинкою стала Італія – країна насолод, п’янкої мови Данте і смачної їжі.  Італійці як ніхто розуміються на  відпочинку та розвагах. Під час своєї подорожі Елізабет знаходить багато друзів, вивчає мову та пізнає Італію зсередини. Якщо бути уважним читачем, то між рядками можна відчути себе в самому центрі подій, в самому центрі Італії. В книзі детально змальовано особливості місцевої культури, взаємин між людьми та стилю життя Італії. Під час «проковтування» (так-так, книгу Вам неодмінно захочеться прочитати швидко, ба навіть інакше не вийде) сторінок італійського життя Ліз Ви точно дасте собі обіцянку будь-що, але побувати в Італії, наїстися неаполітанської піци та добряче наласуватися червоним вином. 

Наступним місцем зупинки авторки стала Індія – країна грандіозних контрастів і великих духовних пошуків героїні. Елізабет вирушила туди у пошуках Бога.  Там вона знайомиться з різними  людьми, які стають її друзями  і  вчителями водночас. Особлива роль належить Річарду з Техасу, він змусив її повірити у власну значимість.  Завдяки письменницькій майстерності авторки, читач має змогу самостійно заглибитись  у весь колорит Індії і поринути у власні духовні пошуки.  А тим часом Ліз таки знаходить рівновагу і вирушає далі – в Індонезію.

В Індонезії Гілберт знаходить щось від Італії і від Індії. Остаточно розслабившись в Італії та знайшовши спокій в Індії, вона готова до формування власної філософії і нового щасливого життя. За рік до того, як Ліз опинилася на Балі, в цьому ж місці, збираючи матеріал для своєї статті, вона зустрілася зі знахарем у 9 поколінні, він повідомив нашій героїні, що вона вернеться сюди через рік, навчиться мудрості та покохає. Зараз, повернувшись знову, Ліз стає для старого пророка вчителем англійської та переписувачем давніх рецептів. Паралельно Елізабет пізнавала себе та оточуючий світ, і врешті решт знаходить своє кохання.

Авторка розкриває свої найглибші почуття на сторінках свого щоденника–книги. Після прочитання у читача залишається таке враження, ніби він тільки що мав душевну та теплу розмову зі своїм знайомим чи другом. Гілберт детально описує все, що бачить, доповнюючи оповідь власними емоційними вкрапленнями. Це оживляє розповідь  і навіює відчуття власної участі в усіх описаних подіях. Тому для тих, хто прагне змін, яскравих вражень і в душі не полишає  мрію подорожувати, ця книга буде надзвичайно цікавою!

Анна Мосюженко

Благодійний вечір «ТЕПЛОХОД BusinessFest-2: Новая Волна!»

27 вересня 2014 р. відбувся Благодійний вечір під назвою: «Теплоход Bussines Fest 2: Новая Волна» з неймовірною культурно-розважальною і розвиваючою програмою для людей з активною життєвою позицією, фахівців своєї справи, керівників, підприємців, бізнесменів та просто тих, хто прагнув цікаво та з користю провести свій час. Традиційно захід проходив на одному з найкращих теплоходів столиці.

Вже вдруге в цьому році команда цілеспрямованих людей (Валерія Вірова-Артемьєва, Андрій Возняк і Любов Кущ) провела Благодійний вечір «Теплоход BusinessFest-2», метою якого є підвищення поінформованості про благодійність і розширення кола бізнес-партнерів в найрізноманітніших сферах. Ключовим є те, що зібрані кошти будуть передані до благодійного фонду «Товариства Червоного Хреста України» на підтримку мобілізованих військовослужбовців в зону АТО і дітей з онкологічними захворюваннями. Тож кожен учасник автоматично долучався до команди волонтерів, тим самим допомагаючи потребуючим.

«Ідея організувати подібний захід вперше з’явилася в червні, ми з командою відвідали «Speed dating» в Caribbean Club і подумали, чому б і собі не організувати щось подібне. Тоді Андрій сказав, що можна вигадати більше, аніж просто «speed dating» і ми почали діяти. - розповідає одна із організаторів, Валерія Вірова-Артемьєва, - буквально за 2 тижні ми організували перший «Теплоход BusinessFest» (5 липня 2014р.), проте багато запланованого не здійснилося. Тож ми вирішили не зупинятися на досягнутому, ми пішли далі, організовували все протягом 2 місяців, шукали людей, обдумували шоу-програму… І от нарешті захід відбувся!».

Вечір розпочався з живої музики, якою радували місія "Райский Уголок". Як розповів нам адміністратор-вокаліст Олег Суперман, вони вже не вперше беруть участь в подібних благодійних заходах, а, отримавши пропозицію від подруги Любові Кущ, музиканти не змогли відмовити.

Варто зазначити, що програма вечора була вибудована таким чином, аби кожен з гостей знайшов свою нішу та мав можливість з користю для себе провести час, поділитися власним позитивним досвідом в тій чи іншій сфері.

А саме:

• ТАНЦІ: запальні майстер-класи з латиноамериканських і клубних танців від хореографа Тетяни Макарової!
• ШОУ ІЛЮЗІЙ: від MAKSA ТАИНСТВЕННОГО - ілюзіоніста-менталіста, який підкорив мільйони глядачів, зірки шоу "Менталіст", переможця міжнародних конкурсів ілюзіоністів, почесного члена журі Міжнародного фестивалю «Творимо чудеса РАЗОМ». 

• МАЙСТЕР-КЛАСИ за темами: бізнес, щастя, успіх, відносини, маркетинг ... 
• ІГРИ: настільні, активні, інтелектуальні та бізнес-гри.
• СПІДДЕЙТІНГ в новому, цікавому форматі!
• ДЕГУСТАЦІЯ ВИПІЧКИ: солодощі і не тільки від "March & Co".
• Тайський масаж: кращий в Києві, від корінних таїландців з масажного салону "Квітка Таїланду" (кожен учасник міг отримати масаж безкоштовно).

• ENGLISH BUSINESS PARTY з неймовірно насиченою програмою, іграми та призами від школи англійської "English Today".
• ФОТОСЕСІЇ: на теплоході одночасно працювали кілька фотографів.
• ШОУ-ПРОГРАМА: жива музика, барабанне шоу, романтичний феєрверк та фаєр-шоу після прибуття!

«ТЕПЛОХОД BusinessFest-2: Новая Волна!» - це, коли радість від змістовного спілкування та пізнання поєднується з красою осінніх дніпровських краєвидів та чистим повітрям!

В кінці «BusinessFest» кожен мав змогу отримати подарунки від партнерів заходу!

Щиро Ваша,

Альона Автушенко

Сила книги та допомога армії

«Найперше – музика у слові», – сказав Поль Верлен. 

У слові – міць та небачена сила, яка рухає світи! А найкраще сховище для слова – книги. Уявіть-но, скільки на сторінках слів, і яка потужна в нас виходить зброя. Книга – це міцна нитка, яка прошиває наше життя, яка зшиває докупи клаптики мрій, досвіду, переживань (нехай не лише власних, а всього людства). 

Саме книги об’єднали студентів та викладачів Інституту філології у бажанні допомогти студентам нашого ВУЗу, які знаходяться в зоні АТО та борються за краще та мирне життя для нас та наших нащадків. 22 вересня у холі ІФу пройшов Благодійний ярмарок "Книга". 

Тож пропонуємо поспілкуватися з тими, хто безпосередньо брав участь у ярмарку, а саме – з організаторами! 

 

Голова Студентського парламенту Інституту філології Світлана Кузік на питання «Відомо, що СПІФ проводить багато благодійних заходів і завжди заохочує студентську ініціативу. Ти принесла на ярмарку «золотий фонд» підручників. Не шкода було розлучатися із книгами?» відповіла:

«Студентський парламент проводить дійсно багато заходів. Усі вони орієнтовані на потреби студентства. Ідея із ярмаркою з'явилася раптово і одразу ж ми взялися за реалізацію. Бо для філологів немає нічого ціннішого за книги. Цього разу  поєднали приємне з корисним. Гроші з ярмарки підуть на потреби наших студентів, що зараз в АТО. Мені було абсолютно не шкода книг. Я розуміла, що віддаю їх на добру справу. За Україну зараз переживає кожен свідомий громадянин. І кожен шукає можливість допомогти. Хтось перераховує гроші на рахунок армії, хтось віддає свій одяг, а я готова віддати свої книги. Це мізерна ціна порівняно із тим, що люди віддають свої життя... І я б зрадістю віддала усі своі книги аби тільки в Україні знову був мир!»

Світлана Кузік літературу і приносила і купувала:

«Звичайно ж, я купила на ярмарці книги, і не лише їх. Я придбала і патріотичні зошити, і смачнюче печиво, і намалювала хною герб Украіни. Атмосфера у холі просто не могла залишити осторонь! 

Це була перша книжкова Ярмарка в ІФ такого формату, і вона вдалася! Тут належне потрібно віддати старанням Марії Василів та команді соціального відділу СПІФ. Ми плануємо зробити ярмарку традиційною, і вже думаємо чим вас вразити наступного разу».

Тож чекаймо нових проектів від СПІФ, а Марія Василів, головний організатор ярмарки, за купою завдань із китайської мови все ж знайшла час та відповіла на декілька наших запитань.

 

Світлана: Маріє, хто ж був ініціатором цієї грандіозної ідеї?

Марія: Хто перший віднайшов таку ідею в стосах своє фантазії – я не знаю. Знаю лиш, що подібні заходи проводилися на інших факультетах та студентами інших ВУЗів. Ініціатива в наших головах існувала досить давно. Тому це спільна справа і привласнювати її зародки комусь одному не доцільно. Разом думаємо, разом втілюємо. Соціальним відділом вирішили змонтувати таку програму. Відчула себе в ролі голови відділу, так як була головним організатором. І подумала, що в реальній проекції це було б не поганим заохоченням після вдалого початку такого дійства, бо не дуже подобається керувати тим, хто мав би мене чомусь навчити.  

Світлана: А тяжкий був процес підготовки до ярмарку?

Марія: Чесно кажучи, було важкувато. Адже головне в будь-якому проекті – це PR та реклама. Мала в своєму розпорядженні групу в соціальній мережі, де не повинно було бути брежнєвського «застою». Постійно благаєш людей зробити репост, адже один запис – крок до всезагальної ознайомленості і людської зацікавленості. В результаті – прагнення допомогти. А насправді було багато випадків нівеляції факту як такого, тому «Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, однак лише з їхньої мовчазної згоди на землі є зрада і вбивство…».

Світлана: Якою була реакція студентів на запланований ярмарок?

Марія: Відреагувало близько 10-15 відсотків, а могло ж і більше. Якби кожен із нас приніс хоча б старий конспект, от як ти, то і вибір був більшим, і коефіцієнт зацікавленості зріс. 

Світлана: Які книги користувалися попитом? 

Марія: Перш за все це підручники Оксани Миколаївни Сліпушко та Людмили Василівни Грицик. Продали майже всі рідкісні історичні видання, які коштували добру копійку. Цікавилися художньою англійською літературою та конспектами :). Як не дивно, але повністю розібрали матеріали з латинської мови. Найменший попит на літературу зі слов’янських мов, але й відповідних матеріалів було не багато. І звичайно що всіх приваблювало печиво, яке приготувала на замовлення нашої команди учениця 9 класу Мар’я Джулай. Виявляється перше посилання в Google на запит «Купити печиво Київ» було надзвичайно фартовим. Колориту програмі додав Денис Берко, студент нашого ВУЗу, який малював хною. Денис навчається на механіко-математичному факультеті і відразу погодився взяти  участь в нашому ярмарку, адже його тато, на превеликий жаль, знаходиться зараз в АТО. 

 

Світлана: Очевидно, що всіх цікавить питання, куди підуть  зібрані кошти.

Марія: Частина із зібраних 5500 гривень ми витратити на парку та кобуру для Марічки Іскровської, студентки нашого ВУЗу, яка знаходиться в зоні АТО. Решта коштів буде витрачена на коптер для тернопільського загону, що теж в зоні антитерористичної операції. 

 

Пригадуючи галас та ажіотаж в холі ІФу в день ярмарку, можна зауважити, що книга – оптимістична річ, як не крути! Марія додала, що, прибираючи під ліжком, знайшла ще шість книг, і тому ті 90 % студентів, які цього разу лишилися осторонь, зможуть реабілітуватися та взяти участь в наступному дійстві. Бо допомагати один одному треба, мету маємо спільну. Світлана Кузів наголосила, що будь-яка ідея має право бути втіленою у життя: ризикнули, і  ризик виправдався! Тому порада кожному - ставте цілі й йдіть до них! 

Дякуємо всім-всім, хто допомагав збирати книги та рекламувати ярмарку! В гуртожитку № 11 головним PR-менеджером була Ірина Рубан, а в 17 гуртожитку допомагали Дарія Каркунова, Марія Музика та Ілона Ситник. Окрема подяка продавцям-консультантам книг! Без ваших пропозицій та переконань всі підручники не розкупили б до 13.00. Дякую всьому ІФу, який плекає унікальні особистості, небайдужі, ініціативні персоналії. Команда СПІФ, Маріє Василів – ваша перемога задля нашого спільного блага!

 

Не будьте байдужими до книги (а відповідно й до життя навколо), бо станете заручником сьогоднішнього дня. Ні кроку вперед, ні кроку назад – деградуюче заціпеніння, життя у вакуумі, де лише віковічна астма. 

Книга – це найсильніший каталізатор у світі! Спроба заперечити сказаному – безглуздя з боку логіки, філософії ба й навіть медицини. Хіба все залежить від вашого власного розуміння «найсильнішого»… Книга – не наркотик; вона – сильніша. Це не допінг у своїй справжній суті. Бо і допінг, і наркотики вбивають після тривалого використання-звикання, а книга – підносить дух, пробуджує всередині силу, наділяє нас магнетичними зарядами та дарує радість до життя! 

 

Стецюк Світлана 

Фото: Микита Завілінський