З Новим Роком, любий ІФ!

У повітрі панує відчуття свята, а до магазинних кас вишикувалися довгі черги, лунають телефонні дзвінки, сяють усмішки, люди зустрічають друзів та рідних з різних куточків світу та бажають одне одному гарних вихідних. Вже зовсім скоро всі будуть святкувати Новий Рік!

Особливо це свято полюбляють діти. Пам’ятаю, як років із 10 тому, я іще писала листи Діду Морозу та чекала на подарунок під ялинкою. Мені завжди було цікаво, чи дорослі вважають Новий Рік таким же святом чар та казкової атмосфери, як діти? Зараз я можу сказати, що, на жаль, ці емоції трохи втрачаються, проте свято залишається святом, і щороку ми чекаємо 31 грудня та загадуємо бажання під бій курантів...

Напередодні Нового Року ми вирішили запитати у очільників та викладачів Інституту Філології – чим є для них Свято Нового Року, яким воно було в їх дитинстві, та що вони хочуть побажати студентам у 2014 році.

 

Спочатку на ці наші питання відповів директор Інституту Філології – Григорій Фокович Семенюк:

Новий Рік – це, перш за все, підведення підсумків того, що зроблено – чому можна порадіти і чим можна пишатися, а в чому були проблеми, над чим ще треба попрацювати…

Я добре пам’ятаю святкування Нового Року в моєму дитинстві, але в мене вони були дещо інакшими, ніж зараз: адже, я із Західної України, і в нас спочатку святкувалися Різдвяні свята. Мені дуже запам’яталася вертепна вистава, яку одного разу довелося побачити. Я тоді ще не ходив до школи, але чув, що тих школярів, які брали участь у дійстві, потім виключили… А Новий Рік ми святкували за старим стилем, увечері ходили щедрувати: діти перевдягалися, одягали кожухи, вітали один одного з Новим Роком. Вранці  14 січня хлопці «засівали». За це нам дарували цукерки та інші ласощі.

У середніх класах нас уже почали прилучати до новорічних святкувань за новим стилем – 1-го січня. Вбирали ялинку, сільська інтелігенція – вчителі, працівники сфери культури – організовували новорічне святкування з Дідом Морозом та Снігуронькою. Зрештою, ми святкували і Новий Рік, і Старий Новий Рік. А колядувати ми ходили 6 січня – на Святий вечір. У нас був гурт із 4 хлопців, і ми завчасно збиралися, проводили репетиції, а вже коли  заколядуємо – нам тоді давали солодощі та карбованці, які ми потім ділили порівно. Мій найцінніший новорічний подарунок з дитинства – ліхтарик.

Наш Інститут у цілому гарно прожив цей рік. У нас багато навчальних здобутків: якісна успішність  становить 90%, при цьому 30% становлять ті, хто навчається на «відмінно».  Інститут, на відміну від інших освітніх осередків, не зменшив, а навіть збільшив  кількість студентів – ми виконали державне замовлення з набору студентів і набрали ще понад 270 контрактників, при чому більшість із них з досить високими балами.  Зараз філологічні спеціальності, нарівні з економічними, є найпрестижнішими серед молоді. У нас був надзвичайно високий вступний конкурс: на окремих  спеціальностях сягав 60 осіб на місце, а в середньому по інституту – до 25 осіб на місце. Цього року ми впровадили нову спеціальність – «прикладна лінгвістика», і конкурс на неї був до 30-и осіб на місце. Інститут підписав угоду з французьким університетом міста Монпельє про подвійні дипломи. На підході – угоди зі східними університетами щодо можливості навчання в магістратурі в Японії, в Кореї та в Китаї і отримання нашими студентами подвійних дипломів. У нас було багато переможців олімпіад з української мови, східних та західноєвропейських мов.

Серед наукових здобутків: було випущено 12 підручників, 80 посібників, 27 монографій, опубліковано близько 1500 статей викладачів та студентів, 150 із них було надруковано за кордоном. Завдяки ректору, ІФ тепер має відремонтований і доглянутий корпус-красень, збудований ще в 1852 році архітектором Олександром Беретті (сином Вікентія Беретті – творця нашого Червоного корпусу). За задумом архітектора, будівля постала в двох класичних кольорах: жовтому та білому. Такий його вигляд вдалося зберегти й до сьогодні. На першому поверсі завершується ремонт усіх аудиторій, а потім ми плануємо відремонтувати другий, третій і четвертий поверхи. До Нового Року нам вдалося облаштувати скверик у дворі інституту, де студенти зможуть відпочивати у вільний час, вхід до нього буде тільки з корпусу, тобто це буде виключно наш студентський куточок відпочинку. Зараз там навіть вбрано ялинку. Ще одним важливим кроком було створення лабораторії синхронного перекладу, обладнання буде остаточно встановлено в другому семестрі.

2014 рік буде особливим!  Адже в цьому році ми святкуватимемо 200-річний ювілей нашого генія і патрона університету – Тараса Григоровича Шевченка, а також 180 років з дня створення нашого рідного університету. У нас були і ще будуть проведені конференції та інші урочистості на вшанування цих величних дат. Минулого року університет Шевченка піднявся в міжнародному рейтингу університетів на 100 позицій і тепер він – один із 400 кращих університетів світу (усіх університетів у рейтингу – понад 8000). Я сподіваюся, що цього року ми продовжимо сходження до вершини, адже це буде рік коня, а кінь – працьовита, потужна і дуже шанована в нашому народі тварина. Отож, я сподіваюся, що новий рік буде не менш успішним і щедрим на здобутки, ніж попередній!

У цей святковий день хочу побажати нашим студентам гарного настрою, бажаю зустріти Новий Рік у колі хороших друзів, проте не втрачати розуму й мудрості, бо адже вже зовсім скоро знову будуть робочі дні, а потім – сесія. Також хочу побажати здоров’я, сили, натхнення і, звичайно ж, везіння – адже трапляється так, що ніби й усе знаєш, а з білетом не пощастило… Бажаю, щоб рік минув без втрат, щоб процвітали сім’ї, збувалися плани і мрії! З Новим Роком вас!

Нам також вдалося запитати про враження від цього свята заступника директора ІФ Сергія Михайловича Різника:

Новий Рік – це найвеселіше, найцікавіше й найсвітліше свято річного зимового циклу, що пов’язано з оновленням: нові плани, мрії та проекти. У  цьому святі немає місця прикрим емоціям, це свято початків, зорієнтоване на майбутнє.

Новий Рік у моєму дитинстві пов'язаний з височенною ялинкою, прикрашеною іграшками, і я зачаровано дивився на неї знизу догори. Там було стільки цікавих іграшок… Раніше іграшки були не такими, як зараз: це тепер переважно роблять кульки або бурульки, а тоді в нас були казкові фігурки – тваринки з блискучого скла: білочки, зайчики, жабки, лисички, також будиночки, ліхтарики, годинники, навіть скляні літачки... Вони були неймовірні! Найулюбленішою моєю іграшкою була білочка з горішком. Я був найменшою дитиною в сім’ї, тому всі брати і сестри робили мене учасником усіх своїх новорічних забав. Ну і цукерок та інших смаколиків мені, як найменшому, діставалося найбільше

Чи траплялася зі мною якась новорічна чи різдвяна історія? Такої історії, як у фільмах «Сам удома» чи «Іронія долі» не було, але цікаве таки траплялося. Наприклад, мені дуже добре запам’ятався 2005 рік, коли я легковажно відгукнувся на заклик друзів зустріти Новий рік на майдані. Опів на 12 висадив дружину з сином біля Хрещатика, а сам поїхав припаркувати авто трохи далі. Вийшов на Майдан за 10 хвилин до Нового року, однак не зміг дістатися до сім’ї.  Ми знаходилися метрів за 10 одне від одного, але людей було настільки багато, що протиснутися до своїх я ніяк не міг, і під бій курантів ми лише стояли й перемахувалися руками, вигукуючи: «З Новим роком». Це був єдиний Новий рік, який я зустрів не за столом.

Я вважаю, що цінність подарунку не в коштах, а в емоціях і щирості дарувальника. Коли щось дарують від душі, то це завжди приємно, і вже не має значення матеріальна цінність дарунка.

Цей рік у мене пов’язаний і зі здобутками, і з втратами. Місяць тому пішов із життя мій добрий приятель, із яким я дружив понад 30 років. Це сумно. У цьому році мій син на «відмінно» закінчив школу і сам вступив до вишу на омріяну спеціальність. Це приємна подія. Отож, як писав Олександр Олесь, «з журбою радість обнялась…»

Що я можу побажати студентам на Новий рік? Успішної сесії, підвищеної стипендії, реально здійсненних мрій – короткочасних і на перспективу, веселого Нового Року, бо студентські роки – особливі. У кожному віці своє сприйняття свят. Бажаю, щоб ваш студентський  Новий Рік був феєричним.

Про враження від свята Нового Року ми дізналися й у Олени Степанівни Саєнко:

Я пам’ятаю свій Новий Рік, який я зустрічала років у десять. Дуже запам’яталася атмосфера свята: вечеря в колі друзів і батьків, у всіх - радісні обличчям, щасливі усмішки, всі дарують одне одному подаруночки. Якихось особливих різдвяних чи новорічних історій зі мною не траплялося. Всі, що спадають на думку – це виступи дочки під новорічною ялинкою, бо вона в мене дуже любила робити «концерти» і постійно щось вигадувала.

Пам’ятаю, на одне з новорічних свят мені подарували німецьку ляльку. Вона була гумовою, із заплющеними очима. Лялька була такою витонченою! Я робила їй гарні зачіски, а також мені дуже подобалось, що її можна було мити, і вона була чистою та охайною. Ця лялька в мене збереглася, потім нею бавилася моя дочка.

Я вважаю, що насправді байдуже, який подарунок дарують… Головне, щоб він був від щирого серця.

В це новорічне свято я хочу побажати всім добра, прямого й безперешкодного шляху вперед, а також – завжди відчувати людську підтримку позаду.

Оксана Миколаївна Сліпушко розповіла «Абзацу» про новорічну ялинку дитинства та відчуття казки напередодні Свята:

Асоціації з новорічними святами в мене, звичайно, дуже приємні. В душі панує відчуття казки. Це дуже позитивне свято, яке пов’язано в мене з поверненням у дитинство. Все це викликає теплі, приємні спогади.

На Новий Рік мої батьки ставили велику ялинку до самої стелі, яку ми прикрашали іграшками і цукерками, і я пам’ятаю, як ми з молодшою сестрою тихенько їли ті смачні цукерки протягом усіх новорічних свят, допоки солодощі на ялинці не закінчувалися (посміхається). Найкращим подарунком від батьків для мене була книжка, адже я дуже любила читати. Найулюбленішими книжками для мене були казки.

Попереду сесія, тож бажаю всім студентам гарно її скласти! Також хочу побажати усім міцного здоров’я та щастя.

З побажаннями не втрачати віри в серці зустрічає Новий Рік Чемес Валерій Федорович:

Новий Рік – це, перш за все, родинне свято, коли всі збираються разом, коли є можливість перепочити і зрозуміти, що зроблено, а що ні. Підбиваючи підсумки, неодмінно згадуєш і те, що іще не встиг зробити, тому це іще й гарний час, аби запланувати щось на рік наступний.

Коли я іще був малий, зазвичай на новорічне свято не ставалося нічого особливого, бо батьки працювали, а ми були в дитячому садочку пів дня… Хоча – пам’ятаю дитячі ранки, під час яких у нас проходили костюмовані карнавали: пригадую, що найчастіше я грав роль клоуна, і в мене були такі двокольорові красиві штанці: одна  червона, а друга – блакитна, та іще в мене ковпак із дзвоником. А от у школі я був Новим Роком, вирізав з паперу велику кольорову шапку. Мої дитячі роки припали на 60-70-ті, а  це – епоха космонавтики, так що хлопці були космонавтами, а дівчата сніжинками.

Якогось особливого подарунка, який би запам’ятався на все життя, не було, в основному це були солодощі. Ми ходили посівати, співали колядки, щедрівки… Великою подією для малечі було отримати бодай один мандарин, бо тоді це було рідкістю, а банани взагалі не ввозили… Моїми подарунками, окрім солодощів, щороку були яблука, горіхи та гроші: в ті часи на 1 карбованець можна було купити 5 буханок хліба.

Зараз, коли до мене приходять хрещеники на Різдво, то я вважаю, що подарунок повинен бути з несподіванкою і натяком – це може бути книжка, чи якісь комбінації з невеликих подаруночків. Взагалі вважаю, що найкращий подарунок – це дзвінок від дорогої людини із привітаннями зі святом.

Пам’ятаю, під час Помаранчевої революції, взимку 2004-2005 року, я був зі своєю сім’єю на майдані. Тоді було дуже багато людей, нас переповнювало відчуття єдиного подиху, відчуття єднання. Це – найдивовижніші відчуття, які за останній час я переживав під час зустрічі Нового Року.

Студентам в наступному році я хочу побажати віри у те, що все найкраще – попереду, що вони досягнуть більшого. Навчанням життя не обмежується, не стискається лише довкола цього, адже навколо так багато інших цікавинок!

 

Привітання записувала Циганкова Софія

Реклама як мистецтво псувати бренд

Щодня дорогою до інституту я розглядаю рекламні афіші в метро замість того, аби повторювати конспекти. І все було би чудово, якби було на що дивитися. Реклама може стати мистецтвом, як на мене – вона і є мистецтвом – але, очевидно, не в нашій країні.

Чи то брак коштів, чи некваліфіковані спеціалісти (у чому я маю величезний сумнів) заважають робити якісний продукт, проте я дивлюся на оголошення з позиції покупця і розумію, що вони «не спрацьовують». Не треба навіть бути спеціалістом, щоби побачити безліч помилок в оголошеннях. Хоча, якщо ці похибки впадають в око перехожим, це може означати, що реклама як лакмусовий папірець проявляє нашу освіченість та схильність до аналізу… Проте – не варто шукати поодинокі плюси серед суцільного мінусу.

Деякі рекламісти виправдовують свій продукт тим, що наближають українські слова до російських з метою зробити їх більш зрозумілими для власне російськомовного населення. Але коли мова йде про імідж та подальше просування товару, а отже і про робочі місця його виробників та маркетологів, то навряд чи буде доречним вдаватися до такого «піару».

Один словник коштуватиме компанії дрібницю, проте його використання спеціалістами «will make a fortune». Тому якщо ви філолог, який в минулому мріяв про кар’єру рекламіста, але зараз вчить фонологічну інтерпретацію голосних, то не засмучуйтеся. Скоріше за все, на ваші знання чекає фірма, бренд якої ви зможете зробити впізнаваним. І якісним. І філологічно чистим.

Полич Єлизавета

Із музикою в серці…

Ні для кого не є секретом талановитість студентів Інституту філології. Вони – і поети, і письменники, і художники, і музиканти… Візьмемо хоча б останніх. Саме про них Арістотель писав: «Духовне і чуттєве життя може зв'язати лише музика». Особисто я з ним погоджуюсь. А на підтвердження слів Арістотеля – поспілкувалась із талановитим філологом, учасником гурту «Bonehouse» Денисом Рибченком.

Денисе, перше банальне питання: ПІБ, хобі, знак зодіаку, улюблений, фільм, гурт, виконавець…

Я увлекаюсь музыкой, но помимо этого люблю смотреть футбол. Знак зодиака – дева, самого любимого фильма – нет (много фильмов люблю). Выбор любимой группы зависит от стиля музыки, который я слушаю. Так, например, из инди-рока – это «Arctic Monkeys», из альтернативы – «Sick Puppies», из независимых исполнителей – нет смысла называть, ведь и так никто их не знает (сміється).

Чому ти обрав саме Інститут філології, а не музичну освіту?

Во-первых, я думаю, что музыкальное образование мало что дает, там преподают очень много всего ненужного (просто знакомый там учится). Такой бред! (смієься). И, тем более, для поступления нужно среднее музыкальное образование, а я в музыкальной школе не учился и нотной грамоты не знаю. А Институт филологии… Я не знал куда идти, поэтому решил выбрать то, что у меня хорошо получается, то есть – изучать английский.

Класне поєднання  - філолог-музикант. Група має назву «Bonehouse». Як виникла ідея назви?

 Если честно, название придумал вокалист. У нас было очень много названий, которые часто менялись. И вот в очередной раз кто-то просто в шутку предложил это название, и мы решили его взять. Много где засветились под этим названием, и менять его нет смысла.

Які були найоригінальніші назви?

Ну я помню было название «Teenrockers», «Ducktape» - это что-то с изолентой связано (сміється). Было «Dеlivery», то есть доставка. Какого бреда у нас только не было!

Розкажи детальніше про групу, про своїх колег по сцені.

Мы не то, чтобы коллеги, скорее близкие друзья. Учились в одной школе (гимназия №191). Раньше у нас был абсолютно другой состав. Создали группу вокалист и я, ну а потом расширились. Сейчас состав таков, как есть.

Вокалист – Богданенко Данил, барабанщик – Зубченко Руслан, а басист – Куцюк Виталий.

Чим займаються інші учасники гурту?

Вокалист учится в соседнем корпусе на политолога, барабанщик на экономической теории, тоже в Шевченко, а басист – в КНУБА (КИСИ) на агента по недвижимости. Сейчас наше главное увлечение – музыка.

Чому ви граєте саме інді-рок?

Раньше мы играли панк-рок («Blink-182»…) и песни даже у нас свои были. Но потом басист увлекся инди-роком, группа «Arctic Monkeys». Мне изначально они вообще не нравились, но находясь в коллективе, где все от них просто балдеют, и все время хотят играть, тяжело не подсесть.  Поэтому мы полностью поменяли репертуар. Сейчас просто смеемся над тем, что играли раньше.

Хто пише слова до пісень?

Пишет вокалист, а музыку все вместе придумываем.

Як тобі, та і групі загалом, вдається поєднувати навчання та репетиції? Що чому заважає?

Ну как сказать, летом репетировали 2 раза в неделю,  сейчас мы учимся в разные смены и это очень не удобно. Поэтому репетируем один раз в неделю – в субботу. Если честно, то мне скорее учеба мешает.

Чи відомо викладачам, що ти займаєшся музикою? Не помічав упередженого ставлення?

Когда мы знакомились на первом занятии, то я упоминал, что занимаюсь музыкой, играю в группе. Ну, все смотрели на меня с удивленным выражением лица, а так – ничего особенного. Мне кажется, что всем это нравится. Кстати, я с одногрупницей выступал на «День первокурсника» с песней Рианы «Diamonds».

Не помічав за собою «зіркової хвороби»?

Та нечего пока что замечать. Мы не настолько известны, чтобы болеть ею.

У яких найближчих концертах ви маєте намір взяти участь, щоб студенти ІФ мали можливість вас послухати?

Мы сейчас держим кулаки за выступление в клубе «44». Подали заявку и ждем ответа. Также у нас есть акустический проект с вокалистом, и вот мы подали заявку на выступление в арт-кафе «Цыферблат».

В Інституті є багато творчих людей, але мало хто наважується віддатись своєму захопленню сповна, як це зробили учасники вашої групи. Що ти порадиш талантам?

Я долго не размышлял над тем, вступать в группу или нет: мне предложили, я попробовал и согласился. Музыку любил и люблю. А на счет совета: если ты чувствуешь, что это твое, тогда вперед и без размышлений!

Яке ставлення батьків до твого захоплення музикою?

Они вообще хотели, чтобы я изучал юриспруденцию. Это, наверное, у всех родителей такое (сміється). Сейчас привыкли, и даже хорошо относятся. Мама даже сказала, что со временем сможет гордиться мной.

Які плани «Bonehouse» на майбутнє?

У нас очень большие планы на будущее. Сейчас мы собираем материал (это будет мини-альбом из 6-ти песен, два сингла и несколько видео живых концертов). Планируем снять клип и записать несколько песен в акустике. Под конец осени хотим записать еще один классный сингл. Удача нам понадобится.

Питання, яке цікавить багатьох дівчат Інституту філології: у тебе є дівчина?

Нет, с недавних пор нету.

Отже, якщо ви хочете дізнатись більше про групу «Bonehouse», то заходьте за посиланням http://vk.com/bonehouse_band, там багато якісної непересічної музики. Приємного прослуховування!

Рибчак Ірина, 2 курс,

«українська мова і література та іноземна мова»

100 фільмів за 100 хвилин

Час від часу в нас (та ми впевнені, що й у вас) виникає питання: а куди ж піти? Не маємо на увазі магістратуру, аспірантуру та інші слова на –туру, це все ми ще встигнемо. Мова йде про наші з вами будні, а вірніше – про довгі й вільні від навчання вечори. 

Одним з таких вечорів в нас з подругою промайнула думка: треба культурно розвиватися й рости вгору як особистість мистецька. Першим, що потрапило нам на очі – це інтернет-реклама фестивалю екстримально короткого метру «100 фільмів за 100 хвилин». Не довго роздумуючи, ми придбали квитки на перший же день фестивалю і, як виявилося, дуже вчасно – вже через декілька годин на цей фестиваль було не потрапити – квитки розпродалися.

    Вперше влаштовуючи собі таке нестандартне дозвілля, ми прийшли трохи раніше за визначений на квитках час. Дійство мало відбуватися у кінотеатрі «Кінопанорама», який, до речі, знаходиться недалеко від Інституту філології. Перше, що на нас справило враження – те, що перед  самим входом до кінозали нас «зустрічає» столик, вщент заставлений бокалами з вже розлитим до них вином, коньяком та пивом. «Невже тут без алкопідготовки ніяк?», - подумали ми. Коли зайшли до власне великої (з двох існуючих) зал кінотеатру, кинувся в очі незвичайний вже для сучасної людини інтер’єр – все у ньому віддавало справжнім Радянським Союзом (кажу без негативної конотації): крісла, оббиті дуже старим матеріалом, дивні штори біля екрану… Все нагадувало якийсь радше провінційний, аніж київський, кінозал.

    Та, не надто тим переймаючись, ми присіли на вільні місця, яких у всій залі через хвилин 15 вже не було, і підготували себе до чогось захопливого і невідомого. Перед власне показом короткометражного марафону, на сцену до екрану вийшов, як ми зрозуміли, один із організаторів фестивалю та декілька режисерів-початківців, що мали ось-ось представити свої творіння. Серед них, до речі, була й дівчинка 6 років, що представила на фестивалі 2(!) своїх картини.  

   

Самі короткометражні фільми виявилися тим, чого ми й очікували: в однохвилинну роботу загорнуто глибокий, але подекуди й розважальний сенс, і подано це, звичайно, не «прямо», а через метафоричність та алегорію. Багато фільмів викликали в нас щирий сміх, деякі ми так і не зрозуміли, а деякі з них змогли й справді торкнутися до струн душі. Для протоколу сказано, всі 100 показаних відео-робіт вітчизняних та закордонних режисерів зайняли трохи більше за обіцяні 100 хвилин, але на те ніхто не зважав – ми вийшли під враженням та іще довго обговорювали все побачене і почуте.  

    Чесно кажучи, витрачені гроші й час коштували того – нічого поганого сказати не можемо, адже й досі знаходимося під враженням від фестивалю. Тому й вам рекомендуємо наступного року не гаяти часу, а швидесенько брати квитки на цей захід – обіцяємо, не пожалкуєте.
    Ну і на десерт ми пропонуємо вам наш невеличкий «ТОП-10» із 100 побачених картин.

10. «Насіннячко»  

Створила короткометражку 6-річна українка Женя Растрогіна. Стрічка не така майстерна, як у її дорослих колег, проте ідея, яку вклала ця маленька дівчинка у сюжет, примусила залу ще довго не стишувати оплески. Тож ми вважаємо, що її картина достойна зайняти місце у нашому ТОП-10.

9. «Sounds of Aronofsky»

Чи помічали Ви, яке місце у Вашому житті відіграє звук? Прислухайтесь до навколишнього світу, і можливо, пізнаєте нові таємниці. А поки що до Вашого перегляду пропонуємо короткий метр, створений зі звуків найпопулярніших фільмів Дарена Аронофскі.

http://www.youtube.com/watch?v=TZX5dpMIqmk

8.  «12 rules of animation»

Більшість представлених короткометражок – майстерно втілена ідея за допомогою анімації. Та одна із них, власне, і навчає цьому мистецтву. Прислухайтеся цих порад, і, можливо, Ваш шедевр ввійде до 100 найкращих короткометражок наступного року. http://www.youtube.com/watch?v=_d_78KtNmCk

7. «In The Fall»

 Уявіть на хвилю, що Ваше життя може несподівано обірватися. Чи встигли Ви зробити все, чого хотіли? Якщо Ваша відповідь «ні», то ще не пізно все змінити. Беріться хутчіше до пензля та розфарбуйте Ваше життя яскравими барвами, щоб фільм про нього не став чорно-білим, як у старі добрі часи.

http://www.youtube.com/watch?v=A-rEb0KuopI

6. «The Explorer»

 Цікавість – риса, що дозволяє людству рухатися вперед, досліджувати нові горизонти нашого буття. Цікаво, на що готовий герой наступної короткометражки, щоб задовольнити свій підлітковий інтерес?

http://www.youtube.com/watch?v=haSEtgtx6s8

5. «Anti Social Man»

Захоплення віртуальним світом стає все більш поширеною проблемою сучасності. Як цьому зарадити? Відірвіть очі від екрану свого смартфону та насолодіться спілкуванням із реальним світом. І як пропагандує короткометражка: «Don`t use glass, enjoy the grass!».

http://vimeo.com/67563385

4.  «Iceberg»

А тепер до Вашої уваги нова інтерпретація світового шедевру «Титанік». Сподіваємося, вона змусить Вас на хвильку посміхнутися.

http://www.youtube.com/watch?v=rOcUmDSXJkk

3. «Спроба»

Як часто Ви довіряєте своє життя звичайній монеті? Кажуть, що неважливо, що випаде: «орел» чи «решка», а важливо прислухатися до свого внутрішнього голосу в момент підкидання монетки. Напевно, так і зроблять герої наступної короткометражки, режисером якої, до речі, є українець.  

http://vimeo.com/66861917

2.  «Slow win»

Кава, метро, двері вагону, що ось-ось зачиняться, а ти маєш обов’язково встигнути на цей потяг. Ви навіть не уявляєте, який шедевр можна створити з таких буденних ранкових речей, знайомих кожному студентові. 

http://www.youtube.com/watch?v=4w9yas6z8TU

1.   «Le retour»

 Дорослий світ сповнений великих амбіцій. Ми прагнемо до надзвичайних звершень. Та час від часу кожному із нас хочеться повернутися у світ дитинства, скуштувати бабусиних смаколиків та відчути себе на мить беззахисними. Ми не могли не поставити цю короткометражку на найвищу сходинку нашого ТОП-10. Відчуйте смак дитинства разом з нами!

http://www.youtube.com/watch?v=OnWGXIumMNg

Автори: Лабенський Вадим і Наталя Осьмак

Імпорт вражень

  Ми всі, так би мовити, «напічкані» цитатами з Інтернету, і на кожен випадок у нас знайдеться як не дві, то хоча б одна фразочка, яка б найвлучніше описала ситуацію у момент спілкування. Але кому воно треба, коли твої слова з неабиякою легкістю продовжить будь-яка бабуля, яка має онука-підлітка. Та, мабуть, ще комусь треба, бо зараз у процесі написання цього абзацу для «Абзацу», я прокручую в голові ностальгійні моменти цього літа і… ванільні цитати про подорожі. Що не говоріть, а останні надихають краще за муз (якщо такі ще існують)! Тому поїхали;)

  Погодьтеся, було б дивно, якби дівчина, яка вивчає польську мову й історію загалом (це я про себе), оминула увагою країну-сусіда, з якою ще минулого року проводили Євро-2012. Не будемо приховувати, що «імпортне» часто цікавить нас набагааато більше вітчизняного, тому й відчуваємо страшенне бажання відчинити хай не вікно, але хоча б кватирку в Європу. 

«Чому у нас не так?» – перше, що почула я при в’їзді в Польщу цього літа. А у відповідь з верхньої полиці нашого вельми екстравагантного купе відгукнулося: «Бо це тобі не Україна». Ось і вся відповідь, яку вдалося «роздобути». Але на цьому фрази у стилі «якби та якби» не скінчилися. Вони були нашою табличкою множення на найближчі три тижні. 

  Якби я була викладачкою польської історії, культури і т.д. і т.п., то, скоріше за все, почала б з конкретних дат і фактів, але, на мій жаль, а в даному випадку на ваше щастя, я не професор, тому просто продемонструю вам, любі, фото, які б залюбки помістила в який-небудь паблік із назвою «Inspiration». 

  Перш за все, Краків. Тут і слів зайвих непотрібно. Тільки виникає питання (особисто в мене), чому Краків досі не «кепітел оф Поленд». Ось тут, наприклад, славнозвісна Вісла, якою можна поплавати, як сказали нам самі поляки, на їхніх гондолах. Звісно, вони мені були схожі на звичайний моторний човен, але від того вражень менше не стало. Не дозволю собі аж ніяк не згадати Вавель(замковий комплекс), коло якого казковий дракон пускає вогонь з пащі, тим самим забавляючи, як не дивно, більше дорослих, аніж дітей. І ще 2 такі собі мрії для молодого українця (а ви вже оберіть собі до смаку): 1. Ягеллонський університет (мета наших студентів); 2. Галерея Краківська – величезний торгівельно-роважальний центр, де тільки роззява не знайде собі те, що шукає. 

«Люблін – місто натхнення», – не затерта цитата якогось патріота, а напис, що важко не помітити, бо він, без перебільшень, усюди. Була б я не я, якби не виконала прохання своєї подруги і не згадала б про Люблінський замок, добре знайомий нам ще з часів ЗНО. А ще центр… Вечори там проводити – одне задоволення. Невеличкий шматочок інформації і трошки візуальних вражень від мене, а продовження читайте у наступній статті, мої любі :*




                                         Ваша Кучеренко Анастасія

Аншлаг на Сушці в ІФ: сотні чудових фото та море незабутніх вражень!

  15 листопада став Днем народженням сушки в Інституті філології! Такої кількості креативної молоді внутрішній дврик Жовтого не знав, напевне, за увась час свого існування. 

  

О десятій годині ранку внутрішній дворик Альма-матер запістрявів різнокольоровими фотографіями талановитих філологів та колег з інших факультатів та університетів.  Роботи збиралися протягом двох тижнів, тож усі бажаючі могли взяти участь у «Сушці» – ініціативі фотографів-аматорів, уже популярній у багатьох країнах, що нарешті дісталася і нашого Жовтого корпусу.

Здивувало та порадувало організаторів і учасників Сушки те, що фотографій виявилося значно більше, ніж очікували – близько 250 робіт! На Сушку ІФ-івці гостинно запросили колег-студентів зі всього Києва, тож не дивно, що цей захід пройшов за повного аншлагу. Усіх відвідувачів пригощали бубликами-«сушками», що дотепно підкреслило вміння філологів виявляти омоніми навіть у явищах, не причетних безпосередньо до їх професії.

   Студентка 1 курсу Російського відділення Юлія Остапенко із задоволенням бронювала собі фотографії: «Сушка просто неймовірна! Незважаючи на холодну осінню погоду внутрішній дворик ІФ – в яскравих барвах. Дуже приємно дивитися на фотографії, де відображені яскраві моменти з життя, якісь цікаві споруди, місця. Хотілося би, аби таких заходів у нас відбувалося іще більше!».

   Юні поети прийшли на Сушку за натхненням. Ось так Софія Безверха з літературної творчості підсумувала свої враження: «На такій виставці вперше, і мені дуже сподобалося. Яскраві кольори, дуже своєрідні та креативні фото. Навіть споруда нашого улюбленого університету фігурує на картинці, де сніг падає і біжать задоволені студенти. Здивувало, що, попри холод, прийшло дуже багато людей – це справжня перемога організаторів!».

До слова, головну роль організатора Сушки відіграв наш рідний «Абzац»: зокрема, журналісти онлайн-газети створили подію у соціальній мережі Вконтакті, на яку зголосилися прийти більше 500 людей! Це безпрецедентна кількість відвідувачів – і хоч насправді на Сушку в ІФ завітало менше півтисячі фотографів та їх однодумців, проте сподівання на розголос щодо 

«філфаківської» Сушки були значно перевершеними.

«Знаючи, що Сушка в ІФ просто мусить стати яскравим заходом, що привабить чимало відвідувачів, ми придбали більше сотні прищіпок, на яких вивішуються фото. Але яким же було наше здивування, коли ми виявили, що учасники принесли значно більше світлин, аніж ми могли сподіватися! Доводилося навіть вішати по три фото на одну прищіпку :) Принагідно хочу подякувати Студпарламенту за посильну допомогу у втіленні цієї ініціативи в ІФ», - говорить головний редактор "Абзацу" Міхєєва Станіслава.  

А Сергій Михайлович Різник – заступник директора Інституту Філології – що також відвідав цю непересічну подію для ІФ, зауважив: «Безперечно, ця студентська ініціатива в нашому інституті повністю вдалася! Я вкотре переконався, що студенти-філологи є не лише чудовими професіоналами своєї справи, але насправді креативними особистостями та хорошими організаторами. Чимало фотографій мені щиро сподобалося, і вони були вищого рівня, аніж звичайні аматорські роботи, тож вважаю, що доречним було би наступної Сушки нагороджувати найкращі фото. Скверик ІФ ожив, наповнився радісними студенськими голосами та такими чудовими фотографіями».

Організаторів Сушки засмутив лише той факт, що на захід не мав змоги прийти чоловік, якому студенти завдячують відкриттям внутрішнього дворика ІФ – директор Інституту філології. Проте сподіваємось, що Григорій Фокович завітає на наступну Сушку в ІФ, що найімовірніше відбудеться наступної весни.

Цікаво, що аншлагова Сушка вдалася попри не надто сприятливі погодні умови: 15 листопада було насправді холодно.  Але погода – не перешкода святу фотографії, яке прийшли підтримати не лише студенти КНУ, але й просто обдаровані юні митці. Хлопці та дівчата зі студії фотографії «PHOTOGeek» із задоволенням взяли участь у Сушці, сприйнявши «на ура!» ідею проведення цієї аматорської виставки для всіх бажаючих в ІФ. Але, зауваживши кількість фото на Сушці, «фотоґіківці» порадили наступну Сушку в ІФ робити вже у парку Шевченка, адже його територія більше личить масштабам цього заходу.

Порадувало студентів і те, що ця молодіжна акція знайшла прихильність і серед радників-наставників, які завітали помилуватися роботами. Дмитро Дергач, один із найулюбленіших викладачів ІФ, із задоволенням висловив свої міркування:

   «Це перша акція такого спільного портрету ІФ, і це гарна ідея, оскільки вона демонструє різнобарвність всього того життя, яке є в інституті та поза його межами. Вона зроблена членами великого колективу: і студентського і викладацького, тому цей захід буде об’єднувати, з одного боку, історію та пам’ять, репрезентовану в цих фотографіях, а з іншого – буде ставити ті «три крапки» для нової історії життя ІФ вже від завтра, 16 листопада».

  Щодо натхнення та ідей – то у кожного фотографа свої секрети, але деякі з них вдалося відкрити. Наприклад, Олену Зайцеву, студентку 1 курсу Російського відділення підштовхує до створення фоторобіт особистий інтерес, можливість показати світ і певних людей із власної точки зору, допомогти їм самовиразитися за допомогою фото. Для Олени сушка виявилася прекрасною можливістю виставити свої роботи, подивитися на інші, поспілкуватися та поділитися досвідом. 

Деменчук Ірина з 4 курсу Англійської філології отримує натхнення на різних тематичних заходах для фотографів, це допомагає їй розгледіти «родзинку» у кожній людині, а потім уміло схопити її фотоапаратом.

Після третьої години дня, коли для нових фото вже не залишилося місця, почалися розіграші кожної світлини, на яку претендувало по декілька «бронювальників» – таким чином збиралися кошти для наступної Сушки. Проте аукціон був радше жартівливою подією, аніж серйозною ініціативою – перша робота злетіла з аукціону за 1 гривню, а загалом було зібрано рівно 63 гривні – цього має вистачити на 10 пакетів сушок для наступної фотовиставки в ІФ :).

Фото: Дмитро Матусов

Тож перша Сушка в ІФ запам’ятається надовго і своїм несподіваним розмахом, і кількістю – і навіть високою якістю представлених фото! Сушка пройшла у стилі творчої зустрічі, де студенти змогли не тільки обмінятися враженнями, а й приміряти на себе роль і креативного фотографа і поціновувача мистецтва водночас. Чекаємо нових сушок в ІФ!

 

Стаття: Уляна Соколова та Дарина Панішева 

Світлини: Олена Зайцева