23 серпня, в День Державного прапору України, 336 студентів-випускників Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка склали урочисту присягу на вірність українському народу.
«Я вступаю на військову службу і урочисто присягаю Українському народові
завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет,
територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати
військовий обов'язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України
та законів України… Присягаю ніколи не зрадити Українському народові!», - слова тексту
Військової присяги, які пройняли кожного до самого серця, до глибини душі. Майбутні
офіцери в свої 20-22 роки свідомо промовляли ці слова. Під час навчання
вони не словом, а ділом доводили, що готові оберігати рідну Україну.
В
урочистостях брали участь начальник управління Державної охорони України
генерал-полковник Гелетей В. В., проректор з науково-педагогічної роботи,
доктор економічних наук, професор Лютий І. О., генерал-лейтенант запасу Баталюк
В. І. від Національного університету оборони України, представники структурних
підрозділів Міністерства оборони, Генерального штабу Збройних Сил України,
керівний склад і науково-педагогічні працівники ВІКНУ, відомі ветерани і
громадські діячі Університету й військового інституту, представники засобів
масової інформації.
Після
нагородження найкращих випускників та прийняття військової присяги студенти 1
роти привітали всіх присутніх невеличким концертом – піснями й танцем.
«Абзац» поцікавився враженнями випускників військової кафедри
від 2 років навчання та місяця навчальних зборів, як і чому вони наважилися в
такий скрутний для країни час одягнути військову форму та присягнути на
вірність Українському народові.
Ілля Панфілов, Інститут
міжнародних відносин КНУ, військова спеціальність - «Військовий переклад»
«Військова кафедра, а
особливо її завершальний етап - навчальний збір, назавжди залишаться в моїх
спогадах безцінним досвідом! Адже саме тут ми змогли оцінити справжню цінність
чоловічої дружби, взаємодопомоги та дисциплінованості. Без цих невід'ємних
складових бойовий підрозділ не здатен успішно виконувати поставлені завдання. Наша
1 рота показала на практиці свою злагодженість успіхами в практичній та
теоретичній площині!»
«Не повірите, але
надзвичайно сподобалося ходити стройовим кроком! Так, авжеж це складно, але я
отримував масу задоволення, коли переглядав відео нашої стройової і бачив, як
злагоджено йдуть хлопці, як вони чітко відчувають плече одне одного, як
намагаються з усіх сил не підвести командира. Вразили також виїзди на стрільбу в
Десну і на відпрацювання практичних навичок у Пирогово. Знову ж таки, складно,
тяжко, а під палючим сонцем так взагалі. Але ми отримали свій безцінний досвід
стрільби з АК-74, одягання комплектів ОЗК. А наші поїздки на «Уралі» взагалі
мало б кого залишили б байдужим: всю дорогу ти слухаєш жарти своїх товаришів і думаєш
про прийдешні випробування (типу окопів або стрільб). Військова кафедра навчила
мене працювати в команді, ти вже не сам по собі, ти - частина взводу (або
навіть роти), і вичавлюєш з себе максимум, щоб не підвести хлопців. Намагаєшся
щосили, щоб тебе, а також твоїх хлопців, що стоять з тобою в наряді на КПП,
похвалили».
Лілія Буйніцька,
факультет державного управління і права КНУКіМ, військова спеціальність -
«Військова політологія»
«Військова кафедра - це
чудова нагода показати себе, проявити патріотичність, виховання,
дисциплінованість, стійкість, підготувати себе як морально, так і фізично до
дорослого життя. Сьогодні дійсно важкий час, зараз країні і народові, як ніколи
потрібна віра в себе і віра в те, що все налагодиться, що все буде добре.
Приємно усвідомлювати, що ти потрібен країні. Адже, коли ти ідеш по вулиці у
формі, люди дивляться на тебе із здивуванням і гордістю, що дівчина в такий нелегкий
час не злякалася, наважилася і пішла служити у ЗСУ! Кожен студент ВІКНУ вселяє
віру в людей, показує, що ми готуємося і хочемо захищати нашу країну».
«Вступивши в ВІКНУ на
військову кафедру, у мене за мету було лише отримання знань з військового
перекладу та звання молодшого лейтенанта. Протягом двох років навчання та
польових зборів я не лише досягнув бажаних результатів, але і здобув нових
друзів, з якими ділився знаннями та пізнавав щось нове. За місяць польових
зборів я ще більше здружився зі своїми товаришами та викладачами, які, не
покладаючи сил, навчали нас військової справи. Під час зборів ми навчились
злагоджено діяти в підрозділах, а я розвинув у собі такі якості як:
пунктуальність, комунікабельність, дисциплінованість та ініціативність. Кожен
дорослий чоловік повинен знати як захищати свою Батьківщину!».
Якби мене, філолога, спитали, що
для мене Військова кафедра, то я б відповіла наступне. Це маленьке життя, маленька історія.
Я нереально втомлювалася, прокидаючись о 6 годині ранку 6 днів на тиждень,
працюючи «на знос». Але я не шкодую анітрохи. Я вдячна, надзвичайно вдячна долі
за те, що отримала таку можливість – можливість змінитися, навчатися новому, зустріти
прекрасних людей. Я в захваті навіть від крепатури та здертих до крові ніг, я в
захваті від сили волі, яка в нас розвивалася, коли доводилося в 35-градусну
спеку бігати полем у військовій формі та берцях, з наповненою флягою, автоматом у руках та планшетом на спині. Це загартовує. Це робить із ще вчора чужих одне одному людей
команду. Навіть, коли ти приходиш додому і розумієш, що, вже немає сил ні на
що, ти знаєш, якщо, наприклад, завтра ТИ пропустиш навчання і ТВІЙ взвод або
рота ходитимуть стройовим кроком без тебе (а вони 100% ходитимуть), ти підведеш
їх! І тоді ти збираєш всю свою волю в кулак і починаєш ловити кайф від утоми та
мозолів. Під час навчальних зборів у кожного з нас з’явилася
друга сім’я. І це неймовірне відчуття,
коли на твоєму плечі зброя, і серце от-от вистрибне з грудей, ти ідеш стройовим
кроком вперед, аби проказати гучні слова присяги на вірність Українському народові,
і сотні очей дивляться на тебе. Це неможливо передати словами, це потрібно
відчути...
А Ви ще досі думаєте, що філологині це просто гарні дівчатка
з «Жовтого»? Та ні, це ще й військові перекладачі! ;)
Щиро Ваша, Альона Автушенко.