Знову в строю!

Роб Гонсалвес

Канікули майже підійшли до свого фіналу, а з ними і вся розслабленість та літня свобода. Нам буває дуже складно адаптуватися до навчального режиму, знаходити час для себе та гарний настрій для всіх справ. Як же полегшити собі пристосування до нового графіку? Я перевірила ці шість нехитрих методів і з легкістю скажу, що вони працюють чудово:

• Лягати спати раніше. Неймовірно складно, так? :) Влітку, звісно, можна собі дозволити ненормований день. Проте не під час навчального року, коли нам потрібно багато енергії для розумової діяльності. Якщо кожного дня лягати на 15-20 хвилин раніше, вставати о шостій ранку буде не так складно. Організм ліпше сприймає поступові нововведення, за які подякує вам хорошим самопочуттям!

• Повернутися до звичного харчового раціону. У відпустці ми зажди дозволяємо собі щось таке, від чого зазвичай утримуємося у буденному житті. Наш організм звикає до їжі дуже швидко та починає асоціювати її з якимись моментами нашого життя. Відкладіть святкові рецепти до наступних канікул, а натомість поверніть прості та буденні страви. Наприклад, ранкова кава з легкістю нагадає вам про те, що сьогодні робочий день, і вже час працювати.

• Плануйте свій день. Краще всього у письмовому вигляді. Особисто мене це завжди рятує. Коли у тебе записані всі твої справи на сьогодні, совість просто не дозволить тобі відсиджуватися на дивані :)

• Поставте нову мету. Настання осені сміливо можна вважати початком чогось нового взагалі. Не дарма люди раніше відмічали Новий рік 1 вересня. Літо завершує першу половину року, тож потрібно підводити підсумки і розпочинати щось нове!

• Цікавтеся світом навколо Вас. Щоб у понеділок прокинутися з гарним настроєм, спробуйте вже в неділю окреслити свої наступні вихідні. Куди і з ким Ви підете, що побачите і які враження отримаєте. Усі цікаві події можна знайти на відповідних сайтах. У передчутті гарних вихідних робочий тиждень пройде легко і весело!

• Поверніться до занять спортом. Якщо не займалися до цього, почніть! Коментарі тут не потрібні :)

Попереду для нас не просто навчання, а зустріч із друзями, улюбленими викладачами та просто ще один крок уперед. Давайте зробимо його рішуче та свідомо, а головне, із задоволенням!

Наснаги та натхнення!

Уляна Соколова.

  

Символ волі української нації

23 серпня – День Державного Прапора України. На законодавчому рівні це свято було встановлено указом Президента України Леоніда Кучми № 987/2004 «Про День Державного Прапора України» від 23 серпня 2004 року.

Впродовж вже дев’ятьох місяців синьо-жовтий стяг майорить по усім українським вулицям в ім’я свободи народу. Можна сказати, що національна символіка тепер надовго укріпилася в тренді нашої країни. Але чи багато ми знаємо про наш рідний прапор?  

Розпочати треба з того, що геральдика українських прадавніх земель була вже давно знайома з синім та жовтим кольорами. Ці відтінки використовувалися на гербі Руського королівства 14 століття. Вони також вживалися на гербах руських земель, князів, шляхти і міст середньовіччя і раннього нового часу.

Починаючи з 18 століття на козацьких прапорах Війська Запорізького  часто зображувався лицар у золотих шатах, із золотим орнаментом та арматурою на синьому полотні.

З 1848 року українці Галичини використовували синьо-жовтий стяг як національний прапор.

Під час славнозвісної української революції 1917 – 1921 років цей стяг був державним прапором Української Народної Республіки. І починаючи з цього моменту, впродовж цілого 20 століття синьо-жовтий прапор слугував символом українського національного опору проти комуністично-радянської окупації. І як бачимо, сьогодні ворог той самий, що і століття, ба навіть два тому, тільки носить інше ім’я. А наш стяг із сивої давнини і до сьогодні є найпотужнішим символом волі славного народу.

А тепер перейдемо від переказування даних з Вікіпедії до цікавіших фактів.  

А Ви знаєте, що за європейською геральдикою наш прапор трактується інакше, ніж ми звикли вважати ще зі шкільної парти, де синій колір символізує небо, а жовтий — пшеничне колосся? Так от. Синій символізує великодушність, чесність, вірність і бездоганність. Жовтий (золотий) символізує знатність, могутність і багатство, а також чесноти: силу, вірність, чистоту, справедливість, милосердя і упокорювання.  

А чого День прапора святкується саме 23 серпня? Так як ми, молоде покоління, або ще не народилися в рік прийняття Україною незалежності, або були ще малими, щоб вникнути в усі деталі, варто трохи приділити увагу саме цьому епохальному дню. 

18 – 21 серпня 1991 року відбувалася спроба державного перевороту в СРСР, «серпневий путч», коли самопроголошений «Державний комітет з надзвичайного стану» (ДКНС) намагався усунути від влади президента СРСР Михайла Горбачова. В ці дні відбувалися масові акції протесту. Вранці 19 серпня Кабінет Міністрів УРСР прийняв ухвалу, яку підписав перший віце-прем'єр Костянтин Масик, — «Про створення тимчасової комісії для запобігання надзвичайним ситуаціям». Комісія працювала не покладаючи рук. І 23 серпня 1991 року — після провалу путчу в Москві — група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор у сесійний зал Верховної Ради. Освячення Національного прапора було проведено священиком священиком УАПЦ Петром Бойком. Якраз до цієї події і привязаний Указ Президента України, Л.Кучми, «Про День Державного Прапора України». Цей прапор, як реліквія, урочисто зберігається під склом в музеї ВРУ. Наступного дня, 24 серпня 1991 року,  ВРУ ухвалила Акт проголошення незалежності України: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом у СРСР…».

Але погугливши з десяток джерел, можна дійти до висновку, що окрім цієї дати варті уваги інші.

Усі ми усвідомлюємо, що істинно українська національна символіка в радянські часи була під забороною. Перший офіційно затверджений прапор УСРР (з березня 1919 р.) був червоний з золотими ініціалами «УРСР» у горішньому червоному накутнику. Пізніше, у 49-му році до червоного кольору додалася менша смуга блакитного. Проте, істинних українських кольорів патріоти нашої країни не полишили.

1 травня 1966 року два студенти Київського інституту народного господарства Москаленко Георгій та Кукса Віктор вивісили на даху свого інституту жовто-блакитний прапор. Хлопці зшили прапор власноруч з двох жіночих шарфів, прикрасили його гербом, який вирізали з чорної тканини та прикріпили посередині, а під ним написали чорнилами «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито…». Хлопців шукали рік, а потім нарешті заарештували за справою під назвою "За фактом вивiшування в нiч на 1 травня 1966 року прапора українських буржуазних нацiоналiстiв на даху будинку Київського iнституту народного господарства". Один відсидів 2 роки, інший – 3.

Інший прояв вияву пошани до рідного прапору відбувся 21 січня 1973 року, коли над Чортковом, Тернопільської області замайоріли жовто-блакитні знамена. Це був День 55-ї річниці проголошення самостійності Української Держави. Юнаки з села Росохач Чортківського р-ну (Володимир та Микола Мармуси, М. Слободян, П. Винничук, А. Кравець, П. Вітів, С. Сапеляк, М. Лисий) провели цілу політичну акцію, присвячену цій знаменній даті, аби продемонструвати радянській владі, що Україна бореться і надалі. Вони розклеїли 19 листівок зі зверненнями до односельчан гідно відсвяткувати «знаменну дату, яка по праву вважається нашим національним святом» та запросили стати активними прихильниками національного руху. Всього було вивішено 4 українських прапори. За свої патріотичні дії тоді юнаки отримали від 3 до 6 років ув’язнення сурового режиму із засланням.  

Ситуація з обмеженням використання істинної української символіки покращилася лише на порозі 90-х років, коли з 1989 року у Львові розпочалися мітинги та такі собі тогочасні міні «флеш-моби» під національними прапорами.

Дата, яка окремо варта уваги, це 14 березня 1990 року, коли вперше в Україні, а саме у місті Стрий, Львівської області, був вивішений синьо-жовтий прапор над будівлею органу влади, на той час ще радянської. І феноменально, що прапор був вивішений за рішенням самої ж влади на офіційному рівні.

І наостанок. Офіційна дата постанови щодо підняття синьо-жовтого прапора, «що символізує миролюбиву Українську державу в образі чистого неба і хлібного лану», над Верховною Радою стало 4 вересня 1991 року. Рада прийняла це рішення тільки після 3-го голосування, коли пролунала погроза Кравчука подати у відставку, якщо питання не було б вирішено в той день. А вже 28 січня 1992 року на світ з’явилася постанова "Про затвердження державним прапором України Національного прапора", в якій закріплено значення Державного Прапору України (він «являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3»).

Як бачимо, наш синьо-жовтий прапор має дуже бурхливу історію. Колись українці сиділи в тюрмах за одну-дві години, коли український прапор майорів над будівлями. Тому шануємо національну символіку і плекаймо гордість в наших серцях за можливість сьогодні святкувати День Державного Прапора України та йти колоною святковою ходою, обгорнувшись в рідні кольори.

Міхєєва Станіслава 

Революція Гідності або як змінилося мислення українців після Майдану

 

«Зустрічаємось о 22:30 під монументом Незалежності» (21 листопада 2013 року).  Цей запис, залишений Мустафою Найємом на сторінці Facebook, став по-справжньому історичним. Як багато часу пройшло з моменту його написання. Як глобально за цих понад півроку змінилась ментальність українців, наші думки і спосіб мислення. Варто зазначити, що зміни ці здебільшого в кращу сторону. Хіба думав тоді Мустафа Найєм, що з цього, здавалося б, звичайного повідомлення, вийде справжня революція? Навряд чи.

Чи могли б ми уявити тоді, вісім місяців тому, що люди з різних куточків України кидатимуть роботи, залишатимуть сім’ї і будуть їхати в цей, тоді невеличкий, осередок свободи? Що кияни, почувши по телебаченню про можливу атаку сумнозвісного «Беркута», не позакривають свої двері надійніше, а, навпаки, розбудять сусідів і масово ринуть туди, в центр столиці? Що хлопці, які завжди «косили» від армії, будуть стояти в довжелезних чергах в воєнкомати? Цей список можна продовжувати дуже довго, адже подібних історій безліч.

 Хтось запитає, для чого це все? Відповідь проста: щоб ми та наші нащадки жили в гідній країні. Щоб, приїхавши в Європу, говорити з гордістю: «Я – українець!». І ніхто вже не посміє спитати: «А де вона, ця Україна? Десь поряд з Росією?».

Якось на лекції з етнопсихології ми говорили про самосвідомість українців. Тоді викладач навів найвдаліший приклад цього явища – Євромайдан. І справді, людей не організовували певні політичні сили. Все починалося без будь-яких агітаційних гасел та партійних прапорів. Єдиний символ Революції Гідності – прапор України. Єдиний духовний помічник – національний гімн. Нам не потрібно ніяких революційних пісень. Гурт «Любе» нехай залишиться для наших сусідів. «Ще не вмерла України…» - ось та композиція, від якої ідуть мурашки по шкірі, а серце починає битися частіше. В момент, коли сотні тисяч людей одночасно співають ці слова, як ніколи, відчувається те саме єднання. Українці – єдині. Хай хто б не намагався нас розділити.

Можна впевнено сказати, що за кілька місяців Євромайдану ментальність українців змінилася більше, ніж за 22 роки незалежності. Революція відбулась не лише в політичному житті країни. В першу чергу, вона відбулась в нас самих, у нашій свідомості. Дуже вдало зазначали, що, шукаючи Європу, ми знайшли Україну. Ось в чому істина.

Кожен, хто вийшов на Майдан, заклав маленьку цеглинку в підвалини храму нашого майбутнього. На жаль, вже вкотре нам не дають його добудувати. Тепер вже руйнують зовні.  Та, варто пам’ятати, що разом ми - сила. Ці слова вже були підтверджені не один раз. І, рано чи пізно, ми здолаємо й цього, зовнішнього, ворога. Адже ми – українці, а українці не здаються!

Текст та світлини - Світлана Попова